- Мрія, ти куди?. Чому ти нас покидаєш?- зі сльозами на очах , кричала Годрість.
- Наша маленька дівчинка вже виросла!»- з безнадійністю на обличчі промовляла Мрія.
- Для нас вона завжди залишиться маленьким дівчатком!- приємна усмішка починає з*являтися у Гордості.
- …що по ночам вірить у світ-неймовірності- продовжила Мрія.- Так , але мені вже час іти!
Все далі і далі почала віддалятися від душі Маріне*, її перша та найрідніша подруга Мрія.
- І що ми будемо робити завтра?- з переляканим обличчям, розпочала розмову Віра.
- Як завжди, зробимо все необхідне, щоб день нашої маленької улюблениці пройшов як найкраще – старалася не показувати своєї стурбованості Гордість.
- Уже пройшло 10 хв, як ми залишилися у двох – замітила Віра
- Ми ніколи не залишалися самі на такий довгий час- добавила Гордість.
- Та ні , колись вона нас уже покидала…..але повернулася за 20 хв –почала згадувати Віра.
- Та не було такого, я б пам’ятала, Маріне - мрійниця, яка ні на день не може розстатися з чарівною паличкою, вона завжди вигадує щось незвичайне. І потім цілий день переконує матір, що так воно і є, але просто ніхто на це не звертав увагу. От згадай хоч вчорашні прогулянку по садочку, коли матір вже кликала її додому , бо вже стемніло . Вона не могла просто підійти до дверей, обов’язково потрібно було вигадати , що двері не можливо відчини, адже вони зачаровані і можуть бути відкриті тільки до заходу сонця. А так як вже стемніло, лицарі-промінчики не можуть прилетіти з магічними мечами, тому прийдеться просити допомоги у матінки природи. Потрібно було взяти чарівний листочок , прикласти його до дверей і вимовити чудо-віршик,( так вона називає магічні заклинання, адже мама не дозволяє гратися з уявними друзями у магію, вона думає що це погано буде впливати на неї, тому коли мама подивитися у вікно , щоб прослідкувати за своєю донечкою, вигадані історії перетворюються на чудо –віршики). «………..»- з латинської це буде…………, але її інтонація та вираз обличчя, надає цьому виразу набагато більшу силу. От що означає дитяча віра, такі затерті слова, що звучать з дитячих уст набувають іншого змісту. – починає філософствувати гордість, забувши про що починала розповідати.
- То що було далі?-з нетерпінням чекає продовження Віра. Вона добре знала Гордість, , тому якщо її зараз не переключити на попередню тему, то вона вже не згадає про що розповідала, і будемо слухати лекцію від філософа Гордість.
- Ну я продовжую, чому ти така не терпляча?
- Я знаю, як ти продовжуєш, знов почнеш розповідати уривки з дитячи казок, щоб перевірити чи я їх читала. Та не люблю я їх, як ти цього не можеш збагнути.
- То треба полюбити! Але Я ніколи такого не робила,- хоче приховати усмішку Гордість, і з серйозним виразом обличчя вимовляє заключні слова, - я завжди кажу правду і тільки правду! – при цьому вона піднялася на ноги, повернулася до Віри боком, ніби від образи відвертається, і зробила наголос на останньому слові. Вона відчувала себе гордою за те, що її вдається так вправно зіграти цю маленьку але цікаву роль. І вже у її думках починає вимальовуватися велика сцена театру, вона у довгій сірій сукні стоїть трішки вбік від центру, повторює декілька раз останню фразу, це продовжується 2 секундною паузою, аплодисменти зашкалюють, вже давно цей театр не чув такого захоплення артисткою, вона кланяється, дякує і швидко покидає сцену, але аплодисменти не закінчуються, всі глядачі просять на біс.
І тільки гордість у думках хоче вийти до глядачів, як вона чує дотик на своєму плечі, із захопленістю та повільно обертає голову, щоб побачити ….
- Віра, це ти ? чого лякаєш! –грубо та з розчаруванням відповіла Гордість .
- Кого це ти хотіла тут ще побачити. Ми взагалі то з тобою розмовляли, ти не докінчуєш розповідь , обертаєшся , стоїш не рухаючись декілька хвилин, не реагуєш на мої крики.
- Ну, з ким не буває. Замріялася може. А ти зразу кричати, лякати.- ще не може відійти від театрального дебюту Гордість. Серце її пришвидшує свій темп, вона схвильовано починає ходити по кімнаті, але так щоб не видати себе з феєричним виступом.
- Скільки ти можеш тільки уявляти себе артисткою, можливо вже варто піти у театральний кружок. Я ж знаю що ти вчиш різні ролі, займаєшся своєю вимовою, приміряєш вечірні сукні і репетируєш перед дзеркалом, коли ми ідемо. Чому тобі не спробувати?
- Це навіть не обговорюється. То ти хочеш почути продовження , воно найцікавіше , приготовся почути кульмінацію історії про нашу маленьку дівчинку.- Швидко почала говорили Гордість, щоб Віра не побачила її схвильованості.
- Ні, спочатку вирішимо, якого дня ти ідеш у кружок, а далі продовжиш історію, якщо ти проявила таке велике бажання її розповісти. Останніх декілька днів, я намагалася підняти цю тему . То ось, що я хочу сказати « Можливо, я не драматург, щоб робити відбір, і далека людина від мистецтва , але з точністю можу сказати в тебе є талант, ти робиш великі успіхи, за весь час, що я тебе підслуховувала у сусідній кімнаті виступи стали не порівняно кращі. За цих 3 місяці , ти зробила великий крок вперед, адже займалася не одну годину на день. Не кожен з нас буде відмовлятися від улюблених фільмі, щоб прочитати новий сценарій; прогулянок з друзями, щоб вивчити новий монолог; та покупок, від яких ти була в захваті, щоб самій пошити сукню для виступу. Ми не показали, що знаємо все, бо думали ти сама нам розповіси, але і досі не розумію чому у тебе не вистачає сміливості признатися , що театр давно перейшов границю твого захоплення. Ти ж гордість, де дівається твоя сила та впевненість коли потрібно прийняти рішення, вже по відношенню до себе, а не Маріне.» Віра, ще багато чого хотіла сказати, адже готувала монолог не один день. Але побачила що її вірна та давно знайома сестра( як би це дивно не звучало) змінюється на обличчі, так що її було не впізнати. А це було, навіть не половина думки. Завжди усміхнена та червонощока як щойно зірвана ягода калини, висока та струнка дівчина з довгим чорним волоссям та надутими губами; стає - похмурою та блідою, згорблюється як старий чемодан, і в мить починає розповсюджувати не натхнення та позитив, а жалість та невпевненість. А чорне волосся робить її лице ще блідішим, ніж білі маски у японською театрі. Вона підняла свої чорні очі подивилася у вічі Вірі так, ніби все те що вона зберігала протягом останніх 3 місяців вмить зникло і більше ніколи не поверниться. Все що вона змогла вимовити, це 4 слова, після яких у Віри зникли всі речення, які вона так довго готувала. Слова просто не хотіли ставати на місце, і світ про сестру у раз змінився!
- Мені потрібна була підтримка, - тихо промовила Гордість.
Тільки після вимовлення них у Гордості уперше у житті покотилася маленька сльоза по правій щоці, але вона хотіла її швидко витерти, , щоб це не кинулося у очі Вірі. Натомість за однією, пішла друга і третя. Вона розтерла їх , і щічки зі сльозами стали схожими на чисте дзеркальце, у яке можна було побачити своє відображення.
Втома, непомітно для Гордості, з’явилася у серці та починала охоплювати все тіло, сором за свої почуття та радість, що все вже відкрито - одночасно боролися у душі. Миттєвий біль, за свою слабкість, змусив на декілька секунд пришвидшити серцебиття, дихання стає глибшим і не озброєним оком стає(вже) помітно легке тремтіння рук. Зміни у Гордості вразили Віру, вона ще ніколи не бачила її(сестру) такою чуттєвою. А цих 2 хвилини мовчання, пролетіли так швидко, все що встигло промайнути у неї на думці це запитання, на яке вона не в змозі(намагалася) відповісти : «Чому, я цього ніколи не бачила?». ( Це вона про душу) Думки переверталися, було безліч запитань, але все що вона хотіла зробити це просто обійняти сестру. Цього разу її не прийшлося все розплановувати, все робилося бездумно « від душі». У цю мить Гордість полонило полегшення, яке так давно вона не відчувала, блідість почала з’являтися на обличчі, повіки ставали важчими і ,здається, ще секунда і вона упаде. Віра ніби це відчула, і вона сильно обійняла сестру, її нічого не залишилося , як притулитися до її плеча. Гордість вже не стримувала себе, і Віра відчула , як одна за одною сльози покотилися по спині.
- Я вірю і знаю у тебе все вийде ,- прошепотіла Віра ,- Знай,- наголосила вона. – Я тебе люблю!
- Я тебе теж. – тихо відповіла Гордість.
І в цю мить, обидві згадали про Мрію, якої так не вистачає, саме зараз. І хоч вони старалися не показувати це , їхні очі виблискували сумом та згадками про чудові сімейні вечори.
Віра почала витирати сльози на щічках молодшої сестри, які (вже) починали (рожевіти) набиратися рожевого забарвлення. При цьому говорила про те, що все буде добре і мрії обов’язково здійсняться, головне вірити. Після цього вона, щиро подивилася у вічі Гордості, поцілувала у обидві щічки і перекинула її довге чорне волосся на праве плече, адже її так більше личить.
Вона з усмішкою запитала:
- То я сьогодні почую продовження історії про нашу дівчинку?
- Звичайно, тому я ставлю воду на чай.
- А я принесу своє фірмове печиво з родзинками!- продовжила Віра.
Вони не одну годину проговорили за чаєм та улюбленими піснями. Говорили про все, і не раз згадуючи веселі історії у них були заплакані очі, адже ……