Ніч
всі сплять
лише в одному вікні світло -
я не є самотньою
там хтось чуває
може похилений над листом
пише комусь
або собі
може пильнує хворого
а може вихоплений зі сну
світлом намагається
відігнати жахіття

Поглянь у мій бік
кажу безгучно
я щойно втекла
з в"язниці мого сну
де була на допиті
настільки жорстокому
що виламала ґрати
і ось я тут
вдивляюсь у твоє вікно
вираховую нашу вразливість
думаю про самотність
якої немає

Завжди час
на продзьобування зерня
а зерно в нас проростає
навіть без участи нашої волі
бо є в нас пам"ять
тих що з нами були
приходять до нас
хоч нами не кликані

В нічній темряві
перемішуються виміри часу
не запалюймо світла
щоб не відігнати образи
так легко їх викликати
дрімають в нас завше -
фрагмент дорогого обличчя
обрис посмішки
бриміння голосу
слова, що нас вражають
речі
явища

Ось знову місяць кидає світло
на кут нашої кімнати
як тоді
коли ми дивились одне на одного
нажахані розлукою
Всю цю розкіш
маємо відкинути?
приректи на забуття
весь той світ
що живе в нас?
живе так сильно
що тільки в ньому вдасться забути
і викреслити з наших світоглядів
слово "самотність"