Мабуть ми якісь не такі, не толерантні, не терпимі до ворогів, бо ось уже цілих півдня, коли згадую зовсім недавню пригоду, яка відбулася кілька годин тому – я вдоволено усміхаюся і у душі радісно. А діло було так: після завершення акції на знак протесту проти передачі нашого Центрального військового шпиталю російському банку ВТБ, ми з подругами розходилися по домівках, жваво обговорюючи між собою цю болючу тему. Підійшли до зупинки тролейбусу, щоб переїхати на лівий берег і там побачили, як чоловік поважного віку намагається щось втокмачити жінці, яка у злобі наскакує на нього і щось викрикує. Прислухалися і почули від жінки фразу, яка зразу ж змусила нас внутрішньо активізуватися. Жінка кричала, що понаїхали сюди бандерівці і життя від них немає і ще вигукувала якісь образливі слова на адресу чоловіка. Ми усі троє ринулися на захист чоловіка, жінка не зупинялася і з її чорного рота і далі лилася лайка, уже і про любиму свою Росію почала щось верзти і тут наша Марійка( а у неї обоє синів захищають нас) блискавично огріла сепаратистку пакетом, та заверещала і замовкла. Поміж нами намалювався молодий чоловік і як же він почав цю гадюку захищати і призивати нас діяти по-закону, до нього приєднався ще один і єхидно зауважив, що українці тільки те і можуть , що битися і скандалити. І уявіть собі, що це за людина, коли каже першому : -Ти їм скажи: «Слава Україні» і вони заспокояться.. Ми перемогли, бо нас було з тим чоловіком і його дружиною п*ятеро, хоч на зупинці було чоловік двадцять, але це були, на превеликий жаль і велику ганьбу – спостерігачі. І хіба це не страшно. Але на душі радісно, бо відчуваю, що це стерво, перш, як розкрити свого поганого рота, уже добре подумає, чи варто починати вести проросійську пропаганду. У тролейбусі ми тиснули мужню і несхибну Марійчину руку і дякували за блискавичну реакцію. Чи може варто було по-закону, як нас научав той підозрілий чоловік. Пишу це для того, друзі, щоб ви усі розуміли у якому середовищі ми живемо.
25.02.2016р Надія Таршин.