продовження поеми "Барикадні"

На паленій площі Донецька,
Де зброя співає розкуто,
Шепоче дівчині у серце,
Що поруч бажає він бути.
Такий молодий і красивий,
Тримаючи прапор у крові,
Чекає від Бога на диво,
Від неї – хоча би півслова.

Розділ 1

Весна відчинила дверцята,
І березень сонячний ринув,
Щаслива поїхала Ната
З коханим на тиждень до Криму.
Вони поселились в готелі
На березі Чорного моря,
Де хвилі лягали пастеллю
На світлий пісок кольорові.
Купатись – ніхто не купався,
Бо море ще пахло зимою,
Та нарід води не цурався,
Торкаючись крапель рукою.
І Ната з Володею також,
Тримаючись ніжно за руки,
Присіли на білому пляжі
За крок до хвилястої смуги.
*
Володя, смаглявий хлопчина,
З сім’ї коломийських гуцулів,
Довірливий, досить наївний,
В плечах ледь помітно сутулий.
Неначе мальовані губи,
І погляд - такий кришталевий,
Не займаний думкою, брудом,
З характером милим життєвим.
Брюнетці всього дев’ятнадцять –
Надмірно худа та висока,
Смаглява, здається, аж надто,
З волоссям густим, кароока.
*
Вони познайомились взимку,
У ніч новорічну святкову,
Разом у одну павутинку
Їх натовп уплів випадково.
Кохання сяйнуло миттєво
В серцях і умить запалало,
Роман платонічний чуттєвий
До шлюбу свій вектор направив.
*
- Яка ж ти, кохана, вродлива!
Ця шийка, ці щічки, ці очка!
Мене ти зробила щасливим,
І бути з тобою - так хочу!
Найбільше я маю бажання -
Володя казав своїй ляльці, -
Щоб якнайскоріше, у травні,
Обручки вдягли ми на пальці.
У відповідь Ната здригнулась:
- Та щось тут мені прохолодно,
Ходімо у номер… Розчулив…
Але взагалі-то… я згодна!

Розділ 2

Лущук Маргарита Іллівна,
Відома продюсер в столиці,
Як завжди, уже по обіді –
Приїхала в офіс дивиться,
Чим зайняті юні підлеглі,
Бо знала ж, як кволо працюють
У разі відсутності леді,
Яка їх добряче муштрує.
*
- Ну що там у нас за новини?
Зробіть мені каву, дівчата,
Й заходьте. Даю вам хвилину,
Роботи у нас забагато.
Солдатки, одягнені стильно,
Утрьох одночасно забігли
Й разом: «Маргарито Іллівно,
Учора зламався наш Ігор,
Катаючись в горах на лижах!
І травми доволі серйозні!»
- Так-так, через місяць з Парижа
Стартують квітневі гастролі, -
Продюсер не зойкнула навіть,
Дівчатам за мить наказавши:
«Шукайте заміну. Ці травми
Для нас, я вважаю, на краще.
Даю вам два дні, дилетантки,
Шерстіть соціальні мережі,
Учасників шоу талантів,
Гайда! Інтернет - без обмежень.
І, бажано, патріотичних,
Не старців, тим більш - не студентів,
Таких, двадцятип’ятирічних,
Не геїв, в житті не інертних.
А інші дві зірки де зараз?
Ще сплять? Добре, хай, не чіпайте.
Ну що ж… Виступатимуть в парі,
А от на Європу… Старайтесь!

Розділ 3

Дивилися в холі готелю
Наталя і Вова новини –
ТВ дорогої моделі
Висів на стіні, як годинник.
Ведучий тремтяче промовив,
Що щось на півострові дивне,
Поглянула Ната на Вову
Та інші включила новини.
І там розказали те саме,
І знову ведучий - безкровний…
- Та що ж відбувається, мамо!
Це виклик усім нам ізнову!
- Наталю, сьогодні ж не квітень,
Не гумору день, не до жартів,
Якби це було за край світу,
Але ж це - у нашій державі!
Давай-но послухаєм інших,
Скоріш, Нато, клацай канали!
Але на усіх одностайно
Одне і те саме казали.
*
- Ось так, не дивись телевізор!
Ми тільки-но тут оселились,
Й такі неймовірні сюрпризи…
Здається, ми вже відпочили!
В цей час в хол готелю навідавсь
Його чорнобровий господар
Й російською мовою видав:
- Що трапилось, гості шановні?
Я вчув емоційну розмову,
Невже вам тут зовсім недобре?
- Та ні, - сказав збуджено Вова, -
Якісь навіжені потвори
Удерлись зненацька до Криму
В зелених своїх балаклавах
І наші військові частини
Упевнено заблокували.
- Так це ж наші добрі сусіди
З Росії прислали підмогу,
Щоб цих майданутих розбити
І їм перекрити дорогу!
Ви ж знаєте, що на Майдані
Стояли бомжі невиразні,
Не люди, а рій безталанний,
Зламали країну за бакси!
- Та що ти верзеш, ідіоте! –
Схопилася з місця Наталя, -
Була я там, бо патріотка!
- Ти, звісно, на зовнішність краля,
Проте якщо ти із Майдану
Й підтримуєш америкосів,
То тут, у готелі Рустама,
Ти зовсім не бажана гостя!
Бери свої чорні манатки
І їдь до своєї столиці!
А тут вам не «байки-майданки»,
Тут місце достойним обличчям!
Схопився Володя із місця
І кинувся із кулаками,
Як справжній на велетня лицар,
Що вмерти готовий за даму.
Проте його враз зупинила
Ударом в живіт професійним
Рука володільника сильна.
- Та що ти мені заподієш! -
Рустам хвалькувато промовив,
- Тобі не Майдан тут, безсилий,
І жителів більшість готова
Підтримати нашу Росію!
Хизуючись, раптом додав він:
- А ти, майданута принцесо,
Не хочеш покинути півня
Й віддати на ніч мені серце?
Я бачу, така норовлива,
Як миле наївне лошатко,
Напевне, ти чиста й цнотлива,
Бо поруч з тобою дитятко!
Рустам підійшов до Наталі
Й торкнувся її підборіддя,
Та плюнула в нього в розпалі
Й сказала: «Володю, ми їдем!»

Розділ 4

- Ну що, мої любі куріпки?
Багато у вас варіантів?
- Держіть, Маргарито Іллівно,
Підходить тут кілька десятків.
Продюсер взяла роздруківки
Й спочатку проглянула фото:
- Цей зовсім якийсь примітивний,
І цього - одразу на мотлох.
Лущук почала продивлятись
Детально описані факти:
- Про цього побільше дізнатись,
А тут пошукайте контакти.
*
Дівчат по місцях розігнавши,
Лущук проглядала неспішно
Всі матеріали. Хто б краще
В проект підійшов би успішний.
Вона сіла до ноутбука,
Знайшла сторінки кандидатів.
Насправді це - ціла наука
Уміти людей відбирати.
*
Виходячи із кабінету,
Начальниця вчула розмову –
Палкі політичні тенета
Підлеглі сплітали. – Чого ви, –
Спокійно сказала шефиня, -
Заринулись у споконвічне?
Чому на всі сто одні винні,
А інші святі? Утопічно!
Ви знаєте, для шоу-бізу
Немає оранжевих, синіх,
Потрібно трудитися. Різних
Людей вистачає в країні.
Твій успіх залежить від тебе,
А успіх всієї команди
Залежить від нас. То чи треба
Ще щось вам, дівчата, казати?

Розділ 5

Продовжували і надалі
В столичному виші навчання
Дві подружки - горда Наталя
Й проста Іванова Тетяна.
Усміхнена Таня, відкрита,
І Ната, сувора та справжня,
Про все говорили на світі,
Не маючи нібито й таїн.
*
- Не можу повірити, Таню,
Що Крим окупований нині
Зеленими чоловіками,
І звідки вони – із Росії!
Не встигли ми відсвяткувати,
Що вигнали в ліс Президента,
Сусідній маленький диктатор
Умить скористався моментом!
- І більшість знайомих з Росії
Підтримують дії ганебні!
- О Боже, та він же посіє
Ненависть між нами до неба!
- Так ти ж подивися, що крутять
По їхніх російських каналах,
Що в нас, в Україні, тут лютих
Мільйони, мільярди каналій!
Підступний він, Ната, підступний!
Приходжу до тями я досі!
Ще й каже, що в Києві хунта
Свої заточила вже коси!
- Таке знахабніле свавілля!
Я тільки плескала в долоні,
Що наша країна вже вільна
І більше в вогні не потоне!
А тут лиш декада минула,
І вже референдум на носі,
Шматок території «взули»
Та й вкрали ті великороси!
- Мене ще дивує каліцтво
Нової народної влади,
Невже серед них в керівництві
Немає нікого, щоб ладу
Якогось хоч дати цим діям,
Здають якось мовчки й огидно,
Нічого я не розумію,
Та факт – ми, Наталю, без Криму!
*
За тиждень уже офіційні
Джерела російські трубили
Що Крим тепер – частка Росії,
І вчасно його прикріпили.
Кричали, що варварська хунта
Змістила законного Ката,
А жителі Криму і чути
Не хочуть про київську владу
І просяться дуже додому
В Московію добру й чудову.
Півострів, мовляв, випадково
Був відданий щедрим Хрущовим
В недовгу оренду сусідам,
І час підійшов повертати,
Неначе ослін по обіді
Занести із ґанку до хати.
*
Звичайно, анексію Криму
У всій міжнародній спільноті
Ніхто офіційно не визнав,
Хіба що країни голодні,
Яким імпонує Росія,
Признали, що Крим триколорний.
Свою ж особливу турботу
Світ виявив тільки у слові.

Розділ 6

Андрій, стриптизер - волинянин,
Що кулю у груди отримав,
Коли опинивсь на Майдані,
Шукаючи милу дівчину,
Прощавсь на вокзалі із нею
І дякував за допомогу:
- Моя білосніжна лілеє,
Я їхати мушу додому.
У мене батьки там, робота,
Та якось зустрінемось, кицю,
Розлуки не витерплю довго,
Не можу ніяк надивиться!
- Усе навалилось раптово,
Майдан та всілякі події,
І ніч наша та загадкова,
Я інколи не розумію,
Ми півтора місяця разом,
А ніби пройшла ціла вічність,
Та й не відчувала одразу,
Що в серце кохання покличу.
Коли ти лежав непритомний,
Як сил набирався в лікарні,
Моя ніби вийшла свідомість
З густого-густого туману.
Андрій посміхнувся Тетяні
І поцілував її міцно:
- До скорої зустрічі, панно,
Сідає до поїзда лицар!
Тетяна його обійняла
І з легкістю так відпустила…
- Поїхав. А може, в тумані
Якраз я тепер опинилась?

Розділ 7

Сапожко Матвій, який хвацько
Ганяв по Майдану свідомих,
З приятелем Віктором часто
Був щирим і незагадковим.
Обоє несли свою службу
В загоні під назвою «Беркут»,
От тільки Матвій, ніби вуж той,
Міг поміж травинок протертись.
Він став молодим командиром
Якоїсь столичної роти,
Для когось здавався сумирним,
Для когось - одним із сволоти.
Проте після Євромайдану
Прийшли несподівані зміни -
Частина командного складу
Втекла за кордон України.
На деяких справи відкрили,
Й запахло тюрмою відверто,
І ці аромати Матвію
Не зовсім подобались терпкі.
Та все ж хитромудрий безмежно
Зумів він з води вийти чистим,
Бо скрізь проявляв обережність,
Умить піджимаючи хвіст свій.
*
Наприклад, коли він Андрія
Підстрелив, хай і випадково,
В лікарню понурий навідавсь
До хлопця за тиждень потому.
Він вирішив підстрахуватись,
Хоч був переконаний в тому,
Що хлопець не буде тріпатись –
Той зброю ж придбав незаконно.
Андрій на Матвія не злився,
Бо сам іще більше боявся,
Тому хлопці порозумілись:
До того вже не повертатись.
*
Нависло переформування,
Спецназівці це розуміли,
І після подій на Майдані
Обоє з роботи звільнились.
І майже щовечора хлопці
В одному столичному барі
Без звичної екіпіровки
За келихом пива стрічались.
*
- Впливає як час на події,
Чи що на події впливає?
- Про що ти говориш Матвію?
- Про що говорю я, ти знаєш.
Ми місяць тому на Майдані
Своїх, українців, ганяли,
В той час, як сусіди старанно
Це вторгнення підготували.
- Майдану чинив ти супротив,
Невже ти помилку осмислив?
- По-перше, це наша робота,
По-друге, ти плутаєш, Вітю.
Майдани та антимайдани –
Це внутрішня справа країни,
Невже ти вважаєш, що стану
Всміхатись анексії Криму?
Я думки тримаюсь своєї,
Майдан – це ілюзія щастя,
Люд - ніби в Північній Кореї
Там був – тільки так, не інакше.
Чом не зрозуміють свідомі,
Що той, хто стрибає бездумно,
Країну веде до розколу,
Тому і огидно, і сумно.
У відповідь Віктор промовчав –
Він був слухачем у цій парі,
І власні думки від охочих
Ховав, ніби сонце за хмари.

Розділ 8

Українське панство гуділо,
Як бджоли над гречкою люті,
Бо більшість вважало, що підло
Забрав територію Путін.
І тут вже розподіл народу
На Євро- чи антимайдани
Грав роль не у тому, чи згодні,
А в тому, хто винен в цій рані.
Одні говорили: це Штати,
А інші: причому Обама?
Це тільки Московія клята
У всьому одна винувата.
Знаходились і в Україні
Прихильники деспота Вови,
Такі проживали, й не дивно,
В містах проросійського сходу.
Вони починали свистіти,
Що треба за Кримом збиратись,
Бо краще за Ката у світі
Російський правитель заклятий.
Та більшість людей в Україні
Вважала, що Крим споконвіку
Був і залишається їхнім,
І дії Кремля дуже дикі.
А от пропаганда в Росії
Велась на високому рівні,
І більша частина сусідів
Раділа анексії мрійно.
Тому два народи почали
Сваритися в неті активно,
Що й родичі, ніби шакали,
Гарикались результативно.

Розділ 9

У гості приїхала Ната
До Тані додому в суботу,
Дівчата засіли в кімнаті
Свої розділити турботи.
*
- Пригадую день на Майдані,
Коли ці жахіття буяли,
І не розумію я, Таню,
Андрієві дії. Ти ж знаєш,
Що хлопця підстрелив той кремез,
Який восени мене вдарив,
І я сподівалась - ми вереск
Підіймемо сильний одразу ж.
Тетяна лише позіхнула
І очі свої опустила:
- В Андрія ж улучила куля,
Його особисте це діло.
- Тому мені й дивно, Тетяно,
Чому він не став заявляти,
І ми, як телята слухняні,
Йому обіцяли змовчати.
І подруга вдруге зітхнула,
Причину вона уже знала,
Боялась вона за Андрія,
Й нікому про це не казала.
*
У першу хвилину, як тільки
Спецназівці винесли хлопця
З будинку на свіже повітря
Й побіг до швидкої Сапожко,
Залишивши поруч травматик,
Вона від Андрія ледь вчула:
«Ти маєш цю зброю сховати!»
І Таня зробила це тут же.
Й хоча у потоці поранень,
Навряд чи в ті дні хтось займався б
Аналізом дій на Майдані,
Та хлопець перестрахувався.
*
- Щось я взагалі про навчання
Забула, а треба ж і вчитись, –
Відводила тему Тетяна, -
Бо буду я мамою бита.
- То як провела свого хлопця?
Щось, бачу, ти засумувала,
Ти будеш з ним, тільки захочеш,
Ти ж цноту йому здарувала.
Хмикнула Тетяна: - Якби ж то
Було так у світі насправді,
То де б був Володя твій чистий,
Бо ти вже й до нього гуляла.
- З Володею в нас все серйозно -
Грайливо промовила Ната, -
Дружиною стану для нього,
За що ж тут мені докоряти?
Тим більше, що він принциповий,
До шлюбу інтим не турбує,
Який же він в мене казковий,
Ну так мені це імпонує!
А щодо навчання – права ти,
Потрібно серйозніше вчитись,
Не тільки турбується мати,
Турбуються й наші у виші.
- Відсутність в зв’язку із Майданом
Пробачать, бо й самі там були,
Та через шалене кохання
Нам точно наставлять прогулів.
- Що з Криму вернулась я раптом,
Тетянко, це плюс для навчання.
- Ой, що там наш Крим, мила Нато…
- Давай без політики, Таню.
Від неї я дуже втомилась,
У мене до тебе питання
Про ніжне чудесне і миле
Твоє нескінченне кохання.
Тобі не здається, Андрію
Потрібно лишити заняття
Розпутне своє? – Що я вдію?
Йому ж я не в праві сказати.
- Чому? Ви ж тепер, Таню, пара,
Негоже в трусах танцювати,
Хоч він і хлопчина шикарний,
Та має ж тебе поважати!
Не бійся йому говорити,
Хай знає, що в тебе є думка!
Тобі треба в мене навчитись,
Мій Вова - як книжка у сумці.
- Я впевнено так не казала б,
Бо в тебе ж такий «принциповий» -
Дівчата ще довго сміялись;
Гикалось Андрію та Вові.

Розділ 10

- Майдан закінчився, я мушу
Збиратися на Буковину, -
Шептав своїй кралі на вушко
Двадцятидвохрічний хлопчина:
- І я сподіваюсь, що скоро
До мене ти в гості приїдеш,
І в травні чи в червні у горах
Зіграємо наше весілля.
Батькам я сказав, що найкраща
Моя нареченонька ніжна,
Звичайно, вони нетерплячі,
І їм би побачить дівчину.
- Приїду, юначе коханий,
Та краще давай все ж до літа
Залишимо наші бажання.
Я ж маю, Володю, і вчитись.
А влітку вже, на полонинах
Таку відтанцюєм гулянку,
Що сонце залишиться з диву
На небі до самого ранку!
Мені ще потрібно з батьками
Серйозно переговорити,
Та й треба насущні питання
Продумати, де будем жити.
- Квартиру ми однокімнатну
В оренду візьмемо, кохана.
- Еге ж, тільки я ще навчаюсь
І мій без роботи обранець.
- Влаштуюсь. Нехай без освіти,
Придумаєм щось, моя ніжна,
А може, з тобою навіки
Поїдемо на Буковину.
*
Як тільки вони розійшлися,
Наталя застигла, як постать,
Уперше за десять цих тижнів,
Що миттю пройшли від знайомства,
Серйозно замислилась Ната:
Життя – не коротка дорога,
Можливо, не треба насправді
Кидатись у вир так з порогу?
Майдан вивертає всю душу,
І трохи запалює розум,
Можливо, подумати мушу,
Чи не помиляюся, хтозна?
Я зараз так сильно кохаю,
Неначе кохала з дитинства,
Але чи я не поспішаю,
Хоч ніби прозоро все й чисто?
Ми зв’язані димом Майдана,
Чи він не розсіється раптом,
Як тільки Майдана не стане?
Поставив у роздумах крапку
Дзвіночок один телефонний,
Який вищебечував Гімном.
У трубці почувсь монотонний
Російський бас, дуже противний:
- Привіт, це твій новий знайомий,
Як справи, як там поживаєш?
- Я не зрозуміла, а хто ви?
- Із Криму, Рустам. Пам’ятаєш?

Розділ 11

У барі себе розважали
Сапожко із Вітею знову,
Чекаючи змін, підсідали
На хміль, як-то кажуть, й на солод.
Матвій полюбляв міркувати
Про всі політичні новини,
І думку свою нав’язати
Старався він Віктору й нині.
*
- В Московії зараз порядок
І до президента довіра,
А наші ганебні примари
На сірому поприщі сірі.
Ганебно, звичайно, ломитись,
В чуже, хай і звалене, стійло,
Та як не побачити, Вітю,
Що лідер достойний в Росії.
- Ага, ще свідомий і чемний!
- Скоріше, упевнений тактик,
Військовий ти ж Вітю, й напевне
Сам бачиш, що вмінь не займати.
- А що там батьки, ще й донині
Цим Путіним марять? – Звичайно,
Для них він сердешна людина,
Що нарід свій оберігає.
- А те, що відсік кримські землі?
Це пахне стокгольмським синдромом!
Скажи їм, він геній. Злий геній.
- Скажу. Але йди вже додому.
*
Удома задумливо Віктор
Їв щойно замовлену піцу
Й пригадував образ розмитий
Білявої тої дівиці.
Як вперше на неї поглянув
Осінньої буйної ночі,
Коли гнав студентів з Майдану;
Згадав ті розгублені очі,
Як знову у ніч новорічну
Зустрів її з хлопцем в провулку,
Як довго дивився в обличчя,
Що ніби шукало рятунку;
Як мовчки листав обережно
Сторінки дівчат невідомих,
Щоби віднайти в соцмережах
Одну, зовсім малознайому;
Як думав над тим, чи писати,
І що, і чи відповідь вчує,
Й короткі листи дикуваті,
О, як він за ними сумує!
Згадав він, як зникла білявка,
Лиш потім побачив – чого б це,
Коли вона ридма ридала
Над гарним підстреленим хлопцем.
І все. Все замовкло, як реля,
Яку залишили малята.
Й навряд чи в майбутнім до стелі
Ця гойдалка буде кружляти.

Розділ 12

Тетяна сиділа у кріслі,
Закутавшись в ковдру пухнасту,
Красиві Андрієві риси
Вона уявляла щочасно.
Він справді був дуже вродливим,
Така атлетична статура,
І очі великі красиві,
І руки, і плечі, і груди,
Широкі і ніжно сталеві.
Як часто отак, наодинці,
Вона ту єдину чуттєву
Ніч перебирала із принцом.
У мрії вона все частіше
Заглиблювалась вечорами,
Сиділа отак-от у тиші,
Подалі від брата і мами.
*
Пройшов майже тиждень, як милий
Її перебрався до Луцька,
Була і нещасна, й щаслива
Тетяна водночас в розлуці.
Щаслива – бо ніби кохала,
Нещасна – бо в іншому місті,
Хоча себе тим утішала,
Що піде за ним й на край світу.
*
Як тільки поранили хлопця,
Вона кожен день до лікарні
Навідувалась, як те сонце
Щодня до зеніту злітає.
Як тільки кінчалися пари,
Спішила із коледжу вправно,
Щоб приготувати гарячі
Йому повечеряти страви.
А потім летіла в палату,
Сідала з ним поруч, дивилась,
Як він смакував їх затято,
І чула за спиною крила.
*
Як тільки Андрій і Тетяна
У парку у ніч новорічну
Зустрілись, між ними кохання
Не замерехтіло навічно.
Симпатія – так, відчувалась,
І навіть глибока й взаємна,
Та часу минуло чимало,
Щоб щось забуяло напевне.
*
Тетяна до ночі з Андрієм
У сумніви періодично
Занурювалась неспокійно,
І це видавалось незвичним.
А після подій на Майдані
Здалось їй, це – справжнє кохання,
Вона не ламалась в бажанні,
До хлопця тягнуло в лікарню,
Та й мріяла завжди Тетяна,
Що стати дружиною має
Тому чоловікові панна,
Якого вона покохає.
Один має бути й назавжди,
Так вчили і мама, й романи,
Й ніколи не знатиме зради,
Якщо буде вірною й в шані.
*
Тому усілякі хитання
Й підозри, чи справді кохає,
Старалась прогнати Тетяна
І в ритмі подій це вдавалось.

Розділ 13

Наталя якраз говорила
Батькам про стосунки серйозні,
Коли подзвонили в квартиру.
Був вечір. П'ятнадцять по восьмій.
Дівчина пішла відчиняти
І просто в дверях оніміла:
Стояв на порозі пихатий
Рустам, власник хостела з Криму.
*
- Якщо це прийшов твій Володя,
Гукнула стурбовано мати, -
Нарешті ми будем знайомі,
Запрошуй-но хлопця до хати!
- До мене це, мамо! - Наталя
У відповідь крикнула сильно,
І наче укопана стала,
Й змією в поріг прошипіла:
- Чого тобі? Звідки? Як взнав ти,
Де я проживаю? Що хочеш?
- Я? Поговорити! І Ната
Пішла в коридор неохоче.
*
На сходах в під’їзді будинку
У них відбулася розмова,
Наталя собі прояснити
Хотіла ці рухи нервові.
Рустам три дні тому дзвонив їй,
Питаючись, як її справи,
Не стала ані говорити,
Не стала і слухати навіть.
*
- Уважно я слухаю дуже, -
Промовила й склала на грудях
Хрестом роздратовано руки
Наталя: - Невже щось забути
Могли ми в готелі, Рустаме?
І звідки у тебе адреса?
Не маю я і міліграма
До тебе, щоб знав, інтересу!
- Ну ви ж, як селилися в мене,
Заповнили на проживання
Анкету. От звідки й адреса,
Й мобільний твій номер, Наталю.
- Ти вигнав нас, наче собак тих!
- А ти в мене плюнула. Смішно!
- То я дозволяю зробити
Те саме! І йди уже звідси!
- Та встигну принизити, я ж бо,
Тобі не бандерівець милий,
Проте заявився, Наталю,
Сюди не змагатися в силі.
- А що, ти шукаєш притулку
На материковій частині?
Бо вже неприйнятні пігулки
До рота кидає Росія?
- У нас все спокійно. Не віриш?
- Не вірю! – То їдем зі мною!
- Так. Все. До сих пір не вловила
Розмови цієї з тобою.
- Я в Київ приїхав у справах,
Й оскільки мені тут самотньо,
Про тебе, Наталю, згадав я.
Можливо, ти час безтурботно
Провести захочеш з Рустамом,
У мене он джип під під’їздом,
Поїдем, відірвемось класно!
- Нікуди із сепаратистом
Я їхати зараз не буду.
Ні зараз, ні потім, ніколи!
І прошу, мій номер забудь і
Сюди не з’являйся, соколе!
- Як кажуть, і пан, і господар,
Не думай, що птаха велика!
- Рустам, для запроданців горда
Я птаха, повір! Я і лихо!
*
- Куди ти ходила? - спитала
Наталю здивована мати.
- Ой мамо, хоч ти не чіпай-но,
Сиди на дивані в кімнаті!
- Такого я не заслужила!
Що трапилось, доню, у тебе?
Та дівчина не відповіла,
Умить зачинившись у себе.

Розділ 14

Наступного вечора Ната
На поїзд Володю садила,
Майдан розбігався по хатах,
Все менше і менше лишилось.
Весна повертатись додому
Свідомих людей закликала,
Та й файне життя по-новому
Початись от-от наче мало.
*
- А жаль, що знайомства з батьками
Сьогодні не сталося, Нато.
- Казала ж, як впремось лобами -
Вони теж надмірно пихаті!
Ми вчора сварились, так часто
Буває у сім’ях. Дрібниці.
- Помиритесь. Що ж… Бувай, Нато,
Чекатиму на Буковині.
*
Перон колихнувся, і поїзд
Поніс пасажирів у вікнах,
Уперше Наталя без хлопця
Сама залишилась. А звикла.
Їй стало так гірко й самотньо,
І вітер зірвався північний,
Її загартований сотник
Не скоро погляне в обличчя.
Й Тетяна в останню хвилину
Відмовилась від проводжання,
А Ната чекала дівчину,
Бо вже починались страждання.
Отак побрела по вокзалу
Та сіла в таксі жовто-синє,
Кохала дівчина, кохала,
Тому її сум і обкинув.

Розділ 15

Тетяна збиралась провести
Коханого хлопця Наталі,
Та як це буває, на серці
Давнішня прокинулась рана.
Пролежала дівчина в ліжку
Весь день, й не пускала в кімнату
Нікого. Дозволила лишень
Вино в своє тіло улляти.
*
Прокинулась з самого ранку
Без настрою - хоч і субота –
Білява невиспана панна –
Щось краяла серце турбота.
Якесь відчуття охопило
Буквально спросоння Тетяну,
Вона того не розуміла,
І тільки хиталась, як п’яна.
В думках виник Віктора образ
Й позбутись ніяк не вдавалось,
Ні сонця ранкового обрис,
Ні книга не допомагали.
Вона проганяла уяву,
Та тільки стараючись дужче,
Немов в павутині, блукала,
Заплутавшись міцно у вузол.
Нарешті не втрималась, взяла
Й включила комп’ютер блондинка,
Й зробила, чого так боялась, –
Пішла на хлопчачу сторінку.
*
Годиною Віктор раніше
Включив електронний свій пристрій,
Зробив одну дію і вийшов.
Упевнений був, ніби вистріл.
*
Тетяна шукала в мережі
Сторінку приятеля Віті,
Але не знайшла. Він не мешкав
Уже в віртуальному світі.
Схопила мобільний, щоб хлопцю
Хоча б смс написати –
Одразу наповнились очі
Слізьми. Пригадала, що Ната
Колись настояла на тому,
Ще як був Андрій у лікарні,
Щоб Таня прибрала і номер,
І сімки почистила пам'ять.

Розділ 16

Андрій був шанованим в колі
Вечірніх гулянок прихильниць,
Таких було нібито обмаль,
Та він не лише на Волині
Показував здібності тіла
В стриптизі чи біля пілона -
Від Рівного до Ізмаїла
Була його постать відома.
Хоч гастролював він нечасто,
На місяць один раз чи двічі,
Проте загалом його танці
Прибуток приносили більший,
Ніж будь-яка інша робота.
В містечках доходи мізерні,
А він й одягався по моді,
І часу мав вільного вдосталь.
*
У Луцьку, у клубі, у центрі,
В суботу зібралося кілька
Десятків бальзаківських леді
І три молоді зовсім дівки.
Програма була зовсім бідна,
Та виступ стрункого Андрія,
Який це робив професійно,
Стягнув зашморг вкотре із шиї.
На хлопця звернула увагу
Одна розфарбована дама,
Яка шикувалася благом;
Спиталася в офіціанта
За хлопця. І вже за хвилину
Андрій підійшов, як той вершник,
Й відчув її поклик звіриний,
Здалося йому, бо ж не вперше.
*
- Я бачу, такий енергійний,
Красивий юнак, норовливий,
Себе показати ти вмієш,
Ціну собі знаєш, вродливий.
Хоч дуже вже ти молодишся,
І креми, і зачіска модна,
На скільки ще років згодишся?
Себе собі часом не шкода?
*
Андрій не второпав відразу,
Він натяків ждав зрозумілих,
Й не те, щоб застиг у образі,
Але здивувавсь – в чому ж діло?
Тому він сів з жінкою поруч,
Відкинув подалі свій гонор,
І сіпнувся навіть нервово,
Неначе тварина від дзвону.
*
- Тобі, мабуть, є вже за тридцять,
А що ти робитимеш далі?
- Та ні, маю я двадцять вісім,
- Пробач, трохи тут не вгадала.
Мене Маргарита Іллівна
Зовуть. – Я Андрій. – Я це знаю, -
Всміхнулася леді надмірно, -
І саме тебе я шукаю.
- Що маєте ви на увазі? –
Здригнувся й на «ви» кинув фразу,
- О, бачу, вже сходяться пазли,
Можливо, спрацюємось разом.
Я так розумію, ти вільний?
- Не зайнятий, в принципі, пані.
- Збирайсь. Поговорим в машині.
Не в ліжку, повір. Ще зарано.

Розділ 17

У вечір суботній, в той самий,
Коли танцював Андрій в Луцьку,
А Таня безмежно страждала,
Наталя брела серед вулиць.
Подрузі вона не дзвонила,
Образилась трохи за вчора,
Тому так гуляла, ходила
По київських скверах просторих.
*
Ізнов їй Рустам тараторив
Вже втретє за вечір. Нахаба!
Його не злюбила за хворий
І збочений погляд Наталя.
Вона - патріотка до крові,
За єдність і за суверенність,
Які можуть бути розмови
З цим сепаратистом мізерним?
Проте від туги, що засіла
Колючкою в серці гидотно,
Рустаму вона відповіла,
Бо душу терзала самотність.
*
Нахабно і зверхньо той знову
Побаченням мозок їй парив,
Наталя дала йому згоду
На зустріч в центральному барі.
*
- Сама ти на себе не схожа, -
Ізнов замоскалив кримчанин,
- І що ж твоє серце тривожне?
- Тебе не стосується, пане.
- Ну так у нас зовсім не вийде
Розмови ніякої, Нато.
- Мене це хвилює? Облиш ти,
Та й видно ж, що в мене не свято.
- Покинув коханий? Давай-но
За вашу свободу накотим!
- Облиш, мені дійсно погано,
- То, може, постіль чи наркотик?
Рустам засміявся - Пробач-но,
Мені це здалося дотепно.
- Твій гумор з підлоги невчасний,
Хоч бачу, такий він щоденно.
Рустама заїла образа:
- Якщо я був проти Майдану,
Ти можеш казати одразу,
Що я примітивний, поганий?
- Я теж зазвичай сірникова,
Миттєво спалахую й гасну,
Та ти взагалі нездоровий,
Хоча підприємець та власник.
І що робиш ти в Україні
Й чому не в Росії, Рустаме?
- Питання ти ставиш відмінне,
У справах, Наталю, у справах.
*
Про них говорити не став би,
Якби і питалася сильно,
Бо співпрацював він насправді
З спецслужбами проти Вкраїни.
Збирав інформацію різну,
Активно з людьми спілкувався,
Втирався в довіру і, звісно,
Для ворога дуже старався.
Не те, щоб таємним агентом
Він був. Так, скоріше, аматор,
Кремлівського фан президента,
Якого прозвали диктатор.
*
Тож як тільки вийшла Наталя
На кілька хвилин у вбиральню,
Поліз у мобільний безжально
Читать есемески й контакти.
Й хоча не було там нічого
Вагомого, цінного в змісті,
Володин він виписав номер
І декілька патріотичних.
*
Рустаму подобалась Ната
Не більше за інших брюнеток,
Лише норовливий характер
Її відрізняв «на півметра».
Розмова відверто не склалась,
Нічого такого дізнатись
Від дівчини так і не вдалось.
Та марно було і старатись.
І більше Рустам сам базікав,
Аніж говорила щось Ната.
Приміром, сказав він, що їде
Донецьким дружкам помагати.

Розділ 18

Як Кат втік за межі країни,
На сході почалися сходи –
Не всім це стрибання Майдану,
Звичайно, було до вподоби.
Весною Донбас розгорівся
Вогнем невдоволення рясно.
Так склалося вже історично –
Відлуння радянського часу.
Співало у вухах на сході
Червоним вітрилом рум’яним,
Й найбільш агресивні особи
Ходили, як кажуть, на грані.
*
Активно збирались на площах
Донецька, Луганська мужчини
Й кричали навсібіч досхочу,
Що зміни негайно потрібні!
Прихильників Євромайдану
Вони з задоволенням били,
Сміливців було дуже мало,
Які й поступалися в силі.
Опісля анексії Криму
Побільшало сепаратистів,
Які так хотіли полинуть
В обіцяний рай проросійський.
*
Чумна пропаганда велася:
Сусідній маленький диктатор
До різних методик вдавався,
Підборкуючи люд затято.
ТБ проросійське шуміло
Про різні бандерівські жахи:
Що йде на Донбас грізна сила
На кіл східняків насаджати.
*
У Харкові, у Запоріжжі
Були менш жахливими бійки,
Бо все-таки проукраїнські
Тут настрої правили більше.
Тому із Донецька й Луганська
Диверсії всі почалися.
Диктатор, мабуть, сподівався
Спочатку узяти хоч місто
Умить, сподіваючись потім,
Що південь увесь України
Почне повставати в супротив
Тій владі, що правила нині.
Бо Кримнаш, хоча й у Росії,
Та має велику проблему:
Єдиний вузький перешийок,
Що зв’язаний із континентом.
Така географія Криму –
Вкраїнським він дихає киснем!
Й потрібно багато зробити,
Щоб в вузол зв’язатись з ним тісно.
*
Причин коливань на Донбасі,
Звичайно, багато, і різних,
Та тільки погасли б із часом,
Якби не втручання російське.

Розділ 19

Андрій після зустрічі в клубі
Ні миті чомусь не вагався,
Почув він, хай трохи і грубо,
Слова, яких дуже боявся.
Розмова нічна у машині
Його надихнула на дії,
Можливо, шанс дійсно єдиний
Зубами вчепитися в Київ.
Він зранку забрав свої речі
Й поїхав з Лущук до столиці.
В дорозі достатньо далекій
Вони познайомились ближче.
*
Лущук посміхалася: вкотре
Позиція вибрана вірна,
Що чуйка її не підводить
І тактика також не хибна.
Вона поселила Андрія
До хлопців, майбутніх партнерів,
В велику у центрі квартиру
З сучасним ремонтом під «євро».
*
Проектів Лущук мала кілька,
Із них найуспішніший - «Presto».
І саме до нього Андрія
Взяла, не проводячи тестів.
Бо відео у соцмережах
Багато про що говорили,
Андрій був амбітний, не лежень,
Мав гордість, харизму та силу.
*
Проект танцювально-співочий,
До того ж іще й англомовний,
Три різні підкачані хлопці,
Андрій замінив з них одного.
Усе, що потрібно робити, -
Це рухатись гарно і вправно,
Співати, зі слів Маргарити,
Не треба – звучить фонограма.
Та й роль вокалістів - у інших,
Андрієва роль - танцювальна,
На зважену думку Іллівни,
Заміна Андрій - ідеальна.
*
- Вже завтра у нас тренування.
У тебе, Андрію, два тижні.
Ти вивчити маєш всі танці,
Щоб нас не підвести в Парижі.
Оплата, як ми домовлялись,
А житимеш тут, на квартирі, -
Лущук монотонно казала,
Неначебто човгала гирі.
- Контракт намалюємо завтра
У офісі. З хлопцями зранку
Щоб був рівно там о десятій,
Сьогодні ж – ніяких гулянок.
*
Андрієві трохи незвично
Було від суворої муштри,
Проте із позицій етичних
Вимоги виконувать мусив.
Тому не дзвонив ні Тетяні,
Ні іншим подругам і друзям:
Зануривсь в розмови про танці
Про вічні гастролі та туси
З партнерами. Та і дізнатись
Побільше хотілось у хлопців,
Відчув він цікавий початок
В новітньому амплуа зовсім.

Розділ 20

Почавсь місяць квітень у сонці,
Із днів світлооких погожих,
У барі зустрілися хлопці –
Спецназівці Віктор й Сапожко.
*
- Матвію, збираюсь на схід я,
Не можу дивитись новини,
Як орангутанги огидні
Ногами плюндрують країну.
- Ти що, збожеволів, юначе?
Наколотих з’їв апельсинів?
- Не смішно, Матвію, я плачу
Ночами, хоч нібито сильний.
- Це орангутанги Майдану
Проблем в нашу хату нанесли,
Якби не вони, то й кримчани
Не знали би горя, й донецькі!
- Я рідко висловлював думку.
Матвію, з тобою десь згоден,
Та те вже пройшло. Чужі суки
У наші набігли городи.
Майдан дратував мене також,
Бо люди - сліпі пташенята,
Та тут вже Росія на танках
Усіх передушить проклята.
Учора був Крим, завтра Київ?
То що тут сидіти? Чекати?
Мене наче хвилею криє,
Не можу це спостерігати!
Тому записавсь в батальйон я,
Його спонсорують…Ти знаєш!
Звичайно, там ллють не мільйони,
Проте у грошах не втрачаю.
Але головне, що у мене
Можливість козлам напихати,
І найманців тих незліченних
Додому нарешті прогнати.
Тобі пропоную я також
Зі мною піти. Як вважаєш?
- О, Вікторе, ні, я затятий
Боїв шанувальник, та маю
Макітру, не цебер залізний.
Пробач, не моє. Я не хочу. -
Сапожко сказав як відрізав,
І ледь опустив свої очі. –
Я міліціянт, не перечу,
І інколи дуже бездушний,
Й частенько стрибаю у гречку,
Але ж не настільки бездумно!
Там купа професіоналів
І зброя – не палка й не камінь,
Не дай Бог, серйозно поранять,
То ти ж тягарем станеш мамі!
Політики винні у всьому
І їх невгамовні кишені,
На жаль, це життя аксіома,
І в ньому достатньо скажених.
- Ну що ж, залишайся в столиці.
- Звичайно, та я й влаштувався
В одну популярну крамницю,
Я у охоронців в начальстві.
*
Вони попрощались по-братськи,
Хоч різних тримали позицій.
Поїхав один воювати,
А інший лишився в столиці.

Розділ 21

Завжди нерозлийвода, раптом
Одна до одної відчула
Холодні вітри. Цій загадці
Пояснень прийнятних не було.
Наталя образилась після
Від’їзду Володі додому,
Відчула, що Таня навмисне
Уникла, пославшись на втому.
Й дівчата все менше сміялись,
Все менше базікати стали,
Все менше уже довіряли
Секрети - було їх чимало.
*
Тетяна, приміром, змовчала,
Що зброя Андрія у неї,
Про Віктора думки ховала,
Як зброю ту ж під портупею.
Наталя завжди говорила,
Що Вітя - це вибір невдалий,
Дівчата тоді й посварились,
Як Ната про нього дізналась
В майданні часи. Але згодом,
Подружки таки помирились,
Та зараз між ними погода
На вітряну знову змінилась.
*
Наталя про зустріч з Рустамом
Нікому іще не казала,
Та й те, що навідавсь зухвало
До хати колись, – теж змовчала.
Хоч поруч вони і сиділи
У виші, проте спілкування
Стихало під зламані крила, -
Обом було не до літання.
*
Ну а апогеєм розриву
Розмова їх стала неждана,
Коли вони після обіду
Сиділи в їдальні за чаєм.
Наталя безжально почала
Подружці ізнов дорікати,
Що хлопцю не може Тетяна
Нічого за танці сказати,
Що мав би, якщо патріот він,
Не задом у клубах крутити,
А справжнім солдатом на сході
Для неньки-країни служити.
Тетяна сказала їй гнівно,
Що, може, Андрій краще знає,
Що має робити в житті він,
А що він робити не має.
*
Наталя вважала, що хлопці,
Усі як один з України,
Якщо вони є патріоти,
На сході вже бути повинні.
Бо там розгулялися буйні
Прихильники сепаратизму,
І Харків, й Донецьк ризикує
Піти до Росії за Кримом.
Отож вона злість і зганяла
Повсюди на всіх, що навколо,
І періодично кусала
Подругу свою, Іванову.
*
На цей раз Тетяна схопилась
І як закричить до Наталі:
- Чому ти у мене вчепилась?
Немає у тебе педалі
Гальма! Як тебе переклинить,
Тоді всім у нірки ховайся!
Ти часто буваєш надмірна
Й пихата! Тому забираюсь
Я звідси, Наталю, і раджу
Тобі трохи угомонитись,
Бо це вже, подруго, насправді,
І зовсім не дружба, а свинство!

Розділ 22

Лущук із Андрієм вертались
З редакції якось газети,
Активно вже презентували
Заміну учасника «Presto».
Як тільки зв'язок відновився,
Почувся дзвінок телефонний,
Дзвонила Тетяна Андрію:
- Чекаю півдня, ти не дзвониш.
- Про що ти? – Та я так і знала!
Забув! День народження в мене!
Звичайно, я думку гадала,
Приїдеш, чи ні. – От кручена!
Сюрприз я готую, кохана,
Які ж всі жінки нетерплячі!
Я в Києві, скоро б нагрянув!
Ти що там, Тетяно, аж плачеш?
*
Андрій за ці дні, що був в місті,
Хоча і минуло днів десять,
Ні разу Тетяні не свиснув,
Що круто змінив він адресу.
В ці дні навіть у інтернеті
Він рідко бував: Маргарита
Від нових прихильниць чудесних
Порадила поки закритись.
*
Домовивсь Андрій за годину
Зустрітися з Танею в центрі,
Йому Маргарита Іллівна
Спокійно сказала на все це:
- В життя особисте не лізу
Своїх секретарок ніколи,
Підлеглим зіркам же - це бізнес –
Такі не прощаю проколи.
Сьогодні тебе відпускаю,
Поїдь, відпочинь, а в майбутнім
Про все говорити ти маєш,
Й найперше – про плани розпутні.
Чому не сказав, що у тебе
Є дівчина? Що за стосунки?
- Не думав, що вам це так треба.
Красива білявка, ще юна,
Зустрілися в ніч новорічну
У сквері поблизу Майдану,
Кохання у нас не епічне,
Одружуватися не стану.
- Себе ти кохаєш, юначе,
На данім етапі життєвім,
Не знаю, вона чи там плаче,
Та точно не ти, кришталевий.
Якщо ти їй досі не здався,
Що в Києві, не пам’ятаєш
Її дня народження, час ти
На неї дарма витрачаєш.
Ще будуть відносини справжні.
Ми зараз будуємо імідж,
Тому тимчасовій коханій
Скажи, щоб проходила мимо.

Розділ 23

Побачення йшло дуже палко:
Цілунки, дарунки та квітки.
Не дивно, що їхня гулянка
Закінчилась пристрастю в ліжку.
Андрій і Тетяна фізично
Тягнулись одне до одного,
Минуло вже майже три тижні,
Як хлопець вертався додому.
*
Тетяна на те сподівалась,
Що зустріч з Андрієм нарешті
Лишить її сумнівів вдало,
Відпустить її з-під арешту.
Відтоді, як зник кудись Віктор,
Вона між вогнями зависла:
Андрій її вабить помітно,
І згадки про Віктора тиснуть.
Отож, не вагаючись, Таня
Рішила пірнати, як в річку,
У ніч з офіційним коханим
У день свого двадцятиріччя.
*
У пристрасті дівчина вільно
Його цілувала у губи,
Кричала, що хоче так сильно,
Стогнала, що хоче так грубо.
Андрія вона осідлала,
«Давай же коханий!» - шипіла
Й у горло вино заливала,
Й тремтіла всім тілом, тремтіла…
*
Андрій мовив дівчині зранку:
- Таке уночі витворяла,
Що зорі сховались за хмари!
Ти як німфоманка буяла!
Помиюсь і дещо сказати
Я маю. Та все за сніданком, -
Додав і пішов він приймати
Гарячу запінену ванну.
*
Хмільна спантеличена Таня,
Пригадуючи учорашнє,
Стидким покривалась рум’янцем,
Мовляв, ну й зірвало ж їй башту.
Про Вітю вона і забула
У пристрасті довгої ночі,
Та ранок свідомістю муляв,
У сумнів спускаючи очі.
*
Андрієвий взяла мобільний,
І номер списала Сапожко –
Вона спланувала ці дії
Раніше. Дізнатися хоче
Тетяна про Віктора в нього,
Вважала, що зробить це мудро.
Сапожко би дав Вітін номер
Під приводом… привід ще буде.
*
Тетяні за кавою хлопець
Сказав, що поїде у справах
На місяць от-от до Європи,
Так склались обставини раптом.
Тетяна таким поворотом
Була спантеличена дуже:
- В Європу, й на місяць, так довго?
Ти там не скучатимеш, друже?
- Розлука буває на користь,
От ми й перевіримо наші
Серцеві чуття. Я «в офшорі»,
Ти в Києві, - видихнув красень.

Розділ 24

У квітні на сході країни
Посилилось протистояння,
Донбас поступово поринув
У незрозуміле повстання.
То в тому, то в іншому місті
Захоплення адміністрацій,
Будинків почалися різних
Під час невдоволених акцій.
З’явилися люди одразу,
Що в рупори дули для публік:
Віднині Донецьк та Луганськ є
Столицями псевдореспублік.
Верхівка країни епічно
Відреагувала на вияв:
І їм антитерористичну
В ті дні почала протидію.
*
Спочатку Слов’янська поблизу
Вкраїнськими силовиками
Були блокпости терористів
Розбиті на щебінь та гравій.
Чекали підкріплення наші,
Щоб в місто зайти без ушкоджень,
Проте керівництво цю кашу
Варити не стало. А шкода.
Тому операція втихла,
А в місті засіли повстанці,
Хоч в місті було і нетихо,
Стріляли, вбивали засланці.
В ті дні малювались кордони,
І по території сходу
З’являлася лінія фронту,
Раніше небачена зроду.
*
Нове керівництво країни
Спочатку урегулювати
Свої не могло чітко дії,
Бо як же було тоді знати,
Наскільки конфлікт стане довгим,
Серйозним і безповоротним,
Що ріки тектимуть із крові,
Убитих людей будуть сотні.

Розділ 25

Удруге поїхала Ната
За межі столиці країни,
Давно б їй подорожувати,
А все тільки Київ та Київ.
В свої майже двадцять дівчина
Не бачила в світі нічого,
Лиш кримську недавно картину,
Та й ту одним оком з порогу.
*
Вікно відкривало маршрутки
Для неї нові горизонти,
Невідані досі маршрути,
Весняним осяяні сонцем!
Пливло українське Поділля
Повз неї лісами малими,
Іще не одягненим гіллям
Між плямами перед очима,
Майбутніх нив чорним букетом,
І пагорбами, і річками,
І заводями з очеретом,
Крихкими скляними ставками,
І селами в білій оправі,
Журливим старесеньким тином,
Рядком підфарбованих лавок,
Стогами соломи та сіна.
*
Володя на автовокзалі
Чекав з чернівецьким букетом
Свою зачаровану кралю,
Як водиться легеню. В метрі
Від нього стояла дівчина
Й дивилася в очі великі,
Прекрасна, кохана, єдина,
Хай інколи горда та дика.
Яка ж чарівниця Наталя!
Хто каже, що погляд суворий
Дівчатам не личить ні грама?
Та тільки ж для нього прозорий!
А як посміхається ніжно!
Примружує трохи зіниці,
Грайливо, буває, так вижде,
Що далі несила й дивитись!
І вилиці гострі рожеві,
Вуста пурпурово-солодкі,
Закуті в помаду вишневу
І подих - такий прохолодний!
*
До рук взяла Ната троянди,
Й шепнула тихенько: «Мій мачо!
Сказати словами, як рада,
Не можна! Я знов тебе бачу!
У мене емоції линуть
Від того, що бачила й бачу!
І ти, і моя Україна
Для мене – життя усе значить!»
Юнак обійняв говірливу
Закохану юну дівчину:
«Наталю, я дуже щасливий,
Що ти - як моя Батьківщина!»

Розділ 26

Обставини змушують кроки
Робити, до того незвичні:
Ще вчора були по два боки,
Сьогодні - вже друзі навічно.
Анексія Криму та дії
Кремля на Донбасі з’єднали
Людей, що майданні події
По-різному зовсім сприймали.
Спецназівці рясно включились
В АТО і пліч-о-пліч супротив
З майданівським людом чинили,
Став братом десятник їм, сотник.
*
Виконував Віктор уміло
В обов’язок ввірені цілі,
Він перевіряв підозрілі
Вантажівки, автомобілі.
Повз Вітін блокпост до Донецька
В день сотні автівок кружляли,
З людьми спілкувався коректно,
Машини коли продивлявся.
Усе звик робити по схемі,
І тут, на блокпості, по струнці
Він реагував на проблеми,
Не брав хабарів, подарунків.
*
В думках своїх Віктор вдавався
Частенько до згадок про Таню,
Проте він і не намагався
Дізнатися, як вона там десь.
Він бачив її щирі сльози
Над хлопцем, пораненим взимку,
Як билося серце в тривозі
Її не за ним, - за Андрійком.
Він принцип тримав непорушний,
Що щастя ламати не можна,
Такій піддавав себе муштрі,
Й не зрадить йому, боронь Боже.

Розділ 27

Карпатське село в Буковині
Весною таке світанкове!
Навколо моря полонинські
Хвилюються вітром казковим,
Верхівки гір в білих коронах,
Надкушені хмарами в тиші,
В тумані лишаються соннім,
Який то все далі, то ближче.
Дороги спішать серпантином
Угору чи вниз – невідомо,
І небо оспівано синє,
Й далеких птахів ніжний гомін.
Ось хтось сколихнув дивний простір
Трембітовим покликом зрання -
Дивилась уражена гостя
На це весняне дозрівання.
*
- Як спалося, мила Наталко,
Чарівно тут, правда, кохана?
Спитав її легінь на ґанку,
- Та я зачарована й п’яна!
Усе фантастично красиво!
Я вражена сильно, Володю!
Ці гори сумлінно-цнотливі
Якоїсь планетної вроди!
- Ми жити тут можемо, Нато,
Ти тільки відважся, кохана!
Від тебе у захваті тато,
Ти дуже сподобалась мамі!
Всміхнулася дівчина хлопцю
Й сказала йому загадково:
- З тобою я бути так хочу,
Чи тут? Та не знаю я, Вово.
Давай відкладемо весілля,
У цьому страшному колапсі,
Коли процвітає свавілля,
Негоже стрибати від щастя.
Ще встигнемо. – Згоден, я Нато,
Тим більш, посаджу я городи,
Поїду на схід воювати,
Якщо не вбереться те кодло.
- Ми – пара, і наше кохання
Нікуди не дінеться, Вово,
- Як тільки спокійніше стане
Зроблю пропозицію знову. –
Зітхнув й обійняв Володимир
Свою найріднішу людину, -
- Кохання, воно - як годинник,
Іде та й іде без упину.
*
А напередодні Наталя
Сиділа за столиком в хаті,
Батьки роздивлялися кралю,
Й безмежно раділи від щастя.
Гостинність добродіїв щира,
Не награна і не пихата,
Дівчину умить підкорила,
Як кажуть, без срібла та злата.
Батьки були гарно убрані
У національні костюми:
Матуся в кептарі з сап’яном,
Господар - в розхристаній гуні.
Стіл пишний ґаздиня накрила:
Борщ ситний з сухими грибами,
Смачних голубців накрутила,
Картопля із кропом та салом.
Все пахло п’янким ароматом,
Печеним, відвареним, чистим,
Хмеліла в емоціях Ната,
Ну як же такого не їсти?!

Розділ 28

Одні воювали фізично,
А інші збирали їм речі:
Одежу, медзасоби, їжу,
Назвали цей рух волонтерським.
Активно частина вкраїнців
Єдналася в групи мобільні,
Бійцям доставляли гостинці
За свій кошт на автомобілях.
*
Різка і упевнена Ната
Включилася в рух з головою,
Весь коледж вже знав, що дівчатко
Збирає посилки героям.
Несли і картоплю, і бринзу,
Кришили в судки вінегрети,
Здавали постільну білизну,
Малюнки, книжки, майки, светри.
Знайомств було нових немало,
І юна дівчина невдовзі
Від втоми уже позіхала
В далекій до сходу дорозі.
*
Сміливі були волонтери,
Як кажуть, на страх свій і ризик,
По лінію фронту «бандерам»
Свою допомогу возили.
Наталя в такій ризиковій
Команді відвідала кілька
Позицій державних військових
Й відчула їх міцність та силу.
Розумні, дотепні, кремезні
Тримали в руках оборону,
Такі молоді та безпечні,
Хоч вішай портрети-ікони.
Про себе подумала Ната:
Якщо в нас такі оборонці,
То сепаратистські вояки
Не спалять її рідне сонце!
*
Коли повертались зворотно,
То кілька вони проїжджали
Блокпостів вкраїнських хороших,
Й на кожнім машина спинялась.
*
Один із таких став для Нати
Якимсь дежавю, ще й раптовим,
Здалося, що там серед наших
Стояв той Тетянин військовий.
Звичайно, вона його зріла
Раз фото й у формі лиш двічі,
Та й то роздивитись не встигла,
Хіба ж пригадаєш обличчя?
Вони віддавали хлоп’ятам
Останні з речами пакунки,
Стояв за п’ять метрів від Нати
Й дививсь не на неї – на клунки.
Здалося, мабуть. Він ще вчора
Ганяв патріотів з-під палки,
Це точно від зустрічей хвора,
Гадала про себе Наталка.
Сідаючи в мікроавтобус,
Ще раз подивилась на нього.
Й подумала: так, чимось схожий,
Але якщо й так, що із того?

Розділ 29

Вже місяць, як десь у Європі
Андрій по роботі крутився,
Спочатку скучала за хлопом
Тетяна занадто і злилась,
Що той в інтернет не заходить,
Лиш пише раз в тиждень послання,
І що він там робить ночами,
Якщо навіть часу не має
Раз в день зателефонувати,
Шепнути, як сильно кохає,
Дрібниці якісь розказати,
Хоча б як живе-поживає.
*
Образа її виїдала,
Вона ж так за ним переймалась,
У скруті все допомагала,
Себе розтрачала, здавалось.
І мріяла стільки про нього,
Життя на майбутнє складала,
Та тільки сумісна дорога
Об факти все більш розбивалась.
Якесь відчуття нехороше
З’являлось частіше в дівчини,
Людина, кохаючи, може,
Знайти мить своїй половині.
*
Її перетоптане еґо
Змішалось з думками про Вітю,
Ставало і тепло, і легко
Від спогадів, сумом покритих.
Відважитись Тані хотілось
Його віднайти і сказати,
Що справжні розправлені крила
У неї зростають від згадок.
Хоча це навряд чи можливо,
У нього своє життя, звісно,
Та тільки Андрій - як та злива,
А Віктор для неї - як пісня.

Розділ 30

Конфлікт набирав обороти,
І в зону АТО поз’їжджались
З усіх закутків патріоти,
Які непорушно вважали,
Що сепаратистське повстання
Одразу душити потрібно,
Інакше це протистояння
Покотиться по Україні.
В АТО й Володимир зібрався
Відстоювать право держави
На справжнє її існування,
За хлопців, яких повбивали.
*
Не йшов добровольцем, як Вітя,
А взявши торбину з речами,
Поїхав в Донецьк як любитель
З двома корешами Майдану.
Знайомі безплатно надали
Їм однокімнатну квартиру,
Щоб воїни час витрачали
Лише для встановлення миру.
*
Вони з однодумцями разом
Ходили на мітинги проти
Російської ультразарази,
Яку принесли ідіоти.
На сходинах часто траплялись
І бійки, так схожі на битви,
Та легенів оберігали,
Мабуть, материнські молитви.

Розділ 31

Страшенно вагалася Таня,
Перш аніж Сапожка набрати,
Бо справді не знала, що саме
Матвію потрібно сказати.
І як пояснить, звідки номер,
У неї, й чому вона дзвонить?
І хто вона Віті? Знайома?
Чи родичка? Дівчина? Хтозна!
Нарешті набрала Матвія
З мобільного рідного брата,
Почала питатись за Вітю,
Що може Матвій розказати.
*
- Знайомі мені підказали
Контакти ці ваші, Матвію,
Як з Вітею поспілкуватись?
Я свій загубила мобільний.
- Зв’яжуся я з ним, ви залиште
Свій номер, скажіть, як вас звати,
Вже вирішить сам, чи дзвонити.
Чи ще щось йому передати?
- Тетяна зв’язатися хоче,
І він зрозуміє, напевне,
У нього є номер мій. – Добре,
Скажу я йому, будьте певні.
*
Про номер не знала Тетяна,
Бо Віктор нічого ж не винен,
Можливо, давно вже забанив
Й не згадує зовсім дівчину.
Проте сподівалась, що Віктор,
Збагне все ж, кому подзвонити,
Та й зайвий раз перед Матвієм
Свій номер не стала світити.
Андрію цей хитрий Сапожко
Хто знає, можливо, і дзвонить,
І як здогадатись, що може
Сказати йому при нагоді.
І Віктор, напевне, Матвію
Про неї у вуха буянив,
І щоб не спалитись Андрію,
Перестрахувалась Тетяна.

Розділ 32

Так звані республіки, нині
Донецька й Луганська, хотіли
На прикладі вдалому Криму
До складу вступити Росії.
В Кремлі обіцяли їм тихо,
Здобудьте, мовляв, незалежність,
І тут же з комфортом та шиком
Розширим імперії межі.
*
Місцевих відношення різне
Було щодо нових утворень,
Прихильники сепаратизму
Кидали аж шапки угору.
Вони референдум суворий
Про статус цих чудо-республік
Відвідали та й у покорі
Відстояли чергу. Чи згубу,
Чи долю вони свою звали –
Ніхто не дививсь так далеко,
Ніхто не міг знати, як мало
Лишалось до справжнього пекла.
*
Рустам, шанувальник кремлівський,
Подався в Донецьк до знайомих,
Щоб якнайскоріше навчитись
Стріляти з новітньої зброї.
Цю зброю в Донецьк постачали
З Росії. Звичайно, негласно,
І сепаратистам давали,
Неначе буклети про пасту.
*
Щоправда, Рустам недолугий
Був щодо міцних горизонтів,
Він їздив по барах та клубах –
Ніяк не по лінії фронту.
Нікого це не хвилювало,
Поганий він був чи хороший,
Бо в тім середовищі грали
Найпершу роль крутість та гроші.

Розділ 33

Дотримавсь Матвій обіцянки,
І другу в той день додзвонився.
Та й беркутівець до Тетяни
З дзвінком також не забарився.
В контактах мобільного номер
Знайшов і з поста набрав зразу:
- Привіт, говорити ти можеш?
Тетяна здригнулась від фрази:
- Так, Вітю, привіт, я дзвонила, -
Тягнула невпевнено й тихо, -
Як справи дізнатись хотіла,
Ти в Києві десь, чи поїхав?
- Я аж під Донецьком чергую,
Я у добровольцях, Тетяно,
А справи… Ну як, не паную,
Та і не скажу, що тут важко.
- Пішов добровольцем? – Тетяна
Так щиро цьому здивувалась, -
То ти зараз там, де стріляють?
- Тут в нас все стабільно та вдало.
- Я просто згубила твій номер,
А інколи… Просто… Ну, як би
Тобі пояснити, в надломі..
- Не треба пояснень, Тетяно.
Дорослий і все розумію,
А як поживає твій хлопець?
- Та… Ніби… Проблеми з Андрієм,
Я тут, він же десь у Європі.
Ми зараз спілкуємось мало,
Хоча й зустрічаємось ніби…
Чи ні… Вітю, я так чекала
Розмови цієї, й так хиблю…
*
Тремтів її голос листочком
Осиновим в шумному вітрі,
Всі фрази раніше до точок
Уже розбирала для Віті.
Проте у реаліях зіткнень,
Як серце щемить від напруги,
Підібрані і необхідні
Слова переходять у звуки.
*
- Тетяно, прошу, заспокойся,
Твій тембр нелогічно трагічний,
А зараз на вулиці сонце,
Всміхнись, тобі посмішка личить.
Все добре, раніше з тобою
Ми так спілкувалися смішно,
Писали, дзвонили, рікою
Лились повідомлення ніжно.
Щоправда, не знав, тоді, Таню,
Що в тебе стосунки серйозні.
Стосунки серйозні, як танго,
Це танець для двох одіозний.
- Немає, точніше, не знаю,
Було, не було… Та я хочу
Нарешті зустрітись з тобою
Уперше за наші півроку.
Ми стільки разів випадково
З тобою вже пересікались,
Я хочу побачитись знову,
Та вже щоб цю зустріч чекав ти.
- Я в Києві скоро не буду,
Приїду, зустрінемось, Таню,
Білявко, тебе не забув я,
І згадував часто в пошані.
- Якщо я до тебе приїду?
- Сюди, на блокпост? Тут же поле!
Хоча я, звичайно, зустріну,
Хай буду голодним та голим.
*
Тетяна сказала, що в змозі
Приїхати хоч на край світу,
Й слова свої щирі невдовзі
Підтвердить, примчавшись до Віті.

Розділ 34

Розгул бандитизму Донбасом
Все більш набирав обороти,
Тим паче, міліція наша
Уже й не чинила супротив.
Багато хто просто звільнився,
Частина - під дулами зброї
На сторону стала бандитів,
Залишилось мало героїв.
Чим далі вогні майоріли,
Тим більше народу страждало,
Людей викрадали та били,
Авто силоміць забирали.
Також розпочали охоту
На хлопців свідомих сміливих.
Чимало в той час патріотів
З Донбасу громили згубили.
*
Рустам, як і більшість подібних,
Вважав тих бандерівців бидлом,
І вірив у те, що російські
Війська з ними справляться швидко.
А потім прийде нове панство,
І всі заживуть, наче принци,
Потрібно лише збити панцир
З свідомих бандер - українців.
*
Як неврівноважений хлопчик,
Не міг він образу забути
Від Нати й викохував помсту,
Щоправда, шукав, де кольнути.
Й така підвернулась нагода.
Рустам мав знайомих багато
І міг, тільки знаючи номер,
Про місцезнаходження знати
Людини якоїсь. Ось так він
Про Вовине перебування
В самому Донецьку дізнався
Й замисливсь над здійсненням плану.

Розділ 35

Поїхала Таня до Віті,
Бо серце шалено щеміло,
Здалось, до цих пір ще на світі
Ніколи отак не тремтіла.
Дорогою в поїзді спати
Вона не могла - хвилювалась,
Про що їй найперше казати,
Все думала й не засинала.
*
Від станції їздив автобус
В містечко, що з блокпостом поруч,
Там Таню чекав милий хлопець
Без квітів, дарунків, декору.
У звичній своїй уніформі,
Щоправда, вже без автомата,
Також ледь помітно нервовий,
Не пишний, не дженджикуватий.
Така протилежність Андрію -
Без пафосу, гри та капризів,
Без величі чудних гордіїв,
Без дикого сміху репризи.
Таким він Тетяні подобавсь,
Своїм нестеменним осердям,
Його чоловіча порода
Все більш їй лягала до серця.
*
- Привіт, - посміхнулася Таня,
У відповідь посмішці Віті,
- Ти пташка весела та рання.
- Я сонна, не виспалась , - миттю
Йому «відписала» Тетяна
В півоберта тілом. – На каву?
Пізніше проїдемо, панно
На пост, мною обітований.
*
Пройшла їхня зустріч натхненно,
Серйозно і мило водночас,
Був Віктор занадто аж чемний,
Словам підбирав гарний почерк.
Він більше мовчав, більше слухав
З цікавістю ніжну білявку,
Ловив чепурні її рухи –
Смішної, казкової мавки.
*
Вони прогулялись містечком,
Пройшлись до великого лісу,
Тетяна сплела у вуздечку
Травини, і квітки, і листя,
А потім з’єднала в віночок
Зелені краї тонкошкірі,
Й на біле волосся охоче
Його одягла без примірки.
*
- Ну як я тобі? – Дуже гарно, -
Сказав, посміхнувшись їй, легінь, -
Прекрасна, чарівна та яра, -
Додав він грайливо та легко.
Вони зупинились й завмерли,
Їх очі піймали цей потяг,
А губи зімкнулися вперше,
Звичайно, ніхто не був проти.
*
- Як жаль, що години спливають,
Проте час до нас повернувся, -
Сказала йому на прощання.
Поглянувши, чи озирнувся
Їй Віктор, як сіла в автобус,
Й побачила: так, він дивився!
Дивився услід, доки обрис
Машини в тумані втопився.

Розділ 36

Юнак есемеску отримав:
«Потрібна твоя допомога,
Чекаю тебе за годину,
Благаю, Володю, як Бога».
І далі указане місце
Й прохання не відповідати,
Мовляв, потім все зрозумієш,
Не треба нічого питати.
*
Володя і два його друга
Задумались, хто з патріотів
Так дивно, незвично турбує,
Мабуть, у біді хтось, в скорботі.
Вони міркували недовго,
Не звикли години вагатись:
Якщо треба їх допомога,
Потрібно іти, виручати.
Утрьох подалися на зустріч
Увечері аж на край міста:
На вулицях тихо і пусто,
Лиш вітер купався у листі.
Тут раптом із-за повороту
Два джипи! З них семеро хлопців
Із бітами, схожі на орків,
Накинулись на патріотів.
За п’ять хвилин відлупцювали,
Свої не жаліючи сили,
А потім одного запхали
В машину, а інших лишили.
*
Наталю уранці мобільний
Її розбудив. І спросоння
Почула вона про свавілля,
Що сталося напередодні.
Дзвонив один з друзів Володі
З лікарні, куди потерпілі
Звернулись. І все про пригоду
Повідав брюнетці жахливу.

Розділ 37

Дівчата давно спілкувались
Крізь зуби у крайньому разі,
Своїх чорних кішок гойдали,
Розбиту не клеїли вазу.
Тетяна про те, що до Віті
Вже їздила, не розказала,
Наталя теж стала закрита,
Про купу моментів мовчала.
Але як Володю украли
В Донецьку особи сумнівні,
Не стримала горя Наталя
І все розказала дівчині.
Уперше побачила Таня,
Як подруга ридма ридає,
Володя ж для неї – це щастя,
А допомогти як – не знає.
*
Тетяна ковтнула образи
Й пішла у розмові назустріч,
І Ната нестримано зразу ж
Про все розказала подрузі,
Про щире знайомство з батьками,
Деталі свого волонтерства,
Про зустріч у барі з Рустамом,
Що бачила Вітю, здається.
*
Дівчата гадали, що саме
Тут правильно треба зробити,
Тетяна казала: - Рустаму
Ти спробуй-но передзвонити,
Він чи не єдиний знайомий,
У нас серед сепаратистів,
Й зі слів твоїх, Нато, до того ж,
Він в зоні АТО зараз риска.
Можливо, він і допоможе,
Чи, може, до кого звернутись
Підкаже. – Та він не захоче!
- Ти спробуй, що буде – те буде.
І Ната послухалась Таню,
Набрала йому просто тут же.
В Рустама пішло все по плану,
Чекав він дзвінка цього дуже.
*
- Я спробую, Нато, дізнатись,
Хоч тут викрадають чимало,
Не треба лиш панікувати,
Якщо твого хахаля вкрали.
Здогадуюсь навіть, навіщо,
Вбивати не будуть, це точно,
Я думаю, викрадачі ще,
Подзвонять, бо гроші ж то хочуть.
*
Уже на світанні Наталя
Почула новини про Вову,
Зі слів «альтруїста» Рустама,
Потрапив юнак до полону.
Мовляв, він заложник у банди,
Що ловить в містах патріотів,
Мобільний коханець твій втратив,
А пам'ять у нього коротка.
Тому і не дзвонять бандити
Нікому із друзів та рідних,
А хочуть отримати викуп,
Одразу було ж очевидно.
Подробиць, мовляв, він не знає,
Та впевнений, випустять хлопця,
Рустам посередником стане,
А Ната готує хай гроші.
*
Поклявся він допомагати,
Проте його пагубна сутність,
Яку він не міг приховати,
Спливла при розмові наступній.

Розділ 38

- Я більше розвідав, Наталю, -
Рустам в телефон надривався –
Я знаю, де зараз твій малий,
Він винен, що так-от попався.
У тебе такий славний хлопчик,
Наївний, щоправда, і дурень,
Таке він, буває, лопоче,
Що інші у паніці курять.
Де ти відкопала такого?
За нього баран же мудріший,
Навіщо тобі цей убогий,
Знайди собі кращого ліпше!
Так, що я хотів розказати…
Ага… Так, знайшов, знаю, де він,
Та рано стрибати – не свято,
Бо маю умови я певні.
Скажу, реагуй-но тихіше!
Бандерівко, дай мені слово!
Ти ж зараз щаблиною нижче,
Мовчи, бо закінчу розмову!
*
Рустамовий скрегіт у трубці
Наталю так злив, що дівчина
Постійно гарчала: - Голубчик,
Давай, говори вже причину!
- Неси десять тисяч зелених,
І хлопець твій вільний, як птаха,
Інакше в полон до чеченців
Відправиться він, бідолаха.
- І звідки у мене ця сума?
Я ж просто студентка, Рустаме!
- Кредити, знайомі, подумай,
Візьми там у тата, у мами.
- Я тисячу доларів маю,
Усе, що раніш відкладала.
Й міліцію не викликаю.
Так що, по руках? – Налякала!
Послухай, у них тут є такса
І тисячі баксів замало,
- Немає мільйона у баксах!
- Собою розплатишся, краля!
- Рустаме, ти що, ідіоте?
На це не погоджусь ніколи!
- Подумай два дні, патріотко,
А то ставки виростуть скоро.
Або приготуй десять тисяч –
Звичайно, чекаю готівку,
Й не трать на ментів час, проснися,
Тут править анархія тільки.
Вояки голодні до грошей
І гарних бандерівок - також,
Вони б покохати не проти,
По черзі, одну на десяток.
Ти добре все зваж, навіжена:
Чи мертвий твій хлопець і гордість,
Чи ніч, в якій я наречений,
Це ще, як своїй, дуже добрий.
І тисяча баксів в придачу,
За те, що тебе покохаю,
Ну й хлопця тобі на додачу,
Віддам, хай ціну собі взнає.
- Яка ж ти паскуда, Рустаме,
Бездушний ти та аморальний.
- Давай-но без лірики, дамо,
Як дійсно пливеш за коханим.

Розділ 39

Тетяна з подругою разом
В донецький готель заселилась,
Свої наставляння ще раз їй,
Готуючи чай, говорила.
- Наталю, це гидка умова.
- Звичайно, проте варіанти?
- Гарантій немає, що слова
Дотримається твій приятель.
- А хто Вові ще допоможе?
У мене є шанс, хай і ризик,
Прошу, мені гидко й тривожно,
Від того, як падаю низько!
- Подруго, я думала довго,
Казати тобі, не казати…
Наталю, візьми, майже новий,
Це той знаменитий травматик.
- Та я ж і стріляти не вмію.
- Я теж! Але що там стріляти,
Інет прошерстим, зрозумієш.
- А звідки у тебе він? – Ната,
Історія довга у зброї,
Із неї Сапожко Андрія
Підстрелив цією зимою.
Сховала травматик колись я,
Що найцікавіше, Сапожко
Продав її сам же Андрію
Колись до подій переможних.
І сам зло йому заподіяв!
Здивовано Ната сказала,
Що, отже, така була доля,
Й додала: - Я дякую, Таню,
Можливо, травмат - символ волі?
*
Наталя зустрілась з Рустамом
В Донецьку надвечір на площі,
Як Єва пішла за Адамом,
Так Ната поїхала з хлопцем.
Підсівши до нього в машину,
Сказала надмірно, що згодна
Пробути з ним всі ці години,
Лиш тільки щоб той звільнив Вову.
- Будь впевнена, цілим і вільним
Побачиш його на світанку,
Якщо ти в цю ніч на квартирі
Мої вдовольниш забаганки.

Розділ 40

Лущук та її група «Presto»,
Закінчивши вдало гастролі,
Поїхали нижче Одеси
І тиждень плескалися в морі.
Коли ж повернулись додому,
Дізнались про корпоративи,
Які їм замовив відомий
Донецький нардеп. Тому Київ
Вони залишили й подались
В гарячу напружену зону,
Звичайно, не там, де стріляють,
Але недалеко від фронту.
*
Андрій мимоволі все думав
Про те неприродне жахіття,
Коли розгоралася гума,
Й горіло, здавалось, півсвіту.
О, як не хотілося знову
Обличчям в обличчя стрічати
Якихось безумців нервових,
В руках у яких автомати.
*
Про Таню давно він не думав,
Точніше, все менше і менше,
Нові горизонти безумні
Були йому ближчі до серця.
Тепер він піднявся по сходах,
Тримавсь самовпевнено й стало.
Злетіли в десятки доходи,
І слава все більш поглинала.
Йому зараз зовсім не треба
Серйозних стосунків, кохання,
Він дійсно злітає до неба,
Проте з зовсім іншої грані.

Розділ 41

- Як дивно, - уже на квартирі
Казала Рустамові Ната,
- Шампанське та фрукти нарізав,
Неначе побачення в нас тут.
- Звичайно, ти цього не хочеш,
Я це розумію, Наталю,
Цієї доступної ночі
Бажаю тебе дуже палко!
Без докорів, криків та збочень
Давай проведем нашу зустріч, -
Казав він, вдивляючись в очі, -
Як давні коханці та друзі.
Скривилась Наталя: - Рустаме,
Все будеш, як ти забагаєш,
У мене бажання ні грама,
На це йду заради кохання.
*
Наталя зняла свою блузку
І сіла на край ліжка хвацько,
- О сепаратисте, не друже,
Кохання внеси-но руйнацьке!
Давай-но, палкий та безстрашний,
Натисни на волю і спробуй
Мене довести до оргазму,
Пізнай, що бандерівки роблять!
Нахабно та зверхньо дивилась
На хлопа розлючена Ната,
Неначе підняла на вила
І кинула сміх вище хати.
- Не треба здаватись порядним,
Шампанське твоє ні до чого,
Сьогодні у мене не зрада,
Не зовсім я вже недоторка!
- Я думав, ти цноту до шлюбу
Йому бережеш… - Отакої!
Надулися зрадника губи?
Хотів ти незайману з кров’ю?
Так що, може, й ночі не буде?
- Чому ж, полюблю, хай не першим,
Так, не патріот я, Іуда,
Та твій мене не перевершить!
*
І кинувся він на Наталю,
Цілуючи тіло солодке,
І ночі було йому мало,
Хоч ніч та була не коротка.

Розділ 42

Допоки Наталя з Рустамом
Були наодинці в квартирі,
Тетяна томилась в чеканні
І Віктору передзвонила.
Про те, що вона знов на сході,
Не встигла ще навіть сказати,
І Віктор, дізнавшись, їй мовив,
Що має бажання добратись
Вже зранку до дівчини в місто,
Бо хоч там відносно спокійно,
Та в будь-який час терористи
Обстрілювать можуть цивільних.
Тому уночі на попутці,
Вдягнувши футболку та джинси,
Приїхав, як вірний супутник
В надії ще стати корисним.
*
Як слухавку тільки поклала,
Дзвінок пролунав від Андрія,
І як завжди, защебетав він,
Як справи, що робиш, чи мрієш?
Та настрою з ним говорити
Тетяна не мала ні грама,
Її необачну закритість
Відчув молодик дуже вправно:
- Що діється, Таню, кохана,
Моє пташенятко лелече?
- Пробач, але зараз невчасно,
Я не у столиці. – Далеко?
- В Донецьку, бо в Нати проблеми.
- Я теж тут! І як нам зустрітись?
Давай завтра пересічемось!
- О’кей, час прийшов говорити.
Нам треба, Андрію, серйозно
Усе по полицях розкласти,
Кохання взаємне не може
Цвісти без взаємного щастя.
- Я так за тобою скучаю!
- Я знаю, бо дзвониш раз в тиждень!
- Я все розповім тобі, Таню!
- О’кей! - відповіла, щоб лишень
Від неї юнак відчепився.
Вона тільки того й бажала:
Стосунки свої зупинити
З Андрієм, бо вже розкохала.

Розділ 43

Знесилена Ната до півдня
Валялася в ліжку, дрімала.
Прокинувшись, довго огиду
Від себе кудись проганяла.
Було їй огидно до болю,
Який же низький, дикий спосіб.
Щоб виручить Вову з полону,
Обрала із ворогом постіль.
Й гарантій же зовсім не мала,
Що сепаратист не обдурить.
- Ну що, королево, по каві? –
Аж раптом із кухні почула.
*
- Тепер обіцянки своєї
Ти маєш дотриматись, хлопче.
- Хіба відмовляюсь від неї?
Мене ще цікавить, чи кошти
Взяла ти з собою? – Звичайно,
Ту тисячу, як домовлялись,
Проте їх віддам я, Рустаме,
Як тільки я переконаюсь,
Що мій Володимир в безпеці.
- Не думай, що я безамбітний,
Поїдемо в місто надвечір,
І там забереш малолітка.
*
Околиці дихали червнем,
Який мав за тиждень настати,
Тетяна із Віктором сквером
Гуляли й чекали на Нату.
Вона сповістила, де зустріч
Повинна відбутись, й просила
Підмоги у відданих друзів,
Бо поки вода тільки й вила.
*
Тетяна сказала, ще тільки
Приїхав коханий до неї,
Що має зустрітись з Андрієм –
Аби зупинить епопею.
Побачитись зі стриптизером
Раніш на годину збиралась,
В одному з кафе, що фужером
Скляним з привокзалля здавалось.
*
Лущук, задоволена дуже
Вражаючим корпоративом,
Дала хлопцям премії дужі
За їх професійні надриви.
Андрій відпросивсь в Маргарити
На зустріч і досить ретельно
По ринку ходив - шукав квіти
Під колір костюму пастельний.
Хотів бути оригінальним,
Звертати на себе увагу,
Та й Тані хотів розказати
Про нові досягнення вдалі.
Тетяна уже нервувала,
Бо пообіцяла подрузі,
Андрій же, як часто бувало,
Запізнювавсь на їхню зустріч.
*
Наталя із сепаратистом
У джипі уже під’їжджала,
Нервуючи дуже, до місця.
О, як з нетерпінням бажала
Побачити хлопця живого,
Свого дорогого Володю,
Сказати зворушливе слово
Йому при найпершій нагоді!
*
У сумці дівочій лежала
На дні про всяк випадок зброя,
Про неї весь час пам’ятала.
Як йти вже ва-банк - то в героях.
*
А неподалік від вокзалу
Стояв спантеличений Вова,
Його тільки-но розв’язали
Й зіпхнули з авто невідомі.
Він щойно дізнався, що Ната
Десь має приїхати скоро,
Щоб хлопця додому забрати
З країв небезпечних, суворих.

Розділ 44

Разом опинилися так от
У радіусі сотні кроків
Володя, Андрій, Віктор, Ната,
Тетяна й Рустам чорноокий.
- Володю! – відкрила дверцята
Авто і побігла до нього,
Як спринтер, розпатлана Ната. -
Я тут! Обернися! Гей, Вова!
- Стояти! Куди!? Давай гроші! –
Рустам закричав й тут же миттю
Побіг. – Облиш дівчину, пошесть! –
На нього накинувся Віктор.
- Прошу, обережно, коханий! –
Закривши руками зіниці,
Услід закричала Тетяна.
Злетіли Андрієві кличі:
- Тетяно! Агов! Тут я, мила!
Усе відбувалось миттєво,
І в ці от секунди пробили
Поривчасті постріли небо.
*
Упала дівчина, як птаха,
Підстрелена диким мисливцем,
А поряд упав ще невдаха,
У землю кривавим обличчям.

Розділ 45

В останні дні травня зростала
В самому Донецьку напруга,
До цього, щоб сильно стріляли,
Такого у місті не було.
Найперше, за що почалися
Бої, – це за аеропорт. І
В той вечір також терористи
Гатили по ворогу вкотре.
Проте не усі міномети
Прицільно і з точністю били,
Є похибки завжди й секрети
У кожної штучної сили.
Бувало, свої по своїх же
Ущент помилково стріляли,
Бувало, снаряди невтішні
На мирні квартали лягали.
*
Був добре відчутний цей скрегіт
Усім, хто знаходивсь довкола,
Але він здавався далеким,
За містом десь там аж, у полі.
Звичайно, було трохи дивно
І страшно такі чути звуки,
Які наростали, як злива -
Холодна, раптова та мутна.
*
Розбещена міна упала
На площу вокзалу миттєво,
Життя ледь дівоче не вкрала,
Поранивши тіло суттєво.
Тетяна згасала у крові
Гарячій, своїй же та свіжій,
І, може, флюїди любові
Їй допомогли тільки вижить.
Над нею схилився коханий,
Шматину шукаючи швидко,
Щоб перев’язати їй рану –
Рука була дуже розбита.
Він прапор в кишені намацав
І використав, як пов’язку,
Шепочучи Тані: «Тримайся,
Кохана, все буде прекрасно!»
*
Бліді тримав хлопець троянди,
Букет хворобливо красивий,
За Віктором став він позаду
І тільки дивився в надії.
Кусаючи губи до крику,
Тепер розумів, про що Таня
Хотіла з ним поговорити:
Що в неї вже новий коханий.
Він кинув троянди додолу
Й побіг якнайшвидше подалі –
В нещадний момент переломний
Йому не дістались медалі.
*
Швидка вже сюди поспішала,
Й була за чотири хвилини.
Наталя в обіймах ридала
Коханого хлопця без спину.
Нарешті Володя із нею,
В синцях та замучений сильно,
І хоч заплатила пекельну
Ціну - головне, що він вільний!
*
Потроху приходив до тями,
Сконфужений обстрілом мінним,
З обличчям подертим багряним
Рустам, підіймавсь на коліна.
Злякався він дуже, бо вперше
Життю промайнула загроза,
Заскочив у джип й обережно
До Криму поїхав невдовзі.

Розділ 46

Конфлікт, наче сніжна лавина
З гори, покотився Донбасом,
Все більше страждали невинні,
Все менше приносив він щастя
І тим, хто кричав за Росію,
І тим, хто стояв за свободу.
Чи може добро війна сіять?
Навряд чи: що кинеш – те й вродить.

3-30 січня 2015 року В. Пригорницький