Сюди, де оком світить ФБ-чат,
Клади монетку або гривню слова.
Тут навіть кішечка твоя, неначе в сад,
Крадеться в чат, на віртуальні лови.
Отам – твій третій поверх і балкон
І капежі звідтіль – мені – столичні.
Але ж є митний кодекс і закон,
Й обмеження на речення окличні.
Я бачу в чаті твій – твій власний! – дощ,
Який стікає у твою долоню.
Ембарго на відвертість – від і до…
Вантаж – під санкціями – у транзитнім схроні.
Мій віртуальний світе, відчинись!
Щоб синява очей линула в нети.
Нехай «злетить» обмежень жорсткий диск,
Не візьме більше слів моїх монети…
Але зеленоокий чат мовчить.
Працює митниця – знов вантажі скасовані.
Ти написав, що в тебе дощ мрячить,
А я мовчу – тону у чато-повені.
Сліпе віконечко, як автомат в метро:
Ковтає гривні і тариф здорожчує.
Та будь хоч тут. Не в зоні, не в АТО.
Під чато-дощиком, та не в людинотрощі.
В квадратику балкону не зникай.
Віконечко у чаті не зашторюй.
Ти – жартівник, адреса – Власний Рай.
Раюй. Я помовчу.Good night. And sorry.
19 березня 2016 року.