Тримай оборону, вивищуй фортецю.
Стороннім – ні-ні! Несторонні? Їх мало.
У лати, у скриню заковано серце.
Воно відболіло. Воно відкохало.
Не варто стрибати: між скелями – прірва.
Уже не одна стала дном у каньйоні.
І жодна – не владна. Найкраща – не Пріма.
Ти лицар – у латах, в глухій обороні.
Лиш птах, що змагається в небі із вітром,
Згори може зиркнути в тайну між мурів.
Та птаху байдужа цікавість-гонитва.
Бо все з висоти – комашня, фурнітура.
Тримай оборону: стрільці і сторожа,
У серці – ледь тепло, в бійницях – гармати.
Ти ж на неприступного, ніби, не схожий.
Хоча так пасують блиск, твердість і лати.
Відкрийся. Відкрий вхід на північ і південь.
Хай пташка сідає сторожі на списа.
Хай входять у браму пихаті й наївні
Без пропусків, проби, урізаних списків.
Твоя оборона – несправжня корона.
Віддай трон голодним знервованим тролям…
Губами зірву із сердечного грона
Живу виноградинку – бубку пароля.
Ніхто не нашкодить – ні Мавка, ні Галя.
Вони – перетічні. Вони – перехожі.
Я в серці твоїм – ніби в чаші Грааля.
Живи! Не чатуй! То парафія Божа.
19 березня 2016 року