
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.10.16
06:41
Чому вслухаюся уважно
У співи птиць і шум комах, -
Чому стає гуляти страшно
Уздовж річок та по гаях?
Чому бажаного спокою
В душі утомленій нема, -
Чому за світлістю тонкою
Надій лежить зневіри тьма?
У співи птиць і шум комах, -
Чому стає гуляти страшно
Уздовж річок та по гаях?
Чому бажаного спокою
В душі утомленій нема, -
Чому за світлістю тонкою
Надій лежить зневіри тьма?
2025.10.15
23:15
Не знають що творять потвори,
несуть хоч на шиях хрести,
цікавлять їх наші комори
та з наших країв нас знести.
Ми діти еліти,
настав вже наш час.
Нам жити й радіти,
несуть хоч на шиях хрести,
цікавлять їх наші комори
та з наших країв нас знести.
Ми діти еліти,
настав вже наш час.
Нам жити й радіти,
2025.10.15
22:39
Почесний директор прийшов
до свого колишнього кабінету,
але його ніхто не помічає.
Паркет скрипить,
мов клавіатура роялю.
У кабінетах віє
вітер минулого,
ледь колишучи штори
до свого колишнього кабінету,
але його ніхто не помічає.
Паркет скрипить,
мов клавіатура роялю.
У кабінетах віє
вітер минулого,
ледь колишучи штори
2025.10.15
21:57
Міріади доріг на землі пролягло.
Вже у космос лаштуються діти.
А мене тільки й тягне, що в рідне село.
Кажуть – так починають старіти...
Боже ж, як тут змаліло все.
Навіть шлях до Дніпра скоротився.
Я прибульцем стою і тамую щем.
Щем гіркий, що під
Вже у космос лаштуються діти.
А мене тільки й тягне, що в рідне село.
Кажуть – так починають старіти...
Боже ж, як тут змаліло все.
Навіть шлях до Дніпра скоротився.
Я прибульцем стою і тамую щем.
Щем гіркий, що під
2025.10.15
15:10
висить ябко, висить -
Єву жаба дусить.
ходь но ту Адаме, ходь но ту Адаме
змій ті не укусить.
Єво ж, моя Єво,
най Господь бороне -
казов не чіпати, казов не чіпати
Єву жаба дусить.
ходь но ту Адаме, ходь но ту Адаме
змій ті не укусить.
Єво ж, моя Єво,
най Господь бороне -
казов не чіпати, казов не чіпати
2025.10.15
14:44
Вона пройшла через паркан
Казала: ‘Ось тобі дурман
Коштовна поміч аби міг
Звільнитися страждань усіх’
На відповідь: ‘Тобі це зась’
Вона пійма мої зап’ястя
Мене жбурляє навзнаки
Забити щоб у колодки
Казала: ‘Ось тобі дурман
Коштовна поміч аби міг
Звільнитися страждань усіх’
На відповідь: ‘Тобі це зась’
Вона пійма мої зап’ястя
Мене жбурляє навзнаки
Забити щоб у колодки
2025.10.15
12:16
Поки що не жовтий.
Поки що зелене
пишне листя кленів.
Накрапає дощик
умиває площі,
укриває блиском
трав’яне намисто.
Поки що зелене
пишне листя кленів.
Накрапає дощик
умиває площі,
укриває блиском
трав’яне намисто.
2025.10.14
22:07
Мертва сторінка
у соціальній мережі,
із якої випарувалося життя.
Вона похована під брилами
гігабайтів інформації,
під мотлохом, шумом,
фейками, мемами,
хейтами, хештегами.
у соціальній мережі,
із якої випарувалося життя.
Вона похована під брилами
гігабайтів інформації,
під мотлохом, шумом,
фейками, мемами,
хейтами, хештегами.
2025.10.14
21:34
В час ранковий зникли зорі
І розтанула імла, -
І від сну звільнилась скоро
Сонцем збуджена земля.
І промінням обігріті,
Вмиті росами усі, -
Перед зором стали квіти
Дивовижної краси.
І розтанула імла, -
І від сну звільнилась скоро
Сонцем збуджена земля.
І промінням обігріті,
Вмиті росами усі, -
Перед зором стали квіти
Дивовижної краси.
2025.10.14
20:47
«Хто Ви такий?», – спитає «Берліоз» –
І, ніби Майстер, я зніяковію,
Бо іноді сам думаю всерйоз,
Що визнання – у повній безнадії...
У «Массолітах» захопили все
«Лавровичі», «Латунські», «Оремани»...
Тож не протиснутись моїм «есе»
І, ніби Майстер, я зніяковію,
Бо іноді сам думаю всерйоз,
Що визнання – у повній безнадії...
У «Массолітах» захопили все
«Лавровичі», «Латунські», «Оремани»...
Тож не протиснутись моїм «есе»
2025.10.14
19:51
Слова, слова, слова —
пустелі слів…
Душа німує вгкими пісками.
Ти сам їй оніміти повелів,
кидаючи у сад квітучий —
камінь.
Небажані
пустелі слів…
Душа німує вгкими пісками.
Ти сам їй оніміти повелів,
кидаючи у сад квітучий —
камінь.
Небажані
2025.10.14
12:25
Конгломерат відмороженого люду на болотах гордо іменують нацією.
Малоцінні персони ціни собі ніяк не складуть.
Злі генії добре вміють прикидатися добрими.
Мистецтво брехні, як і будь-яке мистецтво, має і таланти, і шанувальників.
Імідж благод
2025.10.14
10:55
Дерево рубав побіля річки чоловік.
І чи втомився, чи так собі про щось подумав,
Сокира вислизнула з рук й шубовснула у воду.
«Ой, що ж мені теперечки робить?
Вона ж у мене одна в господі!»-
Отак ось лементує чоловік, та хто ж почує...
Раптом з води
І чи втомився, чи так собі про щось подумав,
Сокира вислизнула з рук й шубовснула у воду.
«Ой, що ж мені теперечки робить?
Вона ж у мене одна в господі!»-
Отак ось лементує чоловік, та хто ж почує...
Раптом з води
2025.10.13
23:22
Чекаю відповідь… Конкретно:
Коли і хто пірне у Осінь?..
І щоб з розгону на портрети…
Але не всі, у кого досвід.
Ніяких видумок з майбутнім.
Минуле хай, вже начудили…
І кожен щоб очнувся в Грудні —
Бо саме Він додасть вам сили…
Коли і хто пірне у Осінь?..
І щоб з розгону на портрети…
Але не всі, у кого досвід.
Ніяких видумок з майбутнім.
Минуле хай, вже начудили…
І кожен щоб очнувся в Грудні —
Бо саме Він додасть вам сили…
2025.10.13
22:48
Три роки промайнуло, як жура
прийшла у дім, мов грім посеред ночі.
І обілляла осінь із відра
холодними жалями дні пророчі.
Сестричко, люба, не зійдеш з небес,
моя печаль — повітряна сирена.
На кладовищі дерев'яний хрест
прийшла у дім, мов грім посеред ночі.
І обілляла осінь із відра
холодними жалями дні пророчі.
Сестричко, люба, не зійдеш з небес,
моя печаль — повітряна сирена.
На кладовищі дерев'яний хрест
2025.10.13
22:32
Увечері завжди здається,
що часу катастрофічно
не вистачає, що земля
вислизає з-під ніг.
Залишилися лічені хвилини.
Увечері ти опиняєшся
над прірвою.
Над прірвою життя,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...що часу катастрофічно
не вистачає, що земля
вислизає з-під ніг.
Залишилися лічені хвилини.
Увечері ти опиняєшся
над прірвою.
Над прірвою життя,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.09.04
2025.08.19
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Вікторія Торон /
Проза
Ловець птахів, або невідпорна чарівливість BPD*
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Ловець птахів, або невідпорна чарівливість BPD*
Він був великий і вайлуватий. Він ходив широкими кроками, запхавши руки в кишені і наспівуючи. Серед загального напруження він один здавався безтурботним і невимушеним, навіть якимось «домашнім», і це привертало до нього серця. Людина без задніх думок. Часом він через неуважність переплутував робочі халати, брав чужі ручки, інструменти (свої також лишав де- не- попало), потім, на вимогу, повертав так, ніби нічого не сталося, не вибачаючись. Багатьом жінкам це подобалось як вияв широкої натури -- жінки ж бо не виносять у чоловіках дріб’язковості. Найдивовижнішим у ньому було те, що він говорив.Час від часу він несподівано виголошував те, про що усі потай думали, вголос розмірковував над тим, що тривожило й інших. Це раптово й природньо давало вихід загальному напруженню й розв’язувало язики.
Коли ж він залишався з тобою наодинці, він ставав твоїм другим «я». Ніби між іншим, знехотя, він ненароком торкався твоїх проблем, задумливо співчував і невдовзі вже говорив твоєю мовою, звинувачуючи когось у твоїх невдачах і передаючи твої думки так, як ти сам не міг би цього зробити. Він розкривав серця і викликав їх на відвертість. Цьому неможливо було опиратись.
І ось наставала мить, коли він нападав. Здавалось, нічого не віщувало бурі. Зовні він був таким, як завжди, хіба що трохи дратівливим. Потім, з якогось дріб’язкового приводу, він чомусь починав говорити вередливим тоном і несподівано вражав людину у найчутливіше місце. Здебільшого він торкався речей особистих або тих, які не є у нашій владі, але викривав він їх безжалісно, влучно, брутально. Голос у нього зривався на базарно-верескливий, очі ставали вирячкуватими, але він не соромився цього. Навпаки, він насолоджувався — виразом чужої розгубленості, болю, страху, неповторними хвилинами повної влади. Справді, що у світі може зрівнятись із цією насолодою? Насолодою для гурманів, а він, виявляється, був гурманом...
Дурні, вони думали, що з ним можна боротися. Ошелешені, очманілі від несподіванки, вони починали незграбно захищатись, соромлячись своєї недоладності; та це було все одно, що зупинити поїзд на повному ходу руками. Точніше, однією парою рук, тому що він ніколи не нападав за раз більше, ніж на одного. Інші притишено обминали жертву. Боялись чи усе ще перебували під його незрозумілим гіпнозом? Це все одно не мало значення. Головним було те, що коли він знав усе про всіх, запобігти йому було неможливо.
Часом він діяв інакше. Він прослизав у кабінет начальства із високими дверима і бронзовою ручкою. Вийшовши звідти, він був з усіма особливо доброзичливим і товариським.
Після нього залишались трупи...
Коли ж він залишався з тобою наодинці, він ставав твоїм другим «я». Ніби між іншим, знехотя, він ненароком торкався твоїх проблем, задумливо співчував і невдовзі вже говорив твоєю мовою, звинувачуючи когось у твоїх невдачах і передаючи твої думки так, як ти сам не міг би цього зробити. Він розкривав серця і викликав їх на відвертість. Цьому неможливо було опиратись.
І ось наставала мить, коли він нападав. Здавалось, нічого не віщувало бурі. Зовні він був таким, як завжди, хіба що трохи дратівливим. Потім, з якогось дріб’язкового приводу, він чомусь починав говорити вередливим тоном і несподівано вражав людину у найчутливіше місце. Здебільшого він торкався речей особистих або тих, які не є у нашій владі, але викривав він їх безжалісно, влучно, брутально. Голос у нього зривався на базарно-верескливий, очі ставали вирячкуватими, але він не соромився цього. Навпаки, він насолоджувався — виразом чужої розгубленості, болю, страху, неповторними хвилинами повної влади. Справді, що у світі може зрівнятись із цією насолодою? Насолодою для гурманів, а він, виявляється, був гурманом...
Дурні, вони думали, що з ним можна боротися. Ошелешені, очманілі від несподіванки, вони починали незграбно захищатись, соромлячись своєї недоладності; та це було все одно, що зупинити поїзд на повному ходу руками. Точніше, однією парою рук, тому що він ніколи не нападав за раз більше, ніж на одного. Інші притишено обминали жертву. Боялись чи усе ще перебували під його незрозумілим гіпнозом? Це все одно не мало значення. Головним було те, що коли він знав усе про всіх, запобігти йому було неможливо.
Часом він діяв інакше. Він прослизав у кабінет начальства із високими дверима і бронзовою ручкою. Вийшовши звідти, він був з усіма особливо доброзичливим і товариським.
Після нього залишались трупи...
*Borderline personality disorder (Межовий, або пограничний, розлад особистості)
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію