
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.09.02
13:41
Ще день малює гарне щось:
Ясні шовки останні літа.
І стільки барв іще знайшлось,
Тепла і радості палітра.
Вдягає сонце в кольори
Усе навкруж під усміх щирий.
Світлішим світ стає старий,
Ясні шовки останні літа.
І стільки барв іще знайшлось,
Тепла і радості палітра.
Вдягає сонце в кольори
Усе навкруж під усміх щирий.
Світлішим світ стає старий,
2025.09.02
12:17
Небувале, довгождане,
На краю земних доріг, -
Ти - кохання безнастанне
В смутках-радощах моїх.
За твої уста вологі
І за тіняву очей, -
Закохався до знемоги,
Як душа про це рече.
На краю земних доріг, -
Ти - кохання безнастанне
В смутках-радощах моїх.
За твої уста вологі
І за тіняву очей, -
Закохався до знемоги,
Як душа про це рече.
2025.09.02
08:19
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 10 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом авторки, ексклюзивно для цієї поезії. Для "оживленн
2025.09.01
23:38
О, літо! Йди! Мені тебе не шкода!
Сховайся в герметичний саркофаг.
Зробило ти мені таку погоду,
Що захлинаюсь у сльозах-дощах.
Ти зіпсувало зошит мій для віршів,
У ньому оселилася печаль.
Ти відібрало в мене найцінніше!
Сховайся в герметичний саркофаг.
Зробило ти мені таку погоду,
Що захлинаюсь у сльозах-дощах.
Ти зіпсувало зошит мій для віршів,
У ньому оселилася печаль.
Ти відібрало в мене найцінніше!
2025.09.01
22:21
Мій голос обірвався у зеніті,
Мої слова згоріли у золі.
Мої думки у полі переритім
Замерзли нерозквітлими в землі.
До кого я кричу в безмежнім полі?
Зі світом же обірваний зв'язок.
Лиш холоднеча, як безжальність долі,
Мої слова згоріли у золі.
Мої думки у полі переритім
Замерзли нерозквітлими в землі.
До кого я кричу в безмежнім полі?
Зі світом же обірваний зв'язок.
Лиш холоднеча, як безжальність долі,
2025.09.01
12:07
Із Бориса Заходера
Ледве ми виперлись з решти приматів
й рушили вдаль з усієї снаги –
з нами побігли, без жодних дебатів,
мордочка, хвіст та чотири ноги.
Часом блукаємо ми у хаосі, –
Ледве ми виперлись з решти приматів
й рушили вдаль з усієї снаги –
з нами побігли, без жодних дебатів,
мордочка, хвіст та чотири ноги.
Часом блукаємо ми у хаосі, –
2025.09.01
09:47
Останній день літа.
Все сонцем залите.
І ніде вмістити
безмежжя тепла.
Пронизана світлом
серпнева тендітна
струїть малахітом
прощання пора.
Все сонцем залите.
І ніде вмістити
безмежжя тепла.
Пронизана світлом
серпнева тендітна
струїть малахітом
прощання пора.
2025.09.01
05:51
В частоколі останніх років
Причаїлася тиша німотна, –
Ми з тобою, мов крила, близькі
І водночас, як зорі, самотні.
Не засліплює зір відбиття
Учорашніх цілунків тривалих, –
Десь поділись палкі почуття,
Що серця нам обом зігрівали.
Причаїлася тиша німотна, –
Ми з тобою, мов крила, близькі
І водночас, як зорі, самотні.
Не засліплює зір відбиття
Учорашніх цілунків тривалих, –
Десь поділись палкі почуття,
Що серця нам обом зігрівали.
2025.09.01
00:32
Чергова епоха раптово пішла,
Немов розчинилася, втратила цінність.
Можливо, це просто миттєвість життя,
Яку б я хотів розтягнути на вічність.
Не хочу про осінь, холодну і злу,
Чи сніг, що впаде на замерзлі дороги.
Про них надто рано, а біль та вій
Немов розчинилася, втратила цінність.
Можливо, це просто миттєвість життя,
Яку б я хотів розтягнути на вічність.
Не хочу про осінь, холодну і злу,
Чи сніг, що впаде на замерзлі дороги.
Про них надто рано, а біль та вій
2025.08.31
22:37
Зникло в мороку все. Ні очей, ні облич.
Тільки губи в цілунку злились навмання…
Нині трапилось диво – Тетянина ніч –
І у щасті своєму я віри не йняв!
Я на неї чекав кілька тисяч ночей,
Утираючи сльози, ковтаючи страх.
Допоміг мені ямб, дав надію х
Тільки губи в цілунку злились навмання…
Нині трапилось диво – Тетянина ніч –
І у щасті своєму я віри не йняв!
Я на неї чекав кілька тисяч ночей,
Утираючи сльози, ковтаючи страх.
Допоміг мені ямб, дав надію х
2025.08.31
22:13
Всесвітній холод, як тюрма німа.
Всесвітнє безголосся, ніби тундра.
Безлюдність так жорстоко обійма.
Лягає тиша так велично й мудро.
І птах замерзне й тихо упаде
У невідомість, як в обійми страху.
Не знайдеш прихисток уже ніде,
Всесвітнє безголосся, ніби тундра.
Безлюдність так жорстоко обійма.
Лягає тиша так велично й мудро.
І птах замерзне й тихо упаде
У невідомість, як в обійми страху.
Не знайдеш прихисток уже ніде,
2025.08.31
19:04
Пора поезії щемлива
Уже ступає на поріг.
І ллється віршів буйна злива,
І злото стелиться до ніг
Непрохано-медовим смутком,
Жалем за літечком ясним...
Що ніби квітка незабудка --
Уже ступає на поріг.
І ллється віршів буйна злива,
І злото стелиться до ніг
Непрохано-медовим смутком,
Жалем за літечком ясним...
Що ніби квітка незабудка --
2025.08.31
18:30
Моє кохання - вигаданий грант.
Життя мене нічого не навчило.
Для тебе вже букет зібрав троянд -
Поверне він твої забуті крила!
Засяй, немов яскравий діамант,
Забудь минуле, долю чорно-білу!
Римує сни твій вірний ад'ютант,
Життя мене нічого не навчило.
Для тебе вже букет зібрав троянд -
Поверне він твої забуті крила!
Засяй, немов яскравий діамант,
Забудь минуле, долю чорно-білу!
Римує сни твій вірний ад'ютант,
2025.08.31
14:23
Люба, уяви лише
розмах крил птаха Рух –
Це частинка лиш розмаху
мого кохання...
Не відпускати б довіку
мені твоїх рук...
Твоє ложе встелю
простирадлом – Праною.
розмах крил птаха Рух –
Це частинка лиш розмаху
мого кохання...
Не відпускати б довіку
мені твоїх рук...
Твоє ложе встелю
простирадлом – Праною.
2025.08.31
14:03
Сидить Петрик у кімнаті, а надворі злива.
У вікно краплини б’ються та по склу стікають.
Громові удари часом хлопчика лякають.
Він тоді до діда очі повертає живо.
Дід Остап сидить спокійно, на те не звертає.
Його грім той не лякає, видно звик до того,
У вікно краплини б’ються та по склу стікають.
Громові удари часом хлопчика лякають.
Він тоді до діда очі повертає живо.
Дід Остап сидить спокійно, на те не звертає.
Його грім той не лякає, видно звик до того,
2025.08.31
12:34
Глядача цікавого містер Кайт
Усяко розважає на трамплінові
І Гендерсони будуть теж
Щойно Пабло Фанкез Феа одплескав їм
Над людом і кіньми й підв’язками
Урешті через бочку з огнем на споді!
У цей спосіб містер Кей кидає свій виклик!
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Усяко розважає на трамплінові
І Гендерсони будуть теж
Щойно Пабло Фанкез Феа одплескав їм
Над людом і кіньми й підв’язками
Урешті через бочку з огнем на споді!
У цей спосіб містер Кей кидає свій виклик!
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.08.19
2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
2024.12.24
2024.10.17
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Вікторія Торон /
Проза
Сади Семіраміди
Коли вона виїжджала, вона взяла із собою багато гарного одягу. Їй здавалось, що вона їде у край, де завжди цвітуть сади. Проте, як одразу виявилось, ніхто тут по вулицях не ходив у гарному одязі. Нарядні сукні висіли рядами у магазинах, і ніхто їх не купляв. Жінки ходили у футболках і брюках, старі й молоді -- усі однаково. Коли вона попервах виходила на вулицю, гарно убравшись, на неї або не звертали уваги, або глипали з цікавістю, як на щось екзотичне. Свій пишний хутряний комір вона повісила на стіну у спальні, а вишнева оксамитова сукня так і залишилась зім’ятою у чемодані, нерозпакована.
Скоро вона також почала одягатись, як всі -- у футболку і брюки; почала, як і інші, казати, що це “зручно”, ніби працювала у полі. Зручним було те, що маючи їх, можна було взагалі не опікуватись своїм одягом -- натягуй вранці і біжи собі у справах. Вона різко почала повніти.
Ніхто не упадав за нею. Механізм виживання поставав у всій своїй оголеній наочності, немов коліщата музичної іграшки після того, як відкручено усі гвинти і знято кришку.Чогось бракувало -- якоїсь легкої омани, карнавальності буття, яка дає силу жити. Часом вона згадувала, як виходила колись на літній нарядний Хрещатик, розпустивши своє гарне, до пояса, волосся, ішла, не обертаючи голови, але знала, що усі погляди були на ній -- захоплені, шанобливі. О, це щасливе відчуття, коли віддають належне твоїй красі і молодості! Тепер вона питала себе: чи дійсно це було, чи тільки наснилось їй?
Хтось їй сказав, що в Італії все ще цінується жіноча краса. Вона дзвонила мені—саме тоді, коли в мене кричали, вередували і билися між собою діти —і панічно допитувалася : «Може, мені поїхати в Італію?» Що я могла їй сказати? В Італії я ніколи не була.
Якось, їдучи у “сабвеї” у стані розгубленості й безнадії, вона раптом згадала про сади. Вона давно вже не думала про них, і тим сильнішим раптом здалось її відчайдушне бажання якось зберегти їх -- хоча б для себе, у собі. Так, щоб ні від чого не залежати і ні від кого нічого не чекати. І тоді вона почала насаджувати їх сама -- деревце за деревцем, кущ за кущем, на вузьких земляних насипах, які вона наносила знизу і висипала на повітряних терасах. Це головне -- навчитись відчувати повітряні тераси, які існують і чекають на тебе. Для цього треба дивитись трохи вгору. Тоді й вода, якою поливаєш, не стікає одразу ж на земний асфальт, а затримується саме там, де треба, щоб живити коріння ніким не бачених дерев та квітів. Тепер вона мусила робити це з дня у день, тому що не поливши хоч раз своїх садів, вона могла назавжди втратити їх -- і саму себе.
Усе ж, коли вона їздить на батьківщину, вона гарно вдягається. Ті, із ким вона зустрічається, заздрять їй -- їм здається, що вона приїхала із краю, де завжди цвітуть сади.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Сади Семіраміди
Коли вона виїжджала, вона взяла із собою багато гарного одягу. Їй здавалось, що вона їде у край, де завжди цвітуть сади. Проте, як одразу виявилось, ніхто тут по вулицях не ходив у гарному одязі. Нарядні сукні висіли рядами у магазинах, і ніхто їх не купляв. Жінки ходили у футболках і брюках, старі й молоді -- усі однаково. Коли вона попервах виходила на вулицю, гарно убравшись, на неї або не звертали уваги, або глипали з цікавістю, як на щось екзотичне. Свій пишний хутряний комір вона повісила на стіну у спальні, а вишнева оксамитова сукня так і залишилась зім’ятою у чемодані, нерозпакована.
Скоро вона також почала одягатись, як всі -- у футболку і брюки; почала, як і інші, казати, що це “зручно”, ніби працювала у полі. Зручним було те, що маючи їх, можна було взагалі не опікуватись своїм одягом -- натягуй вранці і біжи собі у справах. Вона різко почала повніти.
Ніхто не упадав за нею. Механізм виживання поставав у всій своїй оголеній наочності, немов коліщата музичної іграшки після того, як відкручено усі гвинти і знято кришку.Чогось бракувало -- якоїсь легкої омани, карнавальності буття, яка дає силу жити. Часом вона згадувала, як виходила колись на літній нарядний Хрещатик, розпустивши своє гарне, до пояса, волосся, ішла, не обертаючи голови, але знала, що усі погляди були на ній -- захоплені, шанобливі. О, це щасливе відчуття, коли віддають належне твоїй красі і молодості! Тепер вона питала себе: чи дійсно це було, чи тільки наснилось їй?
Хтось їй сказав, що в Італії все ще цінується жіноча краса. Вона дзвонила мені—саме тоді, коли в мене кричали, вередували і билися між собою діти —і панічно допитувалася : «Може, мені поїхати в Італію?» Що я могла їй сказати? В Італії я ніколи не була.
Якось, їдучи у “сабвеї” у стані розгубленості й безнадії, вона раптом згадала про сади. Вона давно вже не думала про них, і тим сильнішим раптом здалось її відчайдушне бажання якось зберегти їх -- хоча б для себе, у собі. Так, щоб ні від чого не залежати і ні від кого нічого не чекати. І тоді вона почала насаджувати їх сама -- деревце за деревцем, кущ за кущем, на вузьких земляних насипах, які вона наносила знизу і висипала на повітряних терасах. Це головне -- навчитись відчувати повітряні тераси, які існують і чекають на тебе. Для цього треба дивитись трохи вгору. Тоді й вода, якою поливаєш, не стікає одразу ж на земний асфальт, а затримується саме там, де треба, щоб живити коріння ніким не бачених дерев та квітів. Тепер вона мусила робити це з дня у день, тому що не поливши хоч раз своїх садів, вона могла назавжди втратити їх -- і саму себе.
Усе ж, коли вона їздить на батьківщину, вона гарно вдягається. Ті, із ким вона зустрічається, заздрять їй -- їм здається, що вона приїхала із краю, де завжди цвітуть сади.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію