Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.09.05
13:20
був ліс
несправжній але ліс
були дерева кущі
непролазні хащі
дикий виноград плющ
була вереснева шипшина
були птахи зайці
несправжній але ліс
були дерева кущі
непролазні хащі
дикий виноград плющ
була вереснева шипшина
були птахи зайці
2026.09.05
13:05
Спресований час у секунди, години.
Спресований дух у фортеці хвилини
Чекає надійної, світлої днини,
Аби проспівати пісні горобини.
Спресована вічність у долі секунди.
Її затискають в майстерні чи кузні.
Ми підемо точним протореним курсом.
Спресований дух у фортеці хвилини
Чекає надійної, світлої днини,
Аби проспівати пісні горобини.
Спресована вічність у долі секунди.
Її затискають в майстерні чи кузні.
Ми підемо точним протореним курсом.
2026.09.05
11:29
Ти знаєш, любий, ще живу,
якщо це можна так назвати.
Кошу жагучу кропиву
і вимітаю горе з хати.
Я ще тримаюся за тих,
хто заховав у душу втрати.
Ще є кому подать води
якщо це можна так назвати.
Кошу жагучу кропиву
і вимітаю горе з хати.
Я ще тримаюся за тих,
хто заховав у душу втрати.
Ще є кому подать води
2026.09.05
11:05
«ОСТАННІЙ ДЕНЬ ПОМПЕЇ: Гнів Везувію»
(Драматичний ескіз у ритмізованій прозі, у трьох сценах)
ДІЙОВІ ОСОБИ:
Пліній Молодший – свідок катастрофи, що втілює пам'ять історії.
Марк – гордий римський патрицій, засліплений власним багатством.
Юлія – йог
(Драматичний ескіз у ритмізованій прозі, у трьох сценах)
ДІЙОВІ ОСОБИ:
Пліній Молодший – свідок катастрофи, що втілює пам'ять історії.
Марк – гордий римський патрицій, засліплений власним багатством.
Юлія – йог
2026.09.05
07:16
І спалахи, і гуркоти,
І гар їдкий пожеж,
А ти, життям затурканий,
Утомлено живеш.
Вздовж згарищ, межи вирвами,
Повз ці й оті пости, -
Продовжуєш настирливо
То їхати, то йти.
І гар їдкий пожеж,
А ти, життям затурканий,
Утомлено живеш.
Вздовж згарищ, межи вирвами,
Повз ці й оті пости, -
Продовжуєш настирливо
То їхати, то йти.
2026.09.05
04:24
Осене! До тебе простягну
Те, що написали руки втомлені.
Я почув незайману весну
У голосовому повідомленні.
Це - відлуння молодих років,
Де бажанням пахли трави скошені.
Та чому за стіл я раптом сів
Те, що написали руки втомлені.
Я почув незайману весну
У голосовому повідомленні.
Це - відлуння молодих років,
Де бажанням пахли трави скошені.
Та чому за стіл я раптом сів
2026.09.05
04:23
У нашій країні вбивають за мову,
У нашій країні вбивають за правду.
А світ крізь картинно опущені брови
Цінує прибутки, біткоїни, нафту.
Завжди так було - не змінилось нічого.
Нависла кривавих сторіч веремія.
Не любо своє, бо в холопів чужого
У нашій країні вбивають за правду.
А світ крізь картинно опущені брови
Цінує прибутки, біткоїни, нафту.
Завжди так було - не змінилось нічого.
Нависла кривавих сторіч веремія.
Не любо своє, бо в холопів чужого
2026.09.04
22:44
птахи літали із криками
риби плавали мовчки
якого кричати рибі-от
для чого навіщо тощо
під водотовщею кригою
у будь-який час дня і ночі
сам би любив плисти рибою
де-небудь незаморочливо
риби плавали мовчки
якого кричати рибі-от
для чого навіщо тощо
під водотовщею кригою
у будь-який час дня і ночі
сам би любив плисти рибою
де-небудь незаморочливо
2026.09.04
21:47
Не помічаєш.
Повз проходиш знову.
Моя душа зривається услід,
в осінню, теплу, золоту обнову,
та раптом розбивається об лід.
І що тобі, скажи, до мого болю?
Чуже навік скалічене крило.
Повз проходиш знову.
Моя душа зривається услід,
в осінню, теплу, золоту обнову,
та раптом розбивається об лід.
І що тобі, скажи, до мого болю?
Чуже навік скалічене крило.
2026.09.04
21:24
Розгрішую усіх, хто нагрішив мені.
Скасовую чужі, свої борги вертаю.
Наснилося – ключі од раю маю,
Та ті ключі щодалі заховаю...
...Які ж бо заміцні закови ці земні.
Скасовую чужі, свої борги вертаю.
Наснилося – ключі од раю маю,
Та ті ключі щодалі заховаю...
...Які ж бо заміцні закови ці земні.
2026.09.04
18:44
поет має звичку
писати вірші
літо має звичку
пролітати непомітно
ось вчора ще був останній дзвоник
і ми ласували черешнями
а сьогодні вже причетні святкують
день шуфутінського
писати вірші
літо має звичку
пролітати непомітно
ось вчора ще був останній дзвоник
і ми ласували черешнями
а сьогодні вже причетні святкують
день шуфутінського
2026.09.04
17:40
Запливає сонце-коло
в ранішні майстерні,
де малюються святково
небеса пастельні.
Зеленіють аж за обрій
трави мерехтливі.
Цвіркуни бриньчать хоробрі
в ранішні майстерні,
де малюються святково
небеса пастельні.
Зеленіють аж за обрій
трави мерехтливі.
Цвіркуни бриньчать хоробрі
2026.09.04
16:54
Ай-не-не-не,
котить пісню краями дорога,
за кибиткою курява йде,
а циганська земля десь у Бога -
тільки він добре відає де...
Ай не гріш, не гніздечко нагріте
не замінять цигану коня,
котить пісню краями дорога,
за кибиткою курява йде,
а циганська земля десь у Бога -
тільки він добре відає де...
Ай не гріш, не гніздечко нагріте
не замінять цигану коня,
2026.09.04
14:41
Бажають пристрасті музеї,
Як вітер вітру емпірею
У відгалуженнях Морфея,
Де синергічний живопліт
І міль, що припадає пилом, —
Не вдвох, не втрьох,
Можливо, дивом —
Під давнім словом незрадливим
Як вітер вітру емпірею
У відгалуженнях Морфея,
Де синергічний живопліт
І міль, що припадає пилом, —
Не вдвох, не втрьох,
Можливо, дивом —
Під давнім словом незрадливим
2026.09.04
14:09
Останні помахи руки
Зими епічної, важкої,
Як покарання за гріхи.
Не вибратися нам із колій.
Спадають краплі й матюки.
Співає крига колискову.
Останні помахи зими,
Зими епічної, важкої,
Як покарання за гріхи.
Не вибратися нам із колій.
Спадають краплі й матюки.
Співає крига колискову.
Останні помахи зими,
2026.09.04
11:54
Лиш зустрілися і розійшлися –
Мимовільною вийшла стріча.
Та твій образ зі серцем зрісся –
Із розсудливістю протиріччя…
Глузд здоровий давно в ігнорі,
Він забути тебе шепоче.
Попри це, я тобою хворий,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Мимовільною вийшла стріча.
Та твій образ зі серцем зрісся –
Із розсудливістю протиріччя…
Глузд здоровий давно в ігнорі,
Він забути тебе шепоче.
Попри це, я тобою хворий,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Вікторія Торон /
Проза
Сади Семіраміди
Коли вона виїжджала, вона взяла із собою багато гарного одягу. Їй здавалось, що вона їде у край, де завжди цвітуть сади. Проте, як одразу виявилось, ніхто тут по вулицях не ходив у гарному одязі. Нарядні сукні висіли рядами у магазинах, і ніхто їх не купляв. Жінки ходили у футболках і брюках, старі й молоді -- усі однаково. Коли вона попервах виходила на вулицю, гарно убравшись, на неї або не звертали уваги, або глипали з цікавістю, як на щось екзотичне. Свій пишний хутряний комір вона повісила на стіну у спальні, а вишнева оксамитова сукня так і залишилась зім’ятою у чемодані, нерозпакована.
Скоро вона також почала одягатись, як всі -- у футболку і брюки; почала, як і інші, казати, що це “зручно”, ніби працювала у полі. Зручним було те, що маючи їх, можна було взагалі не опікуватись своїм одягом -- натягуй вранці і біжи собі у справах. Вона різко почала повніти.
Ніхто не упадав за нею. Механізм виживання поставав у всій своїй оголеній наочності, немов коліщата музичної іграшки після того, як відкручено усі гвинти і знято кришку.Чогось бракувало -- якоїсь легкої омани, карнавальності буття, яка дає силу жити. Часом вона згадувала, як виходила колись на літній нарядний Хрещатик, розпустивши своє гарне, до пояса, волосся, ішла, не обертаючи голови, але знала, що усі погляди були на ній -- захоплені, шанобливі. О, це щасливе відчуття, коли віддають належне твоїй красі і молодості! Тепер вона питала себе: чи дійсно це було, чи тільки наснилось їй?
Хтось їй сказав, що в Італії все ще цінується жіноча краса. Вона дзвонила мені—саме тоді, коли в мене кричали, вередували і билися між собою діти —і панічно допитувалася : «Може, мені поїхати в Італію?» Що я могла їй сказати? В Італії я ніколи не була.
Якось, їдучи у “сабвеї” у стані розгубленості й безнадії, вона раптом згадала про сади. Вона давно вже не думала про них, і тим сильнішим раптом здалось її відчайдушне бажання якось зберегти їх -- хоча б для себе, у собі. Так, щоб ні від чого не залежати і ні від кого нічого не чекати. І тоді вона почала насаджувати їх сама -- деревце за деревцем, кущ за кущем, на вузьких земляних насипах, які вона наносила знизу і висипала на повітряних терасах. Це головне -- навчитись відчувати повітряні тераси, які існують і чекають на тебе. Для цього треба дивитись трохи вгору. Тоді й вода, якою поливаєш, не стікає одразу ж на земний асфальт, а затримується саме там, де треба, щоб живити коріння ніким не бачених дерев та квітів. Тепер вона мусила робити це з дня у день, тому що не поливши хоч раз своїх садів, вона могла назавжди втратити їх -- і саму себе.
Усе ж, коли вона їздить на батьківщину, вона гарно вдягається. Ті, із ким вона зустрічається, заздрять їй -- їм здається, що вона приїхала із краю, де завжди цвітуть сади.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Сади Семіраміди
Коли вона виїжджала, вона взяла із собою багато гарного одягу. Їй здавалось, що вона їде у край, де завжди цвітуть сади. Проте, як одразу виявилось, ніхто тут по вулицях не ходив у гарному одязі. Нарядні сукні висіли рядами у магазинах, і ніхто їх не купляв. Жінки ходили у футболках і брюках, старі й молоді -- усі однаково. Коли вона попервах виходила на вулицю, гарно убравшись, на неї або не звертали уваги, або глипали з цікавістю, як на щось екзотичне. Свій пишний хутряний комір вона повісила на стіну у спальні, а вишнева оксамитова сукня так і залишилась зім’ятою у чемодані, нерозпакована.
Скоро вона також почала одягатись, як всі -- у футболку і брюки; почала, як і інші, казати, що це “зручно”, ніби працювала у полі. Зручним було те, що маючи їх, можна було взагалі не опікуватись своїм одягом -- натягуй вранці і біжи собі у справах. Вона різко почала повніти.
Ніхто не упадав за нею. Механізм виживання поставав у всій своїй оголеній наочності, немов коліщата музичної іграшки після того, як відкручено усі гвинти і знято кришку.Чогось бракувало -- якоїсь легкої омани, карнавальності буття, яка дає силу жити. Часом вона згадувала, як виходила колись на літній нарядний Хрещатик, розпустивши своє гарне, до пояса, волосся, ішла, не обертаючи голови, але знала, що усі погляди були на ній -- захоплені, шанобливі. О, це щасливе відчуття, коли віддають належне твоїй красі і молодості! Тепер вона питала себе: чи дійсно це було, чи тільки наснилось їй?
Хтось їй сказав, що в Італії все ще цінується жіноча краса. Вона дзвонила мені—саме тоді, коли в мене кричали, вередували і билися між собою діти —і панічно допитувалася : «Може, мені поїхати в Італію?» Що я могла їй сказати? В Італії я ніколи не була.
Якось, їдучи у “сабвеї” у стані розгубленості й безнадії, вона раптом згадала про сади. Вона давно вже не думала про них, і тим сильнішим раптом здалось її відчайдушне бажання якось зберегти їх -- хоча б для себе, у собі. Так, щоб ні від чого не залежати і ні від кого нічого не чекати. І тоді вона почала насаджувати їх сама -- деревце за деревцем, кущ за кущем, на вузьких земляних насипах, які вона наносила знизу і висипала на повітряних терасах. Це головне -- навчитись відчувати повітряні тераси, які існують і чекають на тебе. Для цього треба дивитись трохи вгору. Тоді й вода, якою поливаєш, не стікає одразу ж на земний асфальт, а затримується саме там, де треба, щоб живити коріння ніким не бачених дерев та квітів. Тепер вона мусила робити це з дня у день, тому що не поливши хоч раз своїх садів, вона могла назавжди втратити їх -- і саму себе.
Усе ж, коли вона їздить на батьківщину, вона гарно вдягається. Ті, із ким вона зустрічається, заздрять їй -- їм здається, що вона приїхала із краю, де завжди цвітуть сади.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
