Духовна близькість поєднує людей в одне ціле – так, що їм не потрібно багато слів, щоб розуміти один одного. Про духовно споріднених людей кажуть, що вони розуміються з півслова, а закохані – ті, що люблять справжньою і, до того ж, взаємною любов’ю – часто здатні чути і розуміти одне одного зовсім без слів: чути в мовчанні, розуміти з одного погляду і навіть відчувати на будь-якій відстані. Про таке спілкування більшість із нас може тільки мріяти. Адже відомо, скільки потрібно слів, скільки суперечок і словесних баталій, для того, щоб докричатися, достукатися до сердець і розуму інших людей, щоб тебе зрозуміли і сприйняли. І це є звичайним явищем не лише серед представників різних партій, а навіть між найближчими, найріднішими людьми, які живуть поруч, в одній сім’ї, часто не розлучаються ні вдень, ні вночі, здавалося б, живуть одним життям і роблять одну спільну справу. Чим більше люди сперечаються, чим голосніше кричать, тим менше чують і гірше розуміють один одного. Розуміння можливе лише за умови поваги до іншого, а справжня злагода і єдність тільки там, де царює і править Любов. Тоді багато слів стають непотрібними, а деякі зовсім зникають, бо люди починають говорити іншою мовою – мовою Любові, мовою розумних вищих істот, яких створив сам Бог, і яким дав він наймення Людина.
Тільки такою мовою – мовою Благодаті і Любові – спілкується весь Всесвіт. Це і є мова ангелів, небесних жителів. Їм не потрібні слова, щоб знати істину і розуміти один одного, бо кожний з них і є часткою цієї Істини, часткою великої Вселенської Любові. Слова навіть заважали б їм, подібно до того, як інвалідні милиці заважали б ходити цілком здоровій людині, або клітка заважає літати птахові, що народився і виріс на волі.
Мова вільного духу Любові – це дивна Небесна мова, якій не потрібні слова – не завжди зрозуміла для жителів Землі. Приземлена людина змушена користуватись багатьма словами та умовностями, вигадувати все нові, поки вона відокремлена від інших істот і від усього Космосу своїм егоїзмом і поки ще не навчилася по-справжньому любити. Але давайте згадаємо, що планета, на якій ми живемо – це теж частка Космосу; вона знаходиться у тому ж самому Всесвіті, який ми називаємо Небом, а значить всі ми, без жодного вийнятку – небесні жителі і діти Всесвіту, хоча й маленькі, настільки маленькі, що ще не навчились говорити. Давайте ж учитись розмовляти рідною мовою: мовою Всесвіту, мовою Любові – мовою друзів, а не ворогів.
***
Слово – це не тільки носій, переносник, провідник духу, але також обмежувач його. Як електричний заряд, рухаючись по проводу, губить свою первісну силу, так і Істина – багато втрачає, втілюючись у слові і обмежуючись словом. Ніякий композитор не може виразити у музичних звуках те, що чує у своїй душі, і чим геніальніший композитор, тим більше страждає він від свого безсилля і від неможливості зробити це.
Подібні ж почуття, що межують з відчаєм, знайомі не лише композиторам, але й художникам, літераторам і взагалі творчим людям. У якійсь мірі це відомо всім, а особливо закоханим, котрі не раз стикалися з прикрою, а іноді й болісною неможливістю глибоко і вірно висловити ті почуття, думки і бажання, що переповнюють їх. Не лише звук, слово, а й будь-яке інше матеріальне вираження духу, його видимий прояв неминуче призводить до втрат, профанацій і викривлення, ба навіть спотворення. Ось чому пізнання Бога, Божественне одкровення, просвітлення, усякий співдотик з Вищим – інтимні; про них, про ці прекрасні небом явлення можна пробувати розповісти у грубих, загальних обрисах, але їх неможливо подарувати, передати іншому, скопіювати з чийогось духовного досвіду.
Матерія – це лише всього тінь Духу. Життя – це невпинний, постійний рух до Досконалого. «Бог – у тихому віянні» - говорить Біблія. Вчись чути Бога не лише в звуках, в словах, але й в мовчанні, в тиші, чути його всередині самого себе, без слів і звуків, тому що Божественна мова – це мова Благодаті, мова Любові, яка зрозуміла тільки люблячим, і яку неможливо передати словами.