Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.06.02
17:31
Бружель шепоче, бо життю радіє,
Густа куляста яскравіє крона.
Від сонця струменить тепла надія.
Хизується у розквіті фасоном.
У парах квіти в пазухах листочків,
Плоди блакитно-темні із нальотом
І не розгледіти дрібненькі точки.
Густа куляста яскравіє крона.
Від сонця струменить тепла надія.
Хизується у розквіті фасоном.
У парах квіти в пазухах листочків,
Плоди блакитно-темні із нальотом
І не розгледіти дрібненькі точки.
2026.06.02
17:10
Не відчуваю запах літніх трав,
Пишу рядки про інше тишком-нишком,
Бо червень чорні квіти розкидав,
Засипавши моє холодне ліжко.
Сьогодні поспішають майже всі
Скупатися в симфонії зеленій,
Знайти натхнення в радісній красі -
Пишу рядки про інше тишком-нишком,
Бо червень чорні квіти розкидав,
Засипавши моє холодне ліжко.
Сьогодні поспішають майже всі
Скупатися в симфонії зеленій,
Знайти натхнення в радісній красі -
2026.06.02
15:29
Покинь-мо нори!- Підемо в гори! -
Долучимо до ніг свічада,
Гарячий подих
В струмки занурим,
Немов у міфи
Про Ельдорадо!
На відпочинку водою змиєм,
Відчувши рятівну підтримку
Долучимо до ніг свічада,
Гарячий подих
В струмки занурим,
Немов у міфи
Про Ельдорадо!
На відпочинку водою змиєм,
Відчувши рятівну підтримку
2026.06.02
12:51
Живу минулим, там моє життя
від А до Я, від альфи до омеги!
Від дня народження до забуття
о, де ви, дні мого натхнення, де ви?
Ніколи не корилася вітрам —
плела віночки із маруни, м'яти.
Та тільки душу за любов віддам,
від А до Я, від альфи до омеги!
Від дня народження до забуття
о, де ви, дні мого натхнення, де ви?
Ніколи не корилася вітрам —
плела віночки із маруни, м'яти.
Та тільки душу за любов віддам,
2026.06.02
12:09
Розвелось у нас хвазанів-
Ну просто море хвазанів!
І тепер я часто чую
Їхній, так би мовить, "спів".
Хвазан -птаха наче й гарна,
Та співає ж - аби як.
Не як зовні непомітний
Ну просто море хвазанів!
І тепер я часто чую
Їхній, так би мовить, "спів".
Хвазан -птаха наче й гарна,
Та співає ж - аби як.
Не як зовні непомітний
2026.06.02
11:56
Ні, я себе, напевно, знищу
В ночах запеклих, дорогих.
Лікую невмолиму тишу
В кімнатах вигаслих, старих.
Слова сховались і принишкли
У погребах німих, сумних.
Я спалюю себе на вітрі
В ночах запеклих, дорогих.
Лікую невмолиму тишу
В кімнатах вигаслих, старих.
Слова сховались і принишкли
У погребах німих, сумних.
Я спалюю себе на вітрі
2026.06.02
10:36
V. СОНЦЕ З ПІВДНЯ
Зима 1043 року сковувала Київ кригою, але серця людей палали від хвилювання. На дніпровських схилах зібрався натовп, бо з півдня, пробиваючись крізь засніжені річкові простори, сунула небачена раніше сила. Це повертався в і н.
Біл
2026.06.02
08:43
він вийшов до режиму бога
покинувши вино хліб сіль
сусід вважав його за йога
а сам пиячив той сусід
йому здавалося ще трохи
і стане легко звідусіль
сусід той час привів небогу
стогнав із нею десь в куті
покинувши вино хліб сіль
сусід вважав його за йога
а сам пиячив той сусід
йому здавалося ще трохи
і стане легко звідусіль
сусід той час привів небогу
стогнав із нею десь в куті
2026.06.02
07:47
Мої сердечні ув'язнення і спускання на землю з високих веж несвобод не передбачають втеч, а тільки терміни. Рецидивістам "не світить" амністія. Час – і тільки він, є тим механізмом, який спрацьовує для свободи – тихо і без ефектів, які притаманні подіб
2026.06.02
05:27
Я міг би загинути вчора
І зараз лежати в труні,
Або в тісноті коридору
Заклякти в останньому сні.
Донині руїни будинку,
Ще теплі від крові й вогню, -
Нагадують кожну хвилинку
Про долю щасливу мою.
І зараз лежати в труні,
Або в тісноті коридору
Заклякти в останньому сні.
Донині руїни будинку,
Ще теплі від крові й вогню, -
Нагадують кожну хвилинку
Про долю щасливу мою.
2026.06.01
19:27
Полюбляю зелене оточення,
Особливо під промені вранішні.
І удосталь росою намочений,
Задурманений квітом акації.
Ще пройтися стежками охайними
Водночас і тужливо, і радісно,
Де жбурляють промінчики барвами
Особливо під промені вранішні.
І удосталь росою намочений,
Задурманений квітом акації.
Ще пройтися стежками охайними
Водночас і тужливо, і радісно,
Де жбурляють промінчики барвами
2026.06.01
17:35
в житті холоднім і похмурім
чогось хотів кудись-там біг
за снами уві снах моїх
і в церкві тільки та премудрість
мене оточували мури
на цім лазурнім небодні
цикуту радили мені
а в перлах порпалися кури
чогось хотів кудись-там біг
за снами уві снах моїх
і в церкві тільки та премудрість
мене оточували мури
на цім лазурнім небодні
цикуту радили мені
а в перлах порпалися кури
2026.06.01
15:25
У кожній з нас є Щось позалюдське.
У кожному. Без винятків. Й неясно
це Щось несимпатичне і жаске
чи неповторно самобутнє і прекрасне?
Воно у нас танцює? Чи лежить
заховане, зарите якнайглибше?
Не через цю відчуженість сюрчить
У кожному. Без винятків. Й неясно
це Щось несимпатичне і жаске
чи неповторно самобутнє і прекрасне?
Воно у нас танцює? Чи лежить
заховане, зарите якнайглибше?
Не через цю відчуженість сюрчить
2026.06.01
14:41
В ім’я вищого Життя, нехай буде прославлене горнє Світло!
Блиском укрився я, і Світло засяяло світ. Утри стали поодаль і змовлялися проти мене. (…) Муж, який скинув мене зі свого місця на землю (…) ти знищиш їх (…) Не руйнуй творіння Утр і не проганяй
2026.06.01
13:44
Похмурий день у крона прослизнув
і зачепився поглядом за вечір.
Готується до стомленого сну
міських кварталів тьмяна порожнеча.
Сідаєш у намолене таксі,
мене лишивши на бруківці літа.
І наостанок зойкає шассі
і зачепився поглядом за вечір.
Готується до стомленого сну
міських кварталів тьмяна порожнеча.
Сідаєш у намолене таксі,
мене лишивши на бруківці літа.
І наостанок зойкає шассі
2026.06.01
13:35
…Творчість – Така, як Ти!
Як, Ти?
18 жовтня 1999 р., Київ
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Як, Ти?
18 жовтня 1999 р., Київ
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Лариса Пугачук (1967) /
Проза
Про дядька Муху
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про дядька Муху
Світлана зібрала Ромку, кинула в сумку запасні речі. Воно ненадовго ніби, але раптом дощ піде чи малий зригне по дорозі, чи прийдеться поміняти пелюшку. Коляска простора, не заважить сумка.
Надворі тепло, гарно так, бджоли в садку гудуть, аж біля хати чути. Вийшла за фіртку, закрила защіпку з внутрішньої сторони та й повезла по дорозі свій туго сповинутий скарб. Ромчик засинає потихеньку, а Світланка йде собі та роздивляється довкола.
Через хату стоїть підвода. Десь сусіди зібралися: тьотя Надя вже сидить на дошках поперек возу, а дядько Василь вкладає якісь торби.
– Доброго дня Вам!
– Здорова була, донь! Далеко зібралася?
– Та хліба хочу купити і в аптеку зайти: мама просила мазь якусь взяти, бо п’яти після городу порепались. Чуєте, то може я зачекаю, поки проїдете, щоб не заважати попереду?
– Їдь, сонечко, ми поки втлумимось, то ти вже вниз зійдеш, а ні, то зачекаємо наверху, куди спішити. Йди з Богом.
– Дякую. Я швиденько.
Вкінці вулиці чути вжикання пили. Через відкриті ворота видно, як дядько Толік з сином Юрком щось ріжуть. Видно, плота доробляють, він у них новий, штахети ще не покрашені. Не стала спинятись, що людям заважати, день великий, ще встигнемо наговоритись. Всі близенько живемо, по десять раз перегукуємось через городи.
Вже перед самим спуском дядька Михалка стріла. По-вуличному Мухою його кличуть. Чи то за характер неспокійний, бо на місці не може всидіти ні хвилини, чи то від «мухи в носі грають», бо такий вже задерикуватий, що всі намагаються обходити його далеко.
– Шо, біда колгоспно, не сидиться вдома?
– Йдіть собі, дядь Міш. Та тримайтесь за плота краще, щоб не зашпортатись.
Вже й напідпитку з самого ранку, ото вже лихо сусідка має в хаті. Але кому яка доля.
Світлана обережно стала з’їжджати вниз по дорозі. Тут, хоч нешироко, але хороша дорога, тверда. З обох боків стіни заросли травою, височінь. Наверху-то є стежка, але куди з коляскою по тому горбку, там одному хоч би пройти.
Те, що сталось потім, на все життя вкарбується в пам’ять. Обернулася на якийсь гуркіт. Схарапуджені коні неслися, наче в повітрі. Тітка Надя завалилася на бік і кричала, кричала. А за колесом на віжках волочило дядька Василя. Сусідський Юрко кинувся до воріт, але батько
вхопив його за плечі і не пустив до біди, що летіла по вулиці. Світлана бачила, як крутяться очі в коней, як вони завернули вбік голови і запах жаху вдарив в обличчя.
Не дійшло, звідки взявся дядько Михалко, як з-під землі виріс, тільки почула тріск від плоту, який зносили коні разом з повислим на них дядьком. Не втрималось в пам’яті, чи пішла вона тоді в село чи повернула додому, як і те, чи сильно побило обох дядьків. Запам’яталось тільки, як дядько Михалко заспокоював коней, матюкався на дядька Василя і казав, що прийде ввечері на горілку. Та ще біле обличчя тьоті Наді, яка сиділа вже рівно та раз за разом піднімала руку для хреста.
Надворі тепло, гарно так, бджоли в садку гудуть, аж біля хати чути. Вийшла за фіртку, закрила защіпку з внутрішньої сторони та й повезла по дорозі свій туго сповинутий скарб. Ромчик засинає потихеньку, а Світланка йде собі та роздивляється довкола.
Через хату стоїть підвода. Десь сусіди зібралися: тьотя Надя вже сидить на дошках поперек возу, а дядько Василь вкладає якісь торби.
– Доброго дня Вам!
– Здорова була, донь! Далеко зібралася?
– Та хліба хочу купити і в аптеку зайти: мама просила мазь якусь взяти, бо п’яти після городу порепались. Чуєте, то може я зачекаю, поки проїдете, щоб не заважати попереду?
– Їдь, сонечко, ми поки втлумимось, то ти вже вниз зійдеш, а ні, то зачекаємо наверху, куди спішити. Йди з Богом.
– Дякую. Я швиденько.
Вкінці вулиці чути вжикання пили. Через відкриті ворота видно, як дядько Толік з сином Юрком щось ріжуть. Видно, плота доробляють, він у них новий, штахети ще не покрашені. Не стала спинятись, що людям заважати, день великий, ще встигнемо наговоритись. Всі близенько живемо, по десять раз перегукуємось через городи.
Вже перед самим спуском дядька Михалка стріла. По-вуличному Мухою його кличуть. Чи то за характер неспокійний, бо на місці не може всидіти ні хвилини, чи то від «мухи в носі грають», бо такий вже задерикуватий, що всі намагаються обходити його далеко.
– Шо, біда колгоспно, не сидиться вдома?
– Йдіть собі, дядь Міш. Та тримайтесь за плота краще, щоб не зашпортатись.
Вже й напідпитку з самого ранку, ото вже лихо сусідка має в хаті. Але кому яка доля.
Світлана обережно стала з’їжджати вниз по дорозі. Тут, хоч нешироко, але хороша дорога, тверда. З обох боків стіни заросли травою, височінь. Наверху-то є стежка, але куди з коляскою по тому горбку, там одному хоч би пройти.
Те, що сталось потім, на все життя вкарбується в пам’ять. Обернулася на якийсь гуркіт. Схарапуджені коні неслися, наче в повітрі. Тітка Надя завалилася на бік і кричала, кричала. А за колесом на віжках волочило дядька Василя. Сусідський Юрко кинувся до воріт, але батько
вхопив його за плечі і не пустив до біди, що летіла по вулиці. Світлана бачила, як крутяться очі в коней, як вони завернули вбік голови і запах жаху вдарив в обличчя.
Не дійшло, звідки взявся дядько Михалко, як з-під землі виріс, тільки почула тріск від плоту, який зносили коні разом з повислим на них дядьком. Не втрималось в пам’яті, чи пішла вона тоді в село чи повернула додому, як і те, чи сильно побило обох дядьків. Запам’яталось тільки, як дядько Михалко заспокоював коней, матюкався на дядька Василя і казав, що прийде ввечері на горілку. Та ще біле обличчя тьоті Наді, яка сиділа вже рівно та раз за разом піднімала руку для хреста.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
