Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.09.01
22:13
Я нікуди не хочу іти.
Я побуду сьогодні удома.
Подивлюсь я на все з висоти
Чи із попелу й диму Содома.
Подивлюсь я із храму хмарин
Чи з боліт, із низини Аїда.
Не пізнаю я більших вершин,
Я побуду сьогодні удома.
Подивлюсь я на все з висоти
Чи із попелу й диму Содома.
Подивлюсь я із храму хмарин
Чи з боліт, із низини Аїда.
Не пізнаю я більших вершин,
2026.09.01
21:07
— Літо, літечко барвисте,
ти куди втікаєш з міста?
А мені, виходить, час
повертатися у клас?
Знов за партою сидіти
і все вчити, вчити, вчити?
Зачекай іще хоч трішки.
Не втомились мої ніжки
ти куди втікаєш з міста?
А мені, виходить, час
повертатися у клас?
Знов за партою сидіти
і все вчити, вчити, вчити?
Зачекай іще хоч трішки.
Не втомились мої ніжки
2026.09.01
20:27
щось було у цім
нічого у цім не лишилось
невідомо чиє глузування
постскриптуму замість
ми заходимо в осінь
так ніби нам доручили
не то щоби сильно хотілося
але звичайно як скажеш
нічого у цім не лишилось
невідомо чиє глузування
постскриптуму замість
ми заходимо в осінь
так ніби нам доручили
не то щоби сильно хотілося
але звичайно як скажеш
2026.09.01
17:45
Відгоріло в стерні —
Відцвіли землероби,
Жебраки уночі
Вже шукають ропух.
Мемуаровий* біль,
Наче кінь клишоногий,
У канаві йдучи,
Знов прискорює рух…
Відцвіли землероби,
Жебраки уночі
Вже шукають ропух.
Мемуаровий* біль,
Наче кінь клишоногий,
У канаві йдучи,
Знов прискорює рух…
2026.09.01
10:10
САЛОМЕЯ: ТАНЕЦЬ СЕМИ ПОКРИВАЛ"
(Драматичний ескіз у ритмізованій прозі на три з’яви,
в містичному стилі біблійної «Пісні Пісень»)
ДІЙОВІ ОСОБИ:
Ірод Антипа – тетрарх Галілеї, цар, чиє серце повне безумства та гріховної пристрасті.
Саломея – юн
(Драматичний ескіз у ритмізованій прозі на три з’яви,
в містичному стилі біблійної «Пісні Пісень»)
ДІЙОВІ ОСОБИ:
Ірод Антипа – тетрарх Галілеї, цар, чиє серце повне безумства та гріховної пристрасті.
Саломея – юн
2026.09.01
07:40
Самотність крижана вчувається сильніше,
Коли на заході згасає тихо день, -
Коли мене уже не радують ні вірші,
Ні звуки в клітці соловейкових пісень.
Знедавна самоту ніяк не втихомирю,
Хоча тепер собі це ставлю за мету,
Бо не скоривсь біді та не утр
Коли на заході згасає тихо день, -
Коли мене уже не радують ні вірші,
Ні звуки в клітці соловейкових пісень.
Знедавна самоту ніяк не втихомирю,
Хоча тепер собі це ставлю за мету,
Бо не скоривсь біді та не утр
2026.08.31
21:18
сонцезаходом палає
сатурнічний небозвід
падає в ще справну память
літа перезрілий плід
різноквіття на осоннях
липоцвіт джмелиний літ
поле рапсове і сонях
хмароплин і живопліт
сатурнічний небозвід
падає в ще справну память
літа перезрілий плід
різноквіття на осоннях
липоцвіт джмелиний літ
поле рапсове і сонях
хмароплин і живопліт
2026.08.31
20:40
Давно живу, та не збагну і досі
в природі перетворень весняних.
Дедалі краще розумію осінь.
А паростки? Що знаю я про них...?
Із нежиття вони в життя приходять,
крізь мокрі випинаються сніги,
а ми, панове, в гумових чоботях,
в природі перетворень весняних.
Дедалі краще розумію осінь.
А паростки? Що знаю я про них...?
Із нежиття вони в життя приходять,
крізь мокрі випинаються сніги,
а ми, панове, в гумових чоботях,
2026.08.31
14:55
Рай балачок бринить у грушах,
Рай чумаковий — без плачу.
У кошиках ховають душі
Себе від довгого дощу.
А ми пливем до монплезірів,
Торуєм шлях між сарани,
Легкі зазвичай, як порфіри,
Як кучми, сховані в чалми.
Рай чумаковий — без плачу.
У кошиках ховають душі
Себе від довгого дощу.
А ми пливем до монплезірів,
Торуєм шлях між сарани,
Легкі зазвичай, як порфіри,
Як кучми, сховані в чалми.
2026.08.31
12:25
Ніякі греблі пристрасть не зупинять.
Вона в ріці приречено кипить.
Вона - це зліплена із плоті пишність,
Господніх замислів пророча мить.
Ця пристрасть затопляє все навколо,
Нічим не спинена, палка, нага.
Прадавнє вогнище утворить коло.
Вона в ріці приречено кипить.
Вона - це зліплена із плоті пишність,
Господніх замислів пророча мить.
Ця пристрасть затопляє все навколо,
Нічим не спинена, палка, нага.
Прадавнє вогнище утворить коло.
2026.08.31
06:25
ЦИКЛ ІІІ. ЮДЕЯ
ПІСНЯ ДВОХ МУДРОСТЕЙ: золото Саби і кедри Сіону
(драматичний «ескіз» у ритмізованій прозі, у трьох явах)
ДІЙОВІ ОСОБИ:
СОЛОМОН — цар Ізраїлю, обранець Ягве, чиє серце — наче глибоке море істини.
ЦАРИЦЯ САВСЬКА (МАКЕДА) — володар
ПІСНЯ ДВОХ МУДРОСТЕЙ: золото Саби і кедри Сіону
(драматичний «ескіз» у ритмізованій прозі, у трьох явах)
ДІЙОВІ ОСОБИ:
СОЛОМОН — цар Ізраїлю, обранець Ягве, чиє серце — наче глибоке море істини.
ЦАРИЦЯ САВСЬКА (МАКЕДА) — володар
2026.08.31
06:15
Відкладаю сон на потім,
Щоб себе уберегти,
Бо ракети на підльоті,
Бо не сплять мої кати.
Балістична чи крилата
Вже за мить уразить ціль, -
Підлітає їх багато,
Хаотично, звідусіль.
Щоб себе уберегти,
Бо ракети на підльоті,
Бо не сплять мої кати.
Балістична чи крилата
Вже за мить уразить ціль, -
Підлітає їх багато,
Хаотично, звідусіль.
2026.08.30
22:33
Ще сипле трохи сонця рань в шовки барвисті,
Тепло і радість ми шукаєм в межилисті.
Блукає небо втомлене із птахом низько,
І холоди плетуть путі, бо ж осінь близько.
Приручать нас, як дич, дощі - вітри холодні.
І всі будем, як в татарви, у них в полон
Тепло і радість ми шукаєм в межилисті.
Блукає небо втомлене із птахом низько,
І холоди плетуть путі, бо ж осінь близько.
Приручать нас, як дич, дощі - вітри холодні.
І всі будем, як в татарви, у них в полон
2026.08.30
21:36
Як московські комуняки народ свій любили,
Задля «щастя» народного скільки люду вбили,
Хотілось би пригадати. Прикладів чимало.
Про «Антоновщину», звісно всі уже чували.
Хотілось би більш детально на тім зупинитись,
Як більшовики й селяни не змогли уж
Задля «щастя» народного скільки люду вбили,
Хотілось би пригадати. Прикладів чимало.
Про «Антоновщину», звісно всі уже чували.
Хотілось би більш детально на тім зупинитись,
Як більшовики й селяни не змогли уж
2026.08.30
21:25
Чобітки червоні
Зоставила для осені зозуля.
Із сливою так марить поріднитись терен.
Шипшина не колоти хоче,
А просто притулитись до руки.
Уже завересніло.
Раз по раз ще вертає літо,
Начебто сказать забуло:
Зоставила для осені зозуля.
Із сливою так марить поріднитись терен.
Шипшина не колоти хоче,
А просто притулитись до руки.
Уже завересніло.
Раз по раз ще вертає літо,
Начебто сказать забуло:
2026.08.30
21:06
Це слово про Техаське радіо й такий біґ-біт
Линучі від Віржинських трясин
Неквапливо, із помірною пильністю
Слабша доля дається важко
Дехто каже: це небесна довершеність
Хтось інший: підступні вестернові мрії
Я люблю тих, що я зібрав разом на цей то
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Линучі від Віржинських трясин
Неквапливо, із помірною пильністю
Слабша доля дається важко
Дехто каже: це небесна довершеність
Хтось інший: підступні вестернові мрії
Я люблю тих, що я зібрав разом на цей то
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Лариса Пугачук (1967) /
Проза
Про дядька Муху
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про дядька Муху
Світлана зібрала Ромку, кинула в сумку запасні речі. Воно ненадовго ніби, але раптом дощ піде чи малий зригне по дорозі, чи прийдеться поміняти пелюшку. Коляска простора, не заважить сумка.
Надворі тепло, гарно так, бджоли в садку гудуть, аж біля хати чути. Вийшла за фіртку, закрила защіпку з внутрішньої сторони та й повезла по дорозі свій туго сповинутий скарб. Ромчик засинає потихеньку, а Світланка йде собі та роздивляється довкола.
Через хату стоїть підвода. Десь сусіди зібралися: тьотя Надя вже сидить на дошках поперек возу, а дядько Василь вкладає якісь торби.
– Доброго дня Вам!
– Здорова була, донь! Далеко зібралася?
– Та хліба хочу купити і в аптеку зайти: мама просила мазь якусь взяти, бо п’яти після городу порепались. Чуєте, то може я зачекаю, поки проїдете, щоб не заважати попереду?
– Їдь, сонечко, ми поки втлумимось, то ти вже вниз зійдеш, а ні, то зачекаємо наверху, куди спішити. Йди з Богом.
– Дякую. Я швиденько.
Вкінці вулиці чути вжикання пили. Через відкриті ворота видно, як дядько Толік з сином Юрком щось ріжуть. Видно, плота доробляють, він у них новий, штахети ще не покрашені. Не стала спинятись, що людям заважати, день великий, ще встигнемо наговоритись. Всі близенько живемо, по десять раз перегукуємось через городи.
Вже перед самим спуском дядька Михалка стріла. По-вуличному Мухою його кличуть. Чи то за характер неспокійний, бо на місці не може всидіти ні хвилини, чи то від «мухи в носі грають», бо такий вже задерикуватий, що всі намагаються обходити його далеко.
– Шо, біда колгоспно, не сидиться вдома?
– Йдіть собі, дядь Міш. Та тримайтесь за плота краще, щоб не зашпортатись.
Вже й напідпитку з самого ранку, ото вже лихо сусідка має в хаті. Але кому яка доля.
Світлана обережно стала з’їжджати вниз по дорозі. Тут, хоч нешироко, але хороша дорога, тверда. З обох боків стіни заросли травою, височінь. Наверху-то є стежка, але куди з коляскою по тому горбку, там одному хоч би пройти.
Те, що сталось потім, на все життя вкарбується в пам’ять. Обернулася на якийсь гуркіт. Схарапуджені коні неслися, наче в повітрі. Тітка Надя завалилася на бік і кричала, кричала. А за колесом на віжках волочило дядька Василя. Сусідський Юрко кинувся до воріт, але батько
вхопив його за плечі і не пустив до біди, що летіла по вулиці. Світлана бачила, як крутяться очі в коней, як вони завернули вбік голови і запах жаху вдарив в обличчя.
Не дійшло, звідки взявся дядько Михалко, як з-під землі виріс, тільки почула тріск від плоту, який зносили коні разом з повислим на них дядьком. Не втрималось в пам’яті, чи пішла вона тоді в село чи повернула додому, як і те, чи сильно побило обох дядьків. Запам’яталось тільки, як дядько Михалко заспокоював коней, матюкався на дядька Василя і казав, що прийде ввечері на горілку. Та ще біле обличчя тьоті Наді, яка сиділа вже рівно та раз за разом піднімала руку для хреста.
Надворі тепло, гарно так, бджоли в садку гудуть, аж біля хати чути. Вийшла за фіртку, закрила защіпку з внутрішньої сторони та й повезла по дорозі свій туго сповинутий скарб. Ромчик засинає потихеньку, а Світланка йде собі та роздивляється довкола.
Через хату стоїть підвода. Десь сусіди зібралися: тьотя Надя вже сидить на дошках поперек возу, а дядько Василь вкладає якісь торби.
– Доброго дня Вам!
– Здорова була, донь! Далеко зібралася?
– Та хліба хочу купити і в аптеку зайти: мама просила мазь якусь взяти, бо п’яти після городу порепались. Чуєте, то може я зачекаю, поки проїдете, щоб не заважати попереду?
– Їдь, сонечко, ми поки втлумимось, то ти вже вниз зійдеш, а ні, то зачекаємо наверху, куди спішити. Йди з Богом.
– Дякую. Я швиденько.
Вкінці вулиці чути вжикання пили. Через відкриті ворота видно, як дядько Толік з сином Юрком щось ріжуть. Видно, плота доробляють, він у них новий, штахети ще не покрашені. Не стала спинятись, що людям заважати, день великий, ще встигнемо наговоритись. Всі близенько живемо, по десять раз перегукуємось через городи.
Вже перед самим спуском дядька Михалка стріла. По-вуличному Мухою його кличуть. Чи то за характер неспокійний, бо на місці не може всидіти ні хвилини, чи то від «мухи в носі грають», бо такий вже задерикуватий, що всі намагаються обходити його далеко.
– Шо, біда колгоспно, не сидиться вдома?
– Йдіть собі, дядь Міш. Та тримайтесь за плота краще, щоб не зашпортатись.
Вже й напідпитку з самого ранку, ото вже лихо сусідка має в хаті. Але кому яка доля.
Світлана обережно стала з’їжджати вниз по дорозі. Тут, хоч нешироко, але хороша дорога, тверда. З обох боків стіни заросли травою, височінь. Наверху-то є стежка, але куди з коляскою по тому горбку, там одному хоч би пройти.
Те, що сталось потім, на все життя вкарбується в пам’ять. Обернулася на якийсь гуркіт. Схарапуджені коні неслися, наче в повітрі. Тітка Надя завалилася на бік і кричала, кричала. А за колесом на віжках волочило дядька Василя. Сусідський Юрко кинувся до воріт, але батько
вхопив його за плечі і не пустив до біди, що летіла по вулиці. Світлана бачила, як крутяться очі в коней, як вони завернули вбік голови і запах жаху вдарив в обличчя.
Не дійшло, звідки взявся дядько Михалко, як з-під землі виріс, тільки почула тріск від плоту, який зносили коні разом з повислим на них дядьком. Не втрималось в пам’яті, чи пішла вона тоді в село чи повернула додому, як і те, чи сильно побило обох дядьків. Запам’яталось тільки, як дядько Михалко заспокоював коней, матюкався на дядька Василя і казав, що прийде ввечері на горілку. Та ще біле обличчя тьоті Наді, яка сиділа вже рівно та раз за разом піднімала руку для хреста.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
