Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.18
22:50
відомо
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
2026.11.18
19:48
Слова, слова... Яка ж у них ціна?
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
2026.11.18
17:06
Ану, нам пісню проспівай, веселий вітре,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
2026.11.18
16:24
Я шукаю в бездонному морі
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
2026.11.18
14:49
Під шерех листя верб мені співало в гливах
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
2026.11.18
07:16
Хоч завтра вітер хмари розведе
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
2026.11.18
02:21
Прокинулась в цей час застава –
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
2026.11.17
20:44
Огорни мене скоріш любов'ю,
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
2026.11.17
19:59
розчулення найзначущіші
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
2026.11.17
18:58
Я ніколи туди не вернусь,
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
2026.11.17
11:10
Свіжа рілля запахтіла корінням і дизелем.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
2026.11.17
07:34
«МІКЕЛАНДЖЕЛО: СЕРЦЕ БІЛОГО КАМЕНЮ»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
2026.11.17
05:47
Синє небо й жовте поле
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
2026.11.16
23:58
дідусь був мореходом
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
2026.11.16
17:21
А влада пшеків дещо пойняла
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
2026.11.16
16:53
Не хочу квітку я зривати,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2026.01.11
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Василь Дениско (1954) /
Проза
Рогатка
Ця невигадана історія відбулась в семидесяті роки, коли я навчався у харківському виші. Нині, згадуючи свій вчинок, я зовсім по-иншому оцінюю його, каюся та усвідомлюю, що тоді з моєї вини могла статися драма і невинні дівчата могли травмуватися... Ну а тоді – молодецький максималізм, «комонниківське цунамі» – нуртували і инколи приводили до дикунських вчинків.
Отож. Склавши успішно іспит літньої сесії, я сидів з друзями на горішньому поверсі гуртожитку і пив холодне пиво. Було дуже спекотно. У відкрите велике вікно навпроти (за 40-50 метрів) було видно, як студентки нашого вишу почали роздягатися у своїй кімнаті. Невдовзі, закривши відкрите вікно файною гардиною і вимкнувши музику, мабуть, вирішили відпочити.
Згодом, допивши пиво і так і не знайшовши корисного заняття, ми вирішили розбудити дівчат. З ними якось веселіше. А як підняти їх? Ну, не кричати ж! Варіантів було декілька, але я наполіг на своєму.
Двоє міцно тримали краї довгого, гумового спортивного бинта, притиснувши їх до лутки. А я взяв геть засохлий шмат воскової мастики для натирання паркету, завбільшки з тенісний м’яч, вклав його в середину бинта, відійшов до дверей кімнати, розтягуючи з усіх сил гуму і, прицілившись, відпустив. Снаряд полетів із страшним гоготінням і вдарив у штору дівчачого вікна, обірвавши її разом з карнизом і тюлевою фіранкою! Там піднявся лемент. А далі всі четверо дівчат, голі по пояс, звісилися на підвіконні, яко синички на гілці і дивилися вниз – на тротуар. Певно вони хотіли бачити того ненормального, який додумався влучити в їхнє вікно шматком невідомої речовини. Ха-ха! Їм і в голови не могло прийти, що той «хтось» регоче у кімнаті сусідньої будівлі!
P.S. Се був постріл біснуватого «риму» по безневинній «візантії»...
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Рогатка
Ця невигадана історія відбулась в семидесяті роки, коли я навчався у харківському виші. Нині, згадуючи свій вчинок, я зовсім по-иншому оцінюю його, каюся та усвідомлюю, що тоді з моєї вини могла статися драма і невинні дівчата могли травмуватися... Ну а тоді – молодецький максималізм, «комонниківське цунамі» – нуртували і инколи приводили до дикунських вчинків.Отож. Склавши успішно іспит літньої сесії, я сидів з друзями на горішньому поверсі гуртожитку і пив холодне пиво. Було дуже спекотно. У відкрите велике вікно навпроти (за 40-50 метрів) було видно, як студентки нашого вишу почали роздягатися у своїй кімнаті. Невдовзі, закривши відкрите вікно файною гардиною і вимкнувши музику, мабуть, вирішили відпочити.
Згодом, допивши пиво і так і не знайшовши корисного заняття, ми вирішили розбудити дівчат. З ними якось веселіше. А як підняти їх? Ну, не кричати ж! Варіантів було декілька, але я наполіг на своєму.
Двоє міцно тримали краї довгого, гумового спортивного бинта, притиснувши їх до лутки. А я взяв геть засохлий шмат воскової мастики для натирання паркету, завбільшки з тенісний м’яч, вклав його в середину бинта, відійшов до дверей кімнати, розтягуючи з усіх сил гуму і, прицілившись, відпустив. Снаряд полетів із страшним гоготінням і вдарив у штору дівчачого вікна, обірвавши її разом з карнизом і тюлевою фіранкою! Там піднявся лемент. А далі всі четверо дівчат, голі по пояс, звісилися на підвіконні, яко синички на гілці і дивилися вниз – на тротуар. Певно вони хотіли бачити того ненормального, який додумався влучити в їхнє вікно шматком невідомої речовини. Ха-ха! Їм і в голови не могло прийти, що той «хтось» регоче у кімнаті сусідньої будівлі!
P.S. Се був постріл біснуватого «риму» по безневинній «візантії»...
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
