Ця невигадана історія відбулась в семидесяті роки, коли я навчався у харківському виші. Нині, згадуючи свій вчинок, я зовсім по-иншому оцінюю його, каюся та усвідомлюю, що тоді з моєї вини могла статися драма і невинні дівчата могли травмуватися... Ну а тоді – молодецький максималізм, «комонниківське цунамі» – нуртували і инколи приводили до дикунських вчинків.
Отож. Склавши успішно іспит літньої сесії, я сидів з друзями на горішньому поверсі гуртожитку і пив холодне пиво. Було дуже спекотно. У відкрите велике вікно навпроти (за 40-50 метрів) було видно, як студентки нашого вишу почали роздягатися у своїй кімнаті. Невдовзі, закривши відкрите вікно файною гардиною і вимкнувши музику, мабуть, вирішили відпочити.
Згодом, допивши пиво і так і не знайшовши корисного заняття, ми вирішили розбудити дівчат. З ними якось веселіше. А як підняти їх? Ну, не кричати ж! Варіантів було декілька, але я наполіг на своєму.
Двоє міцно тримали краї довгого, гумового спортивного бинта, притиснувши їх до лутки. А я взяв геть засохлий шмат воскової мастики для натирання паркету, завбільшки з тенісний м’яч, вклав його в середину бинта, відійшов до дверей кімнати, розтягуючи з усіх сил гуму і, прицілившись, відпустив. Снаряд полетів із страшним гоготінням і вдарив у штору дівчачого вікна, обірвавши її разом з карнизом і тюлевою фіранкою! Там піднявся лемент. А далі всі четверо дівчат, голі по пояс, звісилися на підвіконні, яко синички на гілці і дивилися вниз – на тротуар. Певно вони хотіли бачити того ненормального, який додумався влучити в їхнє вікно шматком невідомої речовини. Ха-ха! Їм і в голови не могло прийти, що той «хтось» регоче у кімнаті сусідньої будівлі!

P.S. Се був постріл біснуватого «риму» по безневинній «візантії»...