Дебютна кінострічка ісландського режисера і сценариста Бенедекта Ерлінгссона « Про коней і людей» вийшла 2013 року. Фільм мав великий успіх у кінопрокаті та завоював кілька нагород на кінофестивалях. Мені, давньому любителю коней, фільм сподобався, зізнаюся, що, переглядаючи стрічку двічі, вельми переживав за гривастих, ба, вони навіть снилися мені!.. За сценарієм коням доводилося стійко і мужньо пережити випробування у льодяній воді, кастрацію і… смерть.
Навіщо було режисеру демонструвати вбивство двох тварин? У мене немає однозначної відповіді, бо вчинкам кіногероїв бракує логіки і мудрості. Приміром, симпатичний турист Хуан убиває стареньку кобилу, заблукавши в заметілі. Щоб зігрітися, виймає нутрощі тварини і влазить у кінський живіт, скрутившись, яко дитинча в материнському лоні. А до цієї драматичної пригоди хлопець уперто намагається відшукати Бога(!) в ісландських високогір’ях, долаючи милі на ровері, і щиро, по-дитячому витріщав очиці та завмирав, милуючись красою вершника та кінського алюру. Нібито якийсь театр абсурду нагадують глядачам і инші мізансцени, де змінюються настрої селян – від радости до сказу.
Ісландія – країна льоду, гейзерів, вулканів і, звісно, коней – невисокого зросту, кремезних, кошлатих з густою гривою, потужним крупом і короткими сильними ногами. Відомо, що генотип ісландських коней відрізняється від инших. Тому їхнього походження не встановлено. Можливо, ці коні найчистокровніші на планеті, бо вже більше тисячі років існує закон, який забороняє ввозити на острів коней і навіть упряж: щоб не передалися хвороби всякі.
На острові немає хижаків (окрім людей) і коні – неполохливі не те, що мустанги дикого заходу. Очевидно, вулканічний попіл, який щедро удобрив грунт багатющими мінералами, сприяв буйному росту трав та здоровій популяції коней на вільних пасовиськах.
Мешканці села, розкиданого на пагорбах, показано у стрічці гоноровими, небагатослівними з характерним скандинавським гумором. На фоні благородних, терплячих, симпатичних коней люди видаються ніби інфікованими бацилами егоїзму, властолюбства і примітивних інстинктів та фобій. Неповторний режисерський задум полягає в тому, що долі мешканців провінції зображено через сприйняття їх кіньми!
Кожна з п’яти новел кінофільму починається візуальною інтригою – унікальним кадром велетенського, бездонного кінського ока, в якому відображена ключова картина подій, приміром, - вершник чи колючий дріт. Прекрасна операторська робота заслуговує найвищої оцінки. Вірю, що алюр «крок бігом» чи «летюча інохідь», яким володіють ісландські коні, - сподобається багатьом глядачам не тільки комонникам.
У фіналі стрічки селяни заганяють табун коней за огорожу, і всі, (діти теж), уподобавши, вибирають собі коників. У цьому броунівському русі, динамічному і експесивному, у намаганні коней все ж вирватися з людських обіймів вбачається заклик до людського племені поважати коней і шанувати, як собі рівних!..