ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.11.24
09:26
Коли я вийду з темноти
Ковтнути жменьку Світла
Чи хвилюватимешся ти
Що то не я, а вітер…
Чи уявлятимеш, що в ніч
Лише одне бажання
Почути знов: « не в тому річ…»
І буде ще питання:
Ковтнути жменьку Світла
Чи хвилюватимешся ти
Що то не я, а вітер…
Чи уявлятимеш, що в ніч
Лише одне бажання
Почути знов: « не в тому річ…»
І буде ще питання:
2024.11.24
08:07
Не розлюбила, а відпустила —
Любов не здатна відтяти крила!
Лети, як хочеш, у даль високу,
Мій волелюбний, зірчастий Сокіл.
За сніжні хмари, туди де вічність
Лоскоче вії промінням ніжним,
Несе цунамі на гострім вістрі
У сиве пір'я свавільний вітер
Любов не здатна відтяти крила!
Лети, як хочеш, у даль високу,
Мій волелюбний, зірчастий Сокіл.
За сніжні хмари, туди де вічність
Лоскоче вії промінням ніжним,
Несе цунамі на гострім вістрі
У сиве пір'я свавільний вітер
2024.11.24
07:56
У повітрі якась загадковість,
влаштували світила парад,
і дочитує осені повість
з книги Неба сумний листопад…
Опустились сніжинки скраєчку
на ранкові уламки часу.
Свіжознесене сонця яєчко
влаштували світила парад,
і дочитує осені повість
з книги Неба сумний листопад…
Опустились сніжинки скраєчку
на ранкові уламки часу.
Свіжознесене сонця яєчко
2024.11.24
06:40
Над рікою стелиться туман,
холодіють листопада ночі.
Ти була найкращою з оман
і від тебе геть іти не хочу.
Для розлуки ніби ще не час
дзиґарі відлічують хвилини.
Господи, помилуй грішних нас
від Адама з Євою до нині.
холодіють листопада ночі.
Ти була найкращою з оман
і від тебе геть іти не хочу.
Для розлуки ніби ще не час
дзиґарі відлічують хвилини.
Господи, помилуй грішних нас
від Адама з Євою до нині.
2024.11.24
06:22
Як розповів, то пожурила,
Іще й очам вказала шлях
Повз чорториї повносилі
До очеретяних дівах.
Я сотні раз до них приходив
У снах сполоханих своїх
І зі снопами хороводи
Водив щоразу їй на сміх.
Іще й очам вказала шлях
Повз чорториї повносилі
До очеретяних дівах.
Я сотні раз до них приходив
У снах сполоханих своїх
І зі снопами хороводи
Водив щоразу їй на сміх.
2024.11.23
20:48
Мчав потяг на семи вітрилах
із осені в зимову казку.
Натхненна Муза білокрила
з сонливих віч знімала маску.
А за вікном купейним бігли
засніжених картин пейзажі.
Зима минуле вкрила білим,
із осені в зимову казку.
Натхненна Муза білокрила
з сонливих віч знімала маску.
А за вікном купейним бігли
засніжених картин пейзажі.
Зима минуле вкрила білим,
2024.11.23
17:20
З такої хмари в Україні
Такий би дощ зненацька ринув,
Що спраглі од чекання ринви
Діжки і відра перекинули б...
...Натомість із Єрусалиму
Хмара в Єгипет чомсь полинула.
Дощу благають синагоги,
Здіймають голоси до Бога,
Такий би дощ зненацька ринув,
Що спраглі од чекання ринви
Діжки і відра перекинули б...
...Натомість із Єрусалиму
Хмара в Єгипет чомсь полинула.
Дощу благають синагоги,
Здіймають голоси до Бога,
2024.11.23
16:51
І
Минуле на віки не радує нікого,
але у той же час на фініші доріг
вертаємо роки, які вартують того,
аби на схилі літ не забувати їх.
ІІ
Ганяли і мене як у окропі муху.
Минуле на віки не радує нікого,
але у той же час на фініші доріг
вертаємо роки, які вартують того,
аби на схилі літ не забувати їх.
ІІ
Ганяли і мене як у окропі муху.
2024.11.23
16:11
У світі нема справедливості,
Ні правди, ні ґлузду, ні рівності,
Зневажені мамині цінності,
Поламане правді крило.
Торгуємо тілом і гідністю,
У бога випрошуєм милості,
А в пазусі - пригорща підлості,
Ні правди, ні ґлузду, ні рівності,
Зневажені мамині цінності,
Поламане правді крило.
Торгуємо тілом і гідністю,
У бога випрошуєм милості,
А в пазусі - пригорща підлості,
2024.11.23
15:55
А пізня осінь пахне особливо,
Лоскоче листям тротуари і дороги.
Хоч небо сизе кліпає мінливо,
Вдивляється: чиїсь рахує кроки.
Такі бажані, тихі, неповторні,
Як сонця довгожданого танок проміння
В кущах шипшини, у кленових кронах.
В оголеній душі ле
Лоскоче листям тротуари і дороги.
Хоч небо сизе кліпає мінливо,
Вдивляється: чиїсь рахує кроки.
Такі бажані, тихі, неповторні,
Як сонця довгожданого танок проміння
В кущах шипшини, у кленових кронах.
В оголеній душі ле
2024.11.23
10:26
Щодо вічності. Там де сходяться
Вітер в пару сплітаючись з хмарою,
Безконечність лихою подобою,
Звіром кинеться до очей.
Щодо погляду. Погляд втоплений,
І нажаханий часоплинністтю,
Завмирає і далі без префіксу
Розчиняється в крові твоїй.
Вітер в пару сплітаючись з хмарою,
Безконечність лихою подобою,
Звіром кинеться до очей.
Щодо погляду. Погляд втоплений,
І нажаханий часоплинністтю,
Завмирає і далі без префіксу
Розчиняється в крові твоїй.
2024.11.23
09:17
Надмірним днем, умовним днем
Приблизно по обіді
Зійшлись з тобою з різних тем —
Віват — у цьому світі
Такі красиві, молоді
Аж надто моложаві
Серед мовчань, поміж подій
В своїй недодержаві…
Приблизно по обіді
Зійшлись з тобою з різних тем —
Віват — у цьому світі
Такі красиві, молоді
Аж надто моложаві
Серед мовчань, поміж подій
В своїй недодержаві…
2024.11.23
06:14
Мій творчий шлях був дуже нелегким. Він проходив крізь приниження, зневагу, хамство та несправедливість. Щоразу мені зустрічалися не ті люди. Це засилля невігласів, малограмотних та недалеких людей я залишив на тій дорозі. А сам пішов новим шляхом. І ось,
2024.11.23
05:40
Зарано смеркає і швидко ночіє
Відтоді, як осінь прискорила хід, –
Відтоді, як гаснути стали надії,
Що Бог допоможе уникнути бід.
Все ближче і ближче лихі сніговії
Та лютих морозів до нас ненасить, –
Від страху загинути кров холодіє
І серце схвиль
Відтоді, як осінь прискорила хід, –
Відтоді, як гаснути стали надії,
Що Бог допоможе уникнути бід.
Все ближче і ближче лихі сніговії
Та лютих морозів до нас ненасить, –
Від страху загинути кров холодіє
І серце схвиль
2024.11.23
05:08
Сьогодні осінь вбралась у сніги,
тепер красуню зовсім не впізнати,
ріка причепурила береги,
напнула шапку посіріла хата,
калина у намисті та фаті,
похорошіли геть безлисті клени,
а кущ якийсь на побілілім тлі
іще гойдає листячко зелене.
тепер красуню зовсім не впізнати,
ріка причепурила береги,
напнула шапку посіріла хата,
калина у намисті та фаті,
похорошіли геть безлисті клени,
а кущ якийсь на побілілім тлі
іще гойдає листячко зелене.
2024.11.22
19:35
«…Liberte, Fraternite, Egalite …»-
На істини прості тебе, Європо, Я наупомив нарешті,
Щоб ти жила , як споконвіку Тора Моя велить.
І що ж? Цього тобі видалось замало?
Як у пастви Мойсея м’ясо, демократія із носа лізе?
І ти силкуєшся прищепить її
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...На істини прості тебе, Європо, Я наупомив нарешті,
Щоб ти жила , як споконвіку Тора Моя велить.
І що ж? Цього тобі видалось замало?
Як у пастви Мойсея м’ясо, демократія із носа лізе?
І ти силкуєшся прищепить її
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.10.17
2024.08.04
2024.07.02
2024.05.20
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Галина Кучеренко (2012) /
Проза
Калюжа
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Калюжа
...Малий сидів у мами на колінах і притулявся до неї всім тільцем, насолоджуючись її голосом і дотиком ніжних рук. Він з бабусею і двома дідусями на все літо у селі. А мами не було цілий тиждень, вона у місті, на роботі. Він дуже скучив і тепер намагався увібрати в себе всі її пестощі, яких не отримував, поки чекав на неї.
- Що це в тебе за пухирці на рученятах? – запитала мама, як завжди уважно роздивляючись всі нові позначки на тілі сина.
- Та то ми з дідом море міряли, а бабусі це не сподобалось, - не продовжуючи далі, проказав Сашко.
- А що то за море таке, і звідки воно взялось у селі? – здивувалась мама……..
….Після сніданку, у п’ятницю, бабця допомогла йому вдягнутись для прогулянки і наказала бути обережним і не лазити по чагарниках. Він вийшов у двір і примружився від вранішнього сонця, яке вже трохи піднялося над дахами і яскравими променями пробивалось через листя величезної сусідської берези. Було тепло. Над густою травою двору піднімались жовті квіти куль-баби. Перелітаючи від квітки до квітки і кружляючи навколо малого хлопця, гули бджоли.
Вибігши на вулицю, він побачив, що величезна калюжа посеред дороги, яку налив вчорашній дощ, сьогодні ані трохи не зменшилась. На вулиці нікого не було. «Мабуть се сплять. Так і калюза вспіє висохнути», подумав хлопчик і, сумно зітхнувши, повернувся у двір.
Як раз з хати вийшов його прадід і присів на лавку біля криниці у дворі. Гріючись на сонечку, він привітно посміхався, завжди радий спілкуванню з онуком:
- Доброе утро, Сашка. Ну что, ти уже проверил, дорога подсохла?
- Доброго ранку, діду. Та яке там підсохло. Калюза, наце море, посеред дороги. Навіть сусідські курі не виходять на двір, мабуть бояться втопитись.
- А какой глубины море, ти померал?
- Сце ні…, - із легким здивуванням відповів малий, і в його сірих очах застрибали чортенята.
- Так что ж ти за морак, если даже не знаешь, какая глубина, корабли-то пройдут?...
Ще хвилинку він стояв, підозріливо дивлячись на діда. Але той продовжував привітно всміхатись, всім своїм видом підбадьорюючи онука до нових звершень.
- Сашка, гулять виходи!, - почувся з-за воріт голос сусіда Вітька, якого малий вважав своїм найкращим другом, попри те, що той був удвічі старший від ного і вже закінчив перший клас. Вони влітку разом проводили багато часу і малому не раз перепадало від рідних за те, на що його підджигував Вітьок.
Не затримуючись більше у дворі, Сашко побіг на вулицю.
Якийсь час дід ще дивився через тин, тішачись спогляданням свого улюбленця, який, в той час, разом з хлопцями пускав кораблики мутною калюжною водою. Діти радісно бігали кругом калюжі, а старий поринав спогадами у своє далеке дитинство.
Сонечко піднімалось все вище й вище. Дітлахи юрбилися біля калюжі і веселий гомін розносився всією вулицею. Їх вже було шестеро і, здавалося, їхній забаві не буде кінця. Та від хати почувся голос бабусі:
- Сашко, йди пити молоко!
- Я зараз, поцекай, тільки допливе корабель, - відгукнувся малий, схопив свого дерев’яного імпровізованого човна, що прибився до берега, і побіг у двір, думаючи про те, як зараз розкаже прадіду про їхні «морські» пригоди.
Чим ближче підбігав онук, тим ширше ставала посмішка діда, який сидів уже під навісом у холодку:
- Я вижу ты измерил и глубину и ширину, - неначе запитував старий.
- Та яка там, діду, глибина. Там і горобець не втопиться. Мені там трохи висце коліна…, а кораблі плавають гарно….., ми в них камінцями збурляли і вони не тонуть, так плавають, наце з мотором…..
Поки Сашко говорив з хати вийшла бабця і, вгледівши онука, мало не впала. Він був весь заляпаний багнюкою аж по вуха, ні сорочечка ні костюмчик, ще такі чисті годину назад, не мали жодного натяку на їхній справжній колір. На шкарпетках поналипало болото, а із сандаликів вицвіркувала брудна вода. Тільки посмішка радісно сяяла на засмаглому дитячому обличчі і переливалось під сонячними променями біляве волосся.
- Ах ти чортова душа!.., - скрикнула бабуся, - От я тобі зараз!……
Сашко вмить спохмурнів і розгублено подивився на діда, не розуміючи, що сталось.
- Ну, Сашка, сейчас нам попадет за морскую прогулку…, - тихо промовив дідусь, і якісь недобрі думки заснували в голові у малого.
- Ану, йди роздягайся негайно, - проказала сердито бабця, ставлячи на лавку велику миску з холодною чистою водою.
Дзигою підбігши до лавки, Сашко почав скидати з себе одяг. «Так, я не дузе цистий, але з треба вивцяти кораблі!» - думав малий, залишившись у спідньому і похмуро дивлячись на свій одяг на лавці, не помічаючи, що тим часом робить бабця.
- От я зараз відпрасую тебе кропивою, щоб ти знав, як бути чистим хлопчиком, - почув він над головою сердитий бабусин голос і відразу відчув поколювання і печіння на своїх оголених ручках і ніжках.
- Ой бабуню, не треба… Мені з пеце!...- закричав він, підстрибуючи і відбігаючи у бік холодку, де ховався від сонця дідусь.
- Нічого, зате «пам'ять покращує», та й корисно, ревматизму не буде, - відказала бабуся, повільно йдучи в його бік.
- А ти стара взе й мене не дозенес! - кричав малий, посміхаючись і пританцьовуючи.
- Вот пострел, - з посмішкою споглядав дід за онуком, поки той весело бігав кругом бабці на такій відстані, щоб не втрапити під кропиву.
- Ну все, набігався, йди пери свій бруд, - вже не так сердито сказала бабуся.
- А ти мене більсе кропивою гладити не будес???, - запитав малий, залазячи під дідову руку.
- От мале козеня, та вже на цей раз більше не буду, а от у наступний – начувайся, дам на горіхи……, - проказала вона, наче посміхаючись.
Онук миттю опинився біля миски з водою і ну жбурляти в неї свій брудний одяг. Він любив хлюпатись у воді, тому був радий виконати бабчин наказ. Вода від речей розходилась темними коловоротами і ставала все каламутніша й каламутніша, а сандалики на поверхні води виглядала справжніми непотопними кораблями. Цей процес так його захопив, що він уже не відчував кропив’яних пухирців і радо гамселив руками по воді, тепер вже зальопуючи брудними бризками ще досі чисту спідню білизну.
А сандалики все не потопали……
…. - Мамо, ну хіба я сцось погане зробив, мені з треба знати, ци не зацепить мій корабель дно у калюзі, бо потопне. Та й це з не просто, у нас зе була справзня морська битва, як дід розказував!
- І хто кого переміг?
- Та з я усіх майзе переміг, - у захваті розказував малий, - як би бабуня мене не покликала. Таку перемогу забрала! - із сумним зітханням закінчив він.
- Нічого, не сумуй! Всі твої перемоги ще попереду. А от щодо калюжі, то бабуню треба слухати, і наступного разу вдягай до свого моря гумові чобітки і темний одяг для таких забав. Ти ж уже дорослий і маєш це розуміти.
- Так, мамо, але з хіба про нього згадаєс, як така морська баталія мозе зірватись церез отой твій одяг? – він дуже уважно подивився у мамині усміхнені очі і додав, – Буду робити все, як ти сказес, тільки не їдь на довго, добре!?.
Мама ніжно пригорнула його до себе, поцілувала у маківку і подумала: «Хіба ж заборониш дітям бути дітьми, і що вони будуть знати, якщо не перевірять все власними рученятами. Звідки з’явиться досвід про те, яким є світ, з чого він складається і як у ньому жити?»
©2015
- Що це в тебе за пухирці на рученятах? – запитала мама, як завжди уважно роздивляючись всі нові позначки на тілі сина.
- Та то ми з дідом море міряли, а бабусі це не сподобалось, - не продовжуючи далі, проказав Сашко.
- А що то за море таке, і звідки воно взялось у селі? – здивувалась мама……..
….Після сніданку, у п’ятницю, бабця допомогла йому вдягнутись для прогулянки і наказала бути обережним і не лазити по чагарниках. Він вийшов у двір і примружився від вранішнього сонця, яке вже трохи піднялося над дахами і яскравими променями пробивалось через листя величезної сусідської берези. Було тепло. Над густою травою двору піднімались жовті квіти куль-баби. Перелітаючи від квітки до квітки і кружляючи навколо малого хлопця, гули бджоли.
Вибігши на вулицю, він побачив, що величезна калюжа посеред дороги, яку налив вчорашній дощ, сьогодні ані трохи не зменшилась. На вулиці нікого не було. «Мабуть се сплять. Так і калюза вспіє висохнути», подумав хлопчик і, сумно зітхнувши, повернувся у двір.
Як раз з хати вийшов його прадід і присів на лавку біля криниці у дворі. Гріючись на сонечку, він привітно посміхався, завжди радий спілкуванню з онуком:
- Доброе утро, Сашка. Ну что, ти уже проверил, дорога подсохла?
- Доброго ранку, діду. Та яке там підсохло. Калюза, наце море, посеред дороги. Навіть сусідські курі не виходять на двір, мабуть бояться втопитись.
- А какой глубины море, ти померал?
- Сце ні…, - із легким здивуванням відповів малий, і в його сірих очах застрибали чортенята.
- Так что ж ти за морак, если даже не знаешь, какая глубина, корабли-то пройдут?...
Ще хвилинку він стояв, підозріливо дивлячись на діда. Але той продовжував привітно всміхатись, всім своїм видом підбадьорюючи онука до нових звершень.
- Сашка, гулять виходи!, - почувся з-за воріт голос сусіда Вітька, якого малий вважав своїм найкращим другом, попри те, що той був удвічі старший від ного і вже закінчив перший клас. Вони влітку разом проводили багато часу і малому не раз перепадало від рідних за те, на що його підджигував Вітьок.
Не затримуючись більше у дворі, Сашко побіг на вулицю.
Якийсь час дід ще дивився через тин, тішачись спогляданням свого улюбленця, який, в той час, разом з хлопцями пускав кораблики мутною калюжною водою. Діти радісно бігали кругом калюжі, а старий поринав спогадами у своє далеке дитинство.
Сонечко піднімалось все вище й вище. Дітлахи юрбилися біля калюжі і веселий гомін розносився всією вулицею. Їх вже було шестеро і, здавалося, їхній забаві не буде кінця. Та від хати почувся голос бабусі:
- Сашко, йди пити молоко!
- Я зараз, поцекай, тільки допливе корабель, - відгукнувся малий, схопив свого дерев’яного імпровізованого човна, що прибився до берега, і побіг у двір, думаючи про те, як зараз розкаже прадіду про їхні «морські» пригоди.
Чим ближче підбігав онук, тим ширше ставала посмішка діда, який сидів уже під навісом у холодку:
- Я вижу ты измерил и глубину и ширину, - неначе запитував старий.
- Та яка там, діду, глибина. Там і горобець не втопиться. Мені там трохи висце коліна…, а кораблі плавають гарно….., ми в них камінцями збурляли і вони не тонуть, так плавають, наце з мотором…..
Поки Сашко говорив з хати вийшла бабця і, вгледівши онука, мало не впала. Він був весь заляпаний багнюкою аж по вуха, ні сорочечка ні костюмчик, ще такі чисті годину назад, не мали жодного натяку на їхній справжній колір. На шкарпетках поналипало болото, а із сандаликів вицвіркувала брудна вода. Тільки посмішка радісно сяяла на засмаглому дитячому обличчі і переливалось під сонячними променями біляве волосся.
- Ах ти чортова душа!.., - скрикнула бабуся, - От я тобі зараз!……
Сашко вмить спохмурнів і розгублено подивився на діда, не розуміючи, що сталось.
- Ну, Сашка, сейчас нам попадет за морскую прогулку…, - тихо промовив дідусь, і якісь недобрі думки заснували в голові у малого.
- Ану, йди роздягайся негайно, - проказала сердито бабця, ставлячи на лавку велику миску з холодною чистою водою.
Дзигою підбігши до лавки, Сашко почав скидати з себе одяг. «Так, я не дузе цистий, але з треба вивцяти кораблі!» - думав малий, залишившись у спідньому і похмуро дивлячись на свій одяг на лавці, не помічаючи, що тим часом робить бабця.
- От я зараз відпрасую тебе кропивою, щоб ти знав, як бути чистим хлопчиком, - почув він над головою сердитий бабусин голос і відразу відчув поколювання і печіння на своїх оголених ручках і ніжках.
- Ой бабуню, не треба… Мені з пеце!...- закричав він, підстрибуючи і відбігаючи у бік холодку, де ховався від сонця дідусь.
- Нічого, зате «пам'ять покращує», та й корисно, ревматизму не буде, - відказала бабуся, повільно йдучи в його бік.
- А ти стара взе й мене не дозенес! - кричав малий, посміхаючись і пританцьовуючи.
- Вот пострел, - з посмішкою споглядав дід за онуком, поки той весело бігав кругом бабці на такій відстані, щоб не втрапити під кропиву.
- Ну все, набігався, йди пери свій бруд, - вже не так сердито сказала бабуся.
- А ти мене більсе кропивою гладити не будес???, - запитав малий, залазячи під дідову руку.
- От мале козеня, та вже на цей раз більше не буду, а от у наступний – начувайся, дам на горіхи……, - проказала вона, наче посміхаючись.
Онук миттю опинився біля миски з водою і ну жбурляти в неї свій брудний одяг. Він любив хлюпатись у воді, тому був радий виконати бабчин наказ. Вода від речей розходилась темними коловоротами і ставала все каламутніша й каламутніша, а сандалики на поверхні води виглядала справжніми непотопними кораблями. Цей процес так його захопив, що він уже не відчував кропив’яних пухирців і радо гамселив руками по воді, тепер вже зальопуючи брудними бризками ще досі чисту спідню білизну.
А сандалики все не потопали……
…. - Мамо, ну хіба я сцось погане зробив, мені з треба знати, ци не зацепить мій корабель дно у калюзі, бо потопне. Та й це з не просто, у нас зе була справзня морська битва, як дід розказував!
- І хто кого переміг?
- Та з я усіх майзе переміг, - у захваті розказував малий, - як би бабуня мене не покликала. Таку перемогу забрала! - із сумним зітханням закінчив він.
- Нічого, не сумуй! Всі твої перемоги ще попереду. А от щодо калюжі, то бабуню треба слухати, і наступного разу вдягай до свого моря гумові чобітки і темний одяг для таких забав. Ти ж уже дорослий і маєш це розуміти.
- Так, мамо, але з хіба про нього згадаєс, як така морська баталія мозе зірватись церез отой твій одяг? – він дуже уважно подивився у мамині усміхнені очі і додав, – Буду робити все, як ти сказес, тільки не їдь на довго, добре!?.
Мама ніжно пригорнула його до себе, поцілувала у маківку і подумала: «Хіба ж заборониш дітям бути дітьми, і що вони будуть знати, якщо не перевірять все власними рученятами. Звідки з’явиться досвід про те, яким є світ, з чого він складається і як у ньому жити?»
©2015
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію