«І бог поклав клеймо на грудь Пілата,
Життя, смерть, тіло й дух його прокляв
Гірш Каїна, бо Каїн, вбивши брата,
Не мив рук з крові, винним чувсь, тікав»
Іван Франко «Легенда про Пілата»

«Люди посредственной нравственности написали очень хорошие правила;
с другой стoроны, люди очень добродетельные не сделали ничего,
чтобы продолжить в мире предания добродетели.
Пальмовая ветвь тому, кто был могуч словом и делом,
кто чувствовал добро и ценою своей крови доставил ему торжество.
С этих двух точек зрения Исус вне сравнения,
его слава остается целой и будет вечно обновляться».
Э.Ренан «Жизнь Иисуса»

Ірод Антипа (подумки):
«Так ось який він.
(уголос): Бачу, не дуже гостинно прийняв тебе Пілат.
Не повірив, що ти цар юдейський?
Мав рацію: навіть я поки що не цар .
Чекаю на благословення Риму.
А ти вдостоївсь титулу цього від кого?
Від народу? Але Рим не питає його згоди.
То значить - ніякий ти не цар».

Ісус (уголос):
«Ти сказав».
(подумки): «Нікчема. Тільки й знає,
що з підданців сім шкур здирати.
Для себе і для Риму».

Ірод Антипа (уголос) :
«Ну, та облишмо цю тему.
Чимало чув я про твої дива...
До кольок під грудьми спирало од сміху,
коли почув, як виганяв ти бісів, що свиньми кидались в Кінерет...
Чув також, що оживив ти Лазаря якогось...
То, може, не даси й мені померти?
Мандрувать скінчиш із невігласами своїми
та й станеш мені служити?
Дам повну свободу говорить про те,
аби коритися панам , не дбати про своє багатство,
засуджувати фарисеїв, не любих і мені...
І ще багато чого, що буде і тобі, й мені на користь.
Ти ж як-не-як із Галілеї.
А там Синедріон і Пілат безсилі».

Ісус (подумки):
Стільки знедолених і немічних довкола!..
І всім хотілося допомогти.
Не в змозі сам до кожного дійти,
дещицю з того, чим наділив мене Всевишній,
передав учням. Одбирав лиш тих, у кого до лікування був хист.
Лікуючи, несли вони й мої притчі.
На жаль, не завше збагнувши до пуття їх.
Тож і рознеслося по всім Ізраїлю,
що начебто я за багатіїв, котрим треба коритись...
Підставляти праву щоку, якщо у ліву б’ють...
Що раджу порізнити сина з батьком,
доньку з матір’ю, зі свахою невістку..
Або й таке: вороги чоловікові його домашні...
А справажніх ворогів своїх слід благословляти...
Творить добро тим, хто ненавидить...
Молитися за тих, хто переслідує тебе...
І ще чимало всіляких небилиць,
які я не спроможен був перепинить,
бо слава, як-то кажуть, йде попереду...
І не завжди, на жаль, такою, як того б хотілось...
А я ж тільки й волів, щоб згуртувать отару Божу
та скинути ненависне римське ярмо.
А ще – напоумити Каяфу та його служок,
що Храм Божий не на те,
щоб іменем Господнім дурить народ
і багатіти на його стражданнях.
Вони це розуміли і роблять з мене ворога юдеїв.
Говорив я привселюдно,
що тільки зв’язане на землі , зв’язане на небі буде
і що тільки розв’яжуть на землі, розв’язане на небі буде.
Наказував я своїм учням,
щоб уздоровляли всіляку неміч і недугу
та щоб не брали ані золота, ні срібла, ані мідяків до поясів своїх.
А книжники та фарисеї де тільки змога кричали:
«Ісус руйнує Господні заповіти, принесені Мойсеєм на скрижалях!»
І чим же? Що дозволив учням зривати колоски в Святу Суботу?
Словоблуди...А чим же ще могли ми поживитися в дорозі?
Ні. Не руйнувати Закон чи Пророків прийшов я, а виконати їх належне.
Самозвані ж слуги Господні так обплутали людину
настановами своїми, що їх несила збагнуть. Тим паче – виконать.
Щось на зразок: в якій руці тримати кухоль, як миєш руки,
чи на яку ногу вставати вранці...
В гріхах погрузлі, мов праведні, судять грішних.
Та ще й силкуються спантеличити мене.
От хоча б із тою жінкою, яку застукали на блуді
і мали побить камінням.
Сказав я суддям-фарисеям:
«Хто без гріха, хай перший кине в неї камінь».
Як один, всі мовчки розійшлися.
А ще дивуються та певне й осуджують,
що в гурті моєму ходять і жінки.
Не збагнуть їм, що жінка для мене –
така ж людина, як і чоловік.
І все ж не кину місію свою.
Навіть як і загинуть доведеться.
Шкода тільки, як фарисеям вдасться
зробить із мене ворога свого народу...»

Ірод Антипа (вголос):
« Бачу: ти начебто сердишся на мене...
Може, за Івана? Чув, що приятелями були ви.
Так знай же: і я шкодую, що так сталось...»

Ісус (подумки):
« Шкодуєш, блазню, а й мене хотів схопити
і скарати, як був я в Галілеї.
Голову Іванові стяв не тому тільки,
що напідпитку пообіцяв Саломеї
віддати за танок усе, що скаже...
Так забажала її мати – Іродіада.
Їй на полумиску голову Івана віддала донька.
Мені оповідала Іванна
( дружина твого домоправителя Худзи),
як ти ненавидів Івана,
що вголос засуджував твій шлюб з Іродіадою .
За це в тюрму ти праведника заточив.
А вже потім – наказав відтяти йому голову.
Іродіада так лютувала, що голкою колола голову,
бо їй здавалось, що й мертвий обох вас проклина Іван.
Наказала викинути на смітник святую голову.
Аби її собаки гризли...
Може, так би й сталось, якби не Іванна.
Благородна жінка не дала здійснитись задуму отому .
Підібрала голову Івана та й поховала на горі Оливній в Єрусалимі.
А сама пристала до мого гурту.
Бідний Іван... Поміж народженими жінкою
не було більшого від нього.
Але така вже, мабуть, доля справжнього пророка:
бути чужим у своїм краї...»

Ірод Антипа (подумки):
« Чому одмовчуєшся?
Донедавна ж словом баламутив край мій.
Чи, може, перестаралися вельможі Храму та вояки Пілата?
Зрештою, чи не прислав тебе Пілат сюди,
щоб, посміявшись з того, хто має сидіть на троні,
донести щось негоже в Рим про мене?
Та щоб відгородить себе од неминучої твоєї смерті.
Мовляв, це справа рук юдейських, а я лиш виконавець.
Отож, умиваю руки...
Не вийде, хитрий лисе.
В Єрусалимі я тільки гість. І не причетний до цієї справи.
Ти господар справжній. Так що доводь її вже сам.
(уголос): Ну що ж, як не пристаєш на мою просьбу
і чудеса не хочеш показати, то повертайся до Пілата.
Він, а не я, розпоряджається тобою.
А на згадку про нашу зустріч дарую білу царську одіж.
Короною тебе вже увінча Пілат».

Ісус (подумки):
«Здогадуюсь, чим увінча мене Пілат .
Той, хто ненавидить юдеїв та їхні заповіти.
Хто тисячами розвішує їх на хресті...
Хто на власний розсуд
наказав у Храм внести золочені щити із римськими орлами.
І тільки, коли сотні віруючих
попри погрози розправитись оружно
лягли перед святинею, оголивши спини,
відступив сатрап не знати що чинить.
Та виявив свою звірячу вдачу прокуратор,
як мирний натовп сходив на гору Грізім,
щоб подивитись на начебто віднайдений священний посуд Мойсея.
Вояки із засади кинулись на люд.
Чимало було побито, а взятих у полон повішено за звичкою.
Ні, не такий Пілат, щоб пощадить мене.
Тим паче, не забув, як на його запит:
«Ти – цар юдейський?»
я одказав: «Ти сказав».
Боїться, щоб не звинуватили його, бува, в державній зраді.
Обставить так, начебто всупереч намірам своїм
змушений виконати волю... юдеїв.
Злигався ж, певно, з Каяфою,
а той найняв охочих горланить:
«Розіпни! Кров його на руках наших!»
Ну, а прихильникам моїм не стане місця на Голгофі.
Бадьорий дух мій, та тіло немічне...
Допоможи, Отче, достойно смерть зустріти.
-------------------------------------------------------------------------------------
Ірод Антипа так і не став царем. Його небіж Агрипа, сам претендуючи на трон, звинуватив дядька в змові з парфянським царем Артобаном. То ж замість корони його було зіслано в Лугдунум (територія сучасної Франції).Першосвященник Юдеї з 18 по 39 рік.
Каяфа - першосвященник Юдеї з 18 по 39 рік.
Іродіада була дружиною брата Ірода Антипи – тетрарха Філіпа. Знаючи, що чоловік її безвольний і не прагне царської корони, Іродіада, прагнучи владарювати і ненавидячи моральні устої юдеїв, вирішила зв’язати свої наміри з Іродом Антипою, котрий був уже одружений на доньці царя Петри.
«Тоді-то намісникові вояки, до преторія взявши Ісуса, зібрали на нього весь відділ. І, роздягнувши його, багряницю наділи на Нього. І, сплівши з тернини вінка, поклали Йому на голову, а тростину – в правицю Його. І, навколішки падаючи перед Ним, сміялися з Нього й казали: «Радій, Царю Юдейський!» І, плювавши на Нього, хапали тростину та й по голові Його били…» - Євангелія від св. Матвія, 27:27-30.