Не дарма вікно автобуса вважають основою філософії. Сьогодні в дорозі додому я роздумувала на дві різні теми, які в підсумку злилися в одну: коти та кохання.
Згадала як Блошка (моя кішечка) була маленькою. Її та інших кошенят кинула їх мама-кішка. Моя мама за ними доглядала, але в результаті вижила тільки Блошка. Штучно вирощена кішка виросла, але у неї слабкі кістки. Вона не така як всі коти, вона спить як людина на спині та боком. Дуже рідко можна спостерігати її сон клубочком, як годиття справжній кішці. Вона може стати в пози, які жоден кіт не зможе повторити. Вона може стрибати вгору на два метри, в полюванні за мухами. Вона не вміє нявкати, тільки "ур" або "ме", "мее" і "ав".
І тут мої думки збило СМС повідомлення, що прийшло на телефон, і вони різко змінилися. Згадала письменника-філософа Сковороду. Я хотіла, як він, мандрувати по світу і ні до кого не прив'язуватися, жити і шукати сенс життя. На жаль, далеко не доля. Є люди, до яких я вже прив'язалася. Та я нікому, ніколи не зможу сказати "я тебе люблю", а якщо і скажу, напевно, не щиро. Любов це слабкість, а сказати «люблю» рівно словам «я слабка». Я буду любити мовчки, той кому треба сам здогадається.
Я можу зізнатися в любові по-справжньому щиро тільки коту. Я люблю свою Блошку і зізнаюся їй у коханні кожну хвилину, але вона мене не розуміє. Та я все одно люблю її, адже вона мене ніколи не покине, навіть якщо захоче. Я люблю її навіть коли їм ковбасу, а вона мурчить, лише тому, що хоче шматочок.Люблю і тоді, коли, ця маленька гидота, заганяє мені в шкіру пазурі і за секунди мої руки отримують болючі ранки. Я люблю її за те, що вона пухнаста, гостра, непередбачувана, нахабна підлиза, за її "ур". За те, що вона маленьке зло, і за неординарність.
Може любов і полягає в пухнастості, "ур" при дотику, і відчуттю, що нікуди ця істота від тебе не втече.