ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Борис Костиря
2026.11.20 13:05
Чоловік, що прожив небагато
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.

По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,

Ігор Терен
2026.11.20 12:46
Настала драма у комедіанта –
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!

***
Малоросійців зомбувати просто

Юрій Гундарів
2026.11.20 10:40
Від ракетного вибуху тремтить земля,
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…

Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!

Віктор Кучерук
2026.11.20 05:52
У наших жилах предків міць і сила,
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав

С М
2026.11.19 23:26
Враз, у далекій землі
На диво, долоні мої
Воложіють з очікувань

Квітень, повітряна млість
Ліхтарі, а дитина як снить
На алеї піхоти стрій
Друже, хто із нас неправий

хома дідим
2026.11.19 22:57
мла імлиться
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші

В Горова Леся
2026.11.19 22:24
Розриває тишу ранню криками
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.

Ольга Береза
2026.11.19 17:18
Лиш, прошу, не розказуй мені про війну,
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.

Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни

Ольга Олеандра
2026.11.19 16:18
Давай перепишемо сенси, видалимо з них поверховість.
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.

А ще додамо обережність, щоб вітер, к

Артур Курдіновський
2026.11.19 16:11
Все затихло, замовкло у снах листопада...
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о

Борис Костиря
2026.11.19 13:22
О, як важливо вчасно відійти
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.

Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас

Тетяна Левицька
2026.11.19 08:08
Що сталось, те сталося,
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.

Віктор Кучерук
2026.11.19 06:47
Дощ уночі по вікнах тарабанив,
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн

хома дідим
2026.11.18 22:50
відомо
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом

Артур Курдіновський
2026.11.18 19:48
Слова, слова... Яка ж у них ціна?
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...

Олена Побийголод
2026.11.18 17:06
Ану, нам пісню проспівай, веселий вітре,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.

    Заспівай нам про гори й пустині,
    про таємні глибини морів,
    про небокраї сині,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Тетяна Нєтьосіна
2026.07.04

Дитячої Творчості Центр
2026.04.29

Ян Вікторія А Вікторія
2026.04.23

Іванна Сріблицька
2026.03.31

Охмуд Песецький
2026.03.19

хома дідим
2026.02.11

Немодна Монада
2026.01.11






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Валерій Сьомін (1947) / Проза

 Надюшка і Агрипіна Вітольдівна

напівгумористична новела

Надюшка на кухні. З передпокою різкий дзвінок телефону. Ще і ще.
- Зараз! – кричить Надюшка, поспіхом вимикає газ і кидається до телефону, боячись, що дзвінки припиняться раніше, ніж вона встигне добігти.
- Алло, я слухаю!
У слухавці приємний чоловічий баритон.
- Добрий день!
- Добрий. Чого треба?
- Здрастуйте, дівчино! Мене звуть Валентин.
- Велика приємність. Що далі?
Пауза.
- Перепрошую. Вам це може здаватись дивним, але те, що я скажу зараз – чиста правда. Тільки дайте відповідь спершу, в якій руці Ви тримаєте слухавку? Це дуже важливо для мене.
Надюшка секунду поміркувала, вирішила, що можна розсердитись і сказала роздратованим тоном:
- Нормальні люди завжди тримають слухавку в лівій руці! Не сумніваюсь, що у Вас вона в правій.
- У мене в лівій. А як у Вас?
Надюшка відчула, що і справді починає сердитись.
- Зараз я покладу слухавку і на цьому скінчиться наша розмова!
- Не покладете.
- Чому Ви так гадаєте?
- Я чую, як б’ється Ваше серце….
- Ах, ось що воно?! І як Вам це вдається? Можливо Ви тримаєте слухавку обома руками?
- Я з Вами цілком серйозний, дівчино! – голос у слухавці залунав твердіше. – Справа в тому, що ліве вухо пов’язане з серцем, а праве з головним мозком. Воно всього лиш сприймає інформацію. Для того, щоб Ви мені повірили, Ви повинні слухати серцем. Якщо будете тримати слухавку біля лівого вуха, Ви зможете почути серцем і відчути, що я говорю правду.
- Ах, он воно що! – посміхнулась Надюшка. – Тепер зрозуміло. Ну, співайте! Не сумнівайтесь – буду слухати Вас лівим вухом. Воно в мене навіть ворушитись почало.
- Мене звуть Валентин.
- Знаю.
- Звідки Ви знаєте?
- Ви вже презентувались.
- Хіба? А як Ваше ім’я?
- Агрипі́на Вітольдівна!
- Дуже приємно. Вам потрібна допомога?
- Звідки Ви це взяли?
- Ви тільки не ображайтесь і слухайте уважно.
- Слухаю. Лівим вухом.
- Минулої ночі, вірніше, вже під ранок, мені наснився номер Вашого телефону. Я почув уві сні жіночий голос, який виразно назвав шість цифр. Я одразу ж прокинувся і відчув всім єством, що комусь терміново потрібна моя допомога. Адже не буває нічого випадкового!
Пауза.
- Ви впевнені, що це був саме мій голос? - недовірливо перепитала Надюшка.
- Ви знаєте, телефон трохи модулює звук, через те я не можу сказати з упевненістю, але дуже схоже – такий же красивий, теплий, лагідний.
- Невже так? І що ж Ви тепер будете робити? – поспівчувала Надюшка.
У слухавці почулося зітхання, а затим зовсім несподівані часті гудки.
- Ідіот!.. – прорекла Надюшка, кинула слухавку і пошкандибала на кухню, кульгаючи, тому що під час бесіди у неї сильно заніміла ліва нога.
На кухні вона сіла біля вікна на старезний, риплячий розгойданий табурет і почала розтирати ногу.
- І-ді-от!.. – повторила вона задумливо і ніби переконуючи себе у справедливості цього визначення. Та в голосі її звучало більше жалю і розчарування, ніж злості.
… Вночі їй наснився кольоровий сон: молодий чоловік з дивними голубими очима тримав білу слухавку біля лівого вуха і розмовляв з кимось по телефону. Навкруг нього тихо-тихо лунала, немов дзюрчало джерельце, прекрасна фортепьянна музика, не приглушаючи, а ніби відтіняючи м’який, приємний і проникливий баритон його голосу. З уривків фраз, що досягали Надюшиного слуху, їй стало зрозуміло, що молодий мужчина вмовляє якусь Агрипі́ну Вітольдівну про перше побачення з нею. «Та це ж не я! – хотілося крикнути Надюші. – У мене зовсім інше ім’я! Мене звуть…» Але, як не силилась вона, не могла вимовити ні слова. «Мене звуть Надія, Надія, Надія!!! Ти сам повинен знати моє ім’я!» - беззвучно шепотіли її губи, мокрі від сліз.
Її розбудив телефонний дзвінок.
- Зараз! – несамовито закричала Надюшка з-під ковдри і сильно зраділа, переконавшись, що в неї знову прорізався голос, а те, що так засмутило її, був всього лише сон.
Прибігши босоніж у передпокій і схопивши слухавку, вона трохи помовчала і сказала по-домашньому просто:
- Здрастуйте, Валентин!
- Добрий ранок. Як Ви здогадались, що це я?
- Серцем почула. Крізь ліве вухо. Що Вам знову потрібно?
- Навіщо Ви вчора поклали слухавку? Адже, я не все сказав.
- Я поклала?! – вразилася вона. – Гудки були з Вашого боку.
- Зрозуміло! – полегшено і водночас діловито сказав він. – Мабуть, у Вас щось не так з телефоном. Перевірте, будь ласка, провід.
- Що перевірити? – не зрозуміла вона.
- Проведіть рукою по проводу від слухавки вниз. Тільки робіть це повільно. Якщо є обрив, ланцюжок розімкнеться і ми знову перестанемо чути однин одного.
Вона схопила рукою за провід і у ту ж секунду забубоніли часті гудки. Надюшка майже кинула слухавку на апарат і затанцювала по всій кімнаті під уявні звуки старовинного танго, але, побачивши себе танцюючою у великому дзеркалі трюмо, на якому стояв телефон, зупинилася і засміялася, споглядаючи щасливе своє відображення у байдужому дзеркалі і все більше заходячись сміхом. Із дзеркала на неї дивилося давно забуте нею задиркувате дівчисько, що вперлося у боки кулачками з виставленими вперед гострими ліктями худеньких рук, до смішного відверто щаслива, здається, трохи наївна, але до сліз справжня.
Потім вона згадала про телефон. Слухавка, не потрапивши як слід на важіль апарату, лежала неправильно. Вона підняла слухавку і притисла її до вуха. Телефон мовчав.
Присівши на низенький, майже дитячий стільчик біля трюмо, вона обняла коліна руками і почала чекати. У дзеркалі, що стояло поруч, трохи ліворуч від неї, стало зовсім сіро і порожньо.
Посидівши з чверть години, Надійка встала і підійшла до вікна. За широким вікном тихої однокімнатної квартири кипіла, буяла, догравала останні свої акорди симфонія пізньої весни. Голосний дзвінок за спиною, різкий наче гострий біль, примусив її здригнутись, але вона продовжувала стояти нерухомо. Тепла крапелька поволі стекла по її щоці і, торкнувшись верхньої губи, залишила дивний солодко-солоний присмак…




    •   Можлива допомога "Майстерням"


• Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

• Про оцінювання     • Зв'язок із адміністрацією     • Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2016-05-12 12:21:49
Переглядів сторінки твору 1039
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (0 / 0)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (0 / 0)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.778
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми РОМАНТИЧНА ПРОЗА
Автор востаннє на сайті 2020.03.17 21:11
Автор у цю хвилину відсутній