Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.20
13:05
Чоловік, що прожив небагато
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
2026.11.20
12:46
Настала драма у комедіанта –
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
2026.11.20
10:40
Від ракетного вибуху тремтить земля,
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…
Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…
Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!
2026.11.20
05:52
У наших жилах предків міць і сила,
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав
2026.11.19
23:26
Враз, у далекій землі
На диво, долоні мої
Воложіють з очікувань
Квітень, повітряна млість
Ліхтарі, а дитина як снить
На алеї піхоти стрій
Друже, хто із нас неправий
На диво, долоні мої
Воложіють з очікувань
Квітень, повітряна млість
Ліхтарі, а дитина як снить
На алеї піхоти стрій
Друже, хто із нас неправий
2026.11.19
22:57
мла імлиться
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші
2026.11.19
22:24
Розриває тишу ранню криками
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.
2026.11.19
17:18
Лиш, прошу, не розказуй мені про війну,
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.
Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.
Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни
2026.11.19
16:18
Давай перепишемо сенси, видалимо з них поверховість.
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.
А ще додамо обережність, щоб вітер, к
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.
А ще додамо обережність, щоб вітер, к
2026.11.19
16:11
Все затихло, замовкло у снах листопада...
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о
2026.11.19
13:22
О, як важливо вчасно відійти
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.
Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.
Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас
2026.11.19
08:08
Що сталось, те сталося,
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.
2026.11.19
06:47
Дощ уночі по вікнах тарабанив,
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн
2026.11.18
22:50
відомо
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
2026.11.18
19:48
Слова, слова... Яка ж у них ціна?
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
2026.11.18
17:06
Ану, нам пісню проспівай, веселий вітре,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2026.01.11
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Валерій Сьомін (1947) /
Проза
Твої "п'ять копійок"
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Твої "п'ять копійок"
Все у цьому світі і всі, хто в ньому живуть, поєднані між собою, зв’язані невидимими тонкими нитями. Бувають і оманливі «кришталеві ланцюги» - легкі, приємні і красиві, від котрих ніхто не хоче звільнятись, але які розбиваються і розсипаються самі. А декотрі з людей прикуті один до одного каторжними ланцюгами, невимовно важкими, хоча теж невидимими, які ніхто, крім Бога, не зможе, ані скинути, ані розбити чи розірвати.
Добро, як і зло, не буває маленьким. Кожна людина здатна на вчинки, що зовні видаються незначними і непомітними, а насправді мають у собі велику силу, яка чудодійно впливає на багатьох людей (мудрець сказав би, що й на весь світ, бо всі ми, скільки нас є в цьому світі – клітинки одного живого організму, що зветься людством). Для справжнього дива не треба ні подвигу, ні багато зусиль чи розуму. Виходячи з тролейбуса або трамваю, обернися і скажи «спасибі» стомленому водієві чи роздратованій кондукторші, і це не тільки здивує їх, але й змінить, покращить їм настрій якщо не на весь день, то, принаймні, на цілу годину. Одне твоє добре слово, щире побажання щасливої дороги, висловлене вголос або навіть подумки, відіб’ється потім на багатьох пасажирах, - а хто знає, можливо й врятує їх всіх від дорожньої катастрофи. Як мало потрібно для того, щоб стати на сторону світла і бути співробітником Богові!
Пам’ятаю, як одного разу ранньою весною я йшов по вулиці, переступаючи через калюжі і кутаючись у теплий шарф від різкого північного вітру. Біля під’їзду великого будинку угледів зігнуту, згорблену постать двірника. Втупивши у землю безнадійний погляд, він ледь ворушив мітлою. Весь його нещасний вигляд був утіленням самотності, забутості всіма, наче якоїсь сиротливості. Мені дуже захотілося зробити щось добре для цієї людини. І раптом я згадав, що сьогодні – День працівників культури (почув про це вранці по радіо). Серце моє забилося сильніше від сміливої і радісної думки. Я круто змінив напрям свого руху, впевнено підійшов до двірника, і наскільки зміг, щиро привітався з ним, як з добрим знайомим. Він вмить випростався, але не відповів, дивлячись на мене здивовано, з недовірою.
- Сьогодні Ваше свято!, - сказав я, відчуваючи у собі впевненість у тому, що говорю святу правду. – Я хочу привітати Вас з Днем працівників культури і від усього серця побажати здоров’я, щастя, успіхів у Вашій красивій роботі!
- До чого тут я?!, - ще більше здивувався той. – Хіба я… працівник культури?
- А як же!, - не здавався я, продовжуючи іти в наступ на темряву. – Адже ви наводите чистоту і порядок на цій вулиці, а порядок, чистота, краса – це ознаки і прояв культури. Значить, Ви і є один зі справжніх працівників культури нашого міста. Отже, ще раз вітаю Вас із Вашим професійним святом!
Нарешті він посміхнувся, і погляд його вицвілих очей посвітлішав. Я відчув, що повинен сказати іще щось – таке ж хороше, добре і правдиве. І серце підказало ці слова.
- Ви віруючий? – запитав я.
- Звичайно, - відповів він. – Хто ж тепер не вірить!
- Тоді я розкажу Вам свій сон, який послав мені Господь. Одного разу уві сні я побачив трьох ангелів: двоє з них були з вогняними мечами, а третій… з чим би Ви думали? Зі звичайнісінькою мітлою! Два ангели, ті, що з мечами – стали по обидва боки від мене, а третій підійшов близько і почав мітлою вимітати з моєї душі все нечисте. І полетіло звідти, зсередини мене, таке гадюччя, мотлох і сморід, такий страшний бруд, якого Ви, повірте, ще ніколи не бачили на цьому тротуарі, на цій грішній землі. Було боляче, наче вогнем проймало все тіло, але, дякуючи Богові, вранці я прокинувся легким, сильним і щасливим. Отож, якщо навіть ангел Божий не цурається мітли, то чого ж ми, люди, маємо соромитись її!
- Спасибі Вам!, - зворушливо і з щирою вдячністю промовив двірник.
Я попрощався з ним і пішов своєю дорогою. Ще довго чутно було, як за моєю спиною заходилася його мітла – все швидше, бадьоріше і веселіше – ніби разом затанцювала і заспівала, оживши в руках працівника культури.
Добро, як і зло, не буває маленьким. Кожна людина здатна на вчинки, що зовні видаються незначними і непомітними, а насправді мають у собі велику силу, яка чудодійно впливає на багатьох людей (мудрець сказав би, що й на весь світ, бо всі ми, скільки нас є в цьому світі – клітинки одного живого організму, що зветься людством). Для справжнього дива не треба ні подвигу, ні багато зусиль чи розуму. Виходячи з тролейбуса або трамваю, обернися і скажи «спасибі» стомленому водієві чи роздратованій кондукторші, і це не тільки здивує їх, але й змінить, покращить їм настрій якщо не на весь день, то, принаймні, на цілу годину. Одне твоє добре слово, щире побажання щасливої дороги, висловлене вголос або навіть подумки, відіб’ється потім на багатьох пасажирах, - а хто знає, можливо й врятує їх всіх від дорожньої катастрофи. Як мало потрібно для того, щоб стати на сторону світла і бути співробітником Богові!
Пам’ятаю, як одного разу ранньою весною я йшов по вулиці, переступаючи через калюжі і кутаючись у теплий шарф від різкого північного вітру. Біля під’їзду великого будинку угледів зігнуту, згорблену постать двірника. Втупивши у землю безнадійний погляд, він ледь ворушив мітлою. Весь його нещасний вигляд був утіленням самотності, забутості всіма, наче якоїсь сиротливості. Мені дуже захотілося зробити щось добре для цієї людини. І раптом я згадав, що сьогодні – День працівників культури (почув про це вранці по радіо). Серце моє забилося сильніше від сміливої і радісної думки. Я круто змінив напрям свого руху, впевнено підійшов до двірника, і наскільки зміг, щиро привітався з ним, як з добрим знайомим. Він вмить випростався, але не відповів, дивлячись на мене здивовано, з недовірою.
- Сьогодні Ваше свято!, - сказав я, відчуваючи у собі впевненість у тому, що говорю святу правду. – Я хочу привітати Вас з Днем працівників культури і від усього серця побажати здоров’я, щастя, успіхів у Вашій красивій роботі!
- До чого тут я?!, - ще більше здивувався той. – Хіба я… працівник культури?
- А як же!, - не здавався я, продовжуючи іти в наступ на темряву. – Адже ви наводите чистоту і порядок на цій вулиці, а порядок, чистота, краса – це ознаки і прояв культури. Значить, Ви і є один зі справжніх працівників культури нашого міста. Отже, ще раз вітаю Вас із Вашим професійним святом!
Нарешті він посміхнувся, і погляд його вицвілих очей посвітлішав. Я відчув, що повинен сказати іще щось – таке ж хороше, добре і правдиве. І серце підказало ці слова.
- Ви віруючий? – запитав я.
- Звичайно, - відповів він. – Хто ж тепер не вірить!
- Тоді я розкажу Вам свій сон, який послав мені Господь. Одного разу уві сні я побачив трьох ангелів: двоє з них були з вогняними мечами, а третій… з чим би Ви думали? Зі звичайнісінькою мітлою! Два ангели, ті, що з мечами – стали по обидва боки від мене, а третій підійшов близько і почав мітлою вимітати з моєї душі все нечисте. І полетіло звідти, зсередини мене, таке гадюччя, мотлох і сморід, такий страшний бруд, якого Ви, повірте, ще ніколи не бачили на цьому тротуарі, на цій грішній землі. Було боляче, наче вогнем проймало все тіло, але, дякуючи Богові, вранці я прокинувся легким, сильним і щасливим. Отож, якщо навіть ангел Божий не цурається мітли, то чого ж ми, люди, маємо соромитись її!
- Спасибі Вам!, - зворушливо і з щирою вдячністю промовив двірник.
Я попрощався з ним і пішов своєю дорогою. Ще довго чутно було, як за моєю спиною заходилася його мітла – все швидше, бадьоріше і веселіше – ніби разом затанцювала і заспівала, оживши в руках працівника культури.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
