Думки закохані у вітер

Думкú Твої закохані у вітер,
Вони не припадуть краплинами на стук.
Ти та, яка живе в лататтях літер,
В розрúвах пелюстóк зі сну, у склáдках рук.

Ти та, котра занóситься, мов скалка -
Прошúвшись до кістóк, викрúкуєш "Всміхнúсь!"
ЗатЯжка... кóрчишся у недопáлку,
Затрúмка... і не дим... а рýки потяглúсь.

Дивитися - не бачити, забути:
Від лаконічності - до зламу почуття.
Охрещую ім`ям свій подих - `Бути`...
Легені. Збúлися недоліки життя.

14 Листопада 2006

***
Лиш емоції
----------
Пришито
Небо до Душі,
а голки -
сточені вірші...
І я
уже не пам`ятаю,
чи в Браму стукалось
до Раю.
Та відчинив
Хтось -
світло вплав.
I я осліп,
і ніч застав.
Шукав
навпомацки
плече.
І щось
пече:
від крил удару
загорітись,
промокнути,
схолонути,
розбитись,
роздрібнитись
у міріадах зір,
не дихати,
не знати мір,
упавши,
тишею покритись,
за Тебе
пошепки змолитись.
Тебе не бачити
і оживати,
долоні розтуляти,
відпускати -
лети,
лети мо`,
летимо...

29 Квітня 2007