Коли в час нових затемнень сил стає очам залізним
І тягар можливо знести від опущених повік,
Незнайомці при дорозі в рух приводять механізми,
Повернутися у часі і лишитись там навік.
Флюгер відійшов на північ, де вогні далеких станцій,
Завмирає на порозі гнаний шляхом слідопит,
З гір спускаються сатири і кружляють в дикім танці,
Тільки квіти проростають у відбитках їх копит.
Неминучі кроки поруч, силуети прагнуть вище,
Поміж маятників згаслих і розкиданих речей
Вириваються дерева із підлоги до горища,
Щоби стінам цим похилим враз підставити плече.
Пил заходиться у лампах, вниз спускається богиня,
Смертних споминів шукає для обійм відтятих рук,
І минуле оживає, та прийдешнє усе гине,
Потопаючи у водах, що доносить акведук.
Хоч і зчесані коліна сліпо падають в поклонах,
Хижий птах вже стрепенувся у простягнутій руці,
Стара жінка хилить груди, там де гнізд чумні бубони,
І вже кличуть за дверима, щоб виносили мерців.
Розмиваються всі риси, у пустотах сплять терміти,
Зупиняється погонич і вози стоять в дворах,
Залишається чекати і смиренно вік терпіти
До наступного приходу по підвалах і ярах.
Щоб порушити цей спокій, бути подихом посміти,
Як пітьму доріг відводить подорожній ліхтарем,
І пройшовши коридором, цілу ніч тут, ледь помітний,
Хтось стоїть посеред зали поряд з псом-поводирем.

2014