Удосвіта ще будуть зачинені ворота,
Ще спатимуть отари в задушливих хлівах,
І зумери мовчатимуть, та щось невідворотне
Снуватиме навколо солдатів на валах.
Безсоння лихоманка спаде і п'яний гомін
Примириться нарешті від ранньої нудьги,
По закутках спочинуть живі і нерухомі,
Лиш будуть пси гарчати і рвати ланцюги.
Вони увійдуть в місто, мов сивий богомолець,
Чолами не торкнувшись намолених степів,
І трав не піднесуть у торбах із околиць,
Дірявих, наче руки, того, хто все стерпів.
Не зможе комендант, закінчить на півслові,
В лимані колихнуться прив'язані човни,
Він знатиме напевно, як в дивній колисковій,
Що це прийшли до нього, що це прийшли за ним.
Легкі нічні комахи, як висушені зерна,
Зведуть останню втіху в дрімотну каламуть,
До того, як почнеться, він знатиме напевно,
Що вже минули двері та сходами ідуть.
І зграя не зайдеться сухим плачем пташиним,
Узріють крізь щілини, що в нім нема вини,
Та вирвуть його швидко з палких обійм дружини,
Вона ж засне байдуже обличчям до стіни.
А потім поведуть, заплутано і хитро,
І сумно коменданту, що ніч мина сліпа,
І зрадники гойдаються, підштовхувані вітром,
Усі на телеграфних осикових стовпах.
І буде вже світанок. Назустріч перехожі,
Конвою не побачать, що гнатиме мерщій,
Сплітатимуть вінки із дроту огорожі,
Ховаючи каліцтва у латані плащі.
Дихання зіб'ється, повіє з площ базарних,
І сил в ногах не стане, що впав би горілиць,
Та треба буде йти повз вишки, повз казарми
На голос фарисеїв і схиблених черниць.
Зупинять коменданта у натовпі і хламі,
Не буде сподівання, що кожен пощадить,
Чекатиме того, хто візьме першим камінь,
І в очі хто погляне, відтягуючи мить.

2015