Як тільки не називали мене любителі дорогоцінних речей… На днях навіть діамантиком обізвали. Неограненим. Який потребує достойної оправи. З тої обІзви, що мала спати вночі, то дивилась на місяць у вікні і думала.

Хто я насправді… не знаю. Це тільки справжній ювелір може сказати. Але бажання потрапити під доскіпливе око лупи та чиїсь вмілі цупкі пальці нема аж ніякого. Бачила різні камінчики в оправах. Непогано так виглядають зовні. Відполіровані, блищать, кидаються в очі. Якось побачила зворотну сторону, та й моторошно стало. Там і камінь не тої якості, і між ним та оправою понабивалося чогось такого неприємного, що почистити негайно закортіло. Але то процедура непроста, мало хто на неї наважується. Бо і камінь може пошкодитись і оправа тріснути. Так і заволікає брудом, а потім більшість перестає носити цю прикрасу. Валяється в шкатулці, ні собі, ні людям.

Цікаво стало, як підбирають оправу до камінчика. Придивилась… ой-ой… займаються цим ну зовсім непрофесійно. Мовчу про невідповідність по кольору та матеріалу. Бачила і фіаніти в золоті, і дивні смарагди в пластиліні. Бачила й гірше, таке, що ні в тин, ні в ворота. Комусь до вподоби також, мабуть. А більше бачила невідповідність по розміру. Але, як дуже пече поєднати невідповідне, то і камінь обтесують, аж іскри летять, і оправу переплавляють нещадно. Бачила вибирання з того прокрустового ложа. Камінь вивалюється понівечений, оправа подряпана зсередини.

Кілька разів бачила вдале поєднання. По-справжньому гарне. Було враження, що камінь з оправою живі, і ростуть все життя. Десь камінь проростає виступом, і під нього водночас формується зручне місце. А там, де оправа надто тверда, то й камінчик змінює напрямок руху, не ушкоджуючи її. Бувають і такі дива на світі.

Так і заснула в думках під місячне сяйво. І наснилось мені, що лечу я у Всесвіті з швидкістю вільного падіння. Страху чомусь не було. Але одноманітність чорноти та відстороненого сяйва далеких світил втомлювала. Так захотілось чогось… такого чогось… і на грані прокидання впала я в чиїсь теплі руки. Відкрила очі. У вікно вже заглядало сонце. Поруч муркав кіт. В тілі був спогад лагідних обіймів.
До цих пір ніжусь…