1.
Ой, же на ярмарок я ходила-ходила!
Та до хлопців там очима так вже світила!
Хоч куліш їсти я і не стала,
Та козачі вуса о-о-ох як цілувала!

Дозволяла собою милуватись,
Шаблюкою переді мною вихвалятись!
І так вже заглядала в ті очі-ночі,
Аж чутно було, як козак зубами скрегоче!

Медовуху пила-веселилась,
Здалось, навіть, за тобою – віджурилась!..

Боляче, коханий?
Знаю!
Так і мені щоразу,
Як іншу граєш,
Буває...

2015

2.
Зустрічав – яблучком пригощав,
Закрутив-закружляв,
Викохував та закохував…

Проводжав – ще одно давав…
Хитрий козак-чорносотівець,
До себе навіки примотував…

Й тепер не знаю:
З’їсти?
Чи везти за місто –
Пташенятам згодувати,
Волю свою рятувати?

Чи потрібна жінці воля без кохання?
Скільки ж буде того дівування?
Чи потрібне жінці кохання без шлюбу?
Чи довго козак матиме за любу?

Знаю-знаю чого хоче –
Силу жіночу!
Щоб з війни чекала,
Коханням оберігала…

Хитрий козак-чорносотівець,
Лис і гайдамака-безбродівець…

Обхитрив-обкрутив сам себе!
Відкликай назад тепер все:
Не мене тобі яблуками годувати –
Свій біль приходила лікувати…

2015

3.
- Привіт! –
так ніби й не було́ весни… зими…
як з іншої планети…
- Я тут проект один зробив,
продвинути б його здалося?...

- Привіт… Як там на війні?..

- Живий… То ти приїдеш?

- Не знаю…

- Як ти взагалі?..

- Я?.. Зрізала волосся…

2016

 
4. Моя панно...

- Ти не знаєш, безсердечна чаклунко,
Як козацьке серце болить
За твоїм п’янким поцілунком
І за тілом, що в руках, аж бринить…

Казкова, стрімка Повітруля,
Мов синичка...
Вже не́ прилетить!
Знов піду на війну – нехай куля
Припинить цей сум, хоч на мить!..

- Не вигадуй, козаче, не треба…
Все, що було – вже стало твоє.
Ну а більше… Воно тобі треба?
Ти ж не знаєш, що вир мій несе…

Я би може й сама хотіла
До твого коша допли́сти,
Але я ж тобі не кобила –
Не в упряж!
Я хочу намиста…

Прикрашай мене – поцілунками!
Омивай сльозою скупою…
Я віддячу смачними дарунками
На зранену душу тво́ю…

Ти поспи –
Натрудився,
Знесилив…
Ну а я під твоїм кожухом
Свої відігрію
Крила…

- На війні твої очі безмежні
Крізь «зельонку» мені ввижались…
А тут – вони незалежні...
Можливо, теж настраждались?..

- А давай дочекаємось літечка,
А краще, взагалі, – перемоги.
Тоді вже якось і вирішим
Чи доречні такі розмови?

Ти вільний козак,
Я русалка –
Чи пара ми?
Ой, лю-лі!..

- Діждися з війни, моя панно,
Віддаси хвоста – назавжди!..
_______________________
Перегуки і пересмі́хи…
Щось в них правда,
А щось, може, й ні…
Зустрічалися вольні для втіхи,
Щоб не страшно було
На війні…

16.10.2016