Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.09.09
08:50
Втікаємо — від поглядів байдужих круговерті,
в окраїни, де ще дрімає місто сімдесятих,
до акварельних двориків, у ґрати ще не взятих,
де вікна без фіранок пишних — сонячні, відверті.
Втікаємо — кудись подалі від важких туманів,
де промені ласкають
в окраїни, де ще дрімає місто сімдесятих,
до акварельних двориків, у ґрати ще не взятих,
де вікна без фіранок пишних — сонячні, відверті.
Втікаємо — кудись подалі від важких туманів,
де промені ласкають
2026.09.09
06:08
Ніжно і закохано дивлюся,
Попри те, що стільки літ пройшло, -
На твоє волосся світло-русе,
На підняте високо чоло.
Вік намилуватися незмога
Личком, що рум'янцем виграє,
Тож не помічаю анікого
Ні в глядацькій залі, ні в фойє.
Попри те, що стільки літ пройшло, -
На твоє волосся світло-русе,
На підняте високо чоло.
Вік намилуватися незмога
Личком, що рум'янцем виграє,
Тож не помічаю анікого
Ні в глядацькій залі, ні в фойє.
2026.09.09
01:17
Сопе і пише - все ніяк!
З поезією - повний швак!
Тому всіх тролити - мастак
Письменник Валентин Троляк.
З поезією - повний швак!
Тому всіх тролити - мастак
Письменник Валентин Троляк.
2026.09.09
00:44
Пілігрими із Хайфи до Умані
Прокладають маршрути задумані.
І ніяке пуйло
Ні за яке бабло
Не завадить дістатися Умані.
Ураган прошумів над Карпатами,
Позмітав москалів разом з матами,
Прокладають маршрути задумані.
І ніяке пуйло
Ні за яке бабло
Не завадить дістатися Умані.
Ураган прошумів над Карпатами,
Позмітав москалів разом з матами,
2026.09.08
21:50
Усе, що ухопиш
Усе, що узрієш
Усе, що скуштуєш
Що відчуєш
Усе, що полюбиш
Усе, що зненавидиш
Усе, що зневажиш
Що збереш
Усе, що узрієш
Усе, що скуштуєш
Що відчуєш
Усе, що полюбиш
Усе, що зненавидиш
Усе, що зневажиш
Що збереш
2026.09.08
20:53
сни все не йдуть
бажається
віри / майни / верлібрів
необовязково зіркових
необовязково печаль або
зрада це
просто буває часом
у всьому завше
бажається
віри / майни / верлібрів
необовязково зіркових
необовязково печаль або
зрада це
просто буває часом
у всьому завше
2026.09.08
20:44
Незвичний біль душевної знесили
Живе, як нерозпізнаний мікроб.
А вижити його – слабкі посили,
Як і десятки порухів і спроб.
Вже й серце призвичаїлось страждати,
Не кожний сон – як тимчасова смерть.
Для справжньої не вийшов час розплати
Живе, як нерозпізнаний мікроб.
А вижити його – слабкі посили,
Як і десятки порухів і спроб.
Вже й серце призвичаїлось страждати,
Не кожний сон – як тимчасова смерть.
Для справжньої не вийшов час розплати
2026.09.08
19:47
А пам’ять, як стара в селі криниця,
Що жде щодня тебе чи інших мовчки.
В її глибіні часу таємниця,
У темних водах щастя й смутку роки.
Хоч спрага є, - минуле п’єм поволі.
Згадаймо всіх, що жили з чистим серцем,
Хто слід залишив свій колись у долі,
Що жде щодня тебе чи інших мовчки.
В її глибіні часу таємниця,
У темних водах щастя й смутку роки.
Хоч спрага є, - минуле п’єм поволі.
Згадаймо всіх, що жили з чистим серцем,
Хто слід залишив свій колись у долі,
2026.09.08
18:17
Київ поринув у дронову січ :
Спалах за спалахом - підлість.
Жах у очах, втома блідих облич -
Лине безрадісна дійсність.
Зранку ракета летить навмання,
Димом затягнуте небо.
Мама з дитиною йде в укриття,
Спалах за спалахом - підлість.
Жах у очах, втома блідих облич -
Лине безрадісна дійсність.
Зранку ракета летить навмання,
Димом затягнуте небо.
Мама з дитиною йде в укриття,
2026.09.08
17:31
Підібралася тишком осінь,
на порозі у літа стоїть.
Стука в двері, впустити просить.
Розгубилося літо на мить.
«Утікати, — майнула думка, —
крізь вікно і — немов не було».
Наполегливо осінь стука,
на порозі у літа стоїть.
Стука в двері, впустити просить.
Розгубилося літо на мить.
«Утікати, — майнула думка, —
крізь вікно і — немов не було».
Наполегливо осінь стука,
2026.09.08
13:39
Лишився Лишега у синім вогні,
Такий незбагненний, далекий і мудрий.
Тамує марноту і суєтний гнів,
Пізнавши глибини у стиснутих муках.
Лишився на дні споконвічних легед,
У давньому світі Китаю і Гангу.
Повітря епохи торкнулось легень,
Такий незбагненний, далекий і мудрий.
Тамує марноту і суєтний гнів,
Пізнавши глибини у стиснутих муках.
Лишився на дні споконвічних легед,
У давньому світі Китаю і Гангу.
Повітря епохи торкнулось легень,
2026.09.08
12:32
Чи є вона, та чакра повноти?
В асфальтових ланах — дзвінкі сталеві ікри
Яскравих в часі, збурених мостів,
Отих, якими ми тікати звикли
Від емпірею власного вогню
До дивних див пітьми закляття кави.
Стій-стій! — не лізь у звичне, у YouTube,
В асфальтових ланах — дзвінкі сталеві ікри
Яскравих в часі, збурених мостів,
Отих, якими ми тікати звикли
Від емпірею власного вогню
До дивних див пітьми закляття кави.
Стій-стій! — не лізь у звичне, у YouTube,
2026.09.08
07:37
Знов закурений димами
Стогне Київ мій, -
Хлипи й зойкання місцями
В темряві густій.
Знову ворог підло вдарив
У слов'янства суть, -
Всюдисущий запах гару
Не дає дихнуть.
Стогне Київ мій, -
Хлипи й зойкання місцями
В темряві густій.
Знову ворог підло вдарив
У слов'янства суть, -
Всюдисущий запах гару
Не дає дихнуть.
2026.09.08
01:13
Індик - це своєрідна птиця.
Він дуже любе веселиться.
Індик не схожий на ворону
У нього зовсім інші забобони.
Співає гарно, але не дуже,
Суттєво гірше, ніж Каркуша.
І хоча в ворони тільки крик,
Він дуже любе веселиться.
Індик не схожий на ворону
У нього зовсім інші забобони.
Співає гарно, але не дуже,
Суттєво гірше, ніж Каркуша.
І хоча в ворони тільки крик,
2026.09.07
21:14
Немає віроломнішої віри
як віра малоросів і орди.
Не хижі звірі,
а царі-кумири
юрби – причина чорної біди.
***
Неписані закони для совдепії
як віра малоросів і орди.
Не хижі звірі,
а царі-кумири
юрби – причина чорної біди.
***
Неписані закони для совдепії
2026.09.07
20:44
Чому із звідусюд далеких
Ми добиваємось в забуті Богом села
І припадаємо грудьми до споришу,
До груші тулимось щокою?
Невже, коли літам ощадливий наводиш лік,
Так болісно бракує частки,
Що зветься отроцтвом?
Невже і справді життєве коло
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Ми добиваємось в забуті Богом села
І припадаємо грудьми до споришу,
До груші тулимось щокою?
Невже, коли літам ощадливий наводиш лік,
Так болісно бракує частки,
Що зветься отроцтвом?
Невже і справді життєве коло
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Марія Лозан (1961) /
Проза
Іменини Аранки
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Іменини Аранки
Повільною ходою попід стінами житлових будинків іду зі своїм старим вчителем Миколою Івановичем. Щойно скінчилася служба у церкві і я проводжаю його до будинку, що неподалік. Залітає мокрий сніжок, неприємно налипає на обличчя. Хочеться якнайшвидше пробігти вулицею і сховатись у підיִїзді. А далі – затишна квартира, теплий душ і смачна поливка. А потім - хвилі Інтернету, адже сьогодні - неділя. Але я підлаштовуюсь під сповільнену ходу мого співрозмовника : він після інсульту. Згадуємо деякі епізоди шкільного життя. Микола Іванович - мій колишній класний керівник, а згодом- колега.
Мене бере нетерплячка. Надто кволі рухи у старого і надто повільно звучать слова. І ось нарешті - сірі металеві ворота.
- Ну, до побачення, можна вже грітися в теплі,- похапливо починаю прощатися.
- Ні, я ще не буду грітися, мені потрібно йти на кладовище, - голос у старого стає твердішим.
- Навіщо? -дивуюсь.- Підете за кращої погоди.
- Ні -, сперечається старий, - саме сьогодні слід іти.
- Ну, як можна, адже заметіль збираться-не відступаю я.
- Мушу,- каже мій старий учитель. - Адже сьогодні Оронко-ноп. Я приготував букет із хвої і квітів.
І тут мене осяйнуло. Покійна дружина Миколи Івановича називалася Аранкою. І саме сьогодні день її іменин. Незважаючи на завірюху, інсульт, старий піде на кладовище, постоїть біля могили і скаже тихенько своїй далекій дружині те, що не встиг їй сказати за життя. А ще поскаржиться їй на самотність у великому старому будинку, де вони виростили двох синів. Старший уже спочиває поряд із матірיִю. Хоч молодший мешкає близько, у тому ж дворі, але в окремому житлі і зі своєю сімיִєю. Вечорами він забуває заглянути до батька (добре, коли житла достатньо, але і погано, коли квадратних метрів забагато). Старому так хочеться доглянути за внуками та правнучкою, дати свої мудрі поради, але невістка встигає все сама і знає все якнайкраще. І його поради зайві. Він би хотів розказати своїм близьким про все, що його навчило життя ( і мені інколи перепадає з цих порад), але молодим не потрібен досвід старого. Молодь вчиться тільки на своїх помилках, бо на чужих не вміє.
І він розкаже про все це своїй дружині. І йому стане легше на душі…
Мене бере нетерплячка. Надто кволі рухи у старого і надто повільно звучать слова. І ось нарешті - сірі металеві ворота.
- Ну, до побачення, можна вже грітися в теплі,- похапливо починаю прощатися.
- Ні, я ще не буду грітися, мені потрібно йти на кладовище, - голос у старого стає твердішим.
- Навіщо? -дивуюсь.- Підете за кращої погоди.
- Ні -, сперечається старий, - саме сьогодні слід іти.
- Ну, як можна, адже заметіль збираться-не відступаю я.
- Мушу,- каже мій старий учитель. - Адже сьогодні Оронко-ноп. Я приготував букет із хвої і квітів.
І тут мене осяйнуло. Покійна дружина Миколи Івановича називалася Аранкою. І саме сьогодні день її іменин. Незважаючи на завірюху, інсульт, старий піде на кладовище, постоїть біля могили і скаже тихенько своїй далекій дружині те, що не встиг їй сказати за життя. А ще поскаржиться їй на самотність у великому старому будинку, де вони виростили двох синів. Старший уже спочиває поряд із матірיִю. Хоч молодший мешкає близько, у тому ж дворі, але в окремому житлі і зі своєю сімיִєю. Вечорами він забуває заглянути до батька (добре, коли житла достатньо, але і погано, коли квадратних метрів забагато). Старому так хочеться доглянути за внуками та правнучкою, дати свої мудрі поради, але невістка встигає все сама і знає все якнайкраще. І його поради зайві. Він би хотів розказати своїм близьким про все, що його навчило життя ( і мені інколи перепадає з цих порад), але молодим не потрібен досвід старого. Молодь вчиться тільки на своїх помилках, бо на чужих не вміє.
І він розкаже про все це своїй дружині. І йому стане легше на душі…
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
