Повільною ходою попід стінами житлових будинків іду зі своїм старим вчителем Миколою Івановичем. Щойно скінчилася служба у церкві і я проводжаю його до будинку, що неподалік. Залітає мокрий сніжок, неприємно налипає на обличчя. Хочеться якнайшвидше пробігти вулицею і сховатись у підיִїзді. А далі – затишна квартира, теплий душ і смачна поливка. А потім - хвилі Інтернету, адже сьогодні - неділя. Але я підлаштовуюсь під сповільнену ходу мого співрозмовника : він після інсульту. Згадуємо деякі епізоди шкільного життя. Микола Іванович - мій колишній класний керівник, а згодом- колега.
Мене бере нетерплячка. Надто кволі рухи у старого і надто повільно звучать слова. І ось нарешті - сірі металеві ворота.
- Ну, до побачення, можна вже грітися в теплі,- похапливо починаю прощатися.
- Ні, я ще не буду грітися, мені потрібно йти на кладовище, - голос у старого стає твердішим.
- Навіщо? -дивуюсь.- Підете за кращої погоди.
- Ні -, сперечається старий, - саме сьогодні слід іти.
- Ну, як можна, адже заметіль збираться-не відступаю я.
- Мушу,- каже мій старий учитель. - Адже сьогодні Оронко-ноп. Я приготував букет із хвої і квітів.
І тут мене осяйнуло. Покійна дружина Миколи Івановича називалася Аранкою. І саме сьогодні день її іменин. Незважаючи на завірюху, інсульт, старий піде на кладовище, постоїть біля могили і скаже тихенько своїй далекій дружині те, що не встиг їй сказати за життя. А ще поскаржиться їй на самотність у великому старому будинку, де вони виростили двох синів. Старший уже спочиває поряд із матірיִю. Хоч молодший мешкає близько, у тому ж дворі, але в окремому житлі і зі своєю сімיִєю. Вечорами він забуває заглянути до батька (добре, коли житла достатньо, але і погано, коли квадратних метрів забагато). Старому так хочеться доглянути за внуками та правнучкою, дати свої мудрі поради, але невістка встигає все сама і знає все якнайкраще. І його поради зайві. Він би хотів розказати своїм близьким про все, що його навчило життя ( і мені інколи перепадає з цих порад), але молодим не потрібен досвід старого. Молодь вчиться тільки на своїх помилках, бо на чужих не вміє.
І він розкаже про все це своїй дружині. І йому стане легше на душі…