Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.03.11
14:04
У моїм сні бабусині груші, сливи і вишні,
Квітник, де всміхаються сонцю жоржини розкішні,
Ранкова роса і яблука жовті, червоні,
Що трохи замерзли і просяться в теплі долоні.
Метелики, джміль і гамак у саду, та сестричка —
В її рученятах червоні пахуч
Квітник, де всміхаються сонцю жоржини розкішні,
Ранкова роса і яблука жовті, червоні,
Що трохи замерзли і просяться в теплі долоні.
Метелики, джміль і гамак у саду, та сестричка —
В її рученятах червоні пахуч
2026.03.11
12:15
був одводив її до вокзалу
ніс валізу замість неї
та й одводив її до вокзалу
ніс валізу замість неї
що казати про що казати
моє кохання невзаємне ~
поки поїзд не прибув я
ніс валізу замість неї
та й одводив її до вокзалу
ніс валізу замість неї
що казати про що казати
моє кохання невзаємне ~
поки поїзд не прибув я
2026.03.11
10:47
Як би я хотів відродити книжку,
яку так необачно спалив.
Я хотів би
воскресити її думки,
її фрази,
ніби коштовне каміння духу.
Ця книжка була
великим раритетом,
яку так необачно спалив.
Я хотів би
воскресити її думки,
її фрази,
ніби коштовне каміння духу.
Ця книжка була
великим раритетом,
2026.03.10
18:53
А я люблю вусатого Тараса
В кожусі, шапці, вишиванці теж.
Це - образ цільний, нації окраса,
І сила духу, величі без меж.
Ніколи він не був старезним дідом,
Це -- просто виплід збочених уяв.
На себе взяв усі народу біди,
В кожусі, шапці, вишиванці теж.
Це - образ цільний, нації окраса,
І сила духу, величі без меж.
Ніколи він не був старезним дідом,
Це -- просто виплід збочених уяв.
На себе взяв усі народу біди,
2026.03.10
13:03
Дивує березень хурмою…
Підмерзла. Наче вже й весна.
Сьогодні восьме, ти зі мною
І я не той, і ти не та…
Сидиш навпроти у мовчанні,
А я з мовчанки в пам’ять зліг.
Щось є у цім протистоянні…
Чому на восьме? Видно збіг.
Підмерзла. Наче вже й весна.
Сьогодні восьме, ти зі мною
І я не той, і ти не та…
Сидиш навпроти у мовчанні,
А я з мовчанки в пам’ять зліг.
Щось є у цім протистоянні…
Чому на восьме? Видно збіг.
2026.03.10
11:25
Заздрю Вам, Блаженний Феофілакте,
І часу, в якому Ви жили:
Сьогодні не частина, а все небо
Перетворилося на пекло,
І людина не може захисток знайти,
Аби спокійно за Божим заповітом
Квітчати Землю і багатства множить,
І розум, даний Всевишнім на пр
І часу, в якому Ви жили:
Сьогодні не частина, а все небо
Перетворилося на пекло,
І людина не може захисток знайти,
Аби спокійно за Божим заповітом
Квітчати Землю і багатства множить,
І розум, даний Всевишнім на пр
2026.03.10
10:51
Не буде яблук споважнілих,
Не буде вже дарів небес.
Ночей не буде спорожнілих,
Де вітер від краси воскрес.
Стихійне лихо нас накрило,
Як неба замисел лихий,
У таємниці потопило,
Не буде вже дарів небес.
Ночей не буде спорожнілих,
Де вітер від краси воскрес.
Стихійне лихо нас накрило,
Як неба замисел лихий,
У таємниці потопило,
2026.03.10
06:15
Весна несе не лиш турботи,
Є й задоволень аж надмір, -
Уже в саду кипить робота
І впорядковується двір.
Минає млявість безнастанна,
Коли біліє довго день, -
Весна-красна, як горда панна,
На чистоту й порядок жде.
Є й задоволень аж надмір, -
Уже в саду кипить робота
І впорядковується двір.
Минає млявість безнастанна,
Коли біліє довго день, -
Весна-красна, як горда панна,
На чистоту й порядок жде.
2026.03.09
22:56
Закоханими у себе бувають не лише політики.
Люби себе і хай тебе ревнують.
Якщо любов нерозділена, розділи її із собою.
Люби себе та не залюблюй.
У любові до себе, коханого, він позбувся усіх конкурентів.
Багато любові в одному тілі виявило
2026.03.09
22:03
Садки вишневі рідної Вкраїни
Такі прозорі, росяні, сумні.
А очі! очі! – ночі горобині...
Тому так завжди хочеться мені
Вдивлятись довше в їх тривожну вроду,
Яку тримає на одній нозі
Лелека, що живе побіля броду,
Й Чумацький Шлях, д
Такі прозорі, росяні, сумні.
А очі! очі! – ночі горобині...
Тому так завжди хочеться мені
Вдивлятись довше в їх тривожну вроду,
Яку тримає на одній нозі
Лелека, що живе побіля броду,
Й Чумацький Шлях, д
2026.03.09
19:49
Не кличу смерть, хоч бачити заважко,
Як мудрий просить хліба у нездар,
Як істина — немов безмовна пташка,
А в мікрофонах — галас і обман.
Як правота стає простим товаром,
Де цінник ліпить вищий капітал.
Як ницість, обізвавшись чистим даром,
Як мудрий просить хліба у нездар,
Як істина — немов безмовна пташка,
А в мікрофонах — галас і обман.
Як правота стає простим товаром,
Де цінник ліпить вищий капітал.
Як ницість, обізвавшись чистим даром,
2026.03.09
16:25
Весна - велика вільна витівниця!
Виблискує, всміхається вона...
Вигадує веселоньку, водицю...
Втрачає владу вогняна війна!
Веселі візеруночки вітражні...
Відродження... Вулкане, відпочинь!
Володарює вітерець відважний -
Виблискує, всміхається вона...
Вигадує веселоньку, водицю...
Втрачає владу вогняна війна!
Веселі візеруночки вітражні...
Відродження... Вулкане, відпочинь!
Володарює вітерець відважний -
2026.03.09
15:59
Коротке наше літо промайнуло,
Відпестило спекотне і барвисте.
На квітниках побачень наших вулиць
Лежить фатальним шаром жовте листя.
Ні вітер, ані дощ змінить безсилі
Безрадісний пейзаж, тепер постійний.
Кохання наше знудил
Відпестило спекотне і барвисте.
На квітниках побачень наших вулиць
Лежить фатальним шаром жовте листя.
Ні вітер, ані дощ змінить безсилі
Безрадісний пейзаж, тепер постійний.
Кохання наше знудил
2026.03.09
12:43
Він не просто поет, не лише малював олівцем,
Бо розірвану душу народу в рядки перелив
Із кріпацького стану, з обпеченим сонцем лицем,
Він для цілого світу глибинну Вкраїну відкрив.
І Тарасове слово гостріше, як лезо, - то сталь,
Що кайдани іржаві с
Бо розірвану душу народу в рядки перелив
Із кріпацького стану, з обпеченим сонцем лицем,
Він для цілого світу глибинну Вкраїну відкрив.
І Тарасове слово гостріше, як лезо, - то сталь,
Що кайдани іржаві с
2026.03.09
12:26
І
Як би появитися мені
хоч би невидимкою у гості
до моєї ранньої рідні?
Заглядаючи із високості,
це можливо, певно, по війні
і не за столом, а на погості.
Як би появитися мені
хоч би невидимкою у гості
до моєї ранньої рідні?
Заглядаючи із високості,
це можливо, певно, по війні
і не за столом, а на погості.
2026.03.09
11:54
Шевченко - НАШ.
І цей НАШ складається з мільйонів МІЙ.
Присутність великого Кобзаря особливо відчутна сьогодні, коли наша багатостраждальна земля здригається під ракетними ударами московитських варварів…
Тарас - поруч.
Він, як і завжди, - на передовій
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.03.06
2026.02.26
2026.02.25
2026.02.24
2026.02.14
2026.02.11
2026.02.05
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Марія Лозан (1961) /
Вірші
Вчительські монологи
Ми роки свої відлічуємо травнями,
А у вересні старіємо на рік.
Полином гірким чи запашними травами
Простелився нам стрімкий двадцятий вік.
Ми літа свої карбуємо за вереснем,
Нам у інший світ немає вороття,
Бо учитель не посада, не професія,
Бо шкільний учитель – це життя.
***
Я не знаю чому, я не знаю навіщо
Ми приходим у школу віддавати серця.
Нам би квіти ростити і писати би вірші!
Та здоровיִя і нерви віддаєм до кінця.
Боже, скільки тих творів і диктантів написано,
Скільки зошитів грубих у ніжних руках
Перелистано,
Перевірено,
Переписано!
Чи судився, чи вибрали
Ми тернистий цей шлях?
Є у когось зарплата, є у когось посада,
Є у нього достаток і перлини в грудках.
А нас-лиш робота,
А у нас-лиш досада:
непрочитані книги,
помилки у рядках.
Чи людей ми не знаєм…
Чи не знають нас люди…
Ми борги не чекаєм довгі-довгі роки.
Орденів і медалей за труди нам не буде.
Лиш повага і честь, може, теплі рядки…
На невдячність чужу нарікати не будем.
І на грубість невмілу печать не кладем.
Чи не хочуть признать?
Чи не знають це люди?
Ми в житті по путі дуже трудній ідем.
Ми не гірші від них, може, навіть і ліпші,
Непомітні і щирі поміж добрих людей.
Ми ховаєм в шухляди недописані вірші,
І здоровיִя не маєм на власних дітей.
Орденів і медалей за труди нам не буде.
А начальство забуде, що в нас ювілей.
Лиш надія жива…
Вірю:
виростуть Люди!
Знаю:
виростуть Люди із наших дітей!
***
Де столітні платани над рікою дрімають,
Зупиніться на хвилю, озирніться на нас.
Час летить безупинно, але тут зупиняє,
Щоб у юність бурхливу знову кинути вас.
Падає листя під ноги
Сядуть на плечі роки.
Довгі тернисті дороги
Десь пролягли у віки.
Школо моя, рідна школо,
Дивний казковий наш край!
Дні неприємні й чудові-
Ти моє пекло і рай!
Тут старанно й недбало ми гризли науку…
І сварились і бились- потихеньку росли…
Тут пізнали кохання і зраду -розлуку.
Ми і дітьми, й дорослими разом були.
Ця будова столітня нас чекає щоранку,
Бо вона- наша доля, наш жертовник і храм.
І багато хто з нас віддає до останку
Свої сили і розум, і здоровיִя на храм.
2015 р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Вчительські монологи
Ми роки свої відлічуємо травнями,
А у вересні старіємо на рік.
Полином гірким чи запашними травами
Простелився нам стрімкий двадцятий вік.
Ми літа свої карбуємо за вереснем,
Нам у інший світ немає вороття,
Бо учитель не посада, не професія,
Бо шкільний учитель – це життя.
***
Я не знаю чому, я не знаю навіщо
Ми приходим у школу віддавати серця.
Нам би квіти ростити і писати би вірші!
Та здоровיִя і нерви віддаєм до кінця.
Боже, скільки тих творів і диктантів написано,
Скільки зошитів грубих у ніжних руках
Перелистано,
Перевірено,
Переписано!
Чи судився, чи вибрали
Ми тернистий цей шлях?
Є у когось зарплата, є у когось посада,
Є у нього достаток і перлини в грудках.
А нас-лиш робота,
А у нас-лиш досада:
непрочитані книги,
помилки у рядках.
Чи людей ми не знаєм…
Чи не знають нас люди…
Ми борги не чекаєм довгі-довгі роки.
Орденів і медалей за труди нам не буде.
Лиш повага і честь, може, теплі рядки…
На невдячність чужу нарікати не будем.
І на грубість невмілу печать не кладем.
Чи не хочуть признать?
Чи не знають це люди?
Ми в житті по путі дуже трудній ідем.
Ми не гірші від них, може, навіть і ліпші,
Непомітні і щирі поміж добрих людей.
Ми ховаєм в шухляди недописані вірші,
І здоровיִя не маєм на власних дітей.
Орденів і медалей за труди нам не буде.
А начальство забуде, що в нас ювілей.
Лиш надія жива…
Вірю:
виростуть Люди!
Знаю:
виростуть Люди із наших дітей!
***
Де столітні платани над рікою дрімають,
Зупиніться на хвилю, озирніться на нас.
Час летить безупинно, але тут зупиняє,
Щоб у юність бурхливу знову кинути вас.
Падає листя під ноги
Сядуть на плечі роки.
Довгі тернисті дороги
Десь пролягли у віки.
Школо моя, рідна школо,
Дивний казковий наш край!
Дні неприємні й чудові-
Ти моє пекло і рай!
Тут старанно й недбало ми гризли науку…
І сварились і бились- потихеньку росли…
Тут пізнали кохання і зраду -розлуку.
Ми і дітьми, й дорослими разом були.
Ця будова столітня нас чекає щоранку,
Бо вона- наша доля, наш жертовник і храм.
І багато хто з нас віддає до останку
Свої сили і розум, і здоровיִя на храм.
2015 р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
