Передслово.

Мені привиділося, чи наснилося, що коли дивні керамічні витвори Дмитра Білоконя перебували «у процесі» створення, то діялося це на світанку. Довкола дідової хати – майстерні клубочився, плив, курився наче димок, туман… Білими пластами він підіймався неспішно догори, все вище і вище… , щоб потім повернутися на землю тихим літнім дощем, який щедро пролився і на дах старезної хати, тим самим подарував натхнення мешкаючому у ній митцеві. Дощ, як один із способів очищення…, перехід від туманного світанку до ясного ранку.

Вступ.

Дмитро Білокінь – яскравий представник нової генерації художників, керамістів, музикантів. Народився, живе і творить в одній з центрально – українських земель, у тих місцях, де колись, як писав поет Б. Чіп : «…а тут волхви, древніші від шумерів».
У цьому тексті «жмут» уваги буде спрямовано на творчість Дмитра, яко кераміста. Сам він говорить наступне: « У кераміці я йшов від народної форми, вважаю у виробі не повинно бути нічого зайвого; зараз у моєму житті проходить процес повернення до «Старого», почасти до мінімалізму».

Основа тексту.

«Сакральне, як в житті, так і в творчості притягує усе сильніше… Божественне світло живить і окрилює людину, та його мало у людських стосунках, багато лукавства, нечистий діє. А світло істини, що від Господа, воно вище усього. Мої керамічні вироби – це своєрідне «повернення» до давніх часів, але у модернових формах. Акцент роблю на символах і знаках, з їх допомогою прагну передати певний закодований зміст», - отаке продовження оповідки мистецької.

Вкраплення перше.

У роки великої надії для поляків , отець Юзеф Тішнер (приятель Папи Івана Павла Другого) у блискучій, філософській проповіді на першому з’їзді «Солідарності» казав: «Ми повинні подивитись на питання праці згори, немов з вершини Татр, де беруть свій початок води Вісли. Сама відправа заохочує нас до цього… Цей хліб і це вино за мить стане тілом і кров’ю Сина Божого. Це має глибоке значення… Якби не людська праця, то не було б хліба і вина. Без хліба і вина не було б серед нас Сина Божого. Бог не приходить до нас через творіння природи, священні дерева, воду або вогонь. Бог приходить до нас через перші творіння культури – хліб і вино. Праця, яка створила хліб і вино, прокладає шлях до Бога. Але кожна праця має частку в цій праці. І наша праця також. Цим способом наша праця, праця кожного з нас прокладає шлях до Бога…».

«Глина – живий матеріал, а працюю у глинобитній хаті, котра належала дідові, Віталію Григоровичу, то він привив мені фантазійні нахили», - продовжує оповідь Дмитро.
«Витвори української кераміки це – глеки, горнятка, миски; Чаша, сакральна річ, освячена самим Господом, з неї ми причащаємося. Глек має жіночі форми, це прообраз Берегині, миска (коло), як нове полотно, на котре наноситься графічне зображення. Кераміка дає деякі можливості, що недосяжні у «чистій» графіці. На горнятках – аналог «тріщин», то кракле… З нутра горнятко повинно бути світлим, а зовнішнє оздоблення виконується (подеколи) темнішими кольорами і відтінками». – ще один уривок мовлення від митця.

Вкраплення друге.

Стисло і мудро висловився М. Еліаде: «Людина – це homo symbolicus, всі види її діяльності містять символізм…». Символізм характерний картинам цього митця і керамічним творам. Він (символізм) виростав з окремих засад романтиків, коренився у естетиці А. Шопенгауера, містиці Е. Сведенборга, музичному мисленні Р. Вагнера, К. Дебюссі. В малярстві цей напрям сповідували – П. Гоген, Г. Моро, М. Врубель, М. Чюрльоніс (він і музикант).
Науковець А. Біла слушно зазначила: «Напевно достовірна дата народження символізму як світосприйняття захована за сімома печатями часу, бо цей тип образного бачення співвіднесений не лише з декадансом і маньєризмом, але також із бароко, античністю і глибокою давниною, добою первісних культів і ритуальних дійств».

«Мізинська стоянка (Мізин, Трипілля, це на наших землях!), геометричні орнаменти на кістках мамонтів, перше, з відомих зображень меандру на браслеті… Архипенко відштовхувався у своїй творчості від форм Трипільської доби… Японці у своєму способі і стилі життя «укорінені» в природні ландшафти. Їхня кераміка містить виняткові елементи довершеності. Цікавлюся специфікою чайної церемонії, тією давнішньою, прагну зрозуміти, відчути сенсове підгрунтя цієї традиції. Історія кераміки України і Японії мають у дечому подібність», - і ось така «нарізка» мислі Дмитрової.

Вкраплення третє, і ще раз про символи…

Вироби з глини – найкраще збережені артефакти минувшини і являються своєрідними символами космологічних знань етносу. Професор М. Чмихов трактував, що «посуд на побутовому рівні сприймався як ємність для приготування їжі чи зберігання припасів, у ритуалі на соціальному підрівні – як символ влади, а в ритуалі на космічному підрівні – як символ Всесвіту». Глиняний посуд здавен являвся виразником символічних знань і підтекстів. Кераміст, гончар, коли створює витвір мистецтва, - виконує особливі ритуальні рухи і дії, вони свідчать про тяглість традицій.

М. Еліаде настановляв: «… різноманітні значення символів, поєднуючись між собою, групувалися у певну систему; протиріччя, які можна побачити поміж різними приватними версіями, частенько являються усього лише видимістю: вони вирішуються, як тільки ми починаємо роздивлятися символіку у її цілокупності, структурній цілісності…».

Розв’язка тексту.

«Батьки з малечих літ підтримували у мені те, що звично називають дивацтвом. Вірогідно тому можу побачити красу у – краплині дощу і в калюжі, адже калюжа то мозаїчне панно дощових крапель. Накопичив багатенько задумок і ідей, вони будуть реалізовані, раніше чи пізніше», - Дмитро неначе підбив підсумок у розмові. Світ був би прісним без присутності у ньому диваків…

Він близько підійшов до високої ступені виразності і переконливості відносно «фіксації» проявів незвичайного у – на перший погляд звичайних витворах, він невидимо вибудовує власну, струнку «вежу мистецьку», використовуючи досвід і набутки попередників, на вершечку якої відкривається вхід в «іншу реальність…».

Борис Чіп у вірші «Билинний мотив» прорік:

« Де хутір блима, там іще є глина,
І для замісу божа є роса…».


Андрій Будкевич – Буткевич, брендолог, дослідник мистецтва.