Я зустрів його на Андріївському,
Йшов 33-ій, ні не автобус, рік.
Вас нікого вже не було тут, -
Чи то через еміграцію, чи ампутацію,
Не пам’ятаю.

Він тримав у руках Біблію
І постійно перекидав її з одної руки до іншої.
Мені подумалось тоді,
Що там лежить пістолет.
Хоча, скоріше, там були чиїсь вірші,
Він напевно ховав їх від поліції
І робітничої інтелігенції.

Чому він був тверезий,
Він чітко мені пояснив,
Мовляв, тверезість повертає його додому.
А ще він сказав, що знав одного поета,
І той помер у нього на руках,
Просто заливаючи бехеровку до рота.

Ми сперечались, можливо лаялись,
Я стверджував, що той поет не був алкоголіком,
Просто є такі люди, які п’ють, коли у них є можливість,
І навпаки, не п’ють, коли її немає,
А, це і є щастя.
Загалом, я був на підпитку, і важко сприймав реальність.

Ми зупинились на розі Володимирської і Десятинної,
Недалеко від антикварного магазину «Шедевр»
І музею «Духовні скарби України».
Я спитав його нарешті, чувак, зізнайся,
Ти ж ховаєш у Біблії вірші. Навіщо?
Справжня Біблія була б тобі більш доречною.

Я боюсь ще одної революції, -
Сказав він, -
В очах застиг переляк, дитинство на Оболоні,
Смак заводських цукерок, -
Я боюсь опинитися серед тих, -
Сказав він, -
Хто не вірить, що лише Біблія
Усіх порятує,
Ось тому я ношу з собою вірші,
Бо їх люблять усі революціонери,
Вони пишуть їх на парканах,
Вони цитують їх на суді,
А я втомився від переїздів,
Я втомився вірити у майбутнє,
Я втомився пити за щастя.

Він озирнувся, йшов 33-ій, і рік, і автобус,
Тоді багато чого змінилось в країні.
Він кинув Біблію у смітник
І побіг, не озираючись на Духовні скарби України
І навіть на антикварний магазин «Шедевр».
У нього нічого більше не залишилось,
Окрім забитих чужими віршами шаф,
Майже безцінних,
Тепер безцінних.

Я зайшов до найближчої церкви,
Витер ноги і став на коліна.
На підлозі лежала Біблія,
Потерта і надто важка.
Я закрив очі, відкрив посередині книгу,
І почав говорити
Римовані кимось слова