Твої діти померли від раку, поки ти спав.
Вони гинули під чужий стукіт серця у ритмі блюзу,
не залишаючи позаду — у спогадах — свій анклав,
заради якого продали втретє свою душу.
Хтось із них народився за мить до смерті,
переживаючи століття своїх попередників,
які не виходили за межі дельти;
які не спілкувались ні з ким, крім своїх посередників.
Проживаючи своє убоге життя під твоїм байдужим крилом,
жоден з дітей твоїх не міг стояти спокійно.
Усі вони падали вниз, минаючи сон,
мов боялись запізнитись на війни,
в яких гинуло твоє покоління
під променями грамофонів та вай-фаю.
ВІЛ-інфіковані жертви родини
мазохістів, лібералів та маніяків
давно зробили свою справу:
самогубство під об'єктивом газових камер.
На їх вбивство зроблено надто багато ставок:
заради цього вмирали Ганді та Крамер.
Думка про смерть твоїх діток літає навколо
егоїзму, сексу та вічно-благодатного вогню.
А ти всього лиш лисіючий п'яний онколог,
який спить розчленований на п'ятій авеню.

2016