
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.07.02
05:30
Як ґрунт підготувати,
Щоб мати врожаї, –
Розказують вдвадцяте
Учителі мої.
Відомо їм достоту,
Коли пора якраз
Уже іти полоти,
Чи підгортати час.
Щоб мати врожаї, –
Розказують вдвадцяте
Учителі мої.
Відомо їм достоту,
Коли пора якраз
Уже іти полоти,
Чи підгортати час.
2025.07.02
03:14
Залишайсі на ніч - мій Сірко
Відхлепоче ті з рук мольоко,
Схочуть кури курчати "ко-ко"
На підстилках у стиль ро-ко-ко!
Я тебе на руках донесу,
Прополощу в миднице красу,
Покрою нам на двох кубасу,
Відхлепоче ті з рук мольоко,
Схочуть кури курчати "ко-ко"
На підстилках у стиль ро-ко-ко!
Я тебе на руках донесу,
Прополощу в миднице красу,
Покрою нам на двох кубасу,
2025.07.01
23:57
Розхожими були Патерики
Про кельників німих і бісогонів –
Тоді миряни різні залюбки
Рівнялись показово на канони.
Опісля настає період хронік:
Походи, розкоші, повстання мас,
Прославлені в суспільній обороні –
Про кельників німих і бісогонів –
Тоді миряни різні залюбки
Рівнялись показово на канони.
Опісля настає період хронік:
Походи, розкоші, повстання мас,
Прославлені в суспільній обороні –
2025.07.01
22:02
На екватор вмощені небесний
Зір липневих квітнуть едельвейси.
Космосу похитує їх вітер.
Там десь паленіє Бетельгейзе.
В Оріоні - зоряна імпреза!
Наднова народжується світу!
Багрянисто зірка догорає,
Зір липневих квітнуть едельвейси.
Космосу похитує їх вітер.
Там десь паленіє Бетельгейзе.
В Оріоні - зоряна імпреза!
Наднова народжується світу!
Багрянисто зірка догорає,
2025.07.01
21:47
Багато людей думають:
куди зник поет?
Куди він дівся
із літературного поля?
Його немає в соцмережах,
у "Фейсбуці", " Телеграмі",
його телефон
не відповідає.
куди зник поет?
Куди він дівся
із літературного поля?
Його немає в соцмережах,
у "Фейсбуці", " Телеграмі",
його телефон
не відповідає.
2025.07.01
21:21
Якщо ти хочеш проковтнути це - вперед.
Я краще все перетворю на сміх і попіл.
Забуду ключ від усіх своїх дверей.
Розмножу гнів неприйняття на сотні копій.
Закриюся від натовпу плащем.
Пройду як ніж через вершкове масло.
Залишуся заручни
Я краще все перетворю на сміх і попіл.
Забуду ключ від усіх своїх дверей.
Розмножу гнів неприйняття на сотні копій.
Закриюся від натовпу плащем.
Пройду як ніж через вершкове масло.
Залишуся заручни
2025.07.01
13:52
Хоч було вже пізно,
В крайню хату до ворожки
Якось Чорт заскочив:
«Розкажи, люба небого,
Тільки правду щиру,
Що говорять тут про Бога
І про мене, звісно?
Прокляли, мабуть, обох
В крайню хату до ворожки
Якось Чорт заскочив:
«Розкажи, люба небого,
Тільки правду щиру,
Що говорять тут про Бога
І про мене, звісно?
Прокляли, мабуть, обох
2025.07.01
12:27
Далеч безкрая синіє, як море,
Мліючи тихо в принаднім теплі, –
Жайвір щебече здіймаючись вгору
І замовкає, торкнувшись землі.
Змірюю поглядом світле безмежжя,
Хоч не збираюся в інші краї, –
Подуви вітру привітно бентежать
Ними ж оголені груди мої
Мліючи тихо в принаднім теплі, –
Жайвір щебече здіймаючись вгору
І замовкає, торкнувшись землі.
Змірюю поглядом світле безмежжя,
Хоч не збираюся в інші краї, –
Подуви вітру привітно бентежать
Ними ж оголені груди мої
2025.07.01
10:14
Густішає, солодшає повітря,
немов саме говорить літо,
пахуча розквітає липа.
- Це дерево душі, - шепоче вітер.
Цілюща магія, любов і ніжність,
бо до землі торкнулась Лада,
і все в цім дереві до ладу:
деревина легка і цвіту цінність.
немов саме говорить літо,
пахуча розквітає липа.
- Це дерево душі, - шепоче вітер.
Цілюща магія, любов і ніжність,
бо до землі торкнулась Лада,
і все в цім дереві до ладу:
деревина легка і цвіту цінність.
2025.07.01
09:09
Заявишся опівночі і мовиш ‘Ніч не видно’
Бо через тебе я засліп, і я боюся світла
Кажу тобі, що я сліпий, а ти показуєш мені
Браслети, що я оплатив давно
Назовні усміхаюсь, але на серці холод
Хоч кажеш, ти є поруч, я знаю щось не то
Бо через тебе я засліп, і я боюся світла
Кажу тобі, що я сліпий, а ти показуєш мені
Браслети, що я оплатив давно
Назовні усміхаюсь, але на серці холод
Хоч кажеш, ти є поруч, я знаю щось не то
2025.07.01
08:05
Двічі не ввйдеш в рай,
у вертоград* розкішний,
бо не тобі в розмай
кров'ю писала вірші.
Небо і два крила –
в сонячному катрені,
ДНК уплела
в райдужні гобелени.
у вертоград* розкішний,
бо не тобі в розмай
кров'ю писала вірші.
Небо і два крила –
в сонячному катрені,
ДНК уплела
в райдужні гобелени.
2025.06.30
21:47
Аритмія в думках, аритмія у вірші.
Ми шукаємо ритми, що розламують ніші.
Ми шукаємо сенсу у грудах каміння.
У стихії шукаємо знаків творіння.
У безликості прагнем побачить обличчя.
І порядок у хаосі, в темряві - свічі.
Ми шукаємо ритми, що розламують ніші.
Ми шукаємо сенсу у грудах каміння.
У стихії шукаємо знаків творіння.
У безликості прагнем побачить обличчя.
І порядок у хаосі, в темряві - свічі.
2025.06.30
10:42
Смакую червня спілий день останній
раюючи, бо завтра утече,
а з абрикос медових спозарання
гарячий липень пироги спече.
Посушить стиглі яблука і груші
на бурштиново-запашний узвар,
задухмяніє пелюстками ружі
раюючи, бо завтра утече,
а з абрикос медових спозарання
гарячий липень пироги спече.
Посушить стиглі яблука і груші
на бурштиново-запашний узвар,
задухмяніє пелюстками ружі
2025.06.30
09:12
Частина друга
Жовч і кров
1930 рік
Потяг Львів-Підгайці на кінцеву станцію прибув із запізненням. Пасажир у білому костюмі та капелюсі упродовж усієї мандрівки звертав увагу на підрозділи польських військових, які й затримували рух потягу, сідаючи в
2025.06.30
08:21
На подвір'ї, біля хати,
в кропиві та бузині
дозрівають пелехаті
чорнобривці запашні.
На порозі чорний вужик
примостився спочивать.
Квітнуть мальви, маки, ружі —
в кропиві та бузині
дозрівають пелехаті
чорнобривці запашні.
На порозі чорний вужик
примостився спочивать.
Квітнуть мальви, маки, ружі —
2025.06.30
05:48
Закохані до згуби
Лише в своїх дружин, –
Дбайливі однолюби
Додому йдуть з гостин.
Хоч ген затишна гавань,
А тут – низенький тин, –
Наліво, чи направо,
Не зверне ні один.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Лише в своїх дружин, –
Дбайливі однолюби
Додому йдуть з гостин.
Хоч ген затишна гавань,
А тут – низенький тин, –
Наліво, чи направо,
Не зверне ні один.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
2024.12.24
2024.10.17
2024.08.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Надія Таршин (1949) /
Проза
Ранок
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Ранок
Світає, із круглої тарілки, що у кутку світлиці чути спочатку тріск, а потім звучить гучна пісня, слова якої для малої Надійки не усі зрозумілі, бо у їх селі ніхто так не розмовляє, а мама каже, що це гімн і що пора уже просинатися. Маленька потирає заспані оченята кулачками і солодко позіхає. Вставати з теплого ліжечка їй не хочеться, а корівку гнати на пашу окрім малої нема кому. У мами на руках маленький братик, старша сестра у школі, а тато із самого ранку пішов на свою дуже відповідальну роботу. Він працює на дизельній електростанції у колгоспі – перший електрик. Мама втішає дівчинку, що біля корови вона доспить, кладе у кишеню старенької куфайки окраєць хліба і веде корову до тітки Ганни на горб пастися. Сонна Надійка плентається позаду. Мама путає корову і вертається додому до немовляти і до печі, а мала пастушка залишається сам на сам з неозорим лугом, який простелився під її ногами на кілометри, аж до сусіднього села Диків. А посеред лугу стоїть висока гора, мама каже, що то замкова гора, і там у давнину стояв замок, а ще на лузі три величезні вирви від авіаційних бомб і малеча, коли біжить на луг гратися, то так і каже на першу, або на другу бомбу, бо до третьої майже ніколи не добігають. А ця третя не витолочена дитячими ногами заросла уся квітами небаченої краси – на високих ніжках великі суцвіття рожевих квітів. Надійка коли дивиться на них, то всередині від такої краси щось завмирає і маленька довго не може відірвати від них погляду. Влітку після рясних дощів бомби заповнюються водою і уся дітвора прибігає сюди купатися і мами не сваряться, бо не глибоко, але літечко по-справжньому ще не настало і у бомбах вода дуже холодна, дівчинка пробувала, коли корови пили там воду.
На другому боці горба свою корову пасе тітка Мар’я, їх сусідка. Мама чомусь її не любить, називає відьмою і наказує малій, щоб слідкувала і Мар’ю до їх худобини не підпускала, бо забере молоко у корови. Дівчинка не дуже розуміє про що каже мама, але намагається пасти корову подалі від сусідчиної, бо після недавнього випадку і сама її боїться. Вона ж не винна, що так сталося, побачила на сусідчиному городі яскраві зелені кущики моркви і подумала, що у сусідки морква уже дозріла, а солоденького їй дуже хотілося і вона вирішила поласувати сусідчиною морквою і потягнула її за зелений чубчик. Вирвала спочатку одну величезну морквину, а потім другу, а до третьої не дійшло, бо Мар’я помітила, малу, що вовтузилася на її городі і зчинила неймовірний лемент, що її висадки повиривали. Що таке висадки, Надя ще не знала, перелякана побігла у хату і заховалася за піч. Чула, як мама перепрошує Мар’ю за її вчинок, а сусідка все не втихала. Маленька з острахом чекала маму у хаті, але та зайшла і не сварила донечку, а тільки попросила ніколи у чужий город не лізти, бо це великий сором, брати чиєсь, а не своє. а ввечері розповідала батькові про цю пригоду і він чомусь усміхався. І от уже декілька днів маленька намагається не попадати на очі сусідці. Корова хрумтить соковитою травою і прокладає по густій сизій росі темні сліди і росяний горб увесь уже ніби у візерунках. Сонечко пригріває і у великій ватяній куфайці, що сягає майже до п’ят, малій тепло і хочеться спати. Вона опускається на холодну росяну траву, підгинає під себе ноги калачиком і починає дрімати. Вранішнє сонце ласкаво ковзає по дитячому личку. Прокидається дівчинка від голосного крику і зразу ж, розплющивши очі, шукає корову, чи не у шкоді бува, але корова пасеться неподалік, а зверху над малою нависла постать її рідної тітки Ганни і вона гучним голосом когось лає. Прислухається, а це вона її батьків сварить, що її таку маленьку відправили корову пасти і дитина може застудитися, лежачи на холодній землі і ще кричала усяку всячину, але вона не дуже слухає тітку, бо розуміє, що братика мамі немає на кого лишити, бо одна бабуся живе далеко, а друга у якомусь Хабаровську, мама розповідала, що туди дуже довго їхати поїздом. Тітка Ганна припнула корову на довгий ланцюг і пішла додому. Надійка чула, як батько називав чоловіка тітки Ганни чудернацьким словом – спекулянт. А ще чула, як мама у відповідь казала батькові, що хоч і спекулянт, а у них є зажди хліб і до хліба і п’ятеро дітей не голодують, а у батьковім колгоспі він має дулю з маком. Від тітки війнуло чимось їстівним і смачним і малій дуже захотілося їсти. Вийняла з кишені окраєць хліба і почала поволі відщипувати, розтягуючи насолоду. Сонце піднімалося над лугом і у його промінні роса сяяла і переливалася усіма барвами. Маленька помічниця, мов зачарована дивилася на казкову красу ранкового, росяного лугу. Корови мирно пощипуючи траву уже геть позбивали біля неї росу, але луг ще сяє, бо туди їм не можна, він колгоспний і там трава буде рости і дозрівати аж до самого сінокосу.
12.08. 2016р Надія Таршин.
На другому боці горба свою корову пасе тітка Мар’я, їх сусідка. Мама чомусь її не любить, називає відьмою і наказує малій, щоб слідкувала і Мар’ю до їх худобини не підпускала, бо забере молоко у корови. Дівчинка не дуже розуміє про що каже мама, але намагається пасти корову подалі від сусідчиної, бо після недавнього випадку і сама її боїться. Вона ж не винна, що так сталося, побачила на сусідчиному городі яскраві зелені кущики моркви і подумала, що у сусідки морква уже дозріла, а солоденького їй дуже хотілося і вона вирішила поласувати сусідчиною морквою і потягнула її за зелений чубчик. Вирвала спочатку одну величезну морквину, а потім другу, а до третьої не дійшло, бо Мар’я помітила, малу, що вовтузилася на її городі і зчинила неймовірний лемент, що її висадки повиривали. Що таке висадки, Надя ще не знала, перелякана побігла у хату і заховалася за піч. Чула, як мама перепрошує Мар’ю за її вчинок, а сусідка все не втихала. Маленька з острахом чекала маму у хаті, але та зайшла і не сварила донечку, а тільки попросила ніколи у чужий город не лізти, бо це великий сором, брати чиєсь, а не своє. а ввечері розповідала батькові про цю пригоду і він чомусь усміхався. І от уже декілька днів маленька намагається не попадати на очі сусідці. Корова хрумтить соковитою травою і прокладає по густій сизій росі темні сліди і росяний горб увесь уже ніби у візерунках. Сонечко пригріває і у великій ватяній куфайці, що сягає майже до п’ят, малій тепло і хочеться спати. Вона опускається на холодну росяну траву, підгинає під себе ноги калачиком і починає дрімати. Вранішнє сонце ласкаво ковзає по дитячому личку. Прокидається дівчинка від голосного крику і зразу ж, розплющивши очі, шукає корову, чи не у шкоді бува, але корова пасеться неподалік, а зверху над малою нависла постать її рідної тітки Ганни і вона гучним голосом когось лає. Прислухається, а це вона її батьків сварить, що її таку маленьку відправили корову пасти і дитина може застудитися, лежачи на холодній землі і ще кричала усяку всячину, але вона не дуже слухає тітку, бо розуміє, що братика мамі немає на кого лишити, бо одна бабуся живе далеко, а друга у якомусь Хабаровську, мама розповідала, що туди дуже довго їхати поїздом. Тітка Ганна припнула корову на довгий ланцюг і пішла додому. Надійка чула, як батько називав чоловіка тітки Ганни чудернацьким словом – спекулянт. А ще чула, як мама у відповідь казала батькові, що хоч і спекулянт, а у них є зажди хліб і до хліба і п’ятеро дітей не голодують, а у батьковім колгоспі він має дулю з маком. Від тітки війнуло чимось їстівним і смачним і малій дуже захотілося їсти. Вийняла з кишені окраєць хліба і почала поволі відщипувати, розтягуючи насолоду. Сонце піднімалося над лугом і у його промінні роса сяяла і переливалася усіма барвами. Маленька помічниця, мов зачарована дивилася на казкову красу ранкового, росяного лугу. Корови мирно пощипуючи траву уже геть позбивали біля неї росу, але луг ще сяє, бо туди їм не можна, він колгоспний і там трава буде рости і дозрівати аж до самого сінокосу.
12.08. 2016р Надія Таршин.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію