
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.09.04
21:59
Ці марення і візії природи
Прорвуться крізь тюрму в'язких снігів.
Фантазія народиться в пологах,
Як повінь із бетонних берегів.
Фантазію ніщо уже не спинить,
Її сніги на крилах понесуть.
Ти в космос запускаєш довгий спінінг,
Прорвуться крізь тюрму в'язких снігів.
Фантазія народиться в пологах,
Як повінь із бетонних берегів.
Фантазію ніщо уже не спинить,
Її сніги на крилах понесуть.
Ти в космос запускаєш довгий спінінг,
2025.09.04
19:28
Московія у ті часи росла.
Мов ракова пухлина розповзалась.
Земель собі в Європі нахапалась,
Уже й до Польщі руки простягла.
Упхавши Казахстан за дві щоки,
На Індію вже хижо позирала,
Хоч Англія в той час там панувала
Та москалі вже мріяли – «поки»
Мов ракова пухлина розповзалась.
Земель собі в Європі нахапалась,
Уже й до Польщі руки простягла.
Упхавши Казахстан за дві щоки,
На Індію вже хижо позирала,
Хоч Англія в той час там панувала
Та москалі вже мріяли – «поки»
2025.09.04
15:42
Тато сина обіймав,
Тепло в щічку цілував:
"Сину мій, рости великий,
Усміхайся сонцелико!
Славний, дужий богатир
Будеш ти, синок, повір,
Станеш воїном ти грізним -
Захистиш свою Вітчизу.
Тепло в щічку цілував:
"Сину мій, рости великий,
Усміхайся сонцелико!
Славний, дужий богатир
Будеш ти, синок, повір,
Станеш воїном ти грізним -
Захистиш свою Вітчизу.
2025.09.04
14:28
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 8 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом авторки, ексклюзивно для цієї поезії.
Солом'яне з
Солом'яне з
2025.09.04
12:48
Не забарилась панна, то ж прийшла
у чудернацькій сукні вересневій.
Через плече химерна сумка-клатч.
Одежа, ніби знята з манекена.
А туфлі модні з жовтим ланцюжком,
і цокають легкі підбори вправно.
Злетілись серпокрильці табуном,
але у вирій їм ще,
у чудернацькій сукні вересневій.
Через плече химерна сумка-клатч.
Одежа, ніби знята з манекена.
А туфлі модні з жовтим ланцюжком,
і цокають легкі підбори вправно.
Злетілись серпокрильці табуном,
але у вирій їм ще,
2025.09.04
12:44
Сойка-віщунка
Пророчить журбу
(Бо осінь – як тінь неминуча)
(Бо трохи малярством
Заповнює вічність
Гончар кулястих глеків
Бородатий філософ –
Майстер Бо).
Пророчить журбу
(Бо осінь – як тінь неминуча)
(Бо трохи малярством
Заповнює вічність
Гончар кулястих глеків
Бородатий філософ –
Майстер Бо).
2025.09.04
09:45
Сьорбнула я біди чимало,
не віриться — «зурочив хтось.»
Що мало статися, те сталось,
що мало бути те збулось.
В собі копатися не буду,
шукати винних не берусь.
Невже зробили ляльку-вуду
не віриться — «зурочив хтось.»
Що мало статися, те сталось,
що мало бути те збулось.
В собі копатися не буду,
шукати винних не берусь.
Невже зробили ляльку-вуду
2025.09.04
09:19
Притулюся до твого живота вухом,
щоб розчути далекі звуки,
як божественну музику, буду слухати
грядущого серця стукіт…
2025 рік
щоб розчути далекі звуки,
як божественну музику, буду слухати
грядущого серця стукіт…
2025 рік
2025.09.04
07:46
Завжди чогось не вистачає
І перебір завжди чогось, -
То в небі птиць усяких зграї,
То в перельоті крук, чи дрозд.
Уже давно нема балансу
В художній творчості моїй,
Бо щодоби пишу романси,
А п'єсам - зась у їхній стрій.
І перебір завжди чогось, -
То в небі птиць усяких зграї,
То в перельоті крук, чи дрозд.
Уже давно нема балансу
В художній творчості моїй,
Бо щодоби пишу романси,
А п'єсам - зась у їхній стрій.
2025.09.03
21:47
Стілець вибвають з-під ніг
Та так, що ти ледве встигаєш
Ступить на небесний поріг.
Луна пронесеться над гаєм.
І як же писати, творить,
Коли навіть столу немає?
Така зачарована мить
Та так, що ти ледве встигаєш
Ступить на небесний поріг.
Луна пронесеться над гаєм.
І як же писати, творить,
Коли навіть столу немає?
Така зачарована мить
2025.09.03
20:07
Нестерпно, Всевишній, нудьгую
за радістю дихати щастям,
за тим, кого згадую всує
на сповіді перед причастям.
За світло розкішними днями,
що небо стелили під п'яти,
спливали у даль журавлями
за радістю дихати щастям,
за тим, кого згадую всує
на сповіді перед причастям.
За світло розкішними днями,
що небо стелили під п'яти,
спливали у даль журавлями
2025.09.03
18:08
Мені здається часом, що солдати,
Які з кривавих не прийшли полів,
В блакитне небо вознеслись крилато,
Перетворились в білих журавлів.
Вони і дотепер з часів далеких
Летять і озиваються до нас.
Чи не тому, ми, дивлячись на небо,
Які з кривавих не прийшли полів,
В блакитне небо вознеслись крилато,
Перетворились в білих журавлів.
Вони і дотепер з часів далеких
Летять і озиваються до нас.
Чи не тому, ми, дивлячись на небо,
2025.09.03
16:19
атож-бо день руйнує ніч
ночі ділять день
чи ховайся чи біжи
проривайся на інший бік
проривайся на інший бік
проривайся на інший бік ей
ночі ділять день
чи ховайся чи біжи
проривайся на інший бік
проривайся на інший бік
проривайся на інший бік ей
2025.09.03
09:57
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 9 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом авторки, ексклюзивно для цієї поезії.
Пензликом
Пензликом
2025.09.03
05:20
Усамітнення вечірні
Зазвичай приносять зиск, –
Серце б’ється рівномірно
І стає стабільним тиск.
Вже без помочі цигарки,
Віршам змісту надаю, –
Букви сіються на аркуш,
Наче зерна у ріллю.
Зазвичай приносять зиск, –
Серце б’ється рівномірно
І стає стабільним тиск.
Вже без помочі цигарки,
Віршам змісту надаю, –
Букви сіються на аркуш,
Наче зерна у ріллю.
2025.09.02
22:08
Танцюють порожні віки.
Всміхається маска в загрозі.
Простягне подібність руки
Сатир у вигадливій позі.
В палкому натхненні спектакль
Розігрує хтось у абсурді.
В нім кожен намічений такт
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Всміхається маска в загрозі.
Простягне подібність руки
Сатир у вигадливій позі.
В палкому натхненні спектакль
Розігрує хтось у абсурді.
В нім кожен намічений такт
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.08.19
2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
2024.12.24
2024.10.17
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Надія Таршин (1949) /
Проза
Ранок
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Ранок
Світає, із круглої тарілки, що у кутку світлиці чути спочатку тріск, а потім звучить гучна пісня, слова якої для малої Надійки не усі зрозумілі, бо у їх селі ніхто так не розмовляє, а мама каже, що це гімн і що пора уже просинатися. Маленька потирає заспані оченята кулачками і солодко позіхає. Вставати з теплого ліжечка їй не хочеться, а корівку гнати на пашу окрім малої нема кому. У мами на руках маленький братик, старша сестра у школі, а тато із самого ранку пішов на свою дуже відповідальну роботу. Він працює на дизельній електростанції у колгоспі – перший електрик. Мама втішає дівчинку, що біля корови вона доспить, кладе у кишеню старенької куфайки окраєць хліба і веде корову до тітки Ганни на горб пастися. Сонна Надійка плентається позаду. Мама путає корову і вертається додому до немовляти і до печі, а мала пастушка залишається сам на сам з неозорим лугом, який простелився під її ногами на кілометри, аж до сусіднього села Диків. А посеред лугу стоїть висока гора, мама каже, що то замкова гора, і там у давнину стояв замок, а ще на лузі три величезні вирви від авіаційних бомб і малеча, коли біжить на луг гратися, то так і каже на першу, або на другу бомбу, бо до третьої майже ніколи не добігають. А ця третя не витолочена дитячими ногами заросла уся квітами небаченої краси – на високих ніжках великі суцвіття рожевих квітів. Надійка коли дивиться на них, то всередині від такої краси щось завмирає і маленька довго не може відірвати від них погляду. Влітку після рясних дощів бомби заповнюються водою і уся дітвора прибігає сюди купатися і мами не сваряться, бо не глибоко, але літечко по-справжньому ще не настало і у бомбах вода дуже холодна, дівчинка пробувала, коли корови пили там воду.
На другому боці горба свою корову пасе тітка Мар’я, їх сусідка. Мама чомусь її не любить, називає відьмою і наказує малій, щоб слідкувала і Мар’ю до їх худобини не підпускала, бо забере молоко у корови. Дівчинка не дуже розуміє про що каже мама, але намагається пасти корову подалі від сусідчиної, бо після недавнього випадку і сама її боїться. Вона ж не винна, що так сталося, побачила на сусідчиному городі яскраві зелені кущики моркви і подумала, що у сусідки морква уже дозріла, а солоденького їй дуже хотілося і вона вирішила поласувати сусідчиною морквою і потягнула її за зелений чубчик. Вирвала спочатку одну величезну морквину, а потім другу, а до третьої не дійшло, бо Мар’я помітила, малу, що вовтузилася на її городі і зчинила неймовірний лемент, що її висадки повиривали. Що таке висадки, Надя ще не знала, перелякана побігла у хату і заховалася за піч. Чула, як мама перепрошує Мар’ю за її вчинок, а сусідка все не втихала. Маленька з острахом чекала маму у хаті, але та зайшла і не сварила донечку, а тільки попросила ніколи у чужий город не лізти, бо це великий сором, брати чиєсь, а не своє. а ввечері розповідала батькові про цю пригоду і він чомусь усміхався. І от уже декілька днів маленька намагається не попадати на очі сусідці. Корова хрумтить соковитою травою і прокладає по густій сизій росі темні сліди і росяний горб увесь уже ніби у візерунках. Сонечко пригріває і у великій ватяній куфайці, що сягає майже до п’ят, малій тепло і хочеться спати. Вона опускається на холодну росяну траву, підгинає під себе ноги калачиком і починає дрімати. Вранішнє сонце ласкаво ковзає по дитячому личку. Прокидається дівчинка від голосного крику і зразу ж, розплющивши очі, шукає корову, чи не у шкоді бува, але корова пасеться неподалік, а зверху над малою нависла постать її рідної тітки Ганни і вона гучним голосом когось лає. Прислухається, а це вона її батьків сварить, що її таку маленьку відправили корову пасти і дитина може застудитися, лежачи на холодній землі і ще кричала усяку всячину, але вона не дуже слухає тітку, бо розуміє, що братика мамі немає на кого лишити, бо одна бабуся живе далеко, а друга у якомусь Хабаровську, мама розповідала, що туди дуже довго їхати поїздом. Тітка Ганна припнула корову на довгий ланцюг і пішла додому. Надійка чула, як батько називав чоловіка тітки Ганни чудернацьким словом – спекулянт. А ще чула, як мама у відповідь казала батькові, що хоч і спекулянт, а у них є зажди хліб і до хліба і п’ятеро дітей не голодують, а у батьковім колгоспі він має дулю з маком. Від тітки війнуло чимось їстівним і смачним і малій дуже захотілося їсти. Вийняла з кишені окраєць хліба і почала поволі відщипувати, розтягуючи насолоду. Сонце піднімалося над лугом і у його промінні роса сяяла і переливалася усіма барвами. Маленька помічниця, мов зачарована дивилася на казкову красу ранкового, росяного лугу. Корови мирно пощипуючи траву уже геть позбивали біля неї росу, але луг ще сяє, бо туди їм не можна, він колгоспний і там трава буде рости і дозрівати аж до самого сінокосу.
12.08. 2016р Надія Таршин.
На другому боці горба свою корову пасе тітка Мар’я, їх сусідка. Мама чомусь її не любить, називає відьмою і наказує малій, щоб слідкувала і Мар’ю до їх худобини не підпускала, бо забере молоко у корови. Дівчинка не дуже розуміє про що каже мама, але намагається пасти корову подалі від сусідчиної, бо після недавнього випадку і сама її боїться. Вона ж не винна, що так сталося, побачила на сусідчиному городі яскраві зелені кущики моркви і подумала, що у сусідки морква уже дозріла, а солоденького їй дуже хотілося і вона вирішила поласувати сусідчиною морквою і потягнула її за зелений чубчик. Вирвала спочатку одну величезну морквину, а потім другу, а до третьої не дійшло, бо Мар’я помітила, малу, що вовтузилася на її городі і зчинила неймовірний лемент, що її висадки повиривали. Що таке висадки, Надя ще не знала, перелякана побігла у хату і заховалася за піч. Чула, як мама перепрошує Мар’ю за її вчинок, а сусідка все не втихала. Маленька з острахом чекала маму у хаті, але та зайшла і не сварила донечку, а тільки попросила ніколи у чужий город не лізти, бо це великий сором, брати чиєсь, а не своє. а ввечері розповідала батькові про цю пригоду і він чомусь усміхався. І от уже декілька днів маленька намагається не попадати на очі сусідці. Корова хрумтить соковитою травою і прокладає по густій сизій росі темні сліди і росяний горб увесь уже ніби у візерунках. Сонечко пригріває і у великій ватяній куфайці, що сягає майже до п’ят, малій тепло і хочеться спати. Вона опускається на холодну росяну траву, підгинає під себе ноги калачиком і починає дрімати. Вранішнє сонце ласкаво ковзає по дитячому личку. Прокидається дівчинка від голосного крику і зразу ж, розплющивши очі, шукає корову, чи не у шкоді бува, але корова пасеться неподалік, а зверху над малою нависла постать її рідної тітки Ганни і вона гучним голосом когось лає. Прислухається, а це вона її батьків сварить, що її таку маленьку відправили корову пасти і дитина може застудитися, лежачи на холодній землі і ще кричала усяку всячину, але вона не дуже слухає тітку, бо розуміє, що братика мамі немає на кого лишити, бо одна бабуся живе далеко, а друга у якомусь Хабаровську, мама розповідала, що туди дуже довго їхати поїздом. Тітка Ганна припнула корову на довгий ланцюг і пішла додому. Надійка чула, як батько називав чоловіка тітки Ганни чудернацьким словом – спекулянт. А ще чула, як мама у відповідь казала батькові, що хоч і спекулянт, а у них є зажди хліб і до хліба і п’ятеро дітей не голодують, а у батьковім колгоспі він має дулю з маком. Від тітки війнуло чимось їстівним і смачним і малій дуже захотілося їсти. Вийняла з кишені окраєць хліба і почала поволі відщипувати, розтягуючи насолоду. Сонце піднімалося над лугом і у його промінні роса сяяла і переливалася усіма барвами. Маленька помічниця, мов зачарована дивилася на казкову красу ранкового, росяного лугу. Корови мирно пощипуючи траву уже геть позбивали біля неї росу, але луг ще сяє, бо туди їм не можна, він колгоспний і там трава буде рости і дозрівати аж до самого сінокосу.
12.08. 2016р Надія Таршин.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію