Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.10.30
18:21
Землетруси, повені, цунамі,
Ще дощів кислотних дикі танці...
Це земля здригається під нами,
Атмосфера з нею в резонансі.
Смог і смерчі, різні катастрофи –
Вдосталь уже знаків Провидіння.
Руйнуватиме свій Світ допоки
Ще дощів кислотних дикі танці...
Це земля здригається під нами,
Атмосфера з нею в резонансі.
Смог і смерчі, різні катастрофи –
Вдосталь уже знаків Провидіння.
Руйнуватиме свій Світ допоки
2025.10.30
11:18
Люблю, коли біцухами натягую футболку,
Іду, такий, по вулиці — знімаю собі тьолку.
Іду, такий, по вулиці — знімаю собі тьолку.
2025.10.30
10:52
«На вікні свіча миготіла»…
Мати дитинча мовчки їла,
їла-доїдала.
Смачно чи не смачно було,
але всі про те вже забули.
Україна салом заросла!
Пнеться в матки пузо вгору
Мати дитинча мовчки їла,
їла-доїдала.
Смачно чи не смачно було,
але всі про те вже забули.
Україна салом заросла!
Пнеться в матки пузо вгору
2025.10.30
10:03
Мені би трішечки б тепла
Твоїх очей і губ, не проти?
І ти щоб пахла і цвіла…
Дай Боже, знати
До суботи…
Мені би спокою… мені б…
І бажано, щоб без сюрпризів
Твоїх очей і губ, не проти?
І ти щоб пахла і цвіла…
Дай Боже, знати
До суботи…
Мені би спокою… мені б…
І бажано, щоб без сюрпризів
2025.10.29
22:28
Не вслухаюсь в гамір дітвори,
у гомінкі перепалки дорослих,
а от пронизливі надривні
зойки амбулансів тривожать серце,
і на їхній одчайдушний клич
пошепки Всевишнього прошу,
щоб швидше добрались до мети,
і потерпілого вдалося врятувати.
у гомінкі перепалки дорослих,
а от пронизливі надривні
зойки амбулансів тривожать серце,
і на їхній одчайдушний клич
пошепки Всевишнього прошу,
щоб швидше добрались до мети,
і потерпілого вдалося врятувати.
2025.10.29
21:47
Старий зруйнований парк
ніби після запеклого бою.
Старі атракціони й будівлі
зносять, утворюючи пустку,
яку нічим заповнити,
яка волає до нас усіх,
яка ставить питання,
на які неможливо відповісти,
ніби після запеклого бою.
Старі атракціони й будівлі
зносять, утворюючи пустку,
яку нічим заповнити,
яка волає до нас усіх,
яка ставить питання,
на які неможливо відповісти,
2025.10.29
18:32
Вже гарненькі дівчатка у ліжку, мабуть
Вітці сього міста намагаються, жмуть
Щоб коня Пола Ревіра реінкарнуть
А містечку – чого нервувати
Душа Бели Стар поглум передає
Єзавелі-черниці й та шалено плете
Півперуку для Різника-Джека що є
Вітці сього міста намагаються, жмуть
Щоб коня Пола Ревіра реінкарнуть
А містечку – чого нервувати
Душа Бели Стар поглум передає
Єзавелі-черниці й та шалено плете
Півперуку для Різника-Джека що є
2025.10.29
17:54
Народжуються десь, а може поруч,
Цнотливі та незаймані слова.
Та де шукати? Спереду, праворуч?
Як завжди таємниця вікова.
Промовить хто, почуєш їх від кого?
Як лине недоторкана трава
До сонця. Так торуємо дорогу
До тих, хто має справжні почуття,
Цнотливі та незаймані слова.
Та де шукати? Спереду, праворуч?
Як завжди таємниця вікова.
Промовить хто, почуєш їх від кого?
Як лине недоторкана трава
До сонця. Так торуємо дорогу
До тих, хто має справжні почуття,
2025.10.29
13:15
А для мене негода - вона у замащених берцях
Об окопної глини тягучу і ржаву багнюку.
То не дощ, що мені цілу ніч підвіконнями стукав.
Дощ - це там, де солдату на плечі натомлені ллється.
Де тяжіє розгрузка, де мокрі несушені ноги,
Де гарячого чаю
Об окопної глини тягучу і ржаву багнюку.
То не дощ, що мені цілу ніч підвіконнями стукав.
Дощ - це там, де солдату на плечі натомлені ллється.
Де тяжіє розгрузка, де мокрі несушені ноги,
Де гарячого чаю
2025.10.29
11:51
Іржа в іржі не іржавіє…
Вода з водою все це бачить.
Тому, хто бачити не вміє
Навряд чи Видиво пробачить.
Надія, все ж, оптомістична:
Є інші видиви: калюжі…
Ну а якщо ви симпатичні —
Вам поталанило предуже…
Вода з водою все це бачить.
Тому, хто бачити не вміє
Навряд чи Видиво пробачить.
Надія, все ж, оптомістична:
Є інші видиви: калюжі…
Ну а якщо ви симпатичні —
Вам поталанило предуже…
2025.10.29
06:04
Пообіді в гастрономі
Я зустрів сусідку Тому
З імпозантним чоловіком
Одного зі мною віку.
Він всміхався без упину
І все гладив Томи спину,
Поки та не захотіла
Від руки звільнити тіло,
Я зустрів сусідку Тому
З імпозантним чоловіком
Одного зі мною віку.
Він всміхався без упину
І все гладив Томи спину,
Поки та не захотіла
Від руки звільнити тіло,
2025.10.28
22:03
Вогненні мечі - це основа закону.
Ми перед мечами присягу даєм.
Вогненні мечі, як таємні ікони,
Які кровоточать у полі знамен.
Вогненні мечі у танку хаотичнім,
У щільному колі хоругв і списів.
Вогненні мечі в нетривалім затишші,
Ми перед мечами присягу даєм.
Вогненні мечі, як таємні ікони,
Які кровоточать у полі знамен.
Вогненні мечі у танку хаотичнім,
У щільному колі хоругв і списів.
Вогненні мечі в нетривалім затишші,
2025.10.28
16:14
Безліч творчих людей
Тут приймали за честь
Набувати ідей
В центрі всіх перехресть,
В місті цім, де стою.
Тож вкладав свій талант
І амбітність свою
Генерал, музикант,
Тут приймали за честь
Набувати ідей
В центрі всіх перехресть,
В місті цім, де стою.
Тож вкладав свій талант
І амбітність свою
Генерал, музикант,
2025.10.28
12:32
Він міг розрізнити сміттєві контейнери за запахом.
Пам’ятав господарів, які викидали в них сміття.
Промишляв на скляній тарі та макулатурі.
Якщо везло знайти пристойні ношені речі,
здавав по п’ять гривен Вірці –
стерві у дві точки: на барахолці
і
2025.10.28
12:12
Коли думкам затісно в тілі,
А вихід замкнений назовні,
Причина навіть не в похміллі,
А в тім, що зникли полюбовні
Я сам по собі… думи вільні.
Інакше виникне дво-бійка...
І знов причина не в похміллі —
А вихід замкнений назовні,
Причина навіть не в похміллі,
А в тім, що зникли полюбовні
Я сам по собі… думи вільні.
Інакше виникне дво-бійка...
І знов причина не в похміллі —
2025.10.28
11:46
Диявол постачає нас вином,
зі своїх пекельних підвалів.
У тебе з рота пахне полином,
це запах вакханальних аномалій.
Я несу тобі крихітку ґлузду,
мов декілька грамів дусту.
Причащаймось частіше й чистішими,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...зі своїх пекельних підвалів.
У тебе з рота пахне полином,
це запах вакханальних аномалій.
Я несу тобі крихітку ґлузду,
мов декілька грамів дусту.
Причащаймось частіше й чистішими,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.09.04
2025.08.19
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Надія Таршин (1949) /
Проза
Ранок
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Ранок
Світає, із круглої тарілки, що у кутку світлиці чути спочатку тріск, а потім звучить гучна пісня, слова якої для малої Надійки не усі зрозумілі, бо у їх селі ніхто так не розмовляє, а мама каже, що це гімн і що пора уже просинатися. Маленька потирає заспані оченята кулачками і солодко позіхає. Вставати з теплого ліжечка їй не хочеться, а корівку гнати на пашу окрім малої нема кому. У мами на руках маленький братик, старша сестра у школі, а тато із самого ранку пішов на свою дуже відповідальну роботу. Він працює на дизельній електростанції у колгоспі – перший електрик. Мама втішає дівчинку, що біля корови вона доспить, кладе у кишеню старенької куфайки окраєць хліба і веде корову до тітки Ганни на горб пастися. Сонна Надійка плентається позаду. Мама путає корову і вертається додому до немовляти і до печі, а мала пастушка залишається сам на сам з неозорим лугом, який простелився під її ногами на кілометри, аж до сусіднього села Диків. А посеред лугу стоїть висока гора, мама каже, що то замкова гора, і там у давнину стояв замок, а ще на лузі три величезні вирви від авіаційних бомб і малеча, коли біжить на луг гратися, то так і каже на першу, або на другу бомбу, бо до третьої майже ніколи не добігають. А ця третя не витолочена дитячими ногами заросла уся квітами небаченої краси – на високих ніжках великі суцвіття рожевих квітів. Надійка коли дивиться на них, то всередині від такої краси щось завмирає і маленька довго не може відірвати від них погляду. Влітку після рясних дощів бомби заповнюються водою і уся дітвора прибігає сюди купатися і мами не сваряться, бо не глибоко, але літечко по-справжньому ще не настало і у бомбах вода дуже холодна, дівчинка пробувала, коли корови пили там воду.
На другому боці горба свою корову пасе тітка Мар’я, їх сусідка. Мама чомусь її не любить, називає відьмою і наказує малій, щоб слідкувала і Мар’ю до їх худобини не підпускала, бо забере молоко у корови. Дівчинка не дуже розуміє про що каже мама, але намагається пасти корову подалі від сусідчиної, бо після недавнього випадку і сама її боїться. Вона ж не винна, що так сталося, побачила на сусідчиному городі яскраві зелені кущики моркви і подумала, що у сусідки морква уже дозріла, а солоденького їй дуже хотілося і вона вирішила поласувати сусідчиною морквою і потягнула її за зелений чубчик. Вирвала спочатку одну величезну морквину, а потім другу, а до третьої не дійшло, бо Мар’я помітила, малу, що вовтузилася на її городі і зчинила неймовірний лемент, що її висадки повиривали. Що таке висадки, Надя ще не знала, перелякана побігла у хату і заховалася за піч. Чула, як мама перепрошує Мар’ю за її вчинок, а сусідка все не втихала. Маленька з острахом чекала маму у хаті, але та зайшла і не сварила донечку, а тільки попросила ніколи у чужий город не лізти, бо це великий сором, брати чиєсь, а не своє. а ввечері розповідала батькові про цю пригоду і він чомусь усміхався. І от уже декілька днів маленька намагається не попадати на очі сусідці. Корова хрумтить соковитою травою і прокладає по густій сизій росі темні сліди і росяний горб увесь уже ніби у візерунках. Сонечко пригріває і у великій ватяній куфайці, що сягає майже до п’ят, малій тепло і хочеться спати. Вона опускається на холодну росяну траву, підгинає під себе ноги калачиком і починає дрімати. Вранішнє сонце ласкаво ковзає по дитячому личку. Прокидається дівчинка від голосного крику і зразу ж, розплющивши очі, шукає корову, чи не у шкоді бува, але корова пасеться неподалік, а зверху над малою нависла постать її рідної тітки Ганни і вона гучним голосом когось лає. Прислухається, а це вона її батьків сварить, що її таку маленьку відправили корову пасти і дитина може застудитися, лежачи на холодній землі і ще кричала усяку всячину, але вона не дуже слухає тітку, бо розуміє, що братика мамі немає на кого лишити, бо одна бабуся живе далеко, а друга у якомусь Хабаровську, мама розповідала, що туди дуже довго їхати поїздом. Тітка Ганна припнула корову на довгий ланцюг і пішла додому. Надійка чула, як батько називав чоловіка тітки Ганни чудернацьким словом – спекулянт. А ще чула, як мама у відповідь казала батькові, що хоч і спекулянт, а у них є зажди хліб і до хліба і п’ятеро дітей не голодують, а у батьковім колгоспі він має дулю з маком. Від тітки війнуло чимось їстівним і смачним і малій дуже захотілося їсти. Вийняла з кишені окраєць хліба і почала поволі відщипувати, розтягуючи насолоду. Сонце піднімалося над лугом і у його промінні роса сяяла і переливалася усіма барвами. Маленька помічниця, мов зачарована дивилася на казкову красу ранкового, росяного лугу. Корови мирно пощипуючи траву уже геть позбивали біля неї росу, але луг ще сяє, бо туди їм не можна, він колгоспний і там трава буде рости і дозрівати аж до самого сінокосу.
12.08. 2016р Надія Таршин.
На другому боці горба свою корову пасе тітка Мар’я, їх сусідка. Мама чомусь її не любить, називає відьмою і наказує малій, щоб слідкувала і Мар’ю до їх худобини не підпускала, бо забере молоко у корови. Дівчинка не дуже розуміє про що каже мама, але намагається пасти корову подалі від сусідчиної, бо після недавнього випадку і сама її боїться. Вона ж не винна, що так сталося, побачила на сусідчиному городі яскраві зелені кущики моркви і подумала, що у сусідки морква уже дозріла, а солоденького їй дуже хотілося і вона вирішила поласувати сусідчиною морквою і потягнула її за зелений чубчик. Вирвала спочатку одну величезну морквину, а потім другу, а до третьої не дійшло, бо Мар’я помітила, малу, що вовтузилася на її городі і зчинила неймовірний лемент, що її висадки повиривали. Що таке висадки, Надя ще не знала, перелякана побігла у хату і заховалася за піч. Чула, як мама перепрошує Мар’ю за її вчинок, а сусідка все не втихала. Маленька з острахом чекала маму у хаті, але та зайшла і не сварила донечку, а тільки попросила ніколи у чужий город не лізти, бо це великий сором, брати чиєсь, а не своє. а ввечері розповідала батькові про цю пригоду і він чомусь усміхався. І от уже декілька днів маленька намагається не попадати на очі сусідці. Корова хрумтить соковитою травою і прокладає по густій сизій росі темні сліди і росяний горб увесь уже ніби у візерунках. Сонечко пригріває і у великій ватяній куфайці, що сягає майже до п’ят, малій тепло і хочеться спати. Вона опускається на холодну росяну траву, підгинає під себе ноги калачиком і починає дрімати. Вранішнє сонце ласкаво ковзає по дитячому личку. Прокидається дівчинка від голосного крику і зразу ж, розплющивши очі, шукає корову, чи не у шкоді бува, але корова пасеться неподалік, а зверху над малою нависла постать її рідної тітки Ганни і вона гучним голосом когось лає. Прислухається, а це вона її батьків сварить, що її таку маленьку відправили корову пасти і дитина може застудитися, лежачи на холодній землі і ще кричала усяку всячину, але вона не дуже слухає тітку, бо розуміє, що братика мамі немає на кого лишити, бо одна бабуся живе далеко, а друга у якомусь Хабаровську, мама розповідала, що туди дуже довго їхати поїздом. Тітка Ганна припнула корову на довгий ланцюг і пішла додому. Надійка чула, як батько називав чоловіка тітки Ганни чудернацьким словом – спекулянт. А ще чула, як мама у відповідь казала батькові, що хоч і спекулянт, а у них є зажди хліб і до хліба і п’ятеро дітей не голодують, а у батьковім колгоспі він має дулю з маком. Від тітки війнуло чимось їстівним і смачним і малій дуже захотілося їсти. Вийняла з кишені окраєць хліба і почала поволі відщипувати, розтягуючи насолоду. Сонце піднімалося над лугом і у його промінні роса сяяла і переливалася усіма барвами. Маленька помічниця, мов зачарована дивилася на казкову красу ранкового, росяного лугу. Корови мирно пощипуючи траву уже геть позбивали біля неї росу, але луг ще сяє, бо туди їм не можна, він колгоспний і там трава буде рости і дозрівати аж до самого сінокосу.
12.08. 2016р Надія Таршин.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
