ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.11.21
20:17
Минуле не багате на сонети.
У пам’яті – далекі вояжі
і нинішні осінні вітражі
задля антивоєнного сюжету.
Немає очевидної межі
між істиною й міфами адепта
поезії, іронії, вендети,
У пам’яті – далекі вояжі
і нинішні осінні вітражі
задля антивоєнного сюжету.
Немає очевидної межі
між істиною й міфами адепта
поезії, іронії, вендети,
2024.11.21
19:59
Сидять діди на колоді в Миська попід тином.
Сидять, смалять самокрутки, про щось розмовляють.
Либонь, все обговорили, на шлях поглядають.
Сонечко вже повернулось, вигріва їм спини.
Хто пройде чи то проїде, вітається чемно,
Хоч голосно, а то раптом як
Сидять, смалять самокрутки, про щось розмовляють.
Либонь, все обговорили, на шлях поглядають.
Сонечко вже повернулось, вигріва їм спини.
Хто пройде чи то проїде, вітається чемно,
Хоч голосно, а то раптом як
2024.11.21
18:25
І
До автора немає інтересу,
якщо не інтригує читача
як то, буває, заголовки преси
про деякого горе-діяча.
ІІ
На поприщі поезії немало
До автора немає інтересу,
якщо не інтригує читача
як то, буває, заголовки преси
про деякого горе-діяча.
ІІ
На поприщі поезії немало
2024.11.21
18:18
Ми розучились цінувати слово,
Що знищує нещирість і брехню,
Правдиве, чисте, вільне від полови,
Потужніше за струмені вогню.
Сьогодні зовсім все не так, як вчора!
Всі почуття приховує музей.
Знецінене освідчення прозоре,
Що знищує нещирість і брехню,
Правдиве, чисте, вільне від полови,
Потужніше за струмені вогню.
Сьогодні зовсім все не так, як вчора!
Всі почуття приховує музей.
Знецінене освідчення прозоре,
2024.11.21
17:53
Якщо не в пекло Господь мене спровадить,
а дасть (бозна за віщо) право обирати,
як маю жити в потойбічнім світі,
не спокушуся ні на рай, змальований Кораном ,
ні на таке принадне для смертних воскресіння
(на подив родині й товариству).
Ні, попрошу
а дасть (бозна за віщо) право обирати,
як маю жити в потойбічнім світі,
не спокушуся ні на рай, змальований Кораном ,
ні на таке принадне для смертних воскресіння
(на подив родині й товариству).
Ні, попрошу
2024.11.21
13:44
Цей дивний присмак гіркоти,
Розчинений у спогляданні
Того, що прагнуло цвісти.
Та чи було воно коханням?
Бо сталося одвічне НЕ.
Не там, не з тими, і не поряд.
Тому і туга огорне
Розчинений у спогляданні
Того, що прагнуло цвісти.
Та чи було воно коханням?
Бо сталося одвічне НЕ.
Не там, не з тими, і не поряд.
Тому і туга огорне
2024.11.21
09:49
Ти вся зі світла, цифрового коду, газетних літер, вицвілих ночей,
У хтивому сплетінні повноводних мінливих рік і дивних геометрій.
Земля паломників в тугих меридіанах, блакитних ліній плетиво стрімке.
Що стугонить в лілейних картах стегон
В м'яких, п
У хтивому сплетінні повноводних мінливих рік і дивних геометрій.
Земля паломників в тугих меридіанах, блакитних ліній плетиво стрімке.
Що стугонить в лілейних картах стегон
В м'яких, п
2024.11.21
06:40
Сім разів по сім підряд
Сповідався грішник…
( Є такий в житті обряд,
Коли туго з грішми )
І те ж саме повторив
Знову й знов гучніше.
( Щоби хто не говорив —
Краще бути грішним… )
Сповідався грішник…
( Є такий в житті обряд,
Коли туго з грішми )
І те ж саме повторив
Знову й знов гучніше.
( Щоби хто не говорив —
Краще бути грішним… )
2024.11.21
06:38
Димиться некошене поле.
В озерці скипає вода.
Вогнями вилизує доли.
Повсюди скажена біда.
Огидні очам краєвиди –
Плоди непомірного зла.
Навіщо нас доля в обиду
Жорстоким злочинцям дала?
В озерці скипає вода.
Вогнями вилизує доли.
Повсюди скажена біда.
Огидні очам краєвиди –
Плоди непомірного зла.
Навіщо нас доля в обиду
Жорстоким злочинцям дала?
2024.11.21
04:27
Черешнею бабуся ласувала –
червоний плід, як сонце на зорі.
У сірих стінах сховища-підвалу
чомусь таке згадалося мені.
Вона немов вдивлялась у колишнє
і якось тихо-тихо, без вини,
прошепотіла: «Господи Всевишній,
не допусти онукові війни».
червоний плід, як сонце на зорі.
У сірих стінах сховища-підвалу
чомусь таке згадалося мені.
Вона немов вдивлялась у колишнє
і якось тихо-тихо, без вини,
прошепотіла: «Господи Всевишній,
не допусти онукові війни».
2024.11.21
01:27
Я розіллю л
І
Т
Е
Р
И
Мов ніч, що розливає
Морок осінн
І
Т
Е
Р
И
Мов ніч, що розливає
Морок осінн
2024.11.20
21:31
Наснив тоді я вершників у латах
Слухав про королеву кпин
В барабани били й співали селяни
Лучник стріли слав крізь ліс
Покрик фанфари линув до сонця аж
Сонце прорізло бриз
Як Природа-Мати в рух ішла
У семидесяті ці
Слухав про королеву кпин
В барабани били й співали селяни
Лучник стріли слав крізь ліс
Покрик фанфари линув до сонця аж
Сонце прорізло бриз
Як Природа-Мати в рух ішла
У семидесяті ці
2024.11.20
13:36
Сказала в злості ти: «Іди під три чорти!»
І він пішов, не знаючи у бік який іти.
І байдуже – направо чи наліво...
А ти отямилась, як серце заболіло:
«Ой, лишенько, та що ж я наробила?!..»
Як далі склалось в них – не знати до пуття:
Зійшлись вони чи
І він пішов, не знаючи у бік який іти.
І байдуже – направо чи наліво...
А ти отямилась, як серце заболіло:
«Ой, лишенько, та що ж я наробила?!..»
Як далі склалось в них – не знати до пуття:
Зійшлись вони чи
2024.11.20
09:10
років тому відійшов у засвіти славетний іспанський танцівник Антоніо Гадес.
Мені пощастило бачити його на сцені ще 30-річним, у самому розквіті…
Болеро.
Танцює іспанець.
Ніби рок,
а не танець.
Мені пощастило бачити його на сцені ще 30-річним, у самому розквіті…
Болеро.
Танцює іспанець.
Ніби рок,
а не танець.
2024.11.20
07:07
три яблука
холодні
осінь не гріє
гілля тримає
шкірка ще блискуча гладенька
життя таке тендітне
сіро і сумно
три яблука висять
холодні
осінь не гріє
гілля тримає
шкірка ще блискуча гладенька
життя таке тендітне
сіро і сумно
три яблука висять
2024.11.20
07:04
Батько, донечка, і песик
Всілись якось на траві
Не було там тільки весел
Але поруч солов'ї…
Щебетали і манили…
Сонце липало в очах
І набравшись тої сили
Попросили знімача
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Всілись якось на траві
Не було там тільки весел
Але поруч солов'ї…
Щебетали і манили…
Сонце липало в очах
І набравшись тої сили
Попросили знімача
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.10.17
2024.08.04
2024.07.02
2024.05.20
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Надія Таршин (1949) /
Проза
Ранок
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Ранок
Світає, із круглої тарілки, що у кутку світлиці чути спочатку тріск, а потім звучить гучна пісня, слова якої для малої Надійки не усі зрозумілі, бо у їх селі ніхто так не розмовляє, а мама каже, що це гімн і що пора уже просинатися. Маленька потирає заспані оченята кулачками і солодко позіхає. Вставати з теплого ліжечка їй не хочеться, а корівку гнати на пашу окрім малої нема кому. У мами на руках маленький братик, старша сестра у школі, а тато із самого ранку пішов на свою дуже відповідальну роботу. Він працює на дизельній електростанції у колгоспі – перший електрик. Мама втішає дівчинку, що біля корови вона доспить, кладе у кишеню старенької куфайки окраєць хліба і веде корову до тітки Ганни на горб пастися. Сонна Надійка плентається позаду. Мама путає корову і вертається додому до немовляти і до печі, а мала пастушка залишається сам на сам з неозорим лугом, який простелився під її ногами на кілометри, аж до сусіднього села Диків. А посеред лугу стоїть висока гора, мама каже, що то замкова гора, і там у давнину стояв замок, а ще на лузі три величезні вирви від авіаційних бомб і малеча, коли біжить на луг гратися, то так і каже на першу, або на другу бомбу, бо до третьої майже ніколи не добігають. А ця третя не витолочена дитячими ногами заросла уся квітами небаченої краси – на високих ніжках великі суцвіття рожевих квітів. Надійка коли дивиться на них, то всередині від такої краси щось завмирає і маленька довго не може відірвати від них погляду. Влітку після рясних дощів бомби заповнюються водою і уся дітвора прибігає сюди купатися і мами не сваряться, бо не глибоко, але літечко по-справжньому ще не настало і у бомбах вода дуже холодна, дівчинка пробувала, коли корови пили там воду.
На другому боці горба свою корову пасе тітка Мар’я, їх сусідка. Мама чомусь її не любить, називає відьмою і наказує малій, щоб слідкувала і Мар’ю до їх худобини не підпускала, бо забере молоко у корови. Дівчинка не дуже розуміє про що каже мама, але намагається пасти корову подалі від сусідчиної, бо після недавнього випадку і сама її боїться. Вона ж не винна, що так сталося, побачила на сусідчиному городі яскраві зелені кущики моркви і подумала, що у сусідки морква уже дозріла, а солоденького їй дуже хотілося і вона вирішила поласувати сусідчиною морквою і потягнула її за зелений чубчик. Вирвала спочатку одну величезну морквину, а потім другу, а до третьої не дійшло, бо Мар’я помітила, малу, що вовтузилася на її городі і зчинила неймовірний лемент, що її висадки повиривали. Що таке висадки, Надя ще не знала, перелякана побігла у хату і заховалася за піч. Чула, як мама перепрошує Мар’ю за її вчинок, а сусідка все не втихала. Маленька з острахом чекала маму у хаті, але та зайшла і не сварила донечку, а тільки попросила ніколи у чужий город не лізти, бо це великий сором, брати чиєсь, а не своє. а ввечері розповідала батькові про цю пригоду і він чомусь усміхався. І от уже декілька днів маленька намагається не попадати на очі сусідці. Корова хрумтить соковитою травою і прокладає по густій сизій росі темні сліди і росяний горб увесь уже ніби у візерунках. Сонечко пригріває і у великій ватяній куфайці, що сягає майже до п’ят, малій тепло і хочеться спати. Вона опускається на холодну росяну траву, підгинає під себе ноги калачиком і починає дрімати. Вранішнє сонце ласкаво ковзає по дитячому личку. Прокидається дівчинка від голосного крику і зразу ж, розплющивши очі, шукає корову, чи не у шкоді бува, але корова пасеться неподалік, а зверху над малою нависла постать її рідної тітки Ганни і вона гучним голосом когось лає. Прислухається, а це вона її батьків сварить, що її таку маленьку відправили корову пасти і дитина може застудитися, лежачи на холодній землі і ще кричала усяку всячину, але вона не дуже слухає тітку, бо розуміє, що братика мамі немає на кого лишити, бо одна бабуся живе далеко, а друга у якомусь Хабаровську, мама розповідала, що туди дуже довго їхати поїздом. Тітка Ганна припнула корову на довгий ланцюг і пішла додому. Надійка чула, як батько називав чоловіка тітки Ганни чудернацьким словом – спекулянт. А ще чула, як мама у відповідь казала батькові, що хоч і спекулянт, а у них є зажди хліб і до хліба і п’ятеро дітей не голодують, а у батьковім колгоспі він має дулю з маком. Від тітки війнуло чимось їстівним і смачним і малій дуже захотілося їсти. Вийняла з кишені окраєць хліба і почала поволі відщипувати, розтягуючи насолоду. Сонце піднімалося над лугом і у його промінні роса сяяла і переливалася усіма барвами. Маленька помічниця, мов зачарована дивилася на казкову красу ранкового, росяного лугу. Корови мирно пощипуючи траву уже геть позбивали біля неї росу, але луг ще сяє, бо туди їм не можна, він колгоспний і там трава буде рости і дозрівати аж до самого сінокосу.
12.08. 2016р Надія Таршин.
На другому боці горба свою корову пасе тітка Мар’я, їх сусідка. Мама чомусь її не любить, називає відьмою і наказує малій, щоб слідкувала і Мар’ю до їх худобини не підпускала, бо забере молоко у корови. Дівчинка не дуже розуміє про що каже мама, але намагається пасти корову подалі від сусідчиної, бо після недавнього випадку і сама її боїться. Вона ж не винна, що так сталося, побачила на сусідчиному городі яскраві зелені кущики моркви і подумала, що у сусідки морква уже дозріла, а солоденького їй дуже хотілося і вона вирішила поласувати сусідчиною морквою і потягнула її за зелений чубчик. Вирвала спочатку одну величезну морквину, а потім другу, а до третьої не дійшло, бо Мар’я помітила, малу, що вовтузилася на її городі і зчинила неймовірний лемент, що її висадки повиривали. Що таке висадки, Надя ще не знала, перелякана побігла у хату і заховалася за піч. Чула, як мама перепрошує Мар’ю за її вчинок, а сусідка все не втихала. Маленька з острахом чекала маму у хаті, але та зайшла і не сварила донечку, а тільки попросила ніколи у чужий город не лізти, бо це великий сором, брати чиєсь, а не своє. а ввечері розповідала батькові про цю пригоду і він чомусь усміхався. І от уже декілька днів маленька намагається не попадати на очі сусідці. Корова хрумтить соковитою травою і прокладає по густій сизій росі темні сліди і росяний горб увесь уже ніби у візерунках. Сонечко пригріває і у великій ватяній куфайці, що сягає майже до п’ят, малій тепло і хочеться спати. Вона опускається на холодну росяну траву, підгинає під себе ноги калачиком і починає дрімати. Вранішнє сонце ласкаво ковзає по дитячому личку. Прокидається дівчинка від голосного крику і зразу ж, розплющивши очі, шукає корову, чи не у шкоді бува, але корова пасеться неподалік, а зверху над малою нависла постать її рідної тітки Ганни і вона гучним голосом когось лає. Прислухається, а це вона її батьків сварить, що її таку маленьку відправили корову пасти і дитина може застудитися, лежачи на холодній землі і ще кричала усяку всячину, але вона не дуже слухає тітку, бо розуміє, що братика мамі немає на кого лишити, бо одна бабуся живе далеко, а друга у якомусь Хабаровську, мама розповідала, що туди дуже довго їхати поїздом. Тітка Ганна припнула корову на довгий ланцюг і пішла додому. Надійка чула, як батько називав чоловіка тітки Ганни чудернацьким словом – спекулянт. А ще чула, як мама у відповідь казала батькові, що хоч і спекулянт, а у них є зажди хліб і до хліба і п’ятеро дітей не голодують, а у батьковім колгоспі він має дулю з маком. Від тітки війнуло чимось їстівним і смачним і малій дуже захотілося їсти. Вийняла з кишені окраєць хліба і почала поволі відщипувати, розтягуючи насолоду. Сонце піднімалося над лугом і у його промінні роса сяяла і переливалася усіма барвами. Маленька помічниця, мов зачарована дивилася на казкову красу ранкового, росяного лугу. Корови мирно пощипуючи траву уже геть позбивали біля неї росу, але луг ще сяє, бо туди їм не можна, він колгоспний і там трава буде рости і дозрівати аж до самого сінокосу.
12.08. 2016р Надія Таршин.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію