ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.05.06
00:12
Не зважай. Так нерідко трапляється у житті. Силоміць не закохують. Ще не зумів ніхто це заперечити… Щастя – то казка на DVD. Там вино почуттів – тут у мене суцільний оцет. Не зважай. Хай лисиця-кохання мене гризе, як спартанця, чий образ пригадую все ч
2024.05.05
20:48
Кому – весна, кому – війна,
кому – свята, кому – робота
не до крові, але до поту...
у мене – ода голосна,
а на душі найвища нота.
Не каюся... у самоті
я не сумую і не буду
у цьому повторяти Будду.
кому – свята, кому – робота
не до крові, але до поту...
у мене – ода голосна,
а на душі найвища нота.
Не каюся... у самоті
я не сумую і не буду
у цьому повторяти Будду.
2024.05.05
20:09
П'ять речень
Як утворилася наша ватага і на чому трималася? - одним реченням сформулювати непросто. Скажу так: і звичайнісінький працівник рибного господарства, і пихатий податківець з братами, і я - досвідчений пройдисвіт - усі ми гарно проводили ч
2024.05.05
18:39
Пасха
Якщо хрестять немовля - це злочин. Хрещення вважається нелегітимним, оскільки людина не може сказати навіть слова проти.
Якщо хрестять неповнолітню дитину - це злочин, оскільки дитина не розуміє куди її ведуть. І навіщо. Просто традиція така
2024.05.05
13:01
Коли хтось дива подивитись захотів.
Чи то природне воно, чи то рукотворне,
За тим не треба зовсім пхатися за море,
Долати сотні кілометрів по путі.
Скажімо, хоч би й знаменитий Стоунхендж –
Всього лиш камені, розставлені по колу.
Та в нас у Олевсько
Чи то природне воно, чи то рукотворне,
За тим не треба зовсім пхатися за море,
Долати сотні кілометрів по путі.
Скажімо, хоч би й знаменитий Стоунхендж –
Всього лиш камені, розставлені по колу.
Та в нас у Олевсько
2024.05.05
10:55
Не зупинялось сонце ще три довгі роки,
Витягуючи на світ божий юдеїв.
І тільки по війні, в Єрусалимі, в Яд-вашемі,
В Павільйоні дітей, навіки щезло сонце.
Зрештою, як і місяць.Тільки миготять зірки.
Мільйон зірок –мільйон єврейських душ дитячих
Крич
Витягуючи на світ божий юдеїв.
І тільки по війні, в Єрусалимі, в Яд-вашемі,
В Павільйоні дітей, навіки щезло сонце.
Зрештою, як і місяць.Тільки миготять зірки.
Мільйон зірок –мільйон єврейських душ дитячих
Крич
2024.05.05
02:04
І буде осінь. А мене не буде.
Холодний вітер душу пригорне...
Червоне листя - ліки від застуди...
Настирливий той штамп "що скажуть люди?"
В заручниках не втримає мене!
Над сірим містом плаче сіра хмара...
Невже це так змінилася зима?
Холодний вітер душу пригорне...
Червоне листя - ліки від застуди...
Настирливий той штамп "що скажуть люди?"
В заручниках не втримає мене!
Над сірим містом плаче сіра хмара...
Невже це так змінилася зима?
2024.05.05
00:09
Я далеко не Рильський і не Тарас.
Ну і так воно вийшло, що не Костенко.
З головою, напевно, не все гаразд:
Там щось вітром розбавлене та ріденьке.
Я – хардкорні відлуння від травіат.
Ще б навів порівняння в такому дусі:
Двоголовий гібрид, де за пл
Ну і так воно вийшло, що не Костенко.
З головою, напевно, не все гаразд:
Там щось вітром розбавлене та ріденьке.
Я – хардкорні відлуння від травіат.
Ще б навів порівняння в такому дусі:
Двоголовий гібрид, де за пл
2024.05.04
13:30
Відверті слова не повторюю двічі.
Я знов розгубився. Спливає мій січень.
Хіба забагато мені було треба?
Із сумом дивлюсь у заплакане небо.
Я слухав етюди світанків січневих
І бачив кришталь на високих деревах.
Зима написала для мене картину,
Я знов розгубився. Спливає мій січень.
Хіба забагато мені було треба?
Із сумом дивлюсь у заплакане небо.
Я слухав етюди світанків січневих
І бачив кришталь на високих деревах.
Зима написала для мене картину,
2024.05.04
12:17
сонечко, це кохання
вибору в нас нема
ось показові дані
далі дивись сама
без апріорних тверджень
що воно тут і як:
всі відчуття - як вперше
ніби я знов юнак
вибору в нас нема
ось показові дані
далі дивись сама
без апріорних тверджень
що воно тут і як:
всі відчуття - як вперше
ніби я знов юнак
2024.05.04
11:44
Кислянець, квасок, киселик –
іменується щавель.
Зазвичай, росте у селах,
біля більшості осель.
Берег, луки облюбує,
друзі в нього – сонце, дощ.
Особливо з ним смакує
іменується щавель.
Зазвичай, росте у селах,
біля більшості осель.
Берег, луки облюбує,
друзі в нього – сонце, дощ.
Особливо з ним смакує
2024.05.04
10:49
У незапам’ятні часи,
Коли птахи і звірі бились
І до пуття не було видно
Перевага на чиєму боці,
Осторонь лише кажан тримався.
Просило птаство: «Допоможи!»
А він одповідав: «Та я ж не птаха!»
Благали звірі: «Йди до нас!»
Коли птахи і звірі бились
І до пуття не було видно
Перевага на чиєму боці,
Осторонь лише кажан тримався.
Просило птаство: «Допоможи!»
А він одповідав: «Та я ж не птаха!»
Благали звірі: «Йди до нас!»
2024.05.04
10:02
Коли народ висовує таланти,
то й обирає... шулера й шута,
тому на шиї маємо – ґаранта,
у владі – агентура окупанта,
у нації... курина сліпота.
***
Воююча частина світу
то й обирає... шулера й шута,
тому на шиї маємо – ґаранта,
у владі – агентура окупанта,
у нації... курина сліпота.
***
Воююча частина світу
2024.05.04
08:19
Так забракло мені того променю, що поза хмарами
Заховався у мить, коли падало сонце в сосняк.
Так забракло вишневого білого цвіту, що балував,
І в незвично спекотному квітні у поспіху збляк.
Так забракло хвилини, щоб вгледіти зграю лебедячу.
Так за
Заховався у мить, коли падало сонце в сосняк.
Так забракло вишневого білого цвіту, що балував,
І в незвично спекотному квітні у поспіху збляк.
Так забракло хвилини, щоб вгледіти зграю лебедячу.
Так за
2024.05.04
05:54
В хаті порожньо й надворі
Анічого, крім імли, –
Де ті друзі, що учора
За моїм столом були?
Ані зір на небосхилі,
Ані гаму між садиб, –
Де ті друзі, що твердили
Бути дружніми завжди?
Анічого, крім імли, –
Де ті друзі, що учора
За моїм столом були?
Ані зір на небосхилі,
Ані гаму між садиб, –
Де ті друзі, що твердили
Бути дружніми завжди?
2024.05.03
10:49
Молитва - і подяка, і благання,
В ній розум і сердечні відчуття,
На Божу поміч щире сподівання.
Молитва - і подяка, і благання,
Очищення душі із завмиранням,
В один потік - духовності злиття.
Молитва - і подяка, і благання,
В ній розум і сердечні в
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...В ній розум і сердечні відчуття,
На Божу поміч щире сподівання.
Молитва - і подяка, і благання,
Очищення душі із завмиранням,
В один потік - духовності злиття.
Молитва - і подяка, і благання,
В ній розум і сердечні в
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Артур Сіренко (1965) /
Проза
/
Нотатки відлюдника
Добридень, докторе!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Добридень, докторе!
Добридень, докторе!
Я до Вас з дрібничкою. У мене, власне, всього два прохання: скеруйте мене світлину зробити в ікс-променях і порадьте щось. Справа в тому, що мені по землі ходити боляче. Чи то я так відчуваю, що я землю топчу (а їй теж болить), чи то просто такий вже я чутливий. Я, взагалі, ніколи ні на що не скаржився (бо навіщо) і не хорував ніц ніколи. От тільки майже два роки тому трохи мені голову різали - витягли з голови залізяку. Уявляєте, докторе, літали в повітрі залізячки і одна мені в голову. При тому, що я знав, що залізячки літати можуть, вдягнув на голову казанок такий зелений, але таки один кавалок заліза мені під той казанок залетів та в потилицю стук. Так, працюю. Але роботи в мене якісь постійно дивні були. Колись я в таку трубку дивився на скло, що в кров було вимащене. І за таке розглядання мені ще й гроші платили. А потім я слова людям говорив, а вони слухали і писали, що то я кажу. Ото робота називається. А потім пішов я взагалі на якусь дивну роботу - я займався тим, що в живих людей стріляв. І, напевно, що і вбивав. Уявляєте, я в живих людей стріляв! І то говорили мені, що то благородно, почесно і потрібно. «О, часи, о, звичаї!» І то мусив таке робити, бо інакше ті люди стріляли б в мене і в інших людей, які нічого їм злого не зробили. А зараз я знову повернувся додому, говорю людям слова, і за це дають мені кольорові папірці з портретами різних розумних людей. Я ті папірці потім міняю на їжу та різні потрібні речі. Або просто віддаю людям, а від того в келії моїй вода з рурки тече. Отак і живу. Ні, легкі набряки на моїх ногах то не патологія. Я кілька днів тому горами вештався - кілометрів сорок за два дні прочесав і то високими горами, хоча йти було боляче. А в горах в лісі грибів немає. Не вродили цього року. Цікаво, що старі люди кажуть, що перед великою війною у 1939 році дуже грибів було багато - страшенно вродили. І в 2013 теж - дуже грибів було багато. Читав, що у 1914 так само. Перед війною завжди грибів дуже багато. То як гриби не вродили, то може хоч нарешті мир настане. Я інколи от що думаю. Пройде час, і різні політичні пристрасті і події забудуться, про сучасних політиків і можновладців будуть пам’ятати лише професійні історики. Вузькі спеціалісти. Залишаться в пам’яті людей поети, письменники, художники, філософи... Ми всі пам’ятаємо Сократа, Платона, Софокла, Гіппократа. А хто правив тоді в Афінах, які там пристрасті вирували на Агорі та в Буле, які тирани скидали один одного в полісах, і коли перемагала демократія, а коли олігархія чи аристократія, хто такі архонти і басилеї - ми про це не знаємо або знаємо дуже туманно. Те що Сократа отруїли цикутою знаємо, а за що - не розуміємо. Зрештою, як і сам Сократ не розумів. Всі ці події історії - війни, революції, зміни влади важливі тільки ось в якому контексті - сприяють вони чи протидіють створенню геніальних творів мистецтва. Мені інколи здається, що на війну я пішов тільки для того, щоб написати книги віршів і прози про неї, переживши це все самому. Кажете, якщо з кістками та з суглобами проблеми, то не по Вашому профілю? Шкода. Дякую за пораду, докторе...
Я до Вас з дрібничкою. У мене, власне, всього два прохання: скеруйте мене світлину зробити в ікс-променях і порадьте щось. Справа в тому, що мені по землі ходити боляче. Чи то я так відчуваю, що я землю топчу (а їй теж болить), чи то просто такий вже я чутливий. Я, взагалі, ніколи ні на що не скаржився (бо навіщо) і не хорував ніц ніколи. От тільки майже два роки тому трохи мені голову різали - витягли з голови залізяку. Уявляєте, докторе, літали в повітрі залізячки і одна мені в голову. При тому, що я знав, що залізячки літати можуть, вдягнув на голову казанок такий зелений, але таки один кавалок заліза мені під той казанок залетів та в потилицю стук. Так, працюю. Але роботи в мене якісь постійно дивні були. Колись я в таку трубку дивився на скло, що в кров було вимащене. І за таке розглядання мені ще й гроші платили. А потім я слова людям говорив, а вони слухали і писали, що то я кажу. Ото робота називається. А потім пішов я взагалі на якусь дивну роботу - я займався тим, що в живих людей стріляв. І, напевно, що і вбивав. Уявляєте, я в живих людей стріляв! І то говорили мені, що то благородно, почесно і потрібно. «О, часи, о, звичаї!» І то мусив таке робити, бо інакше ті люди стріляли б в мене і в інших людей, які нічого їм злого не зробили. А зараз я знову повернувся додому, говорю людям слова, і за це дають мені кольорові папірці з портретами різних розумних людей. Я ті папірці потім міняю на їжу та різні потрібні речі. Або просто віддаю людям, а від того в келії моїй вода з рурки тече. Отак і живу. Ні, легкі набряки на моїх ногах то не патологія. Я кілька днів тому горами вештався - кілометрів сорок за два дні прочесав і то високими горами, хоча йти було боляче. А в горах в лісі грибів немає. Не вродили цього року. Цікаво, що старі люди кажуть, що перед великою війною у 1939 році дуже грибів було багато - страшенно вродили. І в 2013 теж - дуже грибів було багато. Читав, що у 1914 так само. Перед війною завжди грибів дуже багато. То як гриби не вродили, то може хоч нарешті мир настане. Я інколи от що думаю. Пройде час, і різні політичні пристрасті і події забудуться, про сучасних політиків і можновладців будуть пам’ятати лише професійні історики. Вузькі спеціалісти. Залишаться в пам’яті людей поети, письменники, художники, філософи... Ми всі пам’ятаємо Сократа, Платона, Софокла, Гіппократа. А хто правив тоді в Афінах, які там пристрасті вирували на Агорі та в Буле, які тирани скидали один одного в полісах, і коли перемагала демократія, а коли олігархія чи аристократія, хто такі архонти і басилеї - ми про це не знаємо або знаємо дуже туманно. Те що Сократа отруїли цикутою знаємо, а за що - не розуміємо. Зрештою, як і сам Сократ не розумів. Всі ці події історії - війни, революції, зміни влади важливі тільки ось в якому контексті - сприяють вони чи протидіють створенню геніальних творів мистецтва. Мені інколи здається, що на війну я пішов тільки для того, щоб написати книги віршів і прози про неї, переживши це все самому. Кажете, якщо з кістками та з суглобами проблеми, то не по Вашому профілю? Шкода. Дякую за пораду, докторе...
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію