Іду дорогою своєю:
Підйоми, спуски, степ, вода.
Іду між правдою й брехнею,
Де поряд щастя і біда.

Поміж камінням, по калюжах,
Через майдани і сміття.
Минаю немічних і дужих,
Несу в собі своє буття.

Десь лізти треба крізь шпарини,
А там повзти серед багнюк.
І не баритися й хвилини,
Бо поряд сотні ніг і рук.

Спішать усі, немов до трону,
Життя наповнюючи вщерть.
Спішать по вічному закону
До станції з іменням смерть.

А що і як було в дорозі,
Кому поміг, кого штовхнув,
Чи, може, збив кого на розі,
Чи, може, за кермом заснув.

А, може, спав ти у палаці,
Чи був у свято без гроша,
Лінивим був, помер від праці -
Залишиться лише душа.

Перед кінцем нема нічого -
Ні славослів’я, ні хули.
Ми всі однакові для Бога -
Все залишили, з чим ішли.