Травинка помирає разом з літом
І осінь все у траур одяга.
А сніг, він помирає на одинці,
Коли усе навколо ожива.

Так плакав сніг останніми сльозами,
Коли прийшла безжалісна весна.
Він знав, вона його не пожаліє,
Вона ж бо смерть для нього принесла.

Я в руки сніг збирала, бо жаліла
Я так його хотіла вберегти,
Але він помирав в моїх долонях
І на руках лишались сліз гіркі сліди.

Ніхто не міг його урятувати,
Усі раділи сонцю і теплу.
Він знав, даремно на зиму чекати,
Вона минула, канула в пітьму.

Останні сльози снігу все котились,
Земля їх радісно і жадібно пила.
І сніг втрачав своє іскристе тіло,
Його душа у небо попливла.

Так сніг помер і сліду не лишилось,
Забувся якось його дар життя.
Природа теплу сонечка раділа,
Для всіх прийшла омріяна весна.

Чому ж усі жаліють так травинку,
Коли вона у лузі замерза,
Але бездушно так радіють смерті снігу,
Ніхто крім нього сліз не пролива?

2004