Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.05
16:56
Віват американському народу!
Завершилися жалюгідні спазми.
Сьогодні він обрав собі свободу
Від торгашів токсичного маразму.
Коротка й переконлива розмова!
Англійською ніхто не крикне "гойда".
Народ сказав своє вагоме слово,
Завершилися жалюгідні спазми.
Сьогодні він обрав собі свободу
Від торгашів токсичного маразму.
Коротка й переконлива розмова!
Англійською ніхто не крикне "гойда".
Народ сказав своє вагоме слово,
2026.11.05
16:38
Лиш два роки проминуло з кривавої битви,
Де вдалося Радзивіллу козаків побити.
Де Кричевський славний згинув й козаків багато,
А вже знову з Литви хмари стали насувати.
Король польський нове військо, кажуть набирає,
Покінчити із козацтвом, мабуть пла
Де вдалося Радзивіллу козаків побити.
Де Кричевський славний згинув й козаків багато,
А вже знову з Литви хмари стали насувати.
Король польський нове військо, кажуть набирає,
Покінчити із козацтвом, мабуть пла
2026.11.05
13:05
Тепер автобус більше не приїде
За визначеним шляхом. Пізній час
Втонув у річці, ніби "Ріо-ріта",
Так відійшов, що вже забув про нас.
Замість вогнів - задавнені корита.
Колючий дріт обплутує Парнас.
За визначеним шляхом не приїдуть
За визначеним шляхом. Пізній час
Втонув у річці, ніби "Ріо-ріта",
Так відійшов, що вже забув про нас.
Замість вогнів - задавнені корита.
Колючий дріт обплутує Парнас.
За визначеним шляхом не приїдуть
2026.11.05
12:11
пора блекаутів і віршів
читати ще писати щось
вигадувати рими ліпші
немовби транс немов гіпноз
коли побачиш чи повіриш
у цьому вирі із марнот
бреде через дорогу лірник
на думці в нього анекдот
читати ще писати щось
вигадувати рими ліпші
немовби транс немов гіпноз
коли побачиш чи повіриш
у цьому вирі із марнот
бреде через дорогу лірник
на думці в нього анекдот
2026.11.05
08:30
ЖАННА Д’АРК: ПОВЕРНЕННЯ В ДОМРЕМІ
(драматичний есей-містерія в голосах з прологом і трьома післядіями)
(до 595-их роковин смерті на вогнищі ЖАННИ Д’АРК, присвячується)
ПРОЛОГ: Три виміри Руана
(30 травня 1431 року. Руанська площа зас
(драматичний есей-містерія в голосах з прологом і трьома післядіями)
(до 595-их роковин смерті на вогнищі ЖАННИ Д’АРК, присвячується)
ПРОЛОГ: Три виміри Руана
(30 травня 1431 року. Руанська площа зас
2026.11.05
08:25
Чую знову клацання копит -
Під копитом кольоровий вид
Крихіток піску на камінцях,
На кривих стежках і манівцях,
У картографічній ворожбі,
Де граки нудьгують на вербі,
Де роки у полум’ї століть
Мимоволі сунуть мимохіть
Під копитом кольоровий вид
Крихіток піску на камінцях,
На кривих стежках і манівцях,
У картографічній ворожбі,
Де граки нудьгують на вербі,
Де роки у полум’ї століть
Мимоволі сунуть мимохіть
2026.11.05
06:07
Вологою насичене повітря
Повисло понад містом уночі, -
Німа пітьма приглушує палітру -
Ні вогника від лампи чи свічі.
Убралось місто в чорні оксамити,
Заснули вулиці, будинки і мости, -
Без світла важко і тривожно жити,
Без світла, знаю, спокій не
Повисло понад містом уночі, -
Німа пітьма приглушує палітру -
Ні вогника від лампи чи свічі.
Убралось місто в чорні оксамити,
Заснули вулиці, будинки і мости, -
Без світла важко і тривожно жити,
Без світла, знаю, спокій не
2026.11.05
03:33
із золотого берега рабів
скинуто на ринку в орлеані новім
купець рубцюватий за трудами своїми
знай жінок шмагає, опівніч за мить, ов
бурий цукре, чом добре так смакуєш
бурий цукре, мов ті дівчачі згуби
скинуто на ринку в орлеані новім
купець рубцюватий за трудами своїми
знай жінок шмагає, опівніч за мить, ов
бурий цукре, чом добре так смакуєш
бурий цукре, мов ті дівчачі згуби
2026.11.04
16:29
Журлива осенi краса,
Пробiглася босонiж небом.
Можливо, нам того не треба,
Що на дворi бринить роса.
Кружляє листя над землею –
Журлива осенi краса,
Мов позолочена коса,
Пробiглася босонiж небом.
Можливо, нам того не треба,
Що на дворi бринить роса.
Кружляє листя над землею –
Журлива осенi краса,
Мов позолочена коса,
2026.11.04
16:16
Цей ліс живий. У нього добрі очі.
Шумлять вітри у нього в голові.
Старезні пні, кошлаті поторочі,
літопис тиші пишуть у траві.
Ліна Костенко.
Іду до лісу.
Шумлять вітри у нього в голові.
Старезні пні, кошлаті поторочі,
літопис тиші пишуть у траві.
Ліна Костенко.
Іду до лісу.
2026.11.04
14:37
Чи не була порожньою краса
Актора знаменитого у кадрі,
Що дарували щедрі небеса,
Як нагроду чи небесну кару?
На сцені він підкорював усіх.
І слава насувалась, мов лавина.
Трагедія або нестримний сміх
Актора знаменитого у кадрі,
Що дарували щедрі небеса,
Як нагроду чи небесну кару?
На сцені він підкорював усіх.
І слава насувалась, мов лавина.
Трагедія або нестримний сміх
2026.11.04
11:46
Скіфи, кімерійці, чорні маври,
Може, ще арійці — та навряд...
Ми учора лише динозаври,
А тепер — екзистенційний ряд!
Ну, а у майбутньому — отрута,
Ніби рути-м’яти вогка ртуть,
Б’є у скроні часу лють закута,
Може, ще арійці — та навряд...
Ми учора лише динозаври,
А тепер — екзистенційний ряд!
Ну, а у майбутньому — отрута,
Ніби рути-м’яти вогка ртуть,
Б’є у скроні часу лють закута,
2026.11.04
11:26
Деякі автори такі кумедні
блокують доступ до свої нєтлєнок
Відкрию їм страшенну таємницю
Їх твори є доступні анонімно
Завжди їх можна прочитати
посміятись
рецензію щоправда не напишеш
блокують доступ до свої нєтлєнок
Відкрию їм страшенну таємницю
Їх твори є доступні анонімно
Завжди їх можна прочитати
посміятись
рецензію щоправда не напишеш
2026.11.04
09:26
У Львівській обласній бібліотеці для юнацтва імені Романа Іваничука, що на площі Ринок, відбулася презентація ювілейного перевидання книги «Марія з Магдали» – релігійної драми маловідомого польського поета й драматурга Антона Шандлєровського в українськом
2026.11.04
08:10
Листя, що впало на стежку, до сірого стовчене.
Краплі намистом на чорному - срібло на оніксі.
Та несподівано цяткою дрібно тріпоче на
Мокрій обочині клапоть обірваний з коміксів.
Берег. Метелик. Малюк і рука, певно, батькова,
Міцно тримає, а з нею
Краплі намистом на чорному - срібло на оніксі.
Та несподівано цяткою дрібно тріпоче на
Мокрій обочині клапоть обірваний з коміксів.
Берег. Метелик. Малюк і рука, певно, батькова,
Міцно тримає, а з нею
2026.11.04
07:19
Важка, велика та холодна
Роса на стеблах і листках
Культур баштанних і городніх,
І на утомлених руках.
Вона така, мабуть, до спеки,
Коли все гине, в'яне, схне, —
Ось-ось, вернувшись іздалека,
Нещадно сонце спалахне.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Роса на стеблах і листках
Культур баштанних і городніх,
І на утомлених руках.
Вона така, мабуть, до спеки,
Коли все гине, в'яне, схне, —
Ось-ось, вернувшись іздалека,
Нещадно сонце спалахне.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.10.28
2026.10.27
2026.10.19
2026.10.17
2026.10.12
2026.10.08
2026.10.08
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Оборона Переяслава влітку 1185 року
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Оборона Переяслава влітку 1185 року
Спокійно земля Руська спочивала.
Бо ж князь її славетний Святослав
У степ далеко половців прогнав,
Їх стійбища у полі потоптали
Князі й велику здобич узяли,
Полон великий зі степів пригнали.
Тож земля Руська мирно спочивала…
Князі також вспокоєні були.
Сам Святослав в Карачеві сидів,
А Рюрик в Овруч спочивать подався.
На ту біду ніхто не сподівався.
Аж раптом вісник з поля прилетів.
І полум‘ям, що вітер розганя,
Та вість по землям руським рознеслася:
- Орда іде! Орда в степах знялася!
Кончак вже осідлав свого коня.
І Гзак із ним. На Русь орду ведуть.
Міста і села скоро запалають.
Що буде так, то люди добре знають,
Пізнають на собі ординську лють.
Всьому виною Ігорів похід.
Йому, напевно слави забажалось.
З князями його військо не зібралось.
Тепер же, бачте, надолужить слід.
Тож і зібрав він сіверські полки
Та добивати половців подався.
І сам же в пастку половців попався.
Про те вже Руссю поповзли чутки.
Полки свої в степах тих положив,
Сам у полон до половців потрапив.
Орда тепер за те іде карати,
Щоби на Русь весь вихлюпнути гнів.
І час же вдалий. Сіверщина вся
Лежить відкрита. Ратники всі в полі.
Кому уже яка дісталась доля.
Над ними хмари вороння висять.
Кончак і Гзак, щоправда не змогли
Рішити, куди саме нападати.
Кончак збирався йти, щоб Київ брати,
У Гзака інші погляди були.
Казав він Кончакові: - Йдем на Сейм.
Там Ігоря зостались жінка й діти.
Полон готовий, лиш встигай ловити.
Міста займемо, села їхні. Йдем!
Але Кончак на згоду не пішов.
Тож Гзак з ордою на Путивль подався.
Без нього Київ дарма б сподівався
Кончак узяти. Лиш пролити кров.
Отож на Переяслав повернув.
До степу ближче. Як князі зберуться,
То він у степ устигне повернуться.
Степ під орди копитами загув.
Хоч того Переяслав не чекав,
Сусідство степу пильності привчило.
Як тільки в місто вістка долетіла,
Що вже Кончак орду свою підняв,
Князь Володимир зразу ж повелів
Дружину по тривозі піднімати,
Негайно полк городовий збирати.
Зібрались миттю ті без зайвих слів.
Не так то просто Переяслав взять.
Могутні стіни місто збудувало,
Трубіж і Альта стіни прикривали.
Котли смолою повні вже стоять.
Готові вже каміння і колоди
Аби збивать нападників зі стін,
Щоб не доліз до верху ні один.
Зарані запасли харчі і воду.
Готове місто. А гінці його
До Києва та інших міст помчали,
Щоби князі дружини піднімали
Та відігнали ворога того.
Поки князі збиралися десь там,
Орда під Переяслав прилетіла,
З усіх боків одразу оточила.
Кончак під мури показався сам,
Мовляв, готуйтесь, я по вас прийшов.
А потім дав сигнал і налетіли,
Від поля усі стіни обліпили.
На стіни щедро полилася кров.
Ті лізли, наші відбивали їх.
Вже і на стіни деякі забрались.
І там вже вої з ворогом змагались.
А князь зібрав дружинників своїх
Біля воріт, моменту лиш чекав,
На половців зненацька налетіти,
Від міста аж у степ його відбити.
І от, здавалось той момент настав.
Вже видерлись на стіни степняки,
Готові були в місто увірватись,
Аби звичайним грабежем зайнятись.
Князь повелів лиш порухом руки
Воротарям ворота відчиняти
І кинувся з дружинниками в бій.
І меч скривавив тої ж миті свій,
Став половців від місті відтісняти.
Назад не озирався, вірив, в то,
Що його гриді йому вслід помчали.
Та більшість, мов укопані стояли.
З них помирати не схотів ніхто.
Такого не бувало од віків,
Щоб гриді князя у бою кидали.
Але ж буває й те, що не бувало.
Трапляються моменти й не такі.
А половці помітили, що князь
З собою зовсім мало гридів має,
Коней своїх до міста повертають,
Оточують загін у той же час.
І стискувати узялись кільце,
Щоб гридів біля князя перебити,
А вже самого князя полонити.
Та Володимир не зважав на це.
Бивсь, наче лев, хотів, мов довести,
Що йому геть не страшно помирати.
Поранений вже тричі, крові втратив,
Але меча із рук не відпустив.
Коли убили попід ним коня,
То бився пішим та не піддавався.
Ледь не один між половців зостався.
Уже в останнє, мабуть меч підняв.
Як раптом ті дружинники його,
Що були в місті, страх свій подолали,
На половців, мов коршуни напали,
Аби відбити князя в них свого.
Пораненого, всього у крові,
Вони його у місто повернули.
Ціна, щоправда, дорогою була.
Замало їх зосталися живі.
Та й половцям теж сутужно було.
Багато їх дружинники поклали.
Тож місто штурмувати перестали,
У степ ординське військо відійшло.
Та не далеко, лиш на день їзди,
Ще на підмогу на орду чекало.
Гінця із Переяслава послали
До Києва: «Князь, з поміччю іди!»
Князь Святослав у Києві вже був
І Рюрик теж із Овруча примчався.
Князь Київ захищати сподівався,
Коли гонець за поміччю прибув.
Тож Святослав із раттю поспішив.
З ним Рюрик. Лиш смоляни не бажали.
Вони, мовляв би, Київ захищали.
А так втомились. Князь їх розумів,
Смоленськ далеко у лісах стоїть
І половцям до нього не дістатись.
Чого ж тоді на бій із ними братись?
А Святослав із військом уже мчить.
Коли Кончак про той похід узнав,
То із ордою у степи подався.
Ще Римів розорити постарався.
Вступати в бій з князями він не став.
А Гзак Путивль даремно облягав.
Не зміг узяти. Розорив навколо,
Набрав полону та й подався в поле.
Із того лише вигоду і мав.
Князь Володимир ще два роки жив.
Сказались рани, що в бою дістались.
Із князем місто із плачем прощалось,
Бо ж проявити він себе зумів.
Ховали князя, наче свого сина,
Весь Переяслав князя проводжав.
А літописець вперше написав:
«І плакала по ньому Україна».
Бо ж князь її славетний Святослав
У степ далеко половців прогнав,
Їх стійбища у полі потоптали
Князі й велику здобич узяли,
Полон великий зі степів пригнали.
Тож земля Руська мирно спочивала…
Князі також вспокоєні були.
Сам Святослав в Карачеві сидів,
А Рюрик в Овруч спочивать подався.
На ту біду ніхто не сподівався.
Аж раптом вісник з поля прилетів.
І полум‘ям, що вітер розганя,
Та вість по землям руським рознеслася:
- Орда іде! Орда в степах знялася!
Кончак вже осідлав свого коня.
І Гзак із ним. На Русь орду ведуть.
Міста і села скоро запалають.
Що буде так, то люди добре знають,
Пізнають на собі ординську лють.
Всьому виною Ігорів похід.
Йому, напевно слави забажалось.
З князями його військо не зібралось.
Тепер же, бачте, надолужить слід.
Тож і зібрав він сіверські полки
Та добивати половців подався.
І сам же в пастку половців попався.
Про те вже Руссю поповзли чутки.
Полки свої в степах тих положив,
Сам у полон до половців потрапив.
Орда тепер за те іде карати,
Щоби на Русь весь вихлюпнути гнів.
І час же вдалий. Сіверщина вся
Лежить відкрита. Ратники всі в полі.
Кому уже яка дісталась доля.
Над ними хмари вороння висять.
Кончак і Гзак, щоправда не змогли
Рішити, куди саме нападати.
Кончак збирався йти, щоб Київ брати,
У Гзака інші погляди були.
Казав він Кончакові: - Йдем на Сейм.
Там Ігоря зостались жінка й діти.
Полон готовий, лиш встигай ловити.
Міста займемо, села їхні. Йдем!
Але Кончак на згоду не пішов.
Тож Гзак з ордою на Путивль подався.
Без нього Київ дарма б сподівався
Кончак узяти. Лиш пролити кров.
Отож на Переяслав повернув.
До степу ближче. Як князі зберуться,
То він у степ устигне повернуться.
Степ під орди копитами загув.
Хоч того Переяслав не чекав,
Сусідство степу пильності привчило.
Як тільки в місто вістка долетіла,
Що вже Кончак орду свою підняв,
Князь Володимир зразу ж повелів
Дружину по тривозі піднімати,
Негайно полк городовий збирати.
Зібрались миттю ті без зайвих слів.
Не так то просто Переяслав взять.
Могутні стіни місто збудувало,
Трубіж і Альта стіни прикривали.
Котли смолою повні вже стоять.
Готові вже каміння і колоди
Аби збивать нападників зі стін,
Щоб не доліз до верху ні один.
Зарані запасли харчі і воду.
Готове місто. А гінці його
До Києва та інших міст помчали,
Щоби князі дружини піднімали
Та відігнали ворога того.
Поки князі збиралися десь там,
Орда під Переяслав прилетіла,
З усіх боків одразу оточила.
Кончак під мури показався сам,
Мовляв, готуйтесь, я по вас прийшов.
А потім дав сигнал і налетіли,
Від поля усі стіни обліпили.
На стіни щедро полилася кров.
Ті лізли, наші відбивали їх.
Вже і на стіни деякі забрались.
І там вже вої з ворогом змагались.
А князь зібрав дружинників своїх
Біля воріт, моменту лиш чекав,
На половців зненацька налетіти,
Від міста аж у степ його відбити.
І от, здавалось той момент настав.
Вже видерлись на стіни степняки,
Готові були в місто увірватись,
Аби звичайним грабежем зайнятись.
Князь повелів лиш порухом руки
Воротарям ворота відчиняти
І кинувся з дружинниками в бій.
І меч скривавив тої ж миті свій,
Став половців від місті відтісняти.
Назад не озирався, вірив, в то,
Що його гриді йому вслід помчали.
Та більшість, мов укопані стояли.
З них помирати не схотів ніхто.
Такого не бувало од віків,
Щоб гриді князя у бою кидали.
Але ж буває й те, що не бувало.
Трапляються моменти й не такі.
А половці помітили, що князь
З собою зовсім мало гридів має,
Коней своїх до міста повертають,
Оточують загін у той же час.
І стискувати узялись кільце,
Щоб гридів біля князя перебити,
А вже самого князя полонити.
Та Володимир не зважав на це.
Бивсь, наче лев, хотів, мов довести,
Що йому геть не страшно помирати.
Поранений вже тричі, крові втратив,
Але меча із рук не відпустив.
Коли убили попід ним коня,
То бився пішим та не піддавався.
Ледь не один між половців зостався.
Уже в останнє, мабуть меч підняв.
Як раптом ті дружинники його,
Що були в місті, страх свій подолали,
На половців, мов коршуни напали,
Аби відбити князя в них свого.
Пораненого, всього у крові,
Вони його у місто повернули.
Ціна, щоправда, дорогою була.
Замало їх зосталися живі.
Та й половцям теж сутужно було.
Багато їх дружинники поклали.
Тож місто штурмувати перестали,
У степ ординське військо відійшло.
Та не далеко, лиш на день їзди,
Ще на підмогу на орду чекало.
Гінця із Переяслава послали
До Києва: «Князь, з поміччю іди!»
Князь Святослав у Києві вже був
І Рюрик теж із Овруча примчався.
Князь Київ захищати сподівався,
Коли гонець за поміччю прибув.
Тож Святослав із раттю поспішив.
З ним Рюрик. Лиш смоляни не бажали.
Вони, мовляв би, Київ захищали.
А так втомились. Князь їх розумів,
Смоленськ далеко у лісах стоїть
І половцям до нього не дістатись.
Чого ж тоді на бій із ними братись?
А Святослав із військом уже мчить.
Коли Кончак про той похід узнав,
То із ордою у степи подався.
Ще Римів розорити постарався.
Вступати в бій з князями він не став.
А Гзак Путивль даремно облягав.
Не зміг узяти. Розорив навколо,
Набрав полону та й подався в поле.
Із того лише вигоду і мав.
Князь Володимир ще два роки жив.
Сказались рани, що в бою дістались.
Із князем місто із плачем прощалось,
Бо ж проявити він себе зумів.
Ховали князя, наче свого сина,
Весь Переяслав князя проводжав.
А літописець вперше написав:
«І плакала по ньому Україна».
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
