… задивився на своє відображення. Тобто, спочатку протер куском тканини зеркало від блювотиння. Схоже, тут у селищі, на кордоні поблизу Конго, люди так і живуть: серед блювотиння, бруду, своїх і чужих фекалій – такий собі спільний горщик наслідків всесвітнього гуманізму. Йому доведеться тут ще й жити зі своїм відображенням – змарнілим від близькості до екватора лицем, у зморшках, що проступає через покрите блювотою дзеркало.
Поглянув ще раз і задумався… Згадав Леснера, шматки його обличчя на нотатнику, якого після миттєвостей абсолютного ступору схопив і, нашвидкуруч протерши від крові, запхав собі під піхви – потрібно було якнайшвидше забиратися звідси. Пострілу, що здавалось пролунав на весь світ. Того самого Леснера, що спочатку вибачився, а потім вгатив собі у голову через підборіддя розривну дев’ятимілітрову кулю із власного пістолета з наднавернутим компенсатором і усілякими прибамбасами, що роблять життя значно легшим (розривні набої, загалом, є ознака кепського характеру). Сам до такого тяжів.
Якщо чесно, то він гадав, що Леснер його пристрелить, пізніше сподівався, думав помішатись. Так швидко. Так швидко, що і не встигнеш сказати «Отче наш…». Кількасекундне затьмарення на фоні рештків голови Леснера, куди тільки зможеш подивитись. Обличчя, що зникло за туманною плямою. Увесь час перед очима. Він, навіть, не пам’ятає, як підскочив на ноги зі стільця. Тіло Леснера, наполовину звалилось зі стільця, самий кривавий потік замість голови, шматки мозку і крові на предметах декору, підлозі, меблях, що прийнято тримати на свіжому повітрі, фасадній решітці. Здається, Том бачив, навіть, кусок лобної чи тім’яної кістки. То було лице безмежного брехуна, патологічного брехуна, загадкового вигадника, людини вертлявої, настільки, що могла вигнутись, здавалось на весь світ. Мов той міфічний старець, що каркав світу свої ср*ні істини з високої гори чи пагорба. Тепер Том дивився на своє справжнє відображення…
Тоді він і не з’ясував, як опинився в вестибюлі витираючи краплі крові з обличчя, - щоб не бачив місцевий коридорний, рішуче поспішаючи до виходу, стискаючи записник. Том повернувся до оточення, з дзеркала на нього дивилися бліді очі, на столі єдиної кімнати валявся стос паперу. Брехня, брехня, полита брехнею, приправлена нею і свідчення очевидців.

2010

Розворушив стару чернетку. То всьо планувалося, як роман... Потім закинув ті листки з одним написаним розділом... Та, я такий. Приєднайся до моєї евтаназії...