Ось, матері, де нині наші діти,
Покриті лише прапором і все.
Віднині сонцю їх не треба гріти,
А смерть уже нам звісточку несе.

Що вже даремно всіх богів просити,
Молитися за воїнів-синів.
Просіяла війна життя крізь сито,
Хтось вижив у боях, хтось не зумів.

Не захистили нас вони собою,
Країна закривавлено мовчить.
Ступає необачною ходою,
Не відає, де є спасіння мить.

Шляху не знає до свободи й правди,
Біля керма чужинці, вороги.
Ті, що стояли за багатство завжди,
Вбивати наших - це їм до снаги.

Своїх синів тримають в закордонах,
За наші гроші роблять їм життя.
А ми своїх зібрали в батальйони,
Щоби навік пішли у небуття...

Тепер лежать на полі. Всі убиті.
Від смерті прапор їх не вбереже.
Хіба ще є отак у цілім світі,
Щоб люди помирали за чуже?

Чужинський світ, чужі ідеї, мову,
Нам підставляють нібито своє.
Козацький рід уже второпав змову,
Де наш керманич нас і продає…

Століття цілі правлять тут не наші,
А нехристи і злодії, кати.
Ми не змогли зварити з ними каші,
Свою дорогу зможемо знайти.
05.09.16