Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.12.05
14:15
Ви, звісно, пам'ятаєте, безсила
забути саме тей, один із днів.
Схвильована кімнатою ходили,
Різке в обличчя кидали мені.
"Нам треба розлучитись", - Ви казали.
Життя моє шалене не для Вас.
Мені донизу падати і далі,
забути саме тей, один із днів.
Схвильована кімнатою ходили,
Різке в обличчя кидали мені.
"Нам треба розлучитись", - Ви казали.
Життя моє шалене не для Вас.
Мені донизу падати і далі,
2025.12.05
11:02
Почнімо так сей раз, хоча й не хочеться.
«Пташиний базар» на Куренівці – ключове всьому. Завжди я просив батьків туди хоча би подивитися. На вході корм, нашийники, сачки, гачки, вудки, піддувалки та інші причандали: а за тим поступово – черва на ловлю, р
2025.12.05
09:16
Не джерело, джерельце ти…
Живого всесвіту, що поруч
Розквіт, цвіту, сто літ цвісти
До того як рвану угору…
Нірвана всіх нірван моїх,
Що поруч квітли розцвітали
Чужі сприймались за своїх
Ми їх не радужно сприймали…
Живого всесвіту, що поруч
Розквіт, цвіту, сто літ цвісти
До того як рвану угору…
Нірвана всіх нірван моїх,
Що поруч квітли розцвітали
Чужі сприймались за своїх
Ми їх не радужно сприймали…
2025.12.05
09:00
Не ламай мене під себе —
Хмара сіра на півнеба,
Інша чорна, наче слива,
Мабуть, буде скоро злива.
Не цілуй мене жадано,
Поцілунок не розтане.
Звикну дихати тобою,
Укривати сон габою,
Хмара сіра на півнеба,
Інша чорна, наче слива,
Мабуть, буде скоро злива.
Не цілуй мене жадано,
Поцілунок не розтане.
Звикну дихати тобою,
Укривати сон габою,
2025.12.04
21:40
Вишні кудлаті - клубки єгози,
Мокрі, сумні та знімілі.
Бути веселою і не проси,
Я прикидатись не вмію.
Не обминеш ні голок ні шипів.
З того самій мені важко.
Завтра у дяку, що перетерпів
Мокрі, сумні та знімілі.
Бути веселою і не проси,
Я прикидатись не вмію.
Не обминеш ні голок ні шипів.
З того самій мені важко.
Завтра у дяку, що перетерпів
2025.12.04
19:59
Обступили парубки дідуся старого
Та й питатися взялись всі гуртом у нього:
- Кажуть, діду, що колись ви козакували,
В чужих землях і краях частенько бували.
Чи то правда, чи то ні? Може, люди брешуть
Та даремно лиш про вас язиками чешуть?
- Ні, брех
Та й питатися взялись всі гуртом у нього:
- Кажуть, діду, що колись ви козакували,
В чужих землях і краях частенько бували.
Чи то правда, чи то ні? Може, люди брешуть
Та даремно лиш про вас язиками чешуть?
- Ні, брех
2025.12.04
17:58
Ти поспішаєш...
Ну, скажи на милість,
Куди летиш, що гнуться закаблуки?
Забула праску вимкнуть?
Вередували діти?
По пиятиці чоловік ні кує-ні меле?..
...Просто мусиш поспішать...
Бо ти - Жінка...
Ну, скажи на милість,
Куди летиш, що гнуться закаблуки?
Забула праску вимкнуть?
Вередували діти?
По пиятиці чоловік ні кує-ні меле?..
...Просто мусиш поспішать...
Бо ти - Жінка...
2025.12.04
13:42
Тільки через певний час
ти даси мені свою руку.
Але це знову будуть сновидіння.
Це знову буде дзвоник,
до якого я не добіжу,
бо я писатиму ці вірші,
які набагато важливіші,
ніж те, що я… тебе люблю.
ти даси мені свою руку.
Але це знову будуть сновидіння.
Це знову буде дзвоник,
до якого я не добіжу,
бо я писатиму ці вірші,
які набагато важливіші,
ніж те, що я… тебе люблю.
2025.12.04
13:12
В неволі я відшукую свободу,
А у свободі - пута кам'яні.
Отримуєш найвищу нагороду -
Із ноосфери квіти неземні.
У рабстві ти відшукуєш бунтарство,
А в бунті - підступ, зраду і удар,
У ницості - величність, в черні - панство,
А у свободі - пута кам'яні.
Отримуєш найвищу нагороду -
Із ноосфери квіти неземні.
У рабстві ти відшукуєш бунтарство,
А в бунті - підступ, зраду і удар,
У ницості - величність, в черні - панство,
2025.12.04
10:51
Привіт, зима! Я знову входжу в тебе.
Ти зустрічаєш, відкриваючись мені
безкраїм полотном живого неба,
в якім горять немеркнучі вогні,
в якім ростуть дива і дивовижі,
з якого сипле ласка і дари.
в якім живе тепло глибоких зближень,
де тануть нашаров
Ти зустрічаєш, відкриваючись мені
безкраїм полотном живого неба,
в якім горять немеркнучі вогні,
в якім ростуть дива і дивовижі,
з якого сипле ласка і дари.
в якім живе тепло глибоких зближень,
де тануть нашаров
2025.12.04
06:06
Щось ухопив на око, гадав, що збагнув
Але залишив усе це позаду
Якби я знав тоді, що знаю зараз
Гадаєш, я сліпим зостався би?
Перемовлюся із колодязем бажань
Про своє останнє бажання ще
Якщо ідеш за мною, ділися надбаннями
Бо настала ніч, я в ній г
Але залишив усе це позаду
Якби я знав тоді, що знаю зараз
Гадаєш, я сліпим зостався би?
Перемовлюся із колодязем бажань
Про своє останнє бажання ще
Якщо ідеш за мною, ділися надбаннями
Бо настала ніч, я в ній г
2025.12.04
05:01
Вкрути ж мені, вкрути,
Бо все перегоріло,
Врятуй від темноти,
Щоб в грудях зажевріло,
Завібрували щоб
Енергії вібрацій,
Щоб як нова копійка
Бо все перегоріло,
Врятуй від темноти,
Щоб в грудях зажевріло,
Завібрували щоб
Енергії вібрацій,
Щоб як нова копійка
2025.12.04
03:24
Як уже десь тут було сказано, на все свій час і своє врем'я.
Час розставляти ноги і врем'я стискати коліна, час подавати заяву в ЗАГС і врем'я на позов до суду, час одягати джинси і врем'я знімати труси, час висякатися і врем'я витирати рукавом носа
2025.12.04
00:46
Найпевніший спосіб здолати українців – поділити їх і розсварити.
Хто зазирнув у душу політика – тому дідько вже не страшний.
На зміну турецьким башибузукам прийшли російські рашибузуки.
Краще ламати стереотипи, аніж ламати себе.
Дзеркало душі
2025.12.04
00:28
Я скоріш всього сова,
що боїться світла
і улесливі слова,
що яскраво світять.
Не розказую про те,
як яси жадаю —
вранці сонце золоте
запиваю чаєм.
що боїться світла
і улесливі слова,
що яскраво світять.
Не розказую про те,
як яси жадаю —
вранці сонце золоте
запиваю чаєм.
2025.12.03
22:58
М-алий Фонтан - для серця люба батьківщина.
А-вжеж, найкращеє в житті село.
Л-юблю красу його і неньку Україну.
И-верень - грудочку землі і тло.
Й-оржисті трави, щедрий ліс, гаї, дорогу.
Ф-онтанські зваби - поле і ставок.
О-бійстя і садки. Летить
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...А-вжеж, найкращеє в житті село.
Л-юблю красу його і неньку Україну.
И-верень - грудочку землі і тло.
Й-оржисті трави, щедрий ліс, гаї, дорогу.
Ф-онтанські зваби - поле і ставок.
О-бійстя і садки. Летить
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Віта Парфенович Віва ЛаВіта (1983) /
Проза
Жизнь старалась загнать в угол
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Жизнь старалась загнать в угол
Жизнь старалась загнать в угол.
Причем, углы были самые разные.
Она испытывала одиночеством, пытаясь выудить состояние депрессии, пробовала на прочность веры, в том числе веры в людей, меняя маски одних и тех же лиц.
Пыталась прижать отношениями зависимости. Внушить важность подорожаний и тревог.
Растоптать жизнерадостность, стремление двигаться вперед и познавать себя.
Старалась, но как-то не совсем получалось.
Когда утром прохладного осеннего дня я открывала глаза, все равно осознание того, что мне дарован еще один день жизни давало мне надежду и желание благодарить Всевышнего за то, что происходит в моей жизни.
И пусть я не вхожа ни в одну из общин и церквей, хотя у меня есть знакомые, которые с удовольствием посещают собрания, радость бытия и вера в лучшее меня приободряют.
И молитва, пусть зачастую проговариваемая на автоматизме, без подобающего благоговения.
Я верю, отчаянно верю, что все у нас в жизни наладится, что закончится эта бессмысленная война. Почему бесмыссленная? Ведь в любом действии можно найти смысл, как, например, укрепление духа нации, идентификации. Да, так и есть. Мы встряхнулись. Очень печально, что такими жертвами, но все же сказали, что мы – есть!
И мне искренне жаль, что женщины, которые носили под сердцем своих сыновей, плачут и не спят ночами, волнуясь за своих Мужчин. Наших защитников.
Пора плести носки и передавать на фронт. И вот, когда думаешь не только о себе, а шире – тогда уже не до депрессий. Кто-то солит соления, печет пирожки, плетет сетки, уверенна, этим людям депрессия не страшна.
Когда бежишь, опаздывая на работу, потому что приходится добираться на перекладных, договориваться, подстраиваться, опаздываешь через пробки и тянучки на дорогах, и утром в суете видишь слепого, который палочкой в метро ищет выход, а ты бежишь, и тебе в другую сторону, и спешно хватая за руку нуждающего в твоей помощи человека, но в силу ограниченности во времени – так же быстро ищешь отзывчивого попутчика, прося о помощи для этого калеки... а потом думаешь – хоть бы все обошлось, и этого человека не бросили...
Когда тебе все время указывают на твое место – а на самом деле ты знаешь, кто ты и где твое место...и не соглашаешься с мнением указывающих.
И просто начинаешь иметь свое мнение, не подлизываясь и не поддаваясь искусственности. Не строя дружбу ради выгоды, и смотришь, как твои вчерашние друзья дружат с теми, кто им более удобен и угоден. И ты просто идешь своей дорогой.
И ценишь то, что у тебя есть на данный момент – родных, близких, и друзей, что еще остались в этой категории.
Искренность не купишь за деньги. Возраст не купишь за деньги. Любовь не купишь. И вот все это, не только это, конечно, но то, что не купить и не взять по блату – оно приносит ощущение независимости суждений и внутренней свободы, и счастья.
И тогда понимаешь, что жизни тебя не сломать, раз ты так богат – у тебя есть родные, близкие, молодость и здоровье, красота и стремление, и ты богаче богачей, в некотором роде, потому что есть свобода. Внутренняя. И спасибо Всевышнему за то, что он несет тебя на руках.
И обязательно появятся те, кому ты будешь небезразличен, искренне интересен и важен. Всему свое время. Просто нужно не спешить, и следовать мечте, не теряя веру.
Причем, углы были самые разные.
Она испытывала одиночеством, пытаясь выудить состояние депрессии, пробовала на прочность веры, в том числе веры в людей, меняя маски одних и тех же лиц.
Пыталась прижать отношениями зависимости. Внушить важность подорожаний и тревог.
Растоптать жизнерадостность, стремление двигаться вперед и познавать себя.
Старалась, но как-то не совсем получалось.
Когда утром прохладного осеннего дня я открывала глаза, все равно осознание того, что мне дарован еще один день жизни давало мне надежду и желание благодарить Всевышнего за то, что происходит в моей жизни.
И пусть я не вхожа ни в одну из общин и церквей, хотя у меня есть знакомые, которые с удовольствием посещают собрания, радость бытия и вера в лучшее меня приободряют.
И молитва, пусть зачастую проговариваемая на автоматизме, без подобающего благоговения.
Я верю, отчаянно верю, что все у нас в жизни наладится, что закончится эта бессмысленная война. Почему бесмыссленная? Ведь в любом действии можно найти смысл, как, например, укрепление духа нации, идентификации. Да, так и есть. Мы встряхнулись. Очень печально, что такими жертвами, но все же сказали, что мы – есть!
И мне искренне жаль, что женщины, которые носили под сердцем своих сыновей, плачут и не спят ночами, волнуясь за своих Мужчин. Наших защитников.
Пора плести носки и передавать на фронт. И вот, когда думаешь не только о себе, а шире – тогда уже не до депрессий. Кто-то солит соления, печет пирожки, плетет сетки, уверенна, этим людям депрессия не страшна.
Когда бежишь, опаздывая на работу, потому что приходится добираться на перекладных, договориваться, подстраиваться, опаздываешь через пробки и тянучки на дорогах, и утром в суете видишь слепого, который палочкой в метро ищет выход, а ты бежишь, и тебе в другую сторону, и спешно хватая за руку нуждающего в твоей помощи человека, но в силу ограниченности во времени – так же быстро ищешь отзывчивого попутчика, прося о помощи для этого калеки... а потом думаешь – хоть бы все обошлось, и этого человека не бросили...
Когда тебе все время указывают на твое место – а на самом деле ты знаешь, кто ты и где твое место...и не соглашаешься с мнением указывающих.
И просто начинаешь иметь свое мнение, не подлизываясь и не поддаваясь искусственности. Не строя дружбу ради выгоды, и смотришь, как твои вчерашние друзья дружат с теми, кто им более удобен и угоден. И ты просто идешь своей дорогой.
И ценишь то, что у тебя есть на данный момент – родных, близких, и друзей, что еще остались в этой категории.
Искренность не купишь за деньги. Возраст не купишь за деньги. Любовь не купишь. И вот все это, не только это, конечно, но то, что не купить и не взять по блату – оно приносит ощущение независимости суждений и внутренней свободы, и счастья.
И тогда понимаешь, что жизни тебя не сломать, раз ты так богат – у тебя есть родные, близкие, молодость и здоровье, красота и стремление, и ты богаче богачей, в некотором роде, потому что есть свобода. Внутренняя. И спасибо Всевышнему за то, что он несет тебя на руках.
И обязательно появятся те, кому ты будешь небезразличен, искренне интересен и важен. Всему свое время. Просто нужно не спешить, и следовать мечте, не теряя веру.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
