Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.09.22
07:05
ІV. ОСТАННЄ ПРОРОЦТВО ТІБЕРІЯ
У підвалі старого інсулі – багатоповерхового будинку для бідноти на окраїні Помпей – пахло вологою, дешевою оливковою олією та свіжоспеченим ячмінним хлібом. Тіберій, чоловік із поріділим волоссям та глибокими, спокійними
2026.09.22
06:38
І знову до рідної хати
Прямую селом навпростець, -
Несеться мене зустрічати
Запилений вкрай вітерець.
У теплі обійми приймає
І міцно цілує уста
В селі, де нікого немає,
Де хата батьківська пуста...
Прямую селом навпростець, -
Несеться мене зустрічати
Запилений вкрай вітерець.
У теплі обійми приймає
І міцно цілує уста
В селі, де нікого немає,
Де хата батьківська пуста...
2026.09.21
22:54
похмурий вересневий день
докинь ще спалахів уяві
на ярмарку робочих тем
сенс розгортається безмежно
чому би ні що є то є
у цім житейськім поезійнім
топ-менеджер ти чи курєр
чарчину кави і до справи
докинь ще спалахів уяві
на ярмарку робочих тем
сенс розгортається безмежно
чому би ні що є то є
у цім житейськім поезійнім
топ-менеджер ти чи курєр
чарчину кави і до справи
2026.09.21
21:53
Во ім’я Життя Вишнього, слава Світлу горньому!
До вас глаголю і вас поучаю, обраних і довершених, котрі живуть у світі. Не будьте причастниками Тьми і возведіть очі свої вгору, до Дому Світла. Відлучіть себе від злого заради блага, від гріхів із Дому Т
2026.09.21
17:28
Лежу. Та сон не йде мені –
Давно тривожні стали дні.
Тут кішечка, створіння миле,
Під ковдрою замуркотіла.
І стало лагідно, спокійно
З пухнастим захистом надійним.
Так ніби і нема війни –
Давно тривожні стали дні.
Тут кішечка, створіння миле,
Під ковдрою замуркотіла.
І стало лагідно, спокійно
З пухнастим захистом надійним.
Так ніби і нема війни –
2026.09.21
13:28
Повноводнеє озеро. Берег любові.
Повноводна печаль пропікає до дна.
Повноводнеє небо, знайоме до болю.
Проростають думки, ніби озимина.
Повноводність чуттів розіллється далеко,
Ген за обрій, у сад невідомих скульптур.
Прилетіли із півдня знайомі л
Повноводна печаль пропікає до дна.
Повноводнеє небо, знайоме до болю.
Проростають думки, ніби озимина.
Повноводність чуттів розіллється далеко,
Ген за обрій, у сад невідомих скульптур.
Прилетіли із півдня знайомі л
2026.09.21
12:19
Пусток у головах не буває, просто вони заповнені чимось іншим.
Умільці напускати туману чомусь іменуються ясновидцями.
Думки були настільки глибокими, що рідко спливали на поверхню.
Корисним ідіотам корисно користуватися уроками історії.
Руйн
2026.09.21
06:07
Ловлю старанно поглядом своїм
Навколо себе видива казкові, -
Про все, що бачу, радо розповім
У вірші, повнім щирості й любові.
Нема нікого - тільки я і світ
Оцей гучний, яскравий, неповторний,
Де в кожній барві - чийсь глибокий слід,
А в кожнім з
Навколо себе видива казкові, -
Про все, що бачу, радо розповім
У вірші, повнім щирості й любові.
Нема нікого - тільки я і світ
Оцей гучний, яскравий, неповторний,
Де в кожній барві - чийсь глибокий слід,
А в кожнім з
2026.09.21
05:41
ІІІ. ТАЄМНЕ КОХАННЯ У ЗАТІНКУ АМФІТЕАТРУ
У будинку поважного роду Помпоніїв ранок почався зі звичної суєти та маминого гніву. Аврелія, загорнута у строгу темно-пурпурову столу, стояла посеред перистилю – внутрішнього дворика з фон
2026.09.20
23:24
колись давно
хай це не точно
святкуючи бажання слів
щоразу
як розплющив очі
від снив за правило німих
сінематограф чи артхаус
у підземеллях
хай це не точно
святкуючи бажання слів
щоразу
як розплющив очі
від снив за правило німих
сінематограф чи артхаус
у підземеллях
2026.09.20
21:39
Три жінки, мов три тіні при свічі.
Три таємничі обереги тексту.
Це не легенда — це його ключі.
Його приватні кризи і протести.
Одна була холодна, наче лід.
А друга — надто горда, як для нього.
Третя — лишила свій пекучий слід,
Три таємничі обереги тексту.
Це не легенда — це його ключі.
Його приватні кризи і протести.
Одна була холодна, наче лід.
А друга — надто горда, як для нього.
Третя — лишила свій пекучий слід,
2026.09.20
19:41
Водяні, фантастично сумні гостроверхі горіхи,
Чорне хутро у них — мов довершеність світу для всіх.
У шинкарнях степів, там де пізні і втомлені скіфи
Споглядають модерність часу з-під солом’яних стріх.
Запальна і суха чоловіча природа, як завжди.
Ге
Чорне хутро у них — мов довершеність світу для всіх.
У шинкарнях степів, там де пізні і втомлені скіфи
Споглядають модерність часу з-під солом’яних стріх.
Запальна і суха чоловіча природа, як завжди.
Ге
2026.09.20
17:17
Фашизм здолали і війна скінчилась.
Часи великих надійшли надій.
Здавалося, живи тепер, радій.
Але ж біда нікуди не поділась.
І голод втретє забирати взявсь
Людські життя. Війну хоч пережили
Та звідки було взяти людям сили?
Рік перший повоєнний поч
Часи великих надійшли надій.
Здавалося, живи тепер, радій.
Але ж біда нікуди не поділась.
І голод втретє забирати взявсь
Людські життя. Війну хоч пережили
Та звідки було взяти людям сили?
Рік перший повоєнний поч
2026.09.20
13:13
Я хочу поїхати, щоби вернутись.
Тікати від себе немає куди.
Порвати могутні кайдани і пута.
Нехай пил віків замітає сліди.
Я буду в тумані, як брахман закутий,
Полишивши всю метушню назавжди.
Куди не поїдь, повертатися знову
Тікати від себе немає куди.
Порвати могутні кайдани і пута.
Нехай пил віків замітає сліди.
Я буду в тумані, як брахман закутий,
Полишивши всю метушню назавжди.
Куди не поїдь, повертатися знову
2026.09.20
12:36
«Ти плачеш, Йоно? І за чим?
За цим кущем, який ти не садив?»
«Ні, не за цим, мій Боже».
«А за чим же?»
«Плачу, а варто б скорше вмерти, аніж далі жити...
Іще тоді, коли в китовім череві
Три дні й три безсонні ночі
Я пристрасно моливсь, щоб Ти мен
За цим кущем, який ти не садив?»
«Ні, не за цим, мій Боже».
«А за чим же?»
«Плачу, а варто б скорше вмерти, аніж далі жити...
Іще тоді, коли в китовім череві
Три дні й три безсонні ночі
Я пристрасно моливсь, щоб Ти мен
2026.09.20
12:21
Оце б весні хвалу співати,
квіткову щедрість і тепло.
Та звістка вдарила про хату
розбиту й зранене село.
І забур’янені могили.
І, як цурупалки, сади.
І згарища на житніх схилах.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...квіткову щедрість і тепло.
Та звістка вдарила про хату
розбиту й зранене село.
І забур’янені могили.
І, як цурупалки, сади.
І згарища на житніх схилах.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Віта Парфенович Віва ЛаВіта (1983) /
Проза
Жизнь старалась загнать в угол
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Жизнь старалась загнать в угол
Жизнь старалась загнать в угол.
Причем, углы были самые разные.
Она испытывала одиночеством, пытаясь выудить состояние депрессии, пробовала на прочность веры, в том числе веры в людей, меняя маски одних и тех же лиц.
Пыталась прижать отношениями зависимости. Внушить важность подорожаний и тревог.
Растоптать жизнерадостность, стремление двигаться вперед и познавать себя.
Старалась, но как-то не совсем получалось.
Когда утром прохладного осеннего дня я открывала глаза, все равно осознание того, что мне дарован еще один день жизни давало мне надежду и желание благодарить Всевышнего за то, что происходит в моей жизни.
И пусть я не вхожа ни в одну из общин и церквей, хотя у меня есть знакомые, которые с удовольствием посещают собрания, радость бытия и вера в лучшее меня приободряют.
И молитва, пусть зачастую проговариваемая на автоматизме, без подобающего благоговения.
Я верю, отчаянно верю, что все у нас в жизни наладится, что закончится эта бессмысленная война. Почему бесмыссленная? Ведь в любом действии можно найти смысл, как, например, укрепление духа нации, идентификации. Да, так и есть. Мы встряхнулись. Очень печально, что такими жертвами, но все же сказали, что мы – есть!
И мне искренне жаль, что женщины, которые носили под сердцем своих сыновей, плачут и не спят ночами, волнуясь за своих Мужчин. Наших защитников.
Пора плести носки и передавать на фронт. И вот, когда думаешь не только о себе, а шире – тогда уже не до депрессий. Кто-то солит соления, печет пирожки, плетет сетки, уверенна, этим людям депрессия не страшна.
Когда бежишь, опаздывая на работу, потому что приходится добираться на перекладных, договориваться, подстраиваться, опаздываешь через пробки и тянучки на дорогах, и утром в суете видишь слепого, который палочкой в метро ищет выход, а ты бежишь, и тебе в другую сторону, и спешно хватая за руку нуждающего в твоей помощи человека, но в силу ограниченности во времени – так же быстро ищешь отзывчивого попутчика, прося о помощи для этого калеки... а потом думаешь – хоть бы все обошлось, и этого человека не бросили...
Когда тебе все время указывают на твое место – а на самом деле ты знаешь, кто ты и где твое место...и не соглашаешься с мнением указывающих.
И просто начинаешь иметь свое мнение, не подлизываясь и не поддаваясь искусственности. Не строя дружбу ради выгоды, и смотришь, как твои вчерашние друзья дружат с теми, кто им более удобен и угоден. И ты просто идешь своей дорогой.
И ценишь то, что у тебя есть на данный момент – родных, близких, и друзей, что еще остались в этой категории.
Искренность не купишь за деньги. Возраст не купишь за деньги. Любовь не купишь. И вот все это, не только это, конечно, но то, что не купить и не взять по блату – оно приносит ощущение независимости суждений и внутренней свободы, и счастья.
И тогда понимаешь, что жизни тебя не сломать, раз ты так богат – у тебя есть родные, близкие, молодость и здоровье, красота и стремление, и ты богаче богачей, в некотором роде, потому что есть свобода. Внутренняя. И спасибо Всевышнему за то, что он несет тебя на руках.
И обязательно появятся те, кому ты будешь небезразличен, искренне интересен и важен. Всему свое время. Просто нужно не спешить, и следовать мечте, не теряя веру.
Причем, углы были самые разные.
Она испытывала одиночеством, пытаясь выудить состояние депрессии, пробовала на прочность веры, в том числе веры в людей, меняя маски одних и тех же лиц.
Пыталась прижать отношениями зависимости. Внушить важность подорожаний и тревог.
Растоптать жизнерадостность, стремление двигаться вперед и познавать себя.
Старалась, но как-то не совсем получалось.
Когда утром прохладного осеннего дня я открывала глаза, все равно осознание того, что мне дарован еще один день жизни давало мне надежду и желание благодарить Всевышнего за то, что происходит в моей жизни.
И пусть я не вхожа ни в одну из общин и церквей, хотя у меня есть знакомые, которые с удовольствием посещают собрания, радость бытия и вера в лучшее меня приободряют.
И молитва, пусть зачастую проговариваемая на автоматизме, без подобающего благоговения.
Я верю, отчаянно верю, что все у нас в жизни наладится, что закончится эта бессмысленная война. Почему бесмыссленная? Ведь в любом действии можно найти смысл, как, например, укрепление духа нации, идентификации. Да, так и есть. Мы встряхнулись. Очень печально, что такими жертвами, но все же сказали, что мы – есть!
И мне искренне жаль, что женщины, которые носили под сердцем своих сыновей, плачут и не спят ночами, волнуясь за своих Мужчин. Наших защитников.
Пора плести носки и передавать на фронт. И вот, когда думаешь не только о себе, а шире – тогда уже не до депрессий. Кто-то солит соления, печет пирожки, плетет сетки, уверенна, этим людям депрессия не страшна.
Когда бежишь, опаздывая на работу, потому что приходится добираться на перекладных, договориваться, подстраиваться, опаздываешь через пробки и тянучки на дорогах, и утром в суете видишь слепого, который палочкой в метро ищет выход, а ты бежишь, и тебе в другую сторону, и спешно хватая за руку нуждающего в твоей помощи человека, но в силу ограниченности во времени – так же быстро ищешь отзывчивого попутчика, прося о помощи для этого калеки... а потом думаешь – хоть бы все обошлось, и этого человека не бросили...
Когда тебе все время указывают на твое место – а на самом деле ты знаешь, кто ты и где твое место...и не соглашаешься с мнением указывающих.
И просто начинаешь иметь свое мнение, не подлизываясь и не поддаваясь искусственности. Не строя дружбу ради выгоды, и смотришь, как твои вчерашние друзья дружат с теми, кто им более удобен и угоден. И ты просто идешь своей дорогой.
И ценишь то, что у тебя есть на данный момент – родных, близких, и друзей, что еще остались в этой категории.
Искренность не купишь за деньги. Возраст не купишь за деньги. Любовь не купишь. И вот все это, не только это, конечно, но то, что не купить и не взять по блату – оно приносит ощущение независимости суждений и внутренней свободы, и счастья.
И тогда понимаешь, что жизни тебя не сломать, раз ты так богат – у тебя есть родные, близкие, молодость и здоровье, красота и стремление, и ты богаче богачей, в некотором роде, потому что есть свобода. Внутренняя. И спасибо Всевышнему за то, что он несет тебя на руках.
И обязательно появятся те, кому ты будешь небезразличен, искренне интересен и важен. Всему свое время. Просто нужно не спешить, и следовать мечте, не теряя веру.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
