Ти кидаєш мені до ніг золоті кленові листочки, немов вимолюєш прощення за те, що принесла мені стільки болю, смутку та терпіння. Ці листочки я не підбираю. Горда… Ними бавиться вітер, перебирає їх, складає за кольорами. Ось жовті, червоні, кольору журби та осінньої депресії. А на окремих ще залишаються смужки зелені минулого літа. І вони виглядають серед цієї купи доволі оригінально.
Майстриня ти ще та! Умієш відточити кожен краєчок свого витвору! І я сама, не помічаючи цього, починаю милуватись роботою професійного ювеліра. Такого не знайдеш у жодній ювелірній крамниці древнього Львова!
Підлабузниця! Ще трохи і я забуваю про все на світі! Ти захоплюєш мене своєю стриманою цнотливою красою! Підбираю жовто-гаряче листя і складаю в осінній букет! Прощаю тобі усі гріхи! Прощаю біль, смуток і терпіння! Мої очі купаюсься в тому золотому сяйві! Яка ти все-таки чудова, львівська осене!