Дівчина співала в церковнім хорі
Про стомлених всіх у чужім краю,
Про всі кораблі, що вийшли в море,
Про всіх, хто забув про радість свою.

Злітав її голос аж під купол,
І промінь сяяв на білім плечі,
І кожен дивився з мороку й слухав,
Як сукня біла співала в промені тім.

І всім здавалось, що радісно буде,
Що в тихій заводі всі кораблі,
Що на чужині стомлені люди
Світле життя для себе знайшли.

Як мед був голос і промінь найтонший,
І лиш зависоко, біля Царських Врат,
Причетний до таїни, плакав хлопчик
Про те, що ніхто не верне назад.

Александр Блок (1880-1921)-

Девушка пела в церковном хоре
О всех усталых в чужом краю,
О всех кораблях, ушедших в море,
О всех, забывших радость свою.

Так пел ее голос, летящий в купол,
И луч сиял на белом плече,
И каждый из мрака смотрел и слушал,
Как белое платье пело в луче.

И всем казалось, что радость будет,
Что в тихой заводи все корабли,
Что на чужбине усталые люди
Светлую жизнь себе обрели.

И голос был сладок, и луч был тонок,
И только высоко, у Царских Врат,
Причастный Тайнам,- плакал ребенок
О том, что никто не придет назад.