У жнива вподобав соловей дерево,
Що межувало із пшенишним полем.
Намірився, як завше, заспівать,
Але почув те, що не чув ніколи.
«Що це?»- спитав здивовано уголос.
«Це моя пісня»,-долинуло з трави.
«Оце сюрчання піснею ти звеш?»
«А як назвати те, що слухачам на втіху?»
«І хто ж вони, цікаво б знать?»
«Ті, що жнивують навіть опівночі…
Як замовкаю, щоб перепочити, чую:
«Куди це наш музика зник?»
Так що, вважай, і я причетний до мистецтва».
«Але ж, погодься, цього ще так замало,
Аби хвалитися і називать себе митцем».
«І чому ж за успіху такого?..»
«Бачиш,жниварям, що люблять тебе слухать,
НІколи, та певно і незмога по-мистецьки
Оцінить наївний, хоч і щирий спів твій.
От коли б пастух, що на сопілці так гарно виграє,
Оцінив твій спів, тоді б ти мав право
Називатися митцем».