ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Борис Костиря
2026.05.30 12:07
Сподівання
Напевно, вже до ранку не засну.
Чекатиму за обрієм розлуку.
Чекатиму у маренні весну,
Як втілену в життя вселенську муку.

Напевно, виглядатиму той знак,
Який і порятує, і розрадить.
Утілений у долі Зодіак

Володимир Невесенко
2026.05.30 11:53
Літній день
Світить сонце. Час іде.
Ледь встигає тінь за часом.
Межи хмарок де-не-де
смужка райдуги – лампасом.

Віє вітер, гонить жар,
котить сонце покотьолом.
І звисають кудли хмар,

Іван Потьомкін
2026.05.30 11:01
***
На зеленому газоні
Усякого хліба повно,
Та зібралися коти,-
І пташкам не підійти.
Походжає віддалік,
Мов поважний чоловік,
Чорний ворон, а за ним
Голуби і горобців загін.

хома дідим
2026.05.30 07:28
* 99 *
напередодні усього
занапастивши трохи рими
гуляє зло морочить світ
а ми усе ж бо непровинні
я запрошу тебе
за стіл
поставлю риби та цитрини
і хліба власного не більш

Віктор Кучерук
2026.05.30 06:57
* * *
Поки спить десь на сідалі півень
І вітрисько в дуду не подув, -
Соловій захлинається співом
У цвітучому пишно саду.
Прикликає собі солов'їху
Щебетанням завзятим своїм,
А вона озивається сміхом,
Кавалера дратуючи тим.

Федір Паламар
2026.05.30 00:11
Питання Кушти
   1. В ім’я вищого Життя, нехай буде прославлене горнє Світло!    Кушта стоїть біля Брами світів та питає світ, говорячи: «Скажи мені, яка земля ушир? Яка відстань від землі до небесної тверді? Звідки прийшов Адам? Звідки прийшла Хавва , жона його? Зв

М Менянин
2026.05.29 23:28
Шлока* 1
Твоє ім’я наречене,
Тобі подвір’я клечане**,
В цей час дав Бог для Тебе сан,
Ти перший з нас – над нами стань!

* Шлока () — це головний аналог двовірша в санскриті
** Напередодні Трійці (Зеленої неділі), у суботу, що називалася клечаною, хату, подв

Ірина Вовк
2026.05.29 18:54
"Єлизавета Ярославна: Сага про любов" (продовження 2)
ІІ. НІЧНИЙ ДІАЛОГ У САДУ Травнева ніч опустилася на Київ, густа й тепла, напоєна ароматами рясного весняного цвіту. Пахло молодим листом, розімлілою від денного сонця землею та солодким, п’янким бузком. Світло місяця сріблило високі дахи княжого терем

Юрко Бужанин
2026.05.29 17:48
***
Сліпуче сяйво й тінь жадана,
І не від світу цього Ти.
Ти, – як сполучна ланка, дана –
До Неба людству дорости.

Довершеність – Твоє наймення,
Призначена Ти стати – Всім.
Тебе втрачати – щемка темінь.

Юрій Лазірко
2026.05.29 16:51
Спокою Серце Сниться --- українська блюзова балада
вутлому до війни
спокою серце сниться
б'єш по рядку
дзвенить
слово з чорнил
і криці

ділена на пайки

Борис Костиря
2026.05.29 11:45
Крик
Я кричу відчайдушно до світу:
"Люди, люди, почуйте мене!"
Світ, що створений із малахіту,
Упаде в небуття кам'яне.
Не дістанеш від неба привіту,
Тільки град упаде в каберне.

Ти кричиш відчайдушно, безмовно

Світлана Пирогова
2026.05.29 11:41
Мелодія морська
То тиха, то хвилююча безмежжям
Мелодія морська під сонячним прицілом.
І чайки ніби крилами мережать...
Пливуть у небі хмарок яснії вітрила...

Душа хвилюється, мов свіжість моря.
Новий чийсь серф вже набирає драйву швидкість.
У захваті від вільного

Вячеслав Руденко
2026.05.29 11:26
Перевтілення
…чим скарб ховати до засік
з непересічними дарами
вже краще бігати дворами
в ранковий час під телевік,

за мить до видимого «хай»,
коли закоханість вразлива
у стрекотіння полохливих

Віктор Кучерук
2026.05.29 06:25
* * *
Дощик рясно кропить
Навесні грядки, -
Мокнуть стебла кропу
Й буряків листки.
Всюдисущі краплі
Втратили число, -
Вся земля набрякла
І блищить, як скло.

хома дідим
2026.05.29 06:25
* 98 *
адже травень наймагічніша пора року · вона каже пішли в парк полупаємо на людей · ще ми винаймаємо хату в старому районі на одному з верхніх поверхів а вікна як раз у бік парку й на ближньому обрії чортове колесо на неботлі · при вхідній брамі парковій ст

Володимир Бойко
2026.05.29 00:24
Нетривіальні думки 8
Не кричи ура, поки з бункера не виліз. Є чимало людей злопам'ятних, та не чути щось про добропам'ятних. У бункері путіну добре, та в землі було б краще. Погано, коли мізки запливають жиром, але значно гірше, коли мізки запливають ненавистю.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів


Поетичні Майстерні



 Нові автори (Поезія):

Аліса Бєздєтна
2026.05.14

Сак Юлия Сак Юлия
2026.05.13

Андрій Стельмахер
2026.04.29

Дитячої Творчості Центр
2026.04.29

Ян Вікторія А Вікторія
2026.04.23

Макс Катинський
2026.04.22

Лія Ланер
2026.04.18






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія





  Вірші, проза, аналітика, огляди
Автори / Ігор Калинець (1939) / Вірші

 Ілюзія
Що суджено і що лежить на серці,
як пахне стиглість і яка на смак?
Таке припізнене забарне милосердя,
бо все мені навспак, уже навспак.

Між призабулих буднів той забуток,
огарок той загарливо ловлю,
і видасться супроти смутку вутлим
наш прошумілий швидко шлюб.

Не зміниться ніщо віднині і навіки -
тобою пахне стиглість і така ж на смак.
Осанна тому світові, що в вікнах,
бо поза ним чи не ілюзія сама.

Контекст : З раннього - 70


Найвища оцінка Майстер Рим 6 Любитель поезії / Любитель поезії
Найнижча оцінка Сергій Татчин 5 Майстер-клас / Майстер-клас

    •   Можлива допомога "Майстерням"


• Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
• Про оцінювання     • Зв'язок із адміністрацією     • Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)



Про публікацію
Дата публікації 2006-02-18 12:34:11
Переглядів сторінки твору 4654
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R1
* Народний рейтинг 4.641 / 5.5  (4.694 / 5.38)
* Рейтинг "Майстерень" 4.573 / 5.5  (4.472 / 5.2)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.721
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні
Автор востаннє на сайті 2010.10.25 13:16
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Володимир Ляшкевич (М.К./М.К.) [ 2006-02-26 17:15:53 ]
Дуже цікавий вірш. З поетичного надпростору 1967 року ліричний герой дивиться на себе завтрашнього через в майбутньому отримані відчуття. Ніби в русі по колу не може вийти за межі Долі, за млу, з Ілюзії.
Але щось трохи мене напружує, коли читаю-перечитую текст. Рядок - "бо все мені навспак, уже навспак" ?
Чому б так? "Навспак" за визначенням - назад, у зворотному напрямі. Тобто, все "мене" тягне назад, уже назад, у зворотному напрямку. І є якесь милосердне рішення проблеми - "Таке припізнене забарне милосердя", що сховане у відповіді на
"Що суджено і що лежить на серці,
як пахне стиглість і яка на смак?""

"бо все мені навспак, уже навспак.
Ліричного героя сильно тягне назад, якусь минулість - "той забуток" напружено, запопадливо "загарливо ловлю", і "ловлю" з великим смутком - при чому, це "ловлю" витягується ледь не на все життя, з обріїв якого відбитою хвилею лине відчуття, що є
"супроти смутку вутлим
наш прошумілий швидко шлюб" -
смутку за ким, за чим? Мені видається, що за тим станом, коли стояло питання поєднання між, в основному, духовним і в, основному, тілесним? Тобто стояло питання Долі ліричного героя? –
"Що суджено і що лежить на серці,
як пахне стиглість і яка на смак?"
Щось там з долею героя, коли він вертається до цього питання із майбутніх обріїв, відбудеться, за чим все життя смуток, який намагається втамувати переконаннями, що нічого вже не зміниш, що ось в коханій стиглість його життя, у світі за вікном, і далі, з відчуттям вутлості -
"Не зміниться ніщо віднині і навіки -
тобою пахне стиглість і така ж на смак.
Осанна тому світові, що в вікнах,
бо поза ним чи не ілюзія сама."
Ліричний герой майже переконав себе, так? що вся стиглість в Ній ( в милій), хай навіть з відчуттям сильного смутку, і що це є, в тому числі, стиглість усього світу, що в вікнах (осана йому), - "бо поза ним чи не ілюзія сама." Ілюзія, що можна щось було поправити, аби життя не видалось потім вутлим, мати кращу Долю?
"бо все мені навспак, уже навспак."
Після такого невеличкого аналізу розумію, що випадає “уже”, “уже” й напружує – тільки воно не вкладається для мене в логіку моїх попередніх роздумів, більше того “уже” все перекреслює, “уже” - є констатацією обов’язковості руху назад – і це протиріччя не на благо тексту, бо руйнується істинність ілюзії, що так майстерно вибудовується автором.
Тому видається кращим рішенням використати інше слово
“бо все мені навспак, усе навспак”?