ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.26
14:24
То що - почнім уму екзамен?
Примостим мужа до жони?
Без грошей не збудуєш храма,
Немає віри без війни.
Гризе католик православних,
Юдея душить бусурман.
А я пророк. Мабуть, останній,
Примостим мужа до жони?
Без грошей не збудуєш храма,
Немає віри без війни.
Гризе католик православних,
Юдея душить бусурман.
А я пророк. Мабуть, останній,
2024.04.26
08:55
Їй снились , мабуть, чудодійні теплі сни,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
2024.04.26
08:39
Доктор Фрейд переважно приймає таких без полісу.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
2024.04.26
07:39
Розхлюпалось тепло бузкових чар,
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
2024.04.26
05:23
Радіючи гожій годині
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
2024.04.25
19:15
У одному із верховинських сіл мешкав заможний ґазда. Він мав доволі велике господарство, свій магазин. Із тварин тримав переважно корів, із молока яких виготовляв різноманітні сири та інші молокопродукти. Немалу долю прибутку приносила відгодівля поголів’
2024.04.25
17:01
Якось у селі дівчата й парубки гуляли,
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
2024.04.25
11:38
На карті світу він такий малий.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
2024.04.25
09:40
Дощ, як в Макондо, йде та йде.
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
2024.04.25
09:16
Просто вітер, якоїсь осені зупинив мене,
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
2024.04.25
08:41
А за вікном вже вечоріє,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
2024.04.25
07:45
В смолистих бурунах лежить рілля.
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
2024.04.25
06:23
Серце сумно защеміло
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
2024.04.25
00:03
Вельмишановна леді… краще пані…
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
2024.04.24
21:33
Неначе той омріяний журавлик,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
2024.04.24
20:00
Шість хвилин, як я прокинувсь.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Вікторія Торон /
Проза
Щастя і тріснута чашка
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Щастя і тріснута чашка
«Усі мають право на щастя!» — сповістили з екранів, і одне за одним на них почали з’являтися обличчя щасливих людей. У них сяяли очі, і голоси їхні тремтіли від хвилювання, коли вони розповідали, як їм вдалося здобути своє щастя: вдало вкласти гроші, знайти чудодійні ліки, викреслити із свого життя тих, від кого не було ніякої користі...У головах тисяч людей застрибали метушливі чоловічки. «Я теж, я теж», — снували думки. «Ти теж, ти теж, — підказували чоловічки й підганяли, — ну ж-бо, роби що-небудь, не сиди. Ти ж чув — ось вони спіймали своє щастя, а вони ж нічим не кращі від тебе. Просто вони діяли. Ти теж це можеш, тільки почни».
І щастя, дійсно, ловилось, бо якщо довгий час уперто ганятись за чимось, воно дає себе наздогнати. Були, звичайно, невдахи, у яких воно, як на сміх, кожен раз вислизало з-під носа, а все тому, що вони надто метушливі. Основна ж частина гідних все ж дістала його. О, йому, щастю, прийшлось таки сутужно! Скінчились часи, коли воно тішилось власною примхливістю й вітром в голові. Сьогодні за ним полювали професійно, озброївшись знаннями з економіки й бізнесу, філософії й психології, культів і релігій, умінням володіти собою, бути конструктивними й мислити позитивно. До того ж усі мисливці за щастям тепер були гарними. На Землі майже не залишилось негарних людей, — адже, добре подумавши, кожна розумна людина може стати красивою.
Загалом, гонитва за щастям, як і будь-яке інше чесне змагання, було явищем схвальним, і у засобах масової інформації всіляко віталось як таке, що розвиває в людях безліч чеснот. Щоправда, часом відчувалась і деяка нервозність. Дехто заздалегідь боявся програшу, а програвши, впадав у відчай, тому що тепер — усі знали — у програші винен тільки він, а не хтось інший. Це зрозуміло; але й серед переможців чомусь траплялися випадки розчарування й глибокої депресії. Це вже було дивно. Втішало тільки те, що перед тим, як зневіритись, вони усе ж встигали дати телевізійне інтерв’ю тремтячими від радості голосами. На їхнє місце, як тільки воно звільнялось, завжди знаходилось безліч охочих, так що змагання не припинялось ні на мить.
Ні на мить...Якщо загасити екран, то ця мить настає. Тоді береш у руки стару порцелянову чашку із тріщиною і п’єш із неї чай, дивлячись не на тріщину, а на листя, намальоване навколо неї. Коли п’єш чай, необов’язково думати тільки про приємні речі. Можна, приміром, думати про людину, необхідність сутички з якою неминуча, але сама думка про це гнітить. Можливо тому, що ти одна і обстоювати мусиш тільки себе, а це завжди підрізає крила.
У чашці має бути тріщина, тому що нічого в світі не є досконалим, але чай із неї п’ється, і життя пропускається крізь себе, не зрушивши чогось важливого. Прозорість чашки, прозорість миті, глибинна сталість світу... А метушливі чоловічки приходять і до тебе. Вони галасують, і стрибають, і підганяють, і просять. І ти би хотіла піддатися їм, щоб бути, як усі, але не можеш, тому що ти — берег, на щастя чи на біду.Можна прискорити течію ріки, можна її збурити й підняти рівень, але берег зрушити з місця важко. Він поза змаганням. Він дає притулок усьому, що викинуте морем і людьми. Він приймає тих, хто його топче, і кожну мушлю, винесену хвилею з океану — пам’ять про відцвіле життя. І якщо коли-небудь хтось викине стару чашку, він також її прийме і назавжди збереже у своїх пісках, як є — замовклу, недосконалу, із листям навколо тріщини.
І щастя, дійсно, ловилось, бо якщо довгий час уперто ганятись за чимось, воно дає себе наздогнати. Були, звичайно, невдахи, у яких воно, як на сміх, кожен раз вислизало з-під носа, а все тому, що вони надто метушливі. Основна ж частина гідних все ж дістала його. О, йому, щастю, прийшлось таки сутужно! Скінчились часи, коли воно тішилось власною примхливістю й вітром в голові. Сьогодні за ним полювали професійно, озброївшись знаннями з економіки й бізнесу, філософії й психології, культів і релігій, умінням володіти собою, бути конструктивними й мислити позитивно. До того ж усі мисливці за щастям тепер були гарними. На Землі майже не залишилось негарних людей, — адже, добре подумавши, кожна розумна людина може стати красивою.
Загалом, гонитва за щастям, як і будь-яке інше чесне змагання, було явищем схвальним, і у засобах масової інформації всіляко віталось як таке, що розвиває в людях безліч чеснот. Щоправда, часом відчувалась і деяка нервозність. Дехто заздалегідь боявся програшу, а програвши, впадав у відчай, тому що тепер — усі знали — у програші винен тільки він, а не хтось інший. Це зрозуміло; але й серед переможців чомусь траплялися випадки розчарування й глибокої депресії. Це вже було дивно. Втішало тільки те, що перед тим, як зневіритись, вони усе ж встигали дати телевізійне інтерв’ю тремтячими від радості голосами. На їхнє місце, як тільки воно звільнялось, завжди знаходилось безліч охочих, так що змагання не припинялось ні на мить.
Ні на мить...Якщо загасити екран, то ця мить настає. Тоді береш у руки стару порцелянову чашку із тріщиною і п’єш із неї чай, дивлячись не на тріщину, а на листя, намальоване навколо неї. Коли п’єш чай, необов’язково думати тільки про приємні речі. Можна, приміром, думати про людину, необхідність сутички з якою неминуча, але сама думка про це гнітить. Можливо тому, що ти одна і обстоювати мусиш тільки себе, а це завжди підрізає крила.
У чашці має бути тріщина, тому що нічого в світі не є досконалим, але чай із неї п’ється, і життя пропускається крізь себе, не зрушивши чогось важливого. Прозорість чашки, прозорість миті, глибинна сталість світу... А метушливі чоловічки приходять і до тебе. Вони галасують, і стрибають, і підганяють, і просять. І ти би хотіла піддатися їм, щоб бути, як усі, але не можеш, тому що ти — берег, на щастя чи на біду.Можна прискорити течію ріки, можна її збурити й підняти рівень, але берег зрушити з місця важко. Він поза змаганням. Він дає притулок усьому, що викинуте морем і людьми. Він приймає тих, хто його топче, і кожну мушлю, винесену хвилею з океану — пам’ять про відцвіле життя. І якщо коли-небудь хтось викине стару чашку, він також її прийме і назавжди збереже у своїх пісках, як є — замовклу, недосконалу, із листям навколо тріщини.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію