ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Юлія Щербатюк
2024.11.21 13:44
Цей дивний присмак гіркоти,
Розчинений у спогляданні
Того, що прагнуло цвісти.
Та чи було воно коханням?

Бо сталося одвічне НЕ.
Не там, не з тими, і не поряд.
Тому і туга огорне

Володимир Каразуб
2024.11.21 09:49
Ти вся зі світла, цифрового коду, газетних літер, вицвілих ночей,
У хтивому сплетінні повноводних мінливих рік і дивних геометрій.
Земля паломників в тугих меридіанах, блакитних ліній плетиво стрімке.
Що стугонить в лілейних картах стегон
В м'яких, п

Микола Дудар
2024.11.21 06:40
Сім разів по сім підряд
Сповідався грішник…
( Є такий в житті обряд,
Коли туго з грішми )
І те ж саме повторив
Знову й знов гучніше.
( Щоби хто не говорив —
Страшно бути грішним… )

Віктор Кучерук
2024.11.21 06:38
Димиться некошене поле.
В озерці скипає вода.
Вогнями вилизує доли.
Повсюди скажена біда.
Огидні очам краєвиди –
Плоди непомірного зла.
Навіщо нас доля в обиду
Жорстоким злочинцям дала?

Микола Соболь
2024.11.21 04:27
Черешнею бабуся ласувала –
червоний плід, як сонце на зорі.
У сірих стінах сховища-підвалу
чомусь таке згадалося мені.
Вона тоді вдивлялася у вишню
і якось тихо-тихо, без вини,
прошепотіла: «Господи Всевишній,
не допусти онукові війни».

Володимир Каразуб
2024.11.21 01:27
        Я розіллю л
                            І
                             Т
                              Е
                                Р
                                  И
               Мов ніч, що розливає
                  Морок осінн

Сонце Місяць
2024.11.20 21:31
Наснив тоді я вершників у латах
Слухав про королеву кпин
В барабани били й співали селяни
Лучник стріли слав крізь ліс
Покрик фанфари линув до сонця аж
Сонце прорізло бриз
Як Природа-Мати в рух ішла
У семидесяті ці

Іван Потьомкін
2024.11.20 13:36
Сказала в злості ти: «Іди під три чорти!»
І він пішов, не знаючи у бік який іти.
І байдуже – направо чи наліво...
А ти отямилась, як серце заболіло:
«Ой, лишенько, та що ж я наробила?!..»
Як далі склалось в них – не знати до пуття:
Зійшлись вони чи

Юрій Гундарєв
2024.11.20 09:10
років тому відійшов у засвіти славетний іспанський танцівник Антоніо Гадес.
Мені пощастило бачити його на сцені ще 30-річним, у самому розквіті…


Болеро.
Танцює іспанець.
Ніби рок,
а не танець.

Світлана Пирогова
2024.11.20 07:07
три яблука
холодні
осінь не гріє
гілля тримає
шкірка ще блискуча гладенька
життя таке тендітне
сіро і сумно
три яблука висять

Микола Дудар
2024.11.20 07:04
Батько, донечка, і песик
Всілись якось на траві
Не було там тільки весел
Але поруч солов'ї…
Щебетали і манили…
Сонце липало в очах
І набравшись тої сили
Попросили знімача

Віктор Кучерук
2024.11.20 05:44
Ти не повинен забувати
Десь в олеандровім цвіту
Про українську світлу хату
І щедру ниву золоту.
Ще пам’ятай обов’язково,
Ввійшовши в чийсь гостинний дім, –
Про милозвучну рідну мову
Й пишайсь походженням своїм.

Артур Курдіновський
2024.11.20 05:12
Спиваю натхнення по краплі
Заради простого рядка.
Я досі ніяк не потраплю
До міста Івана Франка.

Запросить в обійми ласкаво
Там вулиця світла, вузька.
Я б вигадав теми цікаві

Микола Соболь
2024.11.20 05:11
Які залишимо казки?
Домовики лишились дому.
Лісовики де? Невідомо.
Тепер на березі ріки
не знайдете русалок сліду.
Чи розповість онуку дідо,
як шамотять польовики?
Коли зовуть у гай зозулі,

Микола Дудар
2024.11.19 21:50
Тим часом Юрик, ні, то Ярек
Прислав запрошення - меню…
Перелік всього — і задаром
Ну що ж нехай, укореню.
Присиплю жирним черноземом
А по-весні, дивись, взійде…
Ми творчі люди. Наші меми
Не встрінеш більше абиде…

Борис Костиря
2024.11.19 18:51
Я розпався на дві половини,
Де злилися потоки ідей.
Розрізнити не можна в пучині
Дві ідеї в полоні ночей.

Зла й добра половини тривожні
Поєдналися люто в одне,
Ніби злиток металів безбожний,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Богдан Фекете
2024.10.17

Полікарп Смиренник
2024.08.04

Тетяна Стовбур
2024.07.02

Самослав Желіба
2024.05.20

Анатолій Цибульський
2024.04.01

Меланія Дереза
2024.02.08

Ольга Чернетка
2023.12.19






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Максим Тарасівський (1975) / Проза

 Тмин
...Когда-то давным-давно у самого Черного моря стоял город Керчь. Может, и теперь стоит, но я помню только ту Керчь, которая стояла там давным-давно.

А почти у самой воды, на которой покачивались огромные корабли, возле которой покоились горы поржавевшей соли, стояла гостиница, открывавшая свои двери и номера не для всех. Называлась она МДМ - межрейсовый дом отдыха моряков; видимо, предполагалось, что между рейсами продолжительностью в 4 месяца морякам достаточно провести пару дней в таком доме - и можно снова «в дальний путь на долгие года».

По детству я часто бывал в той давным-давно Керчи и был допущен к проживанию в МДМ, как член семьи моряка. МДМ, хотя и стоял на твердой каменистой почве, немедленно отправлял постояльцев подальше от земли. Как и в каждом таком заведении, в гостинице имелась столовая, однако в ней, наряду с огромными емкостями, заполненными вареными яйцами, напоминавшими икру неведомых существ, подавали салатики, которых в иных столовых не водилось, - щупальца осьминога под сметаной.

Поселившись в номер, я немедленно и жадно принимался осматривать выдвижные ящики столов и тумбочек - потому что в них иногда можно было обнаружить то иностранную монету, то пачку жвачки, то еще что-нибудь по тому времени и месту экзотическое.

А еще те ящики имели особый запах, с морем никак не связанный, но тоже весьма экзотичный. Они пахли тмином – в Керчи выпекали черный хлеб, корочка которого обильно посыпалась зернами тмина; в моем родном городе хлеба с тмином не пекли, да и вообще - не помню я ничего с тмином в других давным-давно городах. Моряки почему-то хранили этот хлеб в ящиках столов; дернешь на себя ящик - а оттуда вываливается этот пряный, аппетитный аромат, а по коричневому дну ящика перекатываются черноватые зернышки... А может, их туда подкладывали горничные, чтобы отпугнуть каких-нибудь вредных существ? Не знаю.

Давным-давно это было, давным-давно. Не сохранилось ничего, что я обнаруживал в тех ящиках, ни жвачек, ни монеток, а вот запах тмина до сих пор помню так, как если бы я только что раздавил зубами верткое и скользкое зернышко тмина. И вспоминается он совершенно неожиданно, вне всяких намеков, просто так - бац, и навалился. И я уже там, в моем давным-давно, и мне снова 5 или 6, и хочется поскорее спрятать лицо за книгой или отвернуться к стене, оклеенной рекламой. Потому что стою я, взрослый человек со скучным лицом и седыми висками, в переполненном вагоне метро, и никому не понять, что мне сейчас 5 или 6, и что беззащитен я сейчас, уязвим, как всякий ребенок таких лет. Дети - они ведь не добрые и не злые, они просто по-настоящему беззащитные, и потому острее прочих чувствуют добро и зло, ласку и жестокость, заботу и равнодушие. И реагируют - как чувствуют, по обстоятельствам.

Вот она, опасность воспоминаний детства. Накатил ниоткуда запах тмина - и ты провалился в пору своей беззащитности. И стоишь ты, взрослый человек в окружении взрослых людей, и сделать с тобой что угодно может всякий, даже самый безобидный и незлобивый человек, и спасает тебя только то, что никто не знает и не догадывается, что с тобой происходит, ведь только ты чувствуешь сейчас тот самый запах, исходящий из твоего давным-давно, только на твоих зубах сейчас коротко хрустнуло верткое скользкое зернышко.

А тот взрослый в тебе, который на мгновение отпрянул в сторонку, вспугнутый запахом тмина, вдруг понимает, что не был он тогда ни лучше, ни хуже, чем есть теперь, а был он просто - уязвим, беззащитен и податлив, как комок глины в руках гончара, и если проявилось в нем с тех пор что-то доброе или злое, то потому только, что рядом оказывались те, кто уже понял кое-что или вовсе ничего не понимал про беззащитность и уязвимость...

А потом запах тмина уходит так же внезапно, как и пришел, взрослый возвращается, и неуютно ему теперь и хочется спрятать лицо за книгой или отвернуться стене, оклеенной рекламой, вовсе не из-за пережитой только что слабости. А потому что-то где рядом, а не давным-давно, есть мягкие, податливые, не злые и не добрые комья глины, на которых он уже оставил отпечатки своих пальцев - да только какие, когда, зачем?

Вот она, опасность взрослых мыслей. На смену уязвимости и беззащитности приходит ответственность. Неприятная штука, которой можно сколько угодно пренебрегать, но избежать которой - нельзя. И…

Вагон метро качнулся, и взрослые мысли покатились врассыпную, как зернышки тмина по коричневому дну ящика, выдернутому из угловатого тела стола нетерпеливой детской рукой. Ах да: когда-то давным-давно у самого Черного моря стоял город Керчь...

2016

Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.



      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2016-11-02 13:38:16
Переглядів сторінки твору 573
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.292 / 5.44)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (3.928 / 5.38)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.742
Потреба в критиці найстрогішій
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2023.05.24 15:15
Автор у цю хвилину відсутній