ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Борис Костиря
2026.03.15 11:56
У сні побачу болісні пророцтва,
Які хотів спалити у вогні,
Тривог і болів, дива і юродства
В мінливій і безмежній глибині.

У сні приходить те, що неможливо,
Химерне, дивне, неземне, із дна
Морів і океанів. Пустотливо

Павло Сікорський
2026.03.15 10:51
Двовірш - архіскладна поетична форма із двох віршових рядків, де перший і другий римуються між собою. Причому рима читається згори вниз і знизу вгору, зберігаючи ритм.
На додачу, конкретно у цьому двовірші сенс не зміниться, якщо поміняти рядки місцями.

М Менянин
2026.03.15 02:02
Насичено ядом життя України,
хто поруч чи рядом бере від людини?
хто має підступне бажання очолить
народ цей і далі продовжить неволить?

Кому завдяки не закінчена битва
за щастя в житті і за промені світла?
кому до вподоби подвійні стандарти

Нічия Муза
2026.03.14 21:40
Життя минає, та ніколи
мене ніде не омине
моє оточення земне –
гаї, луги, поля і доли.

І поки люди є навколо,
а в небі сонечко ясне,
природа слухає мене,

Ігор Терен
2026.03.14 21:36
Минають ночі, і за днями дні,
і сонечко до літа покотило,
і мало що напам’ять залишило
до осені останньої мені.

А далі, як буває уві сні –
багряні увижаються вітрила.
Ассоль чекає! Напинаю крила

Артур Курдіновський
2026.03.14 16:16
Це просто сон. Не менше і не більше.
Невиліковний надважкий склероз.
Тобі ганебна смерть, якщо ти інший!
Народжуються з порожнечі вірші -
Чи захист від світанку, чи наркоз.

Здаля усі - біленькі та пухнасті,
Колючому шепочуть: "Не кричи..."

Іван Потьомкін
2026.03.14 13:57
Співала самотність про зграйну дружбу. Співала, аж серце злітало з словами І в звуках тремтіло. Здіймалося вище і вище. Як жайворон, висло Та й впало, мов грудка... Нараз обірвалася пісня. На серце людина поклала руку.

Юрій Гундарів
2026.03.14 13:32
Мавпочка Зіна — улюблениця і талісман підрозділу бойових медиків. Вона обожнює борщ і чай із молоком «по-англійськи».
Її господар — 50-річний колишній вчитель історії, який завів Зіну після того, як втратив на війні родину та дім. Мавпочка стала його від

Борис Костиря
2026.03.14 11:31
Так можна геть усе проспати:
І суд Страшний, й зорю Полин,
Доживши в камері до страти,
Яку здійснить нестримний плин.

Так можна геть усе проспати,
Проживши в сні нове життя
І продираючись крізь ґрати,

Ярослав Чорногуз
2026.03.14 02:38
Не розказуй мені про любов,
Лиш кохай мене палко, без тями!
Ти повернешся ще в мій альков,
І торкнешся волосся вустами!
.
Ніжноковзанням віллєш снаги,
Біострумів сяйнуть блискавиці,
Вдарить спалах миттєвий жаги,

Олена Побийголод
2026.03.14 00:59
Олександр Жаров (1904—1984)

Сяйте багаттями, синії ночі!
Ми – піонери, діти робочих.
В радісну еру
мчим стрімголов,
клич піонера –
«Завжди будь готов!»

Юрко Бужанин
2026.03.13 22:31
Професор дрімав
під час
засідання кафедри
але всередині нього
вирувала запекла дискусія
між виноградною силою Кавказу
та галицькою стриманістю
та чача була не просто рідиною

Світлана Пирогова
2026.03.13 21:53
Гуаш весни чарує спраглі очі,
Мов перший дотик лагідних долонь.
В твоїй душі займається вогонь.
Прибравши холод, йде тепло уроче.

Блакить небес, прозора та пророча
Впадає в плеса синіх ручаїв.
Проміння, наче золотий курсив

Ігор Шоха
2026.03.13 20:00
                    І
Немає з ким у спокої дожити
свої три літа на своїй землі...
ну як вас уму-розуму навчити,
помітні українські москалі
і не помітні інде посполиті?
Уперся рогом за своє корито
чужий по духу рід мій у селі.

Іван Потьомкін
2026.03.13 19:57
За Росією, навіки втраченою,
Бо нова –тюрма ще гірша.
Рахманінов плаче в зарубіжжі,
На розраду слів уже нема.
Бо ж не тільки слово, а й музику
Душать в обіймах невігласи…
Бо Росія голодна й загнуздана,
І до смаку їй оди й оглушливі марші.

Адель Станіславська
2026.03.13 19:40
Хто ти, жінко? Яка ти, квітко?
Солод серця гірким полином...
Ой яка ж бо летка, лелітко...
Гай хіба ж то твоя провина,

що вродилась у мамки слічна,
крихту гойна? Усе полова...
Вроди - капка, та й та не вічна,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

хома дідим
2026.02.11

Павло Інкаєв
2025.11.29

Ірина Єфремова
2025.09.04

Одександр Яшан
2025.08.19

Федір Паламар
2025.05.15

Ольга Незламна
2025.04.30

Пекун Олексій
2025.04.24






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Максим Тарасівський (1975) / Проза

 Тмин
...Когда-то давным-давно у самого Черного моря стоял город Керчь. Может, и теперь стоит, но я помню только ту Керчь, которая стояла там давным-давно.

А почти у самой воды, на которой покачивались огромные корабли, возле которой покоились горы поржавевшей соли, стояла гостиница, открывавшая свои двери и номера не для всех. Называлась она МДМ - межрейсовый дом отдыха моряков; видимо, предполагалось, что между рейсами продолжительностью в 4 месяца морякам достаточно провести пару дней в таком доме - и можно снова «в дальний путь на долгие года».

По детству я часто бывал в той давным-давно Керчи и был допущен к проживанию в МДМ, как член семьи моряка. МДМ, хотя и стоял на твердой каменистой почве, немедленно отправлял постояльцев подальше от земли. Как и в каждом таком заведении, в гостинице имелась столовая, однако в ней, наряду с огромными емкостями, заполненными вареными яйцами, напоминавшими икру неведомых существ, подавали салатики, которых в иных столовых не водилось, - щупальца осьминога под сметаной.

Поселившись в номер, я немедленно и жадно принимался осматривать выдвижные ящики столов и тумбочек - потому что в них иногда можно было обнаружить то иностранную монету, то пачку жвачки, то еще что-нибудь по тому времени и месту экзотическое.

А еще те ящики имели особый запах, с морем никак не связанный, но тоже весьма экзотичный. Они пахли тмином – в Керчи выпекали черный хлеб, корочка которого обильно посыпалась зернами тмина; в моем родном городе хлеба с тмином не пекли, да и вообще - не помню я ничего с тмином в других давным-давно городах. Моряки почему-то хранили этот хлеб в ящиках столов; дернешь на себя ящик - а оттуда вываливается этот пряный, аппетитный аромат, а по коричневому дну ящика перекатываются черноватые зернышки... А может, их туда подкладывали горничные, чтобы отпугнуть каких-нибудь вредных существ? Не знаю.

Давным-давно это было, давным-давно. Не сохранилось ничего, что я обнаруживал в тех ящиках, ни жвачек, ни монеток, а вот запах тмина до сих пор помню так, как если бы я только что раздавил зубами верткое и скользкое зернышко тмина. И вспоминается он совершенно неожиданно, вне всяких намеков, просто так - бац, и навалился. И я уже там, в моем давным-давно, и мне снова 5 или 6, и хочется поскорее спрятать лицо за книгой или отвернуться к стене, оклеенной рекламой. Потому что стою я, взрослый человек со скучным лицом и седыми висками, в переполненном вагоне метро, и никому не понять, что мне сейчас 5 или 6, и что беззащитен я сейчас, уязвим, как всякий ребенок таких лет. Дети - они ведь не добрые и не злые, они просто по-настоящему беззащитные, и потому острее прочих чувствуют добро и зло, ласку и жестокость, заботу и равнодушие. И реагируют - как чувствуют, по обстоятельствам.

Вот она, опасность воспоминаний детства. Накатил ниоткуда запах тмина - и ты провалился в пору своей беззащитности. И стоишь ты, взрослый человек в окружении взрослых людей, и сделать с тобой что угодно может всякий, даже самый безобидный и незлобивый человек, и спасает тебя только то, что никто не знает и не догадывается, что с тобой происходит, ведь только ты чувствуешь сейчас тот самый запах, исходящий из твоего давным-давно, только на твоих зубах сейчас коротко хрустнуло верткое скользкое зернышко.

А тот взрослый в тебе, который на мгновение отпрянул в сторонку, вспугнутый запахом тмина, вдруг понимает, что не был он тогда ни лучше, ни хуже, чем есть теперь, а был он просто - уязвим, беззащитен и податлив, как комок глины в руках гончара, и если проявилось в нем с тех пор что-то доброе или злое, то потому только, что рядом оказывались те, кто уже понял кое-что или вовсе ничего не понимал про беззащитность и уязвимость...

А потом запах тмина уходит так же внезапно, как и пришел, взрослый возвращается, и неуютно ему теперь и хочется спрятать лицо за книгой или отвернуться стене, оклеенной рекламой, вовсе не из-за пережитой только что слабости. А потому что-то где рядом, а не давным-давно, есть мягкие, податливые, не злые и не добрые комья глины, на которых он уже оставил отпечатки своих пальцев - да только какие, когда, зачем?

Вот она, опасность взрослых мыслей. На смену уязвимости и беззащитности приходит ответственность. Неприятная штука, которой можно сколько угодно пренебрегать, но избежать которой - нельзя. И…

Вагон метро качнулся, и взрослые мысли покатились врассыпную, как зернышки тмина по коричневому дну ящика, выдернутому из угловатого тела стола нетерпеливой детской рукой. Ах да: когда-то давным-давно у самого Черного моря стоял город Керчь...

2016

Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.



      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2016-11-02 13:38:16
Переглядів сторінки твору 630
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.292 / 5.44)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (3.928 / 5.38)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.742
Потреба в критиці найстрогішій
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2023.05.24 15:15
Автор у цю хвилину відсутній