ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Віктор Насипаний
2025.09.02 13:41
Ще день малює гарне щось:
Ясні шовки останні літа.
І стільки барв іще знайшлось,
Тепла і радості палітра.

Вдягає сонце в кольори
Усе навкруж під усміх щирий.
Світлішим світ стає старий,

Віктор Кучерук
2025.09.02 12:17
Небувале, довгождане,
На краю земних доріг, -
Ти - кохання безнастанне
В смутках-радощах моїх.
За твої уста вологі
І за тіняву очей, -
Закохався до знемоги,
Як душа про це рече.

Світлана Майя Залізняк
2025.09.02 08:19
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 10 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом авторки, ексклюзивно для цієї поезії. Для "оживленн

Артур Курдіновський
2025.09.01 23:38
О, літо! Йди! Мені тебе не шкода!
Сховайся в герметичний саркофаг.
Зробило ти мені таку погоду,
Що захлинаюсь у сльозах-дощах.

Ти зіпсувало зошит мій для віршів,
У ньому оселилася печаль.
Ти відібрало в мене найцінніше!

Борис Костиря
2025.09.01 22:21
Мій голос обірвався у зеніті,
Мої слова згоріли у золі.
Мої думки у полі переритім
Замерзли нерозквітлими в землі.

До кого я кричу в безмежнім полі?
Зі світом же обірваний зв'язок.
Лиш холоднеча, як безжальність долі,

Олена Побийголод
2025.09.01 12:07
Із Бориса Заходера

Ледве ми виперлись з решти приматів
й рушили вдаль з усієї снаги –
з нами побігли, без жодних дебатів,
мордочка, хвіст та чотири ноги.

Часом блукаємо ми у хаосі, –

Ольга Олеандра
2025.09.01 09:47
Останній день літа.
Все сонцем залите.
І ніде вмістити
безмежжя тепла.
Пронизана світлом
серпнева тендітна
струїть малахітом
прощання пора.

Віктор Кучерук
2025.09.01 05:51
В частоколі останніх років
Причаїлася тиша німотна, –
Ми з тобою, мов крила, близькі
І водночас, як зорі, самотні.
Не засліплює зір відбиття
Учорашніх цілунків тривалих, –
Десь поділись палкі почуття,
Що серця нам обом зігрівали.

Олег Герман
2025.09.01 00:32
Чергова епоха раптово пішла,
Немов розчинилася, втратила цінність.
Можливо, це просто миттєвість життя,
Яку б я хотів розтягнути на вічність.

Не хочу про осінь, холодну і злу,
Чи сніг, що впаде на замерзлі дороги.
Про них надто рано, а біль та вій

Олександр Буй
2025.08.31 22:37
Зникло в мороку все. Ні очей, ні облич.
Тільки губи в цілунку злились навмання…
Нині трапилось диво – Тетянина ніч –
І у щасті своєму я віри не йняв!

Я на неї чекав кілька тисяч ночей,
Утираючи сльози, ковтаючи страх.
Допоміг мені ямб, дав надію х

Борис Костиря
2025.08.31 22:13
Всесвітній холод, як тюрма німа.
Всесвітнє безголосся, ніби тундра.
Безлюдність так жорстоко обійма.
Лягає тиша так велично й мудро.

І птах замерзне й тихо упаде
У невідомість, як в обійми страху.
Не знайдеш прихисток уже ніде,

Ярослав Чорногуз
2025.08.31 19:04
Пора поезії щемлива
Уже ступає на поріг.
І ллється віршів буйна злива,
І злото стелиться до ніг

Непрохано-медовим смутком,
Жалем за літечком ясним...
Що ніби квітка незабудка --

Артур Курдіновський
2025.08.31 18:30
Моє кохання - вигаданий грант.
Життя мене нічого не навчило.
Для тебе вже букет зібрав троянд -
Поверне він твої забуті крила!

Засяй, немов яскравий діамант,
Забудь минуле, долю чорно-білу!
Римує сни твій вірний ад'ютант,

Юрко Бужанин
2025.08.31 14:23
Люба, уяви лише
розмах крил птаха Рух –
Це частинка лиш розмаху
мого кохання...
Не відпускати б довіку
мені твоїх рук...
Твоє ложе встелю
простирадлом – Праною.

Євген Федчук
2025.08.31 14:03
Сидить Петрик у кімнаті, а надворі злива.
У вікно краплини б’ються та по склу стікають.
Громові удари часом хлопчика лякають.
Він тоді до діда очі повертає живо.
Дід Остап сидить спокійно, на те не звертає.
Його грім той не лякає, видно звик до того,

С М
2025.08.31 12:34
Глядача цікавого містер Кайт
Усяко розважає на трамплінові
І Гендерсони будуть теж
Щойно Пабло Фанкез Феа одплескав їм
Над людом і кіньми й підв’язками
Урешті через бочку з огнем на споді!
У цей спосіб містер Кей кидає свій виклик!
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Одександр Яшан
2025.08.19

Пекун Олексій
2025.04.24

Софія Пасічник
2025.03.18

Эвилвен Писатель
2025.03.09

Вікторія Гавриленко
2025.02.12

Богдан Архіпов
2024.12.24

Богдан Фекете
2024.10.17






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Максим Тарасівський (1975) / Проза

 Тмин
...Когда-то давным-давно у самого Черного моря стоял город Керчь. Может, и теперь стоит, но я помню только ту Керчь, которая стояла там давным-давно.

А почти у самой воды, на которой покачивались огромные корабли, возле которой покоились горы поржавевшей соли, стояла гостиница, открывавшая свои двери и номера не для всех. Называлась она МДМ - межрейсовый дом отдыха моряков; видимо, предполагалось, что между рейсами продолжительностью в 4 месяца морякам достаточно провести пару дней в таком доме - и можно снова «в дальний путь на долгие года».

По детству я часто бывал в той давным-давно Керчи и был допущен к проживанию в МДМ, как член семьи моряка. МДМ, хотя и стоял на твердой каменистой почве, немедленно отправлял постояльцев подальше от земли. Как и в каждом таком заведении, в гостинице имелась столовая, однако в ней, наряду с огромными емкостями, заполненными вареными яйцами, напоминавшими икру неведомых существ, подавали салатики, которых в иных столовых не водилось, - щупальца осьминога под сметаной.

Поселившись в номер, я немедленно и жадно принимался осматривать выдвижные ящики столов и тумбочек - потому что в них иногда можно было обнаружить то иностранную монету, то пачку жвачки, то еще что-нибудь по тому времени и месту экзотическое.

А еще те ящики имели особый запах, с морем никак не связанный, но тоже весьма экзотичный. Они пахли тмином – в Керчи выпекали черный хлеб, корочка которого обильно посыпалась зернами тмина; в моем родном городе хлеба с тмином не пекли, да и вообще - не помню я ничего с тмином в других давным-давно городах. Моряки почему-то хранили этот хлеб в ящиках столов; дернешь на себя ящик - а оттуда вываливается этот пряный, аппетитный аромат, а по коричневому дну ящика перекатываются черноватые зернышки... А может, их туда подкладывали горничные, чтобы отпугнуть каких-нибудь вредных существ? Не знаю.

Давным-давно это было, давным-давно. Не сохранилось ничего, что я обнаруживал в тех ящиках, ни жвачек, ни монеток, а вот запах тмина до сих пор помню так, как если бы я только что раздавил зубами верткое и скользкое зернышко тмина. И вспоминается он совершенно неожиданно, вне всяких намеков, просто так - бац, и навалился. И я уже там, в моем давным-давно, и мне снова 5 или 6, и хочется поскорее спрятать лицо за книгой или отвернуться к стене, оклеенной рекламой. Потому что стою я, взрослый человек со скучным лицом и седыми висками, в переполненном вагоне метро, и никому не понять, что мне сейчас 5 или 6, и что беззащитен я сейчас, уязвим, как всякий ребенок таких лет. Дети - они ведь не добрые и не злые, они просто по-настоящему беззащитные, и потому острее прочих чувствуют добро и зло, ласку и жестокость, заботу и равнодушие. И реагируют - как чувствуют, по обстоятельствам.

Вот она, опасность воспоминаний детства. Накатил ниоткуда запах тмина - и ты провалился в пору своей беззащитности. И стоишь ты, взрослый человек в окружении взрослых людей, и сделать с тобой что угодно может всякий, даже самый безобидный и незлобивый человек, и спасает тебя только то, что никто не знает и не догадывается, что с тобой происходит, ведь только ты чувствуешь сейчас тот самый запах, исходящий из твоего давным-давно, только на твоих зубах сейчас коротко хрустнуло верткое скользкое зернышко.

А тот взрослый в тебе, который на мгновение отпрянул в сторонку, вспугнутый запахом тмина, вдруг понимает, что не был он тогда ни лучше, ни хуже, чем есть теперь, а был он просто - уязвим, беззащитен и податлив, как комок глины в руках гончара, и если проявилось в нем с тех пор что-то доброе или злое, то потому только, что рядом оказывались те, кто уже понял кое-что или вовсе ничего не понимал про беззащитность и уязвимость...

А потом запах тмина уходит так же внезапно, как и пришел, взрослый возвращается, и неуютно ему теперь и хочется спрятать лицо за книгой или отвернуться стене, оклеенной рекламой, вовсе не из-за пережитой только что слабости. А потому что-то где рядом, а не давным-давно, есть мягкие, податливые, не злые и не добрые комья глины, на которых он уже оставил отпечатки своих пальцев - да только какие, когда, зачем?

Вот она, опасность взрослых мыслей. На смену уязвимости и беззащитности приходит ответственность. Неприятная штука, которой можно сколько угодно пренебрегать, но избежать которой - нельзя. И…

Вагон метро качнулся, и взрослые мысли покатились врассыпную, как зернышки тмина по коричневому дну ящика, выдернутому из угловатого тела стола нетерпеливой детской рукой. Ах да: когда-то давным-давно у самого Черного моря стоял город Керчь...

2016

Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.



      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2016-11-02 13:38:16
Переглядів сторінки твору 611
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.292 / 5.44)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (3.928 / 5.38)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.742
Потреба в критиці найстрогішій
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2023.05.24 15:15
Автор у цю хвилину відсутній