ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Вячеслав Руденко
2026.11.02 12:44
Виглядала обрій матіола,
Голосила: «Де вони, руді,
Ті, що рай знайшли за видноколом
У густій розлогій лободі?!»

Може, доручити будякові,
Він зазвичай вищий, ніж усі,
Виглядати радісне довкола,

В Горова Леся
2026.11.02 12:18
Пальцями тонкими стукав дощ у шибу.
Набридав настирно: може, я зайду?
Рама відчинялась, озивалась рипом,
У нутро впускала віхолу руду.
Засипало мокре листя підвіконня:
Цю ніч роздягалось гілля догола.
Дощ зайшов до хати й оголилась повня —
Лиш тума

Юрій Гундарів
2026.11.02 09:59
Війна привнесла в наше життя нові реалії. Майже щодня відчуваєш подих смерті, адже у будь-яку мить шалений дрон чи ракета можуть зупинити твоє земне буття.
Сьогодні життя і смерть, як ніколи, - поруч. Життєсмерть, як сказав поет…

У День пам'яті помер

Віктор Кучерук
2026.11.02 05:58
З гарячою чашкою кави
В руці я, звільнившись від сну,
Пригадую очі ласкаві
І повну цвітіння весну.
Пригадую співи пташині
І губи солодкі, як мед, -
І ночі небачено сині
Від зблисків хвостатих комет.

Кока Черкаський
2026.11.02 01:34
Сонце нікуди не поспішає, ні,
Воно просто дарує промені мені.
Куди ти біжиш?- Зупинися, постій,
Відчуй цей момент: він повністю твій.
Позитивний вайб, сонячний ранок,
Любов на вечерю, любов на сніданок.

Годинник цок-цок, та мені все одно,

хома дідим
2026.11.01 23:35
така мандрівка
такий пасьянс
у декадансі
такім осіннім
наступний поїзд
минає станцію
ми теж могли бути
пасажирами

Ірина Вовк
2026.11.01 22:49
Антологія драматичних містерій Середньовіччя,
Відродження та епохи Бароко)


І. ЕПОХА СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ: Містика віри та вигнання.


«ФРАНЦИСК АССІЗЬКИЙ: ХВАЛА МОЇМ СЕСТРАМ-ПТИЦЯМ»

Євген Федчук
2026.11.01 22:06
На вигоні влітку молодь постійно збиралась,
Ледь не до самого ранку на нім «тирлувалась».
Веселились, жартували і пісні співали,
Історії десь почуті переповідали.
Історії то веселі, то до серця в п‘ятах.
Чулось часом, як від страху охають дівчата.
Х

Ігор Шоха
2026.11.01 17:44
Не чуємо, що пізно говорити
як в’януть вуха, а свої роти
пороззявляли на чуже корито
лукаві воріженьки і брати.

Зійшли зі сцени головні ґаранти
безпеки, миру, дружби і добра
і настає обіцяна пора

Борис Костиря
2026.11.01 15:33
Цей важливий ковток, ніби чашу цикути,
Я прийму перед стратою, в лати закутий.

І у нім я розкрию великі сонати
Перед тим, як піти у небесні пенати.

В цім важливім горнятці відкрию поеми,
Неповторні трактати, рядки, теореми.

Юрій Гундарів
2026.11.01 13:03
Чотиривірш - строфа, що складається з чотирьох рядків і зазвичай має закінчену думку, має французьку назву: катрен.
А чому не українську? Чотири рядки - чотирик!

Синиця на підвіконні -
добра прикмета.
Це як баховська Чакона
після ракети.

Віктор Кучерук
2026.11.01 07:41
Не квітнуть верби, сохнуть лози
Уздовж піщаних берегів, -
Вода в Дніпрі гірка, як сльози
Убитих горем матерів.
Вже кожен камінь тихо плаче
І криком сходить німота
Від хвиль, що плещуть нетерпляче:
Біда, біда, біда, біда...

С М
2026.10.31 23:30
Книжкові сторінки покинуто біля моря
Сліди піску і хвиль на них
Наповзає тінь, відкинута хмарою
Ковзає, очима минулих часів
Ось приплив їх поглинає
Без зусиль, як-небудь

Є розповідь, один король

хома дідим
2026.10.31 23:04
жовтнева девальвація
завершується
майже релігійно
ясно у всякого власна релігія
погода міняється
тьмариться передобіднє світло
крізь холодну вогкість
сорка у громіздкому

Світлана Пирогова
2026.10.31 19:59
А жовтень прохолодою повіяв,
І стіни кам'яні мовчать, німі.
Ти і сьогодні білий парус-мрія.
Невидно крізь шибки мутні в пітьмі.

Ти тільки будь, - молюся я ночами,
А вдень у круговерті різних справ
Бинтую порожнечі сірі рани,

Ігор Терен
2026.10.31 19:13
Кого немає у хатині скраю,
тих доля випихає за Дунай,
щоб загодя не трафили у рай,
якого на землі ніде немає
(хоча і пекла не буває теж
за межами руїни і пожеж),
та де не буду, серце уміщає
все, що дарує доля на врожай:
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Тетяна Нєтьосіна
2026.07.04

Дитячої Творчості Центр
2026.04.29

Ян Вікторія А Вікторія
2026.04.23

Іванна Сріблицька
2026.03.31

Охмуд Песецький
2026.03.19

хома дідим
2026.02.11

Павло Інкаєв
2025.11.29






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Максим Тарасівський (1975) / Проза

 Тмин
...Когда-то давным-давно у самого Черного моря стоял город Керчь. Может, и теперь стоит, но я помню только ту Керчь, которая стояла там давным-давно.

А почти у самой воды, на которой покачивались огромные корабли, возле которой покоились горы поржавевшей соли, стояла гостиница, открывавшая свои двери и номера не для всех. Называлась она МДМ - межрейсовый дом отдыха моряков; видимо, предполагалось, что между рейсами продолжительностью в 4 месяца морякам достаточно провести пару дней в таком доме - и можно снова «в дальний путь на долгие года».

По детству я часто бывал в той давным-давно Керчи и был допущен к проживанию в МДМ, как член семьи моряка. МДМ, хотя и стоял на твердой каменистой почве, немедленно отправлял постояльцев подальше от земли. Как и в каждом таком заведении, в гостинице имелась столовая, однако в ней, наряду с огромными емкостями, заполненными вареными яйцами, напоминавшими икру неведомых существ, подавали салатики, которых в иных столовых не водилось, - щупальца осьминога под сметаной.

Поселившись в номер, я немедленно и жадно принимался осматривать выдвижные ящики столов и тумбочек - потому что в них иногда можно было обнаружить то иностранную монету, то пачку жвачки, то еще что-нибудь по тому времени и месту экзотическое.

А еще те ящики имели особый запах, с морем никак не связанный, но тоже весьма экзотичный. Они пахли тмином – в Керчи выпекали черный хлеб, корочка которого обильно посыпалась зернами тмина; в моем родном городе хлеба с тмином не пекли, да и вообще - не помню я ничего с тмином в других давным-давно городах. Моряки почему-то хранили этот хлеб в ящиках столов; дернешь на себя ящик - а оттуда вываливается этот пряный, аппетитный аромат, а по коричневому дну ящика перекатываются черноватые зернышки... А может, их туда подкладывали горничные, чтобы отпугнуть каких-нибудь вредных существ? Не знаю.

Давным-давно это было, давным-давно. Не сохранилось ничего, что я обнаруживал в тех ящиках, ни жвачек, ни монеток, а вот запах тмина до сих пор помню так, как если бы я только что раздавил зубами верткое и скользкое зернышко тмина. И вспоминается он совершенно неожиданно, вне всяких намеков, просто так - бац, и навалился. И я уже там, в моем давным-давно, и мне снова 5 или 6, и хочется поскорее спрятать лицо за книгой или отвернуться к стене, оклеенной рекламой. Потому что стою я, взрослый человек со скучным лицом и седыми висками, в переполненном вагоне метро, и никому не понять, что мне сейчас 5 или 6, и что беззащитен я сейчас, уязвим, как всякий ребенок таких лет. Дети - они ведь не добрые и не злые, они просто по-настоящему беззащитные, и потому острее прочих чувствуют добро и зло, ласку и жестокость, заботу и равнодушие. И реагируют - как чувствуют, по обстоятельствам.

Вот она, опасность воспоминаний детства. Накатил ниоткуда запах тмина - и ты провалился в пору своей беззащитности. И стоишь ты, взрослый человек в окружении взрослых людей, и сделать с тобой что угодно может всякий, даже самый безобидный и незлобивый человек, и спасает тебя только то, что никто не знает и не догадывается, что с тобой происходит, ведь только ты чувствуешь сейчас тот самый запах, исходящий из твоего давным-давно, только на твоих зубах сейчас коротко хрустнуло верткое скользкое зернышко.

А тот взрослый в тебе, который на мгновение отпрянул в сторонку, вспугнутый запахом тмина, вдруг понимает, что не был он тогда ни лучше, ни хуже, чем есть теперь, а был он просто - уязвим, беззащитен и податлив, как комок глины в руках гончара, и если проявилось в нем с тех пор что-то доброе или злое, то потому только, что рядом оказывались те, кто уже понял кое-что или вовсе ничего не понимал про беззащитность и уязвимость...

А потом запах тмина уходит так же внезапно, как и пришел, взрослый возвращается, и неуютно ему теперь и хочется спрятать лицо за книгой или отвернуться стене, оклеенной рекламой, вовсе не из-за пережитой только что слабости. А потому что-то где рядом, а не давным-давно, есть мягкие, податливые, не злые и не добрые комья глины, на которых он уже оставил отпечатки своих пальцев - да только какие, когда, зачем?

Вот она, опасность взрослых мыслей. На смену уязвимости и беззащитности приходит ответственность. Неприятная штука, которой можно сколько угодно пренебрегать, но избежать которой - нельзя. И…

Вагон метро качнулся, и взрослые мысли покатились врассыпную, как зернышки тмина по коричневому дну ящика, выдернутому из угловатого тела стола нетерпеливой детской рукой. Ах да: когда-то давным-давно у самого Черного моря стоял город Керчь...

2016

• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.



    •   Можлива допомога "Майстерням"


• Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

• Про оцінювання     • Зв'язок із адміністрацією     • Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2016-11-02 13:38:16
Переглядів сторінки твору 686
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.292 / 5.44)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (3.928 / 5.38)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.742
Потреба в критиці найстрогішій
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2023.05.24 15:15
Автор у цю хвилину відсутній