ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Ольга Олеандра
2025.12.04 10:51
Привіт, зима! Я знову входжу в тебе.
Ти зустрічаєш, відкриваючись мені
безкраїм полотном живого неба,
в якім горять немеркнучі вогні,
в якім ростуть дива і дивовижі,
з якого сипле ласка і дари.
в якім живе тепло глибоких зближень,
де тануть нашаров

Кока Черкаський
2025.12.04 05:01
Вкрути ж мені, вкрути,
Бо все перегоріло,
Врятуй від темноти,
Щоб в грудях зажевріло,

Завібрували щоб
Енергії вібрацій,
Щоб як нова копійка

Мар'ян Кіхно
2025.12.04 03:24
Як уже десь тут було сказано, на все свій час і своє врем'я. Час розставляти ноги і врем'я стискати коліна, час подавати заяву в ЗАГС і врем'я на позов до суду, час одягати джинси і врем'я знімати труси, час висякатися і врем'я витирати рукавом носа

Володимир Бойко
2025.12.04 00:46
Найпевніший спосіб здолати українців – поділити їх і розсварити. Хто зазирнув у душу політика – тому дідько вже не страшний. На зміну турецьким башибузукам прийшли російські рашибузуки. Краще ламати стереотипи, аніж ламати себе. Дзеркало душі

Тетяна Левицька
2025.12.04 00:28
Я скоріш всього сова,
що боїться світла
і улесливі слова,
що яскраво світять.
Не розказую про те,
як яси жадаю —
вранці сонце золоте
запиваю чаєм.

Світлана Пирогова
2025.12.03 22:58
М-алий Фонтан - для серця люба батьківщина.
А-вжеж, найкращеє в житті село.
Л-юблю красу його і неньку Україну.
И-верень - грудочку землі і тло.
Й-оржисті трави, щедрий ліс, гаї, дорогу.

Ф-онтанські зваби - поле і ставок.
О-бійстя і садки. Летить

Артур Курдіновський
2025.12.03 21:51
НЕ ТРЕБА "ПОТІМ" (діалог у співавторстві з Лілія Ніколаєнко)

***

Прощай сьогодні. “Потім” вже не треба.
Я скнію в римах, ніби в ланцюгах.
Від тебе в них тікаю, та нудьга
Згорілими рядками вкрила небо.

Микола Дудар
2025.12.03 21:39
Куди і з ким — не коментую.
Лишила осінь повноважень.
Це наче в ліс послати тую
Від алілуї персонажем…

Коли кого — вже не цікавить.
Лишила ніч передумови.
Це наче вдих бензин заправить

Борис Костиря
2025.12.03 18:52
Зима ударила у бруд
Лицем в безсилості нещасній.
І бруд заполоняє брук,
Мов Брут з ножем несвоєчасним.

Зима пірнула у абсурд
І стала стала осінню неждано.
І Божий замисел заглух

Тетяна Левицька
2025.12.03 15:31
Якби лише земля мала
тримала на цім світі,
то я б під хатою росла,
Черемхою у цвіті.
Пахтіла б медом навесні,
і раювала літом,
а восени удалині
блищала фіанітом.

Юрій Лазірко
2025.12.03 01:01
хотів тобі я наспівати
про любов
про блиски у очах
і як бурлила кров
і блиснуло в очах
і закипіла кров
нам у вогні палати
в ритмі рок-ен-рол

Іван Потьомкін
2025.12.02 22:34
Потойбіч і посейбіч – все це ти.
Ти розпростерся мало не по самий Ніжин.
А в серці, як колись і нині, й вічно –
Одна і та ж синівська ніжність.
На древніх пагорбах стою,
Немовби зависаю над святим Єрусалимом,
І, як йому, тобі пересилаю ці рядки:
“М

Тетяна Левицька
2025.12.02 22:17
Насправді грудень не зігріє,
мою невтішну безнадію,
сніжниці білу заметіль.
Жасминові, легкі, перові
летять лелітки пелюсткові —
на смак не цукор і не сіль.
Льодяники із океану,
що на губах рожевих тануть

Олександр Буй
2025.12.02 21:18
Поворожи мені на гущі кавовій!
Горнятко перекинь, немов життя моє:
Нехай стікає осад візерунками –
Пророчить долю дивними малюнками...

На порцеляні плямами розмитими
Минуле з майбуттям, докупи злитії.
Можливо, погляд вишень твоїх визрілих

Володимир Мацуцький
2025.12.02 20:34
Вже і цвіркун заснув.
Мені ж не спиться,
стискає серце біль-війна.
Чи вщухне доля українця,
що горя зазнає сповна?
Чи вщухне гуркіт біснування
рашистів на землі моїй?
Кого готує на заклання

В Горова Леся
2025.12.02 17:20
Грудень сіє на сито дощ,
І туману волога завись
Осіда на бетоні площ.
Голуби на обід зібрались.

Віддзеркалення лап і ший
Мерехтить, ніби скло побите.
Хтось би хліба їм накришив,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Павло Інкаєв
2025.11.29

Ірина Єфремова
2025.09.04

Одександр Яшан
2025.08.19

Федір Паламар
2025.05.15

Ольга Незламна
2025.04.30

Пекун Олексій
2025.04.24

Софія Пасічник
2025.03.18






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Максим Тарасівський (1975) / Проза

 Тмин
...Когда-то давным-давно у самого Черного моря стоял город Керчь. Может, и теперь стоит, но я помню только ту Керчь, которая стояла там давным-давно.

А почти у самой воды, на которой покачивались огромные корабли, возле которой покоились горы поржавевшей соли, стояла гостиница, открывавшая свои двери и номера не для всех. Называлась она МДМ - межрейсовый дом отдыха моряков; видимо, предполагалось, что между рейсами продолжительностью в 4 месяца морякам достаточно провести пару дней в таком доме - и можно снова «в дальний путь на долгие года».

По детству я часто бывал в той давным-давно Керчи и был допущен к проживанию в МДМ, как член семьи моряка. МДМ, хотя и стоял на твердой каменистой почве, немедленно отправлял постояльцев подальше от земли. Как и в каждом таком заведении, в гостинице имелась столовая, однако в ней, наряду с огромными емкостями, заполненными вареными яйцами, напоминавшими икру неведомых существ, подавали салатики, которых в иных столовых не водилось, - щупальца осьминога под сметаной.

Поселившись в номер, я немедленно и жадно принимался осматривать выдвижные ящики столов и тумбочек - потому что в них иногда можно было обнаружить то иностранную монету, то пачку жвачки, то еще что-нибудь по тому времени и месту экзотическое.

А еще те ящики имели особый запах, с морем никак не связанный, но тоже весьма экзотичный. Они пахли тмином – в Керчи выпекали черный хлеб, корочка которого обильно посыпалась зернами тмина; в моем родном городе хлеба с тмином не пекли, да и вообще - не помню я ничего с тмином в других давным-давно городах. Моряки почему-то хранили этот хлеб в ящиках столов; дернешь на себя ящик - а оттуда вываливается этот пряный, аппетитный аромат, а по коричневому дну ящика перекатываются черноватые зернышки... А может, их туда подкладывали горничные, чтобы отпугнуть каких-нибудь вредных существ? Не знаю.

Давным-давно это было, давным-давно. Не сохранилось ничего, что я обнаруживал в тех ящиках, ни жвачек, ни монеток, а вот запах тмина до сих пор помню так, как если бы я только что раздавил зубами верткое и скользкое зернышко тмина. И вспоминается он совершенно неожиданно, вне всяких намеков, просто так - бац, и навалился. И я уже там, в моем давным-давно, и мне снова 5 или 6, и хочется поскорее спрятать лицо за книгой или отвернуться к стене, оклеенной рекламой. Потому что стою я, взрослый человек со скучным лицом и седыми висками, в переполненном вагоне метро, и никому не понять, что мне сейчас 5 или 6, и что беззащитен я сейчас, уязвим, как всякий ребенок таких лет. Дети - они ведь не добрые и не злые, они просто по-настоящему беззащитные, и потому острее прочих чувствуют добро и зло, ласку и жестокость, заботу и равнодушие. И реагируют - как чувствуют, по обстоятельствам.

Вот она, опасность воспоминаний детства. Накатил ниоткуда запах тмина - и ты провалился в пору своей беззащитности. И стоишь ты, взрослый человек в окружении взрослых людей, и сделать с тобой что угодно может всякий, даже самый безобидный и незлобивый человек, и спасает тебя только то, что никто не знает и не догадывается, что с тобой происходит, ведь только ты чувствуешь сейчас тот самый запах, исходящий из твоего давным-давно, только на твоих зубах сейчас коротко хрустнуло верткое скользкое зернышко.

А тот взрослый в тебе, который на мгновение отпрянул в сторонку, вспугнутый запахом тмина, вдруг понимает, что не был он тогда ни лучше, ни хуже, чем есть теперь, а был он просто - уязвим, беззащитен и податлив, как комок глины в руках гончара, и если проявилось в нем с тех пор что-то доброе или злое, то потому только, что рядом оказывались те, кто уже понял кое-что или вовсе ничего не понимал про беззащитность и уязвимость...

А потом запах тмина уходит так же внезапно, как и пришел, взрослый возвращается, и неуютно ему теперь и хочется спрятать лицо за книгой или отвернуться стене, оклеенной рекламой, вовсе не из-за пережитой только что слабости. А потому что-то где рядом, а не давным-давно, есть мягкие, податливые, не злые и не добрые комья глины, на которых он уже оставил отпечатки своих пальцев - да только какие, когда, зачем?

Вот она, опасность взрослых мыслей. На смену уязвимости и беззащитности приходит ответственность. Неприятная штука, которой можно сколько угодно пренебрегать, но избежать которой - нельзя. И…

Вагон метро качнулся, и взрослые мысли покатились врассыпную, как зернышки тмина по коричневому дну ящика, выдернутому из угловатого тела стола нетерпеливой детской рукой. Ах да: когда-то давным-давно у самого Черного моря стоял город Керчь...

2016

Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.



      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2016-11-02 13:38:16
Переглядів сторінки твору 621
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.292 / 5.44)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (3.928 / 5.38)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.742
Потреба в критиці найстрогішій
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2023.05.24 15:15
Автор у цю хвилину відсутній