Я думав, що не зможу полюбити
Її сильніше, ніж уже люблю,
Але побачив, як вона танцює…
Ми витратили дві доби, купу сил,
Ще більшу купу грошей
На боротьбу зі здоров’ям,
Щоб уночі ввалитись до нічного клубу,
Замовити колу з коньяком,
Ром із м’ятою, джин із тоніком,
Горілку з соком цитрусів
Та віскі з соком яблук,
І до ранку дивитись, як вона танцює.
Така одна, така нескорена,
Непідвладна стихіям і часу,
Підзвітна ритму та римам.
У світлі неону,
У спалахах стробоскопу,
У десятках липких поглядів,
У звабливій танцювальній сукні,
Створеній підкреслювати, як вона танцює.
Ми ж вигадали дощі й калюжі,
Щоб у жінок був привід взути чобітки;
Винайшли сніг та зиму,
Щоб вони могли загортатись у шуби;
Ми оспівуємо жіночі тіла,
Щоб жінки вірили в себе та у свої сукні;
Й, нарешті, ми придумали танцювальну музику,
Щоб вони забували про все
І щоб весь світ міг бачити, як вона танцює.
Ми йшли до цього довго.
Довше, ніж до антибіотиків,
Звукового кіно та ядерної зброї.
Поєднати жінку з такою сукнею,
Такими ритмами та спокусою
Важче, ніж звук із картинкою
Чи уран із детонатором.
Наступний стрибок еволюції
Буде не скоро.
Саме тому я п’ю
Та милуюсь, як вона танцює.

08.11.2016