Інакші думки появились, хиталися вранці,
Мов ті квіточки, що притримані в’ялими пальцями.
О, як то незручно іти у сумній вишиванці,
В отому оточенні вірних симпатиків нації!

Йшли-думали прямо. Хтось бачив ходу перехресну.
Летіло матюччя – у душах порожняву повнило.
Було не по-людськи і якось бездумно, без сенсу –
Сніги відступили і владно пишалися повені.

Насправді – жадалось побути окремо, самому.
Уголос думки розтулялися тільки улюблені.
І падала тиша, в якій озивалась утома:
Європа не близько, навколо – набридливі гобліни.

До завтра потрібного – знову незвично далеко.
Воно не в тумані, а просто розхитане брижами.
А осьдечки поряд – у глек зазирають лелеки,
І це запримітно печалиться днями і тижнями.