Ямала роман з одним письменником він завше писав листи мені ,на які я відповідала ,ось один із них.

Юдіф Клімт

м. Івано-Франківськ07.11.16
08:43

Натягую чорні джинси,чорну прозору блузку,байкерські чоботи на підборах,косуху ,заплітаю волосся в тугий хвіст ,натягую окуляри .Остання затяжка,хватаю ключі вибігаю з преміщення.Прохолодний осінній Франківськ вже повністю пробудився,одною рукою набираю повідомлення другою відчиняю двері в street coffee.
-Середнє американко будь-ласка.
В одній руці кава в іншій телефон,дзвоню Марті,Наді,Юлі.
Ковток кави ,Швидкі кроки.
-Пані сьогодні дуже файна ,гарного дня.
-Дякую!
Пробігаю Гординського вибігаю на Мазепи ,кави як не було,Господи я жива.Рух ,обривки діалогів,холодне повітря,приємні посмішки.
-Боженька ,доброго ранку!
-Хімейчук ,відвали!
-На пари ?
-Так!
-До зустрічі.
Перша майстерня –пусто,в другій теж,спускаюсь у підвал,свої,анатомія.
13.11.16
10:40
М.Івано-франківськ
Прокидаюсь від гидкого звуку ,Ліза знову слухає цю бридку музику,з матюками валюсь із ліжка три хвилини лежачи на підлозі дивлюсь у стелю,нарешті вирішую встати.В спортивній білизні тиняюсь по кімнаті,набираю чайник,насипаю каву ,наливаю кип’яток в маленьке горнятко.Через 5 хвилин порпання в шаві ,знаходжу свої речі на стільці .Одягаю чорні джинси і чоловічу ,чорну сорочку яку напередодні мені проспорив Богдан ,наш наркодилер.З горнятком кави і пачкою папірос виходжу з кімнати ,йду в кінець коридору до велетенського від підлоги до стелі вікна,ставлю горнятко на поличку для вогнегасника ,сама залажу на перило вздовж вікна.Підпалюю папіросу мить блаженства протягом п’яти секунд з кімнати вибігає Хімейчук з криками:
-Ідіотка перестань мучити дитину,кидай курити,коли вже УзД я йду з тобою.
Середній палець замість тисячі слів ,ми з ідіотом здружились за ці три місяці.Знову притуляє голову до мого живота в надії що мале текне його ногою в писок.В сто п’ятдесят четверний раз повторюю ,що воно ще не дригається :
-Проте як хочеш я теж можу тебе ткнути в писок.
-Не смішно !Бачила який сніг вивалив?
Дивлюсь в вікно і до мене нарешті доходе,що вся вулиця Шевченка в кучугурах.Не фанат я зими звісно ,але чорт з ним .Через деякий час приплітається Ромко і сповіщає про те що навчання відмінили.
Вечір
Я радісна наче ідіот,в придуркуватій Лізиній шапці з здоровенним баламбоном ковзаю по Чорновола . Навкруги сніг ,навколо слизько,мені добре,ліза плентається з заду і шкодує,що одягла підбори . Добігаю до площі купую два гарячих шоколада ,настрій добрий.
Пройшло півтори години
Я ненавиджу Лізу,сніг,весь світ .Премось по Мазепи до сільпо якого біса я не знаю,я замерзла:
-Сто двадцять чотири,что двадцять п’ять …
Ліза ,плентається за мною на відстані п’ятдесяти метрів ,з червоним писком дивиться на мене ледь не плачучи,кожні двісті метрів я кидаю її писком в кучугуру,за те що захотіла попертись аж в сільпо .
-Сто двадцять шість ,сто двадцять сім .
Через годину виходимо з сільпо з пачкою молока,бенгальськими вогниками ,хлопушками,пачкою презервативів і капронками їдемо додому.
21:44
Зачіпляю волосся резинкою ,повністю роздягаюсь і занурююсь в гарячу ванну,папіроса,zippo,блаженство. Прокидаюсь через пів години ,дякувати богу що не від асфіксії ,відкриваю гарячу воду,відкриваю Винничука.
Переодягнувшись завалююсь на ліжко ,вмикаю Агату Крісті ,витягую лінер ,планшет і папір,сьогодні малюємо цвинтар.
В кімнату завалюється Артем(версія Еріка №3)в одних штанах,на грудях чорніє татуювання . Презирливо дивлюсь на нього . П’яний в дупу.
-Каріне Арменівна,покурите зі мною ?
-Ти чого приплентався ?- запалюю папіросу.
-Каріне Арменівна,дай попільничку.
Простягаю маленький жбан.
-Ти знову якийсь маразм малюєш? Ото я буду сміятись ,як після всього того нечистого підеш на іконописця .
…
-Каріне Арменівна,коли ти нарешті погодишся ти ж ,знаєш я тебе обожнюю ,чого вічно все ускладнювати ,ми ж метці бл*дь.
-Артем ,відчепись від мене ,чого ти знову ходиш голий і подертий ,п’яний і дурний ?
- Почалося !
В кімнату заходе два хлопця і з матюками виводять його в коридор.Я зачиняю двері і втомлено падаю на ліжко.Я їду додому ...
15.11.16
21:43
Івано-Франківськ
Я вже пів години кричу на таксиста ,поки чорне BMW,повільно рухається Франківськом.
-Я ж просила ,по січових стрільців ,чого ви не зупинились ,де ми тепер знайдемо банкомат??!!
-Пані ,там односторонній рух.
- я не просила їхати я просила зупинитись неподалік!Господи!
За десять хвилини до відправлення мого поїзда ідіот таки зупиняється ,там де я просила,я вибігаю з авто ,банкомат ковтає мою картку ,я збираю готівку .В дев’ятій п’ятдесят ,я вистрибую біля вокзалу .Стук підборів ,звук коліщаток їдучих по мармуровій підлозі,паніка . Перескокую дві платформи і застрибую в уже їдучий поїзд.Саме в такі моменти я тішусь своїй молодості і красі.Молодий кремезний чоловік несе мою сумку ,допомагає знайти місце ,складає багаж,я дякую і очима шукаю провідника,віддаю йому роздрукований білет і нарешті всідаюсь.
-Пані ,до Львова ?
Помічаю чоловіка ,що сидить навпроти мене,років сорока ,зовні доста файного.Посміхаюсь.
-Та!
-Файне місто я там пів життя прожив.
До Львова три години ,Михайло дуже милий чолов’яга ,ми з ним проговорили всі ці три години.
-Пані ,буде папіросу?
Вилуплюю очі:
-Тут можна курити?!
Михайло посміхається:
-Ну звісно не пямо тут ,тай взагалі то не можна ,але кого це зупиняє.Не знаю ,що ви курите маю тільки це.
Простягає мені пачку Winston з ментолом.Посміхаюсь:
- В мене в сумці такі самі.
-От і чудово.
Виходимо з вагону,в маленькому коридорчику вже натовп курців.
-Ще трохи і можна сокиру вішати .
Легкі поштовхи поїзда,блимання пролітаючих ліхтарів,папіроси,в цьому щось є.
00:30
М.Львів
Провідник допомагає спуститись з поїзда,Михайло ставить мою сумку на землю.
-Все ,дякую за компанію ви йдіть ,а я їду далі.Люблю ,обожнюю,цілую ,най щастить.
-І вам ,прощавайте.
Львівський вокзал такий самий велетенський ,старезний ,відреставрований і гарний ,як і Франківський.Проходжу коридорами заходжу в зал очікування бридкий запах,купа народу,розумію що то безкоштовний,процокую на підборах з незадоволеним виглядом,виходжу в фоє десять метрів Платний зал.
Кидаю касирці пару червонців,вдихаю приємний аромат освіжувача, роздивляюсь зал вибираю місце поблизу бар стійки.
Велетенське табло віщує що,фірмовий поїзд Хаджебей до Одесси через Хмельницький прибуває о другій годині п’ять хвилин часу повно.
Наминаю картоплю з паприкою та м’ясом,слухаю музику …Набридло витягую із сумки Винничука «Весняні ігри…»
Через годину підриваю очі від книжки дивлюсь на бар стійку ,треба купити чогось гарячого і тут я помічаю на собі погляд якогось на пів лисого дідо в окулярах .Біля дідо сидить ще один пан схожий на американця прислуховуюсь до розмови ,ні таки Львівська інтелігенція .Два старигана про щось дискутують за пляшкою львівського,потім американець встає і кудись іде ,а дідо так і продовжує на мене витріщатись .Старий збоченець лунає в мене в голові.Я встаю підходжу до бар стійки всідаюсь на великий м’який табурет кладу Винничука на стійку і замовляю зелений чай з лемоном .Дідо витріщається на мою ніжку елегантно звисаючу на табуреті з під облягаючої сукні з великою розпіркою справа.
-Пані ,вибачте за нескромне питання вам подобається писанина цього старого блазня ?Можна подивитись на книгу?
Таки доколупався .Дідо бере книгу до рук і його радісний писок стає шокованим.
-Чому блазень доста добрий письменнийк.
-Вибачте ,ви мазохіста читати винничка на російській це ж знущання.
Я червонію і починаю пояснювати ,що книгу подарували ,коли висилали щось наплутали і прислали на російській.
-Моя вам порада кидайте то невдячне діло,я б вам з радістю подарував книгу на українській проте ,не маю сьогодні з собою.
-Може ви і маєте рацію,Винничук на російській це дійсно знущання.
Дідо хитро посміхається:
-Ви дуже гарна пані…
Ні звідки з’являється американець.
-Юрко,відчепись від пані,нам вже час.
Дідо все так само хитро посміхається злізає з стільця,бере свої речі починає прощатись ,робить ще ковток львівського ,не очікувано неначе не спеціально кладе старезну руку зверху на мою і вже пошепки на вухо каже:
-В маїй молодості таких гарних і не звичних жінок не було .Ви більш ніж достойні стати героїнею одної із книг вашого улюбленого письменника .
Я вже через плече прощаюсь з дідо зникаючим за дверима залу,а в голові все таж думка – старий збоченець.
Я Заснула в кріслі відкривши очі помітила ,що вже друга ,вас збиратись ,через п’ять хвилин прибуде Хаджебей .Я різко встаю з крісла книга з колін падає на підлогу палітуркою до гори ,я автоматично присідаю і тягнусь за книгою коли моє ТВОЮЖ МАТІР ,лунає на весь зал. Піднявши очі помічаю на собі не задоволені погляди очікуючих ,але мені все одно бо з фото на палітурці на мене дивиться той самий дідо .Я усміхаюсь і пошепки промовляю :-старий збоченець,задоволено кидаю книгу в сумку і біжу до своєї платформи ,а в голові одна думка -Юрчик,ніколи не повірить .
Вже спокійно заходжу в своє купе,розстеляю постіль,через столик замріяно в вікно дивиться молодий хлопець з довгим рудим заплетеним волоссям,наче мала дитина. Переодягнувшись в Богданову сорочку я влягаюсь в ліжко,темно за вікном хуртелеця,віє майстро ліса ,мені комфортно я тихо засипаю в своєму купе ,а зранку о шостій мене розбудить провідник.

Ямала роман з одним письменником він завше писав листи мені ,на які я відповідала ,ось один із них.