ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯАвторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.10.16
20:04
Які лиш не проживали з тих часів далеких
У Криму народи: таври, скіфи, поряд греки,
І сармати, й печеніги, половці, хозари,
Візантійці, готи й турки, накінець, татари.
Генуезці і вірмени торгували крамом.
Москалі, якщо і були, то лише рабами.
Та і
У Криму народи: таври, скіфи, поряд греки,
І сармати, й печеніги, половці, хозари,
Візантійці, готи й турки, накінець, татари.
Генуезці і вірмени торгували крамом.
Москалі, якщо і були, то лише рабами.
Та і
2025.10.16
16:30
На відліку дванадцять час спинився —
прочитана сторінка ще одного дня.
Осіння мла, порожня годівниця
не нагодує з рук замерзле цуценя.
Хтось викинув дружка... Іди до мене,
зігрію серцем, хоч сама тепер, як ти
тремчу від холоду листком червленим
прочитана сторінка ще одного дня.
Осіння мла, порожня годівниця
не нагодує з рук замерзле цуценя.
Хтось викинув дружка... Іди до мене,
зігрію серцем, хоч сама тепер, як ти
тремчу від холоду листком червленим
2025.10.16
10:43
Шпак з довгим хвостом,
За який зачепилась веселка,
Лишивши на ньому фіолетову пляму,
Прилетів до міста кам’яних провулків
В якому нічого не відбувається.
По радіо так і сказали:
«У цьому місті нічого не відбувається…»
А Бог дивиться
За який зачепилась веселка,
Лишивши на ньому фіолетову пляму,
Прилетів до міста кам’яних провулків
В якому нічого не відбувається.
По радіо так і сказали:
«У цьому місті нічого не відбувається…»
А Бог дивиться
2025.10.16
10:30
Дівчинко,
пірнай в мої обійми!
Притулись міцніше і пливи
у любов мою,
як в інший вимір,
молитовним шепотом трави…
Я тобі в цій вічності побуду
пірнай в мої обійми!
Притулись міцніше і пливи
у любов мою,
як в інший вимір,
молитовним шепотом трави…
Я тобі в цій вічності побуду
2025.10.16
06:41
Чому вслухаюся уважно
У співи птиць і шум комах, -
Чому стає гуляти страшно
Уздовж річок та по гаях?
Чому бажаного спокою
В душі утомленій нема, -
Чому за світлістю тонкою
Надій лежить зневіри тьма?
У співи птиць і шум комах, -
Чому стає гуляти страшно
Уздовж річок та по гаях?
Чому бажаного спокою
В душі утомленій нема, -
Чому за світлістю тонкою
Надій лежить зневіри тьма?
2025.10.15
23:15
Не знають що творять потвори,
несуть хоч на шиях хрести,
цікавлять їх наші комори
та з наших країв нас знести.
Ми діти еліти,
настав вже наш час.
Нам жити й радіти,
несуть хоч на шиях хрести,
цікавлять їх наші комори
та з наших країв нас знести.
Ми діти еліти,
настав вже наш час.
Нам жити й радіти,
2025.10.15
22:39
Почесний директор прийшов
до свого колишнього кабінету,
але його ніхто не помічає.
Паркет скрипить,
мов клавіатура рояля.
У кабінетах віє
вітер минулого,
ледь колишучи штори
до свого колишнього кабінету,
але його ніхто не помічає.
Паркет скрипить,
мов клавіатура рояля.
У кабінетах віє
вітер минулого,
ледь колишучи штори
2025.10.15
21:57
Міріади доріг на землі пролягло.
Вже у космос лаштуються діти.
А мене тільки й тягне, що в рідне село.
Кажуть – так починають старіти...
Боже ж, як тут змаліло все.
Навіть шлях до Дніпра скоротився.
Я прибульцем стою і тамую щем.
Щем гіркий, що під
Вже у космос лаштуються діти.
А мене тільки й тягне, що в рідне село.
Кажуть – так починають старіти...
Боже ж, як тут змаліло все.
Навіть шлях до Дніпра скоротився.
Я прибульцем стою і тамую щем.
Щем гіркий, що під
2025.10.15
15:10
висить ябко, висить -
Єву жаба дусить.
ходь но ту Адаме, ходь но ту Адаме
змій ті не укусить.
Єво ж, моя Єво,
най Господь бороне -
казов не чіпати, казов не чіпати
Єву жаба дусить.
ходь но ту Адаме, ходь но ту Адаме
змій ті не укусить.
Єво ж, моя Єво,
най Господь бороне -
казов не чіпати, казов не чіпати
2025.10.15
14:44
Вона пройшла через паркан
Казала: ‘Ось тобі дурман
Коштовна поміч аби міг
Звільнитися страждань усіх’
На відповідь: ‘Тобі це зась’
Вона пійма мої зап’ястя
Мене жбурляє навзнаки
Забити щоб у колодки
Казала: ‘Ось тобі дурман
Коштовна поміч аби міг
Звільнитися страждань усіх’
На відповідь: ‘Тобі це зась’
Вона пійма мої зап’ястя
Мене жбурляє навзнаки
Забити щоб у колодки
2025.10.15
12:16
Поки що не жовтий.
Поки що зелене
пишне листя кленів.
Накрапає дощик
умиває площі,
укриває блиском
трав’яне намисто.
Поки що зелене
пишне листя кленів.
Накрапає дощик
умиває площі,
укриває блиском
трав’яне намисто.
2025.10.14
22:07
Мертва сторінка
у соціальній мережі,
із якої випарувалося життя.
Вона похована під брилами
гігабайтів інформації,
під мотлохом, шумом,
фейками, мемами,
хейтами, хештегами.
у соціальній мережі,
із якої випарувалося життя.
Вона похована під брилами
гігабайтів інформації,
під мотлохом, шумом,
фейками, мемами,
хейтами, хештегами.
2025.10.14
21:34
В час ранковий зникли зорі
І розтанула імла, -
І від сну звільнилась скоро
Сонцем збуджена земля.
І промінням обігріті,
Вмиті росами усі, -
Перед зором стали квіти
Дивовижної краси.
І розтанула імла, -
І від сну звільнилась скоро
Сонцем збуджена земля.
І промінням обігріті,
Вмиті росами усі, -
Перед зором стали квіти
Дивовижної краси.
2025.10.14
20:47
«Хто Ви такий?», – спитає «Берліоз» –
І, ніби Майстер, я зніяковію,
Бо іноді сам думаю всерйоз,
Що визнання – у повній безнадії...
У «Массолітах» захопили все
«Лавровичі», «Латунські», «Оремани»...
Тож не протиснутись моїм «есе»
І, ніби Майстер, я зніяковію,
Бо іноді сам думаю всерйоз,
Що визнання – у повній безнадії...
У «Массолітах» захопили все
«Лавровичі», «Латунські», «Оремани»...
Тож не протиснутись моїм «есе»
2025.10.14
19:51
Слова, слова, слова —
пустелі слів…
Душа німує вгкими пісками.
Ти сам їй оніміти повелів,
кидаючи у сад квітучий —
камінь.
Небажані
пустелі слів…
Душа німує вгкими пісками.
Ти сам їй оніміти повелів,
кидаючи у сад квітучий —
камінь.
Небажані
2025.10.14
12:25
Конгломерат відмороженого люду на болотах гордо іменують нацією.
Малоцінні персони ціни собі ніяк не складуть.
Злі генії добре вміють прикидатися добрими.
Мистецтво брехні, як і будь-яке мистецтво, має і таланти, і шанувальників.
Імідж благод
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2025.10.01
2025.09.04
2025.08.31
2025.08.13
2025.08.04
2025.07.17
2025.06.27
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олексій Могиленко (1976) /
Вірші
Сім'я у сквері
У скверику на лавочці
Сидів, чекав на потяг
І лип така приємна тінь
Ховала літнє сонце.
Усі спішили, хто куди:
Додому або з дому.
А я у скверику сидів,
Чекав на потяг довго.
Таких, як я, десятків з два,
Сидять, відпочивають.
Міська притихла суєта,
Щось стиха розмовляють.
У кожного своє життя,
Проблеми і дорога.
Он-до біжить мале дитя,
Щоб голубів сполохать.
Дитячий сміх, уривки фраз,
Гудок протяжний чути.
Ритмічний стукіт всіх коліс –
Ось так завжди і всюди.
Та цю приємну суєту
Сім’я одна змінила.
То жінка, чоловік, дитя
Прийшли і щось просили.
Всі троє, як оті бомжі
Й бідово так одіті.
Замурзані вони, брудні.
О, як так можна жити?
А мама синя на лиці
І ноги, як колоди.
Синок із татом в стороні
Стояли в прохолоді.
На милицях та жінка йшла,
Ледь волочила ноги.
Ще ж молода! – подумав я
І серце зжалося від болю.
О, Боже мій! Невже це гріх
Скалічив так, знівечив.
Я бачив, відвертались всі:
Дорослі і малеча.
Ніхто нічим не допоміг,
В людей свої проблеми.
Забракло їй і сил, і слів
Та й зупинилась серед скверу.
Синок – позвала – підійди.
А він як і не чує.
Із татом вдвох стоять в тіні,
Та мама вже нервує.
-Не йдеш до мене, бо тобі
Вже мама більше не потрібна.
Я знаю, відвернулись всі
З тих пір, як захворіла.
Я прийняла вже сім гармат,
Усе повирізали...
І стала плакать, і кричать,
-Тобі не треба мама.
Синок знітився, закричав
У відповідь до неньки.
Я сльози бачив на очах
Дитячих тих маленьких.
- Ти нам потрібна. Я люблю
Тебе, ми будем разом.
Я кожен ранок принесу
Тобі у постіль каву.
Підбіг до мами, обійняв
За милиці, за ноги.
Хотів заплакать з ними я,
Хотів сказать про Бога.
Але почув ось я слова,
Та жінка каже сину:
- Піду до віруючих я,
Вони мене не кинуть.
У мене одлягло в душі:
Ну, слава Богу, знають
Хто не залишить їх в біді,
Хто їм допомагає.
А ось і потяг підоспів,
Пішли всі на платформу.
Ту жінку ледве затягли
По сходах до вагону.
Поїхали і у вікні
Поліські краєвиди
Вже пропливають... а мені
Всього того не видно.
В очах той хлопчик, років сім…
О, Боже! – я молився –
Не дай пропасти цій сім’ї,
Над ними Ти схилися.
06.05.2013
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Сім'я у сквері
У скверику на лавочці
Сидів, чекав на потяг
І лип така приємна тінь
Ховала літнє сонце.
Усі спішили, хто куди:
Додому або з дому.
А я у скверику сидів,
Чекав на потяг довго.
Таких, як я, десятків з два,
Сидять, відпочивають.
Міська притихла суєта,
Щось стиха розмовляють.
У кожного своє життя,
Проблеми і дорога.
Он-до біжить мале дитя,
Щоб голубів сполохать.
Дитячий сміх, уривки фраз,
Гудок протяжний чути.
Ритмічний стукіт всіх коліс –
Ось так завжди і всюди.
Та цю приємну суєту
Сім’я одна змінила.
То жінка, чоловік, дитя
Прийшли і щось просили.
Всі троє, як оті бомжі
Й бідово так одіті.
Замурзані вони, брудні.
О, як так можна жити?
А мама синя на лиці
І ноги, як колоди.
Синок із татом в стороні
Стояли в прохолоді.
На милицях та жінка йшла,
Ледь волочила ноги.
Ще ж молода! – подумав я
І серце зжалося від болю.
О, Боже мій! Невже це гріх
Скалічив так, знівечив.
Я бачив, відвертались всі:
Дорослі і малеча.
Ніхто нічим не допоміг,
В людей свої проблеми.
Забракло їй і сил, і слів
Та й зупинилась серед скверу.
Синок – позвала – підійди.
А він як і не чує.
Із татом вдвох стоять в тіні,
Та мама вже нервує.
-Не йдеш до мене, бо тобі
Вже мама більше не потрібна.
Я знаю, відвернулись всі
З тих пір, як захворіла.
Я прийняла вже сім гармат,
Усе повирізали...
І стала плакать, і кричать,
-Тобі не треба мама.
Синок знітився, закричав
У відповідь до неньки.
Я сльози бачив на очах
Дитячих тих маленьких.
- Ти нам потрібна. Я люблю
Тебе, ми будем разом.
Я кожен ранок принесу
Тобі у постіль каву.
Підбіг до мами, обійняв
За милиці, за ноги.
Хотів заплакать з ними я,
Хотів сказать про Бога.
Але почув ось я слова,
Та жінка каже сину:
- Піду до віруючих я,
Вони мене не кинуть.
У мене одлягло в душі:
Ну, слава Богу, знають
Хто не залишить їх в біді,
Хто їм допомагає.
А ось і потяг підоспів,
Пішли всі на платформу.
Ту жінку ледве затягли
По сходах до вагону.
Поїхали і у вікні
Поліські краєвиди
Вже пропливають... а мені
Всього того не видно.
В очах той хлопчик, років сім…
О, Боже! – я молився –
Не дай пропасти цій сім’ї,
Над ними Ти схилися.
06.05.2013
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
КАРТА САЙТУ | Щодо "Майстерень" | Щодо Поезії | Поетичні дійства. Відзначення, конкурси | Щодо СЦЕНИ" | КОНТАКТИ
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.1112 seconds
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.1112 seconds