ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯАвторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.08.29
18:06
Був на лови вийшов кіт,
заховався, хитрий, під
широченним лопухом,
роздивляється кругом:
де горобчики сідають,
і як миші сновигають.
заховався, хитрий, під
широченним лопухом,
роздивляється кругом:
де горобчики сідають,
і як миші сновигають.
2026.08.29
17:57
Пам’ятаєш, був тоді
соковитий серпень,
наші тіні на воді,
вдивлені у себе.
Тихо річечка пливла
крізь поранок чистий,
нам замріяна імла
соковитий серпень,
наші тіні на воді,
вдивлені у себе.
Тихо річечка пливла
крізь поранок чистий,
нам замріяна імла
2026.08.29
08:07
некрикливо та помірно
вибираємось у протяг
навіть і не травоїдний
в кожній плоті мов у ноті
ця любов недоста вірна
та її бажаєш досі
у ранжирі хай віджилім
хай незбутнім се відносно
вибираємось у протяг
навіть і не травоїдний
в кожній плоті мов у ноті
ця любов недоста вірна
та її бажаєш досі
у ранжирі хай віджилім
хай незбутнім се відносно
2026.08.29
07:34
ЗОЛОТА МАСКА ТУТАНХАМОНА
(Драматичний ескіз у ритмізованій прозі на три з’яви,
у стилі давньоєгипетської сакральної драми)
ДІЙОВІ ОСОБИ:
Тутанхамон – молодий живий бог, фараон Єгипту, чиє життя обірвалося на злеті.
Анхесенамон – його юна коха
(Драматичний ескіз у ритмізованій прозі на три з’яви,
у стилі давньоєгипетської сакральної драми)
ДІЙОВІ ОСОБИ:
Тутанхамон – молодий живий бог, фараон Єгипту, чиє життя обірвалося на злеті.
Анхесенамон – його юна коха
2026.08.29
07:24
Мене війна стійким зробила
І сил, і віри додала, -
Не розколовся, наче брила,
Лише здригався, мов земля.
Коли горіло все навколо,
Комусь не бідкався в рукав, -
Лиш зуби зціплював од болю
І кулаки не розтискав.
І сил, і віри додала, -
Не розколовся, наче брила,
Лише здригався, мов земля.
Коли горіло все навколо,
Комусь не бідкався в рукав, -
Лиш зуби зціплював од болю
І кулаки не розтискав.
2026.08.28
21:08
Хоч на хвилиноньку? Нащо виходити,
Краще я ляжу посплю.
Завтра Гаврило з майдану повернеться,
Він може годину лю-лю.
- Знаю я цього Гаврила триклятого:
Він теж мене якось лю-лю.
Куплю я на чорному ринку рушниченьку-
Краще я ляжу посплю.
Завтра Гаврило з майдану повернеться,
Він може годину лю-лю.
- Знаю я цього Гаврила триклятого:
Він теж мене якось лю-лю.
Куплю я на чорному ринку рушниченьку-
2026.08.28
19:47
До осені от-от...- час плинний не спинити,
Подільська нива віддала свій урожай,
І притухає сонцепроменевий жар,
Сплітає мудрість з сенсом щедрі серцю ниті.
Ловий й цінуй життя, прекрасні щастя миті.
Вже складені копиці, вщухла сіножать.
До осені о
Подільська нива віддала свій урожай,
І притухає сонцепроменевий жар,
Сплітає мудрість з сенсом щедрі серцю ниті.
Ловий й цінуй життя, прекрасні щастя миті.
Вже складені копиці, вщухла сіножать.
До осені о
2026.08.28
17:20
Дня — лиш на скік горобиний,
решта — тривожна пітьма.
Хмари пливуть безупинно.
Місяць мигне крадькома
й знову пірне у безодню —
губляться зорі тоді,
наче ті вівці голодні
в кинутій ним череді.
решта — тривожна пітьма.
Хмари пливуть безупинно.
Місяць мигне крадькома
й знову пірне у безодню —
губляться зорі тоді,
наче ті вівці голодні
в кинутій ним череді.
2026.08.28
16:59
Я самотній, я вмирав би
Я самотній, я вмирав би
Чому досі ще не вмер, воу
дівча, тобі відома правда
І уранці я вмирав би
І увечері я вмирав би
Чому досі ще не вмер, воу
Я самотній, я вмирав би
Чому досі ще не вмер, воу
дівча, тобі відома правда
І уранці я вмирав би
І увечері я вмирав би
Чому досі ще не вмер, воу
2026.08.28
14:09
Густий ефір чудить і клякне,
Як Сходу зоряні пентаклі,
Де довгі хасбулатні саклі
І дощ над згарищами ллє,
Де сум як сіль – а чи для того,
Щоби окреслити дорогу
Як руну з каменю чи рогу,
Коли недолі бубон б’є?
Як Сходу зоряні пентаклі,
Де довгі хасбулатні саклі
І дощ над згарищами ллє,
Де сум як сіль – а чи для того,
Щоби окреслити дорогу
Як руну з каменю чи рогу,
Коли недолі бубон б’є?
2026.08.28
11:50
ЦЕЗАР І КЛЕОПАТРА: ОСТАННЯ ЦАРИЦЯ НІЛУ
(Драматичний ескіз у ритмізованій прозі на три з’яви)
«Жінки – це не просто окраса палаців; вони – таємне кермо, що повертає кораблі імперій туди, куди не здатна допливти жодна чоловіча відвага».
Плутарх, «Пор
(Драматичний ескіз у ритмізованій прозі на три з’яви)
«Жінки – це не просто окраса палаців; вони – таємне кермо, що повертає кораблі імперій туди, куди не здатна допливти жодна чоловіча відвага».
Плутарх, «Пор
2026.08.28
07:31
Голубіє обрій поза лісом,
Покотився вгору сонця диск, -
Ранні роси сіються, мов бісер,
Із трави жовтавої, як віск.
Корінці упоює волога,
Зменшуючи спраглість у рази, -
Жаль, що словом висловить незмога
Поєднання болю і краси.
Покотився вгору сонця диск, -
Ранні роси сіються, мов бісер,
Із трави жовтавої, як віск.
Корінці упоює волога,
Зменшуючи спраглість у рази, -
Жаль, що словом висловить незмога
Поєднання болю і краси.
2026.08.27
21:28
козак нептах сягає тонкощі премудрі
йому не рідні аж ніяк
усі ці оксамити перські сукні
чи сурогатний самогінний
арманьяк
він знає достеменно наперед
все це є бабське зманливе безпутнє
про що розказував безвусий
йому не рідні аж ніяк
усі ці оксамити перські сукні
чи сурогатний самогінний
арманьяк
він знає достеменно наперед
все це є бабське зманливе безпутнє
про що розказував безвусий
2026.08.27
16:29
Ніч вже землю огорнула, село засинало.
На околиці собаки на когось брехали.
«Може, десь лисицю вчули чи чужий хтось пхає.
Молодь більше понад річку до ранку гуляє.
А то в інший бік…» Думки ці в голові майнули
У Миколи, душа поки в сонний край пірнула
На околиці собаки на когось брехали.
«Може, десь лисицю вчули чи чужий хтось пхає.
Молодь більше понад річку до ранку гуляє.
А то в інший бік…» Думки ці в голові майнули
У Миколи, душа поки в сонний край пірнула
2026.08.27
15:55
На городі жабеня
під листочком спить щодня.
А харчується вночі.
Умина не калачі,
їсть, сердешне, шкідників,
що літають із ярків.
під листочком спить щодня.
А харчується вночі.
Умина не калачі,
їсть, сердешне, шкідників,
що літають із ярків.
2026.08.27
13:09
Ці нагороди виснуть на гілках,
Що невідомо нам від кого дані.
Вони злетять, мов полохливий птах,
У спогади далекі і прадавні.
Ці нагороди упадуть в серця,
Там сотворивши сніжне королівство.
Послання від небесного Отця
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Що невідомо нам від кого дані.
Вони злетять, мов полохливий птах,
У спогади далекі і прадавні.
Ці нагороди упадуть в серця,
Там сотворивши сніжне королівство.
Послання від небесного Отця
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2026.08.07
2026.08.01
2026.07.22
2026.07.18
2026.07.12
2026.07.12
2026.07.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олексій Могиленко (1976) /
Вірші
Сім'я у сквері
У скверику на лавочці
Сидів, чекав на потяг
І лип така приємна тінь
Ховала літнє сонце.
Усі спішили, хто куди:
Додому або з дому.
А я у скверику сидів,
Чекав на потяг довго.
Таких, як я, десятків з два,
Сидять, відпочивають.
Міська притихла суєта,
Щось стиха розмовляють.
У кожного своє життя,
Проблеми і дорога.
Он-до біжить мале дитя,
Щоб голубів сполохать.
Дитячий сміх, уривки фраз,
Гудок протяжний чути.
Ритмічний стукіт всіх коліс –
Ось так завжди і всюди.
Та цю приємну суєту
Сім’я одна змінила.
То жінка, чоловік, дитя
Прийшли і щось просили.
Всі троє, як оті бомжі
Й бідово так одіті.
Замурзані вони, брудні.
О, як так можна жити?
А мама синя на лиці
І ноги, як колоди.
Синок із татом в стороні
Стояли в прохолоді.
На милицях та жінка йшла,
Ледь волочила ноги.
Ще ж молода! – подумав я
І серце зжалося від болю.
О, Боже мій! Невже це гріх
Скалічив так, знівечив.
Я бачив, відвертались всі:
Дорослі і малеча.
Ніхто нічим не допоміг,
В людей свої проблеми.
Забракло їй і сил, і слів
Та й зупинилась серед скверу.
Синок – позвала – підійди.
А він як і не чує.
Із татом вдвох стоять в тіні,
Та мама вже нервує.
-Не йдеш до мене, бо тобі
Вже мама більше не потрібна.
Я знаю, відвернулись всі
З тих пір, як захворіла.
Я прийняла вже сім гармат,
Усе повирізали...
І стала плакать, і кричать,
-Тобі не треба мама.
Синок знітився, закричав
У відповідь до неньки.
Я сльози бачив на очах
Дитячих тих маленьких.
- Ти нам потрібна. Я люблю
Тебе, ми будем разом.
Я кожен ранок принесу
Тобі у постіль каву.
Підбіг до мами, обійняв
За милиці, за ноги.
Хотів заплакать з ними я,
Хотів сказать про Бога.
Але почув ось я слова,
Та жінка каже сину:
- Піду до віруючих я,
Вони мене не кинуть.
У мене одлягло в душі:
Ну, слава Богу, знають
Хто не залишить їх в біді,
Хто їм допомагає.
А ось і потяг підоспів,
Пішли всі на платформу.
Ту жінку ледве затягли
По сходах до вагону.
Поїхали і у вікні
Поліські краєвиди
Вже пропливають... а мені
Всього того не видно.
В очах той хлопчик, років сім…
О, Боже! – я молився –
Не дай пропасти цій сім’ї,
Над ними Ти схилися.
06.05.2013
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Сім'я у сквері
У скверику на лавочці
Сидів, чекав на потяг
І лип така приємна тінь
Ховала літнє сонце.
Усі спішили, хто куди:
Додому або з дому.
А я у скверику сидів,
Чекав на потяг довго.
Таких, як я, десятків з два,
Сидять, відпочивають.
Міська притихла суєта,
Щось стиха розмовляють.
У кожного своє життя,
Проблеми і дорога.
Он-до біжить мале дитя,
Щоб голубів сполохать.
Дитячий сміх, уривки фраз,
Гудок протяжний чути.
Ритмічний стукіт всіх коліс –
Ось так завжди і всюди.
Та цю приємну суєту
Сім’я одна змінила.
То жінка, чоловік, дитя
Прийшли і щось просили.
Всі троє, як оті бомжі
Й бідово так одіті.
Замурзані вони, брудні.
О, як так можна жити?
А мама синя на лиці
І ноги, як колоди.
Синок із татом в стороні
Стояли в прохолоді.
На милицях та жінка йшла,
Ледь волочила ноги.
Ще ж молода! – подумав я
І серце зжалося від болю.
О, Боже мій! Невже це гріх
Скалічив так, знівечив.
Я бачив, відвертались всі:
Дорослі і малеча.
Ніхто нічим не допоміг,
В людей свої проблеми.
Забракло їй і сил, і слів
Та й зупинилась серед скверу.
Синок – позвала – підійди.
А він як і не чує.
Із татом вдвох стоять в тіні,
Та мама вже нервує.
-Не йдеш до мене, бо тобі
Вже мама більше не потрібна.
Я знаю, відвернулись всі
З тих пір, як захворіла.
Я прийняла вже сім гармат,
Усе повирізали...
І стала плакать, і кричать,
-Тобі не треба мама.
Синок знітився, закричав
У відповідь до неньки.
Я сльози бачив на очах
Дитячих тих маленьких.
- Ти нам потрібна. Я люблю
Тебе, ми будем разом.
Я кожен ранок принесу
Тобі у постіль каву.
Підбіг до мами, обійняв
За милиці, за ноги.
Хотів заплакать з ними я,
Хотів сказать про Бога.
Але почув ось я слова,
Та жінка каже сину:
- Піду до віруючих я,
Вони мене не кинуть.
У мене одлягло в душі:
Ну, слава Богу, знають
Хто не залишить їх в біді,
Хто їм допомагає.
А ось і потяг підоспів,
Пішли всі на платформу.
Ту жінку ледве затягли
По сходах до вагону.
Поїхали і у вікні
Поліські краєвиди
Вже пропливають... а мені
Всього того не видно.
В очах той хлопчик, років сім…
О, Боже! – я молився –
Не дай пропасти цій сім’ї,
Над ними Ти схилися.
06.05.2013
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
КАРТА САЙТУ | Щодо "Майстерень" | Щодо Поезії | Поетичні дійства. Відзначення, конкурси | Щодо СЦЕНИ" | КОНТАКТИ
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.1149 seconds
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.1149 seconds