ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯАвторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.02.28
10:50
І. Мама
Грецький профіль на тлі небесної сині.
У дзбані – прохолода гірських джерел.
В її усмішці – сонце, що ніколи не заходить.
ІІ. Ай-Петрі
Кам’яна корона над моєю колискою.
Вдень – варта свободи,
Грецький профіль на тлі небесної сині.
У дзбані – прохолода гірських джерел.
В її усмішці – сонце, що ніколи не заходить.
ІІ. Ай-Петрі
Кам’яна корона над моєю колискою.
Вдень – варта свободи,
2026.02.28
09:35
Перший доброволець, якому прижиттєво присвоєно звання "Герой України".
Навчався в Івано-Франківському ліцеї на художника. Його позивний "Да Вінчі" пов'язаний саме з талантом — він гарно малював.
Для нього найголовнішими у житті були — перемога і ко
Навчався в Івано-Франківському ліцеї на художника. Його позивний "Да Вінчі" пов'язаний саме з талантом — він гарно малював.
Для нього найголовнішими у житті були — перемога і ко
2026.02.28
06:13
Творчості години світанкові
Раз у раз, немов найперший спів, -
Поріднився з музою і в слові
Збагатився, виріс, помужнів.
Стало розлучитися несила
З тим, що вабить чарами щомить, -
З тим, що серцю дороге і миле,
І нічим ніколи не тяжить.
Раз у раз, немов найперший спів, -
Поріднився з музою і в слові
Збагатився, виріс, помужнів.
Стало розлучитися несила
З тим, що вабить чарами щомить, -
З тим, що серцю дороге і миле,
І нічим ніколи не тяжить.
2026.02.27
21:53
Навіщо, скажіть, молоді соколята,
тікаєте з дому на ситу чужину?
Нам разом боротись, або помирати
за рідну, стражденну, святу Батьківщину!
Куди ж ви лякливі? Не можна від себе
втекти не лишивши у хаті сльозини.
Кривава зоря заливає пів неба,
тікаєте з дому на ситу чужину?
Нам разом боротись, або помирати
за рідну, стражденну, святу Батьківщину!
Куди ж ви лякливі? Не можна від себе
втекти не лишивши у хаті сльозини.
Кривава зоря заливає пів неба,
2026.02.27
21:17
І
Ми і не юрба, і ніби, люди,
що забули, де існує знов
росіянське чудо і любов,
воля на тарілці і приблуди...
а тепер б’ємо себе у груди, –
не хотіли ми, він сам прийшов!
Ми і не юрба, і ніби, люди,
що забули, де існує знов
росіянське чудо і любов,
воля на тарілці і приблуди...
а тепер б’ємо себе у груди, –
не хотіли ми, він сам прийшов!
2026.02.27
19:44
«Слухай, дівчинко!» Вона не слуха…
«Цей день білий, це містечко…»
Немає містечка, нема живого духу,
По руїнах біга гола, руда Рівка,
Дитина тринадцяти років.
Проїжджали грубі німці в танку
(Тікай, тікай, Рівко!),
«Цей день білий, це містечко…»
Немає містечка, нема живого духу,
По руїнах біга гола, руда Рівка,
Дитина тринадцяти років.
Проїжджали грубі німці в танку
(Тікай, тікай, Рівко!),
2026.02.27
15:39
так мало статися
хай кажуть люди
серденько птахою
збилося в грудях
збилося вибилось
та не на волю
ніби все вицвіло
хай кажуть люди
серденько птахою
збилося в грудях
збилося вибилось
та не на волю
ніби все вицвіло
2026.02.27
10:43
То спиш... не спиш... Душа болить…
Собі чужий… ще крок до втрати,
А поруч, глядь, чатує гидь…
Хтось пропонує заспівати:
Фелічіта… Fe-li-ci-ta
Ритмічно, настрою у тему…
Я знаю, пісня то крута,
Але чи вирішить проблему?
Собі чужий… ще крок до втрати,
А поруч, глядь, чатує гидь…
Хтось пропонує заспівати:
Фелічіта… Fe-li-ci-ta
Ритмічно, настрою у тему…
Я знаю, пісня то крута,
Але чи вирішить проблему?
2026.02.27
10:26
Прокидаєшся зранку крізь марення снів.
Продираєш заслону тугу і ворожу,
Прориваєшся крізь артилерію днів,
Крізь загони військових і задуми Божі.
Прокидаєшся зранку, народжений знов
Для звитяги і совісті, честі й наснаги.
І тобою керує богиня
Продираєш заслону тугу і ворожу,
Прориваєшся крізь артилерію днів,
Крізь загони військових і задуми Божі.
Прокидаєшся зранку, народжений знов
Для звитяги і совісті, честі й наснаги.
І тобою керує богиня
2026.02.27
06:11
Шум старої яворини,
В тиші зоряних ночей, -
То вповільнено прилине,
То прискорено втече.
Звук, послаблений роками,
Чуйне серце не мина, -
Ходить досі поміж нами
Почуттів палких луна...
В тиші зоряних ночей, -
То вповільнено прилине,
То прискорено втече.
Звук, послаблений роками,
Чуйне серце не мина, -
Ходить досі поміж нами
Почуттів палких луна...
2026.02.27
00:26
Всі імперії трималися на війнах, але всі імперії врешті пішли туди, звідки прийшли. Окрім однієї.
Якби всі народи заходились повертати все, що колись комусь належало протягом тисячоліть, історія людства скінчилась би швидко і назавжди.
Фальсифікації
2026.02.26
22:19
А Україна жирний пиріжок
і кожному смакує укусити
хоч би кусок
у жадібний роток,
гамуючи звірячі апетити.
***
А ми поперек горла глитаям
і кожному смакує укусити
хоч би кусок
у жадібний роток,
гамуючи звірячі апетити.
***
А ми поперек горла глитаям
2026.02.26
20:53
одягнись зі смаком
ідучи до танцю
лети ковзаючи
із трепетом літака
ув алмази плечей
усади троянди
швидкі авто і
люди ніби у снах
ідучи до танцю
лети ковзаючи
із трепетом літака
ув алмази плечей
усади троянди
швидкі авто і
люди ніби у снах
2026.02.26
20:38
Місто щулиться, мов шкарбан ,
в мряці киснуть пусті двори,
а у лузі такий туман –
не продивишся, як не зри.
Тане простір – за п’яддю п’ядь,
мла звисає рядном до ніг.
Ніби в засвіти – в непроглядь
в мряці киснуть пусті двори,
а у лузі такий туман –
не продивишся, як не зри.
Тане простір – за п’яддю п’ядь,
мла звисає рядном до ніг.
Ніби в засвіти – в непроглядь
2026.02.26
20:04
Відійшов у небуття видатний український диригент, який лише кілька місяців не дожив до свого 90-ліття…
До речі, не лише диригент, а й письменник, поет, режисер, скрипаль, композитор,
викладач і навіть філософ. Про його музичні проекти, книги й афориз
До речі, не лише диригент, а й письменник, поет, режисер, скрипаль, композитор,
викладач і навіть філософ. Про його музичні проекти, книги й афориз
2026.02.26
19:17
Сидять старі на осонні, кістки свої гріють.
Про те, про се розмовляють, про молодість мріють,
Коли ще було в них сили весь день працювати,
І до ранку до самого потім танцювати.
Сидять, курять самокрутки, мирно розмовляють,
Коли тут повз них Секлета –
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Про те, про се розмовляють, про молодість мріють,
Коли ще було в них сили весь день працювати,
І до ранку до самого потім танцювати.
Сидять, курять самокрутки, мирно розмовляють,
Коли тут повз них Секлета –
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2026.02.26
2026.02.25
2026.02.24
2026.02.14
2026.02.11
2026.02.05
2026.02.03
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олексій Могиленко (1976) /
Вірші
Сім'я у сквері
У скверику на лавочці
Сидів, чекав на потяг
І лип така приємна тінь
Ховала літнє сонце.
Усі спішили, хто куди:
Додому або з дому.
А я у скверику сидів,
Чекав на потяг довго.
Таких, як я, десятків з два,
Сидять, відпочивають.
Міська притихла суєта,
Щось стиха розмовляють.
У кожного своє життя,
Проблеми і дорога.
Он-до біжить мале дитя,
Щоб голубів сполохать.
Дитячий сміх, уривки фраз,
Гудок протяжний чути.
Ритмічний стукіт всіх коліс –
Ось так завжди і всюди.
Та цю приємну суєту
Сім’я одна змінила.
То жінка, чоловік, дитя
Прийшли і щось просили.
Всі троє, як оті бомжі
Й бідово так одіті.
Замурзані вони, брудні.
О, як так можна жити?
А мама синя на лиці
І ноги, як колоди.
Синок із татом в стороні
Стояли в прохолоді.
На милицях та жінка йшла,
Ледь волочила ноги.
Ще ж молода! – подумав я
І серце зжалося від болю.
О, Боже мій! Невже це гріх
Скалічив так, знівечив.
Я бачив, відвертались всі:
Дорослі і малеча.
Ніхто нічим не допоміг,
В людей свої проблеми.
Забракло їй і сил, і слів
Та й зупинилась серед скверу.
Синок – позвала – підійди.
А він як і не чує.
Із татом вдвох стоять в тіні,
Та мама вже нервує.
-Не йдеш до мене, бо тобі
Вже мама більше не потрібна.
Я знаю, відвернулись всі
З тих пір, як захворіла.
Я прийняла вже сім гармат,
Усе повирізали...
І стала плакать, і кричать,
-Тобі не треба мама.
Синок знітився, закричав
У відповідь до неньки.
Я сльози бачив на очах
Дитячих тих маленьких.
- Ти нам потрібна. Я люблю
Тебе, ми будем разом.
Я кожен ранок принесу
Тобі у постіль каву.
Підбіг до мами, обійняв
За милиці, за ноги.
Хотів заплакать з ними я,
Хотів сказать про Бога.
Але почув ось я слова,
Та жінка каже сину:
- Піду до віруючих я,
Вони мене не кинуть.
У мене одлягло в душі:
Ну, слава Богу, знають
Хто не залишить їх в біді,
Хто їм допомагає.
А ось і потяг підоспів,
Пішли всі на платформу.
Ту жінку ледве затягли
По сходах до вагону.
Поїхали і у вікні
Поліські краєвиди
Вже пропливають... а мені
Всього того не видно.
В очах той хлопчик, років сім…
О, Боже! – я молився –
Не дай пропасти цій сім’ї,
Над ними Ти схилися.
06.05.2013
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Сім'я у сквері
У скверику на лавочці
Сидів, чекав на потяг
І лип така приємна тінь
Ховала літнє сонце.
Усі спішили, хто куди:
Додому або з дому.
А я у скверику сидів,
Чекав на потяг довго.
Таких, як я, десятків з два,
Сидять, відпочивають.
Міська притихла суєта,
Щось стиха розмовляють.
У кожного своє життя,
Проблеми і дорога.
Он-до біжить мале дитя,
Щоб голубів сполохать.
Дитячий сміх, уривки фраз,
Гудок протяжний чути.
Ритмічний стукіт всіх коліс –
Ось так завжди і всюди.
Та цю приємну суєту
Сім’я одна змінила.
То жінка, чоловік, дитя
Прийшли і щось просили.
Всі троє, як оті бомжі
Й бідово так одіті.
Замурзані вони, брудні.
О, як так можна жити?
А мама синя на лиці
І ноги, як колоди.
Синок із татом в стороні
Стояли в прохолоді.
На милицях та жінка йшла,
Ледь волочила ноги.
Ще ж молода! – подумав я
І серце зжалося від болю.
О, Боже мій! Невже це гріх
Скалічив так, знівечив.
Я бачив, відвертались всі:
Дорослі і малеча.
Ніхто нічим не допоміг,
В людей свої проблеми.
Забракло їй і сил, і слів
Та й зупинилась серед скверу.
Синок – позвала – підійди.
А він як і не чує.
Із татом вдвох стоять в тіні,
Та мама вже нервує.
-Не йдеш до мене, бо тобі
Вже мама більше не потрібна.
Я знаю, відвернулись всі
З тих пір, як захворіла.
Я прийняла вже сім гармат,
Усе повирізали...
І стала плакать, і кричать,
-Тобі не треба мама.
Синок знітився, закричав
У відповідь до неньки.
Я сльози бачив на очах
Дитячих тих маленьких.
- Ти нам потрібна. Я люблю
Тебе, ми будем разом.
Я кожен ранок принесу
Тобі у постіль каву.
Підбіг до мами, обійняв
За милиці, за ноги.
Хотів заплакать з ними я,
Хотів сказать про Бога.
Але почув ось я слова,
Та жінка каже сину:
- Піду до віруючих я,
Вони мене не кинуть.
У мене одлягло в душі:
Ну, слава Богу, знають
Хто не залишить їх в біді,
Хто їм допомагає.
А ось і потяг підоспів,
Пішли всі на платформу.
Ту жінку ледве затягли
По сходах до вагону.
Поїхали і у вікні
Поліські краєвиди
Вже пропливають... а мені
Всього того не видно.
В очах той хлопчик, років сім…
О, Боже! – я молився –
Не дай пропасти цій сім’ї,
Над ними Ти схилися.
06.05.2013
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
КАРТА САЙТУ | Щодо "Майстерень" | Щодо Поезії | Поетичні дійства. Відзначення, конкурси | Щодо СЦЕНИ" | КОНТАКТИ
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.1101 seconds
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.1101 seconds