Тверезий погляд на сучасний стан вимагає іноді брати простирадло, іти на цвинтар і копати собі яму. Якраз тому, що ми цивілізовані, ми частіше кажемо, – будьмо! ніж, – ура! і – в атаку! Цивілізаційні « Mein Kampf» і «Краткий курс» ми вже пройшли.

А мені завжди подобались, подобаються і будуть подобатись відкриті склади української мови, які аж ніскільки не ускладнюють її звучання, особливо в пісні.
Щодо тверезості, то її у нас теж вистачає. Наприклад:
« Гей наливайте повнії чари,
щоб через вінця лилося…»

...і я – вітаю – читаю – буду!

Дякую. Прийму до уваги, але у пісні(як це, наприклад, можна побачити у народній пісні) ув’язувати логічну послідовність напевне не обов’язково.

О, Вікторе, Ви відповіли краще за мене .

Так само, як і без сарказму...
Я на цьому не зациклююсь, так само як і на тому, щоб знову бігати по Хрещатику з шиною в руках. Інколи я сміюсь, як людина, якій нічого втрачати, коли її обібрали до нитки. А що ще? Битись головою об стінку ми вміємо. У Вашій поезії рецептів від розрухи в головах теж не густо.
От мені, наприклад, зовсім не подобається перший рядок українського гімну, але це теж «своє». Одним подобається, що були(або не були) на Майдані, іншим – на радіо, ще комусь – патріотичні гасла або недосконалі, але теж свої пісні. Хай таланти і атланти, яких в Україні вистачає, удосконалюють те, що має пробиватись на аудиторію різноманітними шляхами.
Коли йде війна, розв’язана споконвічними ворогами нації – Російською імперією і внутрішньою зрадою, мати віру, силу волі і шаблю не завадить. В цьому немає ніякої крамоли.
Відносно весни – то хотілося б не руссскої, а весни розквіту мови і якщо у читача чи слухача все в порядку із причинно-наслідковими зв’язками, то він це зрозуміє. І це теж - цілком доброзичливо.