Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.10.07
23:29
Залишилась хата самотиною
на поталу хижим ворогам,
стала передчасно вона сивою,
на глумління кинута димам.
Тіло їй поранено осколками.
Вікна, ніби очі без зіниць.
Розтинає небо понад Конкою
на поталу хижим ворогам,
стала передчасно вона сивою,
на глумління кинута димам.
Тіло їй поранено осколками.
Вікна, ніби очі без зіниць.
Розтинає небо понад Конкою
2026.10.07
19:40
Жовтневий день дістав свої пуанти.
Коли дощі почнуть сумний балет,
Самотнім стати може навіть Данте,
Уперше не допише свій сонет.
Втомилися виносливі атланти,
Десь непримхливий гине очерет.
Які для долі знайдуть варіанти
Коли дощі почнуть сумний балет,
Самотнім стати може навіть Данте,
Уперше не допише свій сонет.
Втомилися виносливі атланти,
Десь непримхливий гине очерет.
Які для долі знайдуть варіанти
2026.10.07
18:07
Шипшина достигає в тиші листопаду,
П'є залишки тепла із вицвілих небес.
І знає: все минає - біль і час чудес.
Вона вже не шукає весняну розраду,
Крізь голі колючки і рани є принади,
Дух визріває попри сутінки і стрес.
Шипшина достигає в тиші лист
П'є залишки тепла із вицвілих небес.
І знає: все минає - біль і час чудес.
Вона вже не шукає весняну розраду,
Крізь голі колючки і рани є принади,
Дух визріває попри сутінки і стрес.
Шипшина достигає в тиші лист
2026.10.07
15:20
Багряний плющ і жовті клени
сумують в сутінках черлених.
На бузиновому причілку
не видно ні джмеля, ні бджілки.
Город врожай віддав господі,
твердінь небесна хмари родить,
паливода блукає ревно
у білосніжних хризантемах.
сумують в сутінках черлених.
На бузиновому причілку
не видно ні джмеля, ні бджілки.
Город врожай віддав господі,
твердінь небесна хмари родить,
паливода блукає ревно
у білосніжних хризантемах.
2026.10.07
14:41
Нехай минають ця сльота,
Сюїта зливи, фуга вітру.
І буде чиста, як сльоза,
Поема істини і віри.
Ми крізь багнюку пропливем
До чистих берегів свободи.
Не треба інших од, поем.
Шукаємо крізь вічність броду.
Сюїта зливи, фуга вітру.
І буде чиста, як сльоза,
Поема істини і віри.
Ми крізь багнюку пропливем
До чистих берегів свободи.
Не треба інших од, поем.
Шукаємо крізь вічність броду.
2026.10.07
11:37
Граматика – моя коняка
і це не заперечить Даль.
В поезії я з’їв собаку,
якій на виставці, в подяку,
мені вручили би медаль.
Мене і бджоли не кусають,
і осам я не до смаку...
і це не заперечить Даль.
В поезії я з’їв собаку,
якій на виставці, в подяку,
мені вручили би медаль.
Мене і бджоли не кусають,
і осам я не до смаку...
2026.10.07
06:49
Немов на нитку чисті перла,
У ряд нанизую слова
Про те, що щирість не померла
І віра в щастя теж жива.
І кожен звук, і кожна фраза
Тримає в пам'яті тепло
Тих гарних днів, коли нам разом
Повсюди сонячно було.
У ряд нанизую слова
Про те, що щирість не померла
І віра в щастя теж жива.
І кожен звук, і кожна фраза
Тримає в пам'яті тепло
Тих гарних днів, коли нам разом
Повсюди сонячно було.
2026.10.06
23:23
Старий розповідав казки
Мідник, що у грозі, самотній
Розчистить безнадійно
Листя на землі
І сім каменів побачить
У сьомім домі знайде дружній захист
Й переміни, що без наслідків
Мідник, що у грозі, самотній
Розчистить безнадійно
Листя на землі
І сім каменів побачить
У сьомім домі знайде дружній захист
Й переміни, що без наслідків
2026.10.06
22:32
Не зуздрився,як Сталіна і Арафата пережив,
Не кажучи уже про Леніна та Гітлера.
Хотілося б і Путіна-народовбицю пережить…
До віку Черчілля, знаю, не додризать.
Тим паче з дозою коньяка чи віскі
У ґроні товариськім, звісно.
Та хочеться, аби в життєву
Не кажучи уже про Леніна та Гітлера.
Хотілося б і Путіна-народовбицю пережить…
До віку Черчілля, знаю, не додризать.
Тим паче з дозою коньяка чи віскі
У ґроні товариськім, звісно.
Та хочеться, аби в життєву
2026.10.06
22:14
Наснився поетові недописаний вірш. Щербатий, той вештався околицями. Ніде його не приймали, бо недовершений. Знесилений притулявся до брудних стін, грівся після безхатьків біля невичахлих вогнищ, котився за вітром невідь-куди. Страждав і мріяв про білосні
2026.10.06
22:03
натуралісте
йди в дива
і видива осоння
де листя облітає із дерев
у сірій зоні
чи у мертвій зоні
яка різниця хто
і чим живе
йди в дива
і видива осоння
де листя облітає із дерев
у сірій зоні
чи у мертвій зоні
яка різниця хто
і чим живе
2026.10.06
18:46
Там, де щезнув гамір міста,
де притишується крок,
осінь бавилася з листям
в лапанки поміж гілок.
Там, де вечорові тіні
вже вдягаються в сатин,
ті барвисті гри осінні
загубили часу плин.
де притишується крок,
осінь бавилася з листям
в лапанки поміж гілок.
Там, де вечорові тіні
вже вдягаються в сатин,
ті барвисті гри осінні
загубили часу плин.
2026.10.06
13:59
Пам'яті Віталія Коротича
Самотній патріарх прожив у лісі
У роздумах в наближенні зими.
Він відчував неподоланність висі
І обриси нової Колими.
Колись він був трибун, глашатай, лицар
Самотній патріарх прожив у лісі
У роздумах в наближенні зими.
Він відчував неподоланність висі
І обриси нової Колими.
Колись він був трибун, глашатай, лицар
2026.10.06
12:59
Поки поети клеплють вірші,
В городі розкошують миші.
Усе погризли залюбки –
Картоплю, моркву, буряки.
Вони гризуть усе по праву –
Вони господарі в державі,
В їх розпорядженні город,
В городі розкошують миші.
Усе погризли залюбки –
Картоплю, моркву, буряки.
Вони гризуть усе по праву –
Вони господарі в державі,
В їх розпорядженні город,
2026.10.06
12:09
Хвильове — чарівне!
Віртуальне — зайве!
Гвинтове — як совість —
Ніби щира правда!
Хвильові потоки:
Губи, очі, сльози,
У ресентиментах,
Віртуальне — зайве!
Гвинтове — як совість —
Ніби щира правда!
Хвильові потоки:
Губи, очі, сльози,
У ресентиментах,
2026.10.06
10:11
Чому нудьгуєш день за днем? —
Перехрести лоба в змозі,
лайном не мастиш стіни ще,
не падаєш серед дороги.
Ще очі бачать спориші,
та відчуваєш запах м'яти.
Чому жаливою в душі
пече жалоба винувата?
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Перехрести лоба в змозі,
лайном не мастиш стіни ще,
не падаєш серед дороги.
Ще очі бачать спориші,
та відчуваєш запах м'яти.
Чому жаливою в душі
пече жалоба винувата?
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Юрій Шинкаренко (1975) /
Проза
Я шукаю
Чому так тяжко на душі?
Де поділося?
Куди зникло?
Що?!
Знайшов! Лежить собі безтурботний на узбіччі. Ніби мимохіть, прямую на нього. Зиркаю довкіл: ржава цистерна на боці, шини, обгорілий вагон, з-за кущів проглядається якась арматура, гребуться кури, зламана велосипедна рама – людей не видно. Зупиняюся. Хороший чинарик! Усього пару затяжок зроблено. Ще раз обдивляюся… Пусто. Підсовую стопу лівої ноги під самий недопалок.. Знизу піднімається машина. Роблю безтурботний вигляд, буцімто відпочиваю, насолоджуюсь краєвидом. Починаю насвистувати – для більшої достовірності...
Червоний «жигулик» першої моделі, про тарахкотів, здіймаючи куряву. Це мені навіть на руку. Але я не подаю виду. Навпаки – я обурений! Сторонньому, мабуть, здається, що я зараз здійму в погрозі кулака вбік машини. Однак моя злість швидко минає. Добра, чуйна, мабуть, людина – думає сторонній глядач. Я заходжуюся, не поспішаючи, струшувати з штанів неіснуючу пилюку; працюючи рукою, опускаю її все нижче, нижче, нижче, і ... хоп! Є!
Недопалок «прими» лежав у мене в кишені, необхідно було роздобути сірники. Я понишпорив по кишенях, шукаючи, може якийсь – я мав таку надію! – ненароком випав з коробки і затесався десь поміж швами. А чому б і ні? Трапляються ж такі несподівані удачі... Мабуть, ні – принаймні зі мною цього разу.
Я продовжив спуск у місто.
Йшов і думав: «Подумати тільки, – стільки людей, – і жодного достойника! Усі якісь маленькі, недорозвинені, рахітичні, близорукі, – одні інваліди довкола, куди не глянь. Немає на кого і образитися. Ганьба! Сором! Як оце жити після цього?!»…
Я вийшов на територію складських приміщень, де полюбляють тинятися бомжі, алкаші та інша потолоч. Минув два довжелезні ангари, потім пішли вже дрібніші споруди. Біля однієї з них і сидів, як мені здалік видалося, старий дід. Він курив.
Він сидів на сходинках, які вели до складу «Склопосуд». Поруч нього стояв саморобний візок, до якого був прив’язаний наповнений пляшками мішок. Дід смачно димів цигаркою.
Проходячи мимо, я спитав:
– Діду, у вас не буде закурити?
– Який я тобі дід!? – буркнув той у відповідь, але все ж таки поліз до кишені.
Я наблизився. Тому, кого я обізвав «дідом», було не більше сорока п’яти років. Він мав набрякле, порите зморшками, неголене обличчя, сухе, сутуле тіло і навдивовижу ясні, живі очі. А чорне в корені волосся ніби хто пофарбував сріблянкою.
Він простягнув мені цигарку. Я взяв.
– І підкурити, будь ласка.
– Ні гівна, ні ложки, – з вдаваним невдоволенням вимовив він.
Я мугикнув.
Він запалив сірника, дав мені підкурити.
– Дякую, – сказав я.
– За отруту спасибі не кажуть.
Дивний мужик. Якось швидко я до нього пройнявся симпатією. Я спитав:
– Можна біля вас присісти покурити?
– А чого ж, присядь, – байдуже відказав той.
Я присів на дерев’яний ящик. Поклав куртку на коліно. Затягнувся смачно. Випустив дим.
«Дід» теж затягнувся і випустив дим.
Ми обоє затягувалися і випускали дим. У нас не виникало ніяких питань. Ми не шукали відповідей. Ми просто сиділи і мовчки смалили цигарки.
1999р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Я шукаю
Чому так тяжко на душі?
Де поділося?
Куди зникло?
Що?!
Знайшов! Лежить собі безтурботний на узбіччі. Ніби мимохіть, прямую на нього. Зиркаю довкіл: ржава цистерна на боці, шини, обгорілий вагон, з-за кущів проглядається якась арматура, гребуться кури, зламана велосипедна рама – людей не видно. Зупиняюся. Хороший чинарик! Усього пару затяжок зроблено. Ще раз обдивляюся… Пусто. Підсовую стопу лівої ноги під самий недопалок.. Знизу піднімається машина. Роблю безтурботний вигляд, буцімто відпочиваю, насолоджуюсь краєвидом. Починаю насвистувати – для більшої достовірності...
Червоний «жигулик» першої моделі, про тарахкотів, здіймаючи куряву. Це мені навіть на руку. Але я не подаю виду. Навпаки – я обурений! Сторонньому, мабуть, здається, що я зараз здійму в погрозі кулака вбік машини. Однак моя злість швидко минає. Добра, чуйна, мабуть, людина – думає сторонній глядач. Я заходжуюся, не поспішаючи, струшувати з штанів неіснуючу пилюку; працюючи рукою, опускаю її все нижче, нижче, нижче, і ... хоп! Є!
Недопалок «прими» лежав у мене в кишені, необхідно було роздобути сірники. Я понишпорив по кишенях, шукаючи, може якийсь – я мав таку надію! – ненароком випав з коробки і затесався десь поміж швами. А чому б і ні? Трапляються ж такі несподівані удачі... Мабуть, ні – принаймні зі мною цього разу.
Я продовжив спуск у місто.
Йшов і думав: «Подумати тільки, – стільки людей, – і жодного достойника! Усі якісь маленькі, недорозвинені, рахітичні, близорукі, – одні інваліди довкола, куди не глянь. Немає на кого і образитися. Ганьба! Сором! Як оце жити після цього?!»…
Я вийшов на територію складських приміщень, де полюбляють тинятися бомжі, алкаші та інша потолоч. Минув два довжелезні ангари, потім пішли вже дрібніші споруди. Біля однієї з них і сидів, як мені здалік видалося, старий дід. Він курив.
Він сидів на сходинках, які вели до складу «Склопосуд». Поруч нього стояв саморобний візок, до якого був прив’язаний наповнений пляшками мішок. Дід смачно димів цигаркою.
Проходячи мимо, я спитав:
– Діду, у вас не буде закурити?
– Який я тобі дід!? – буркнув той у відповідь, але все ж таки поліз до кишені.
Я наблизився. Тому, кого я обізвав «дідом», було не більше сорока п’яти років. Він мав набрякле, порите зморшками, неголене обличчя, сухе, сутуле тіло і навдивовижу ясні, живі очі. А чорне в корені волосся ніби хто пофарбував сріблянкою.
Він простягнув мені цигарку. Я взяв.
– І підкурити, будь ласка.
– Ні гівна, ні ложки, – з вдаваним невдоволенням вимовив він.
Я мугикнув.
Він запалив сірника, дав мені підкурити.
– Дякую, – сказав я.
– За отруту спасибі не кажуть.
Дивний мужик. Якось швидко я до нього пройнявся симпатією. Я спитав:
– Можна біля вас присісти покурити?
– А чого ж, присядь, – байдуже відказав той.
Я присів на дерев’яний ящик. Поклав куртку на коліно. Затягнувся смачно. Випустив дим.
«Дід» теж затягнувся і випустив дим.
Ми обоє затягувалися і випускали дим. У нас не виникало ніяких питань. Ми не шукали відповідей. Ми просто сиділи і мовчки смалили цигарки.
1999р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
