Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Вирувала, мов окріп, -
Затуманений журбою,
Ранок стишено осліп.
Вирв навколишніх не бачить,
Як і безлічі сміття, -
Болі зносити терпляче
Научило всіх життя...
Вже сніг перетворила на тумани.
Мороз далеко -- задніх там пасе --
Мов світ укритий ковдрою омани.
Клубочиться, густюща, наче дим,
І мізки так запудрює нівроку --
Середнім. і старим, і молодим,
Є адреса – та немає адресата.
Ти мене забула. Ти мені не рада.
Я кохаю досі. Це – моя розплата,
Це – нещастя арифметика проста...
Та і що б я написав у тім листі?
Ну, хіба про те, що не забув, на подив,
Спокус спланованих побори
І тіл задіяних струна —
Надіюсь, вірю, що на користь…
Роки - струмки підземних вод
І течія питань джерельних —
Сім’ї продовження штрихкод,
Мовляв, сам частенько їздить у місто велике,
Бачить ярмарок. А їй же удома сидіти.
Вона ж також на ярмарок хоче поглядіти.
Доконала чоловіка, згодився узяти.
От, приїхали у місто щось там продавати.
Випряг волів ч
і чекає, поки йому
винесуть їжу
або келих істини.
Мандрівник у пошуках
забутих сенсів,
утраченої тривоги,
розгубленого натхнення.
А цими сріблястими струмками,
Що на галяву вибігають сміючись,
Наввипередки мчать, вливаючись
У Шуберта і Берліоза, й Мендельсона...
Бачу його - іще не генія глухого,
А юнака, в якого віра розійшлась з довірою,
та мене безтурботну облиште.
Я ненавиджу старість печальну за те,
що спотворює справжні обличчя.
Хто б там що не казав — безпорадність, як рак,
тіло й мозок живий роз'їдає.
У середині груші огидний хробак
проклад
Вітрисько здійняв і несе, -
Згадалися мамині руки,
Що вміли робити усе.
В уяві постало обличчя
Вродливе, неначе весна,
Й до себе зове таємничо,
І душу втішає сповна.
не бачити більше й не чути.
Вже час відбілив ластовиння рябе
на личку блідому покути.
І ти посивів, як тополя в гаю,
зими не буває без срібла.
А я, божевільна, в зими на краю
І напросився на ночліг…
А відчуття, що він воскреснув —
І я відмовити не зміг…
Бо в той минулий вечір наче ж
Я «самокруток» не вживав.
Ну а віскарика тим паче.
Хоча і сморіду кивав…
з країни не втік,
свободу жадану
вплітав у потік.
Дай Боже ту манну
хоч під Новий рік –
знімаєм оману,
що я бачу в нічному садку:
профіль дерева
чи силует людини.
Образ розливається,
мов космічна туманність.
Дерево може бути
тією ж людиною,
В ній сорочки, сукні, вишиванки.
Береже їх славна господиня.
І милуюсь ними я щоранку.
Ой, бабусенько, моя бабусю,
Ти навчи мене теж вишивати.
Я сорочку вишию дідусю,
Тату, мамі, і, звичайно, брату.
Вже не в'ється по руїнах чорний дим.
Відлетіли в небо душі разом з ним.
Це струни, на яких грає блюз
Дивак, що живе в порожнечі,
Що зазирає з-під хмари
На колотнечу мурах.
Телевежі міста граків-сажотрусів –
Це голки швачки-жебрачки Клото,
Що шиє сині плаття
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
С миру по нитке...
" Всегда помните, дорогие сердца, что упавший в болото поднимается, ввесь покрытый грязью, а стремление принизить человека свойственно самой природе зыбучих песков жизни. Но человек может избегнуть этого и, воистину, так и делает, становясь достославным победителем, подобным лотосу, рождающемуся в болотах жизни. Я хочу, чтобы вы поняли, что просто взывая к свету Христосознания, можно преодолеть отвратительную желтоватую зелень зависти и обиды, грязно-желтый цвет згоистической рассудочности, багровые оттенки страсти и даже чернильний налет попыток лицемерного оправдания."
Кут Хуми
Жизнь прекрасная - жизнь ради Умиротворения.Невежество же призывает к уничтожению...
Творим мир, а не ковку стрел осуждения.
Жизнь с любовью - Мира суть праведная,
Она без ядовитых паров раздражения...
Тьмы ржавые века покрыли Землю
Темной пеленой злопыхательства.
Но есть сила веры - Дети Великой Расы
Переживут бурю ядовитого невежества.
Прозревая, осознает человечество
Бессмысленность войн и соперничества..
Не придет сострадание в суть мирского
Без твердого осознания того,
Что благо ближнего превыше всего.
Многие люди забывают, что Живая Этика
Положена в основу всего Сущего.
Научиться любить человечество
так, как это делают Великие Учителя*,
Весьма и весьма предельно трудно...
Но без этого устремления жить,
В лесу воплощений блуждая - бессмысленно.
Стоящим у порога пограничной черты
Пока больше мне нечего сказать,
Разве что вдали виден Новый Мир Святости,
Который возрождается на руинах
Великой Империи раздробленной Руси.**
*http://maysterni.com/publication.php?id=41577#comments
** Про поділ колись єдиної і величезною Слов'яно-Арійської Держави на окремі частини постійному читачу моїх сторінок вже відомо. Маю надію що також відомо про континет МУ, Лемурія, Гіперборея, Атлантида. Якщо цікаво - дещо є тут:
http://slavyanskaya-kultura.ru/arisk/chandarskaja-plita-skryvaemoe-dokazatelstvo-drevnei-civilizacii-rusov.html
Була священна імперія Великої Єдиної Святої Русі.
Нашими предками з Оріона і Плеяд було названо Русь - Святою.
Саме Київ являв собою древню столицю євразійської держави русів, яка займала територію від Шотландії до Чукотки і від Північного Асгарда до Шрі-Ланки. Він не одне тисячоліття вбирав в себе всю мудрість того стародавнього світу. Київ, серце цієї імперії, мав священне джерело. У ньому правили живі Боги - Кришень і Лада. Кришень — це давньоарійське Крішна. І Київ як столиця світової імперії знав пишність ведичних храмів.
Храм Святої Софії в Києві не просто церковна установа, але магніт мудрості Великої Русі. Коли слов'янство як нація була єдиною у духовному і політичному плані, у ведичної мудрості був єдиним простір — з півночі до півдня. Розколення за національною ознакою принесло з собою ослаблення Русі, як спорідненості Сонячного Народу.
Знищення ведичних святинь призвело до численних страждань всієї Російської Нації - так іменували себе нинішні українці, білоруси, болгари, серби, чехи, словенці і хорвати, а також безліч інших племен, що залишилися на самоті після розпаду Великої Імперії етрусків, що існувала за багато тисяч років до Риму. Саме етруски заклали основу державного устрою стародавнього Риму. Був час коли Рим сплачував данину для Київа.
Велика Мати Арианты - Пресвята Богородиця Оранта стоїть на сторожі в серці слов'янського світу, в славному Граді Києві.
Місто Господа Крішни, зберігає космічні магніти, може перейти в руки послідовників Конрада. Кривавих жертв вимагають духи глибин земної Темряви. Благословенний край скипає. Агні - Святе Сердце допомоги людству. Сила Небес спрямовує сили кожної чесної людини до Єдності - туди, до святинь наших великих предків, для яких світова імперія була не міфом, а реальністю. Шануймося.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
• Перейти на сторінку •
"Погляд на коріння актуальних проблем в Україні, однієї з "
