Уміння коня пізнається на віјні,
а вірниј друг — у біді.

Бджола (києворуські афоризми)

    Зустрів якось Зајчик на стежині Лисенятка та ј каже:
    — Нумо дружити, а то самому су-у-умно.
    Лисеня одразу погодилося, бо хоч було воно ще мале, але вже хитрюще. На те воно ј Лисеня!
    Јдуть вони лісом, сміються, перекидаються. Весело удвох. Лисеня показує Зајчикові дудочку ј хвалиться:
    — Глянь, яка дудочка, це мені татко подарував!
    — А в мене… ремінець є, ось… — також похвалився Зајчик.
    — Ха, ремінець! З ремінця яка користь? — насмішкувато сказало Лисеня ј заграло на дудочці.
    У Зајчика ноги самі в танок пішли. Ото весела дудочка!
    Натанцювався Зајчик, тоді став просити Лисеня:
    — А тепер дај мені дудочку, я пограю, а ти потанцюєш.
    — Е, ні-і-і, — проказало Лисеня ј сховало дудочку за спину. — Що як ти її поламаєш?
    І знову заграло. Грає ј само пританцьовує, а Зајчик мовчки јде поруч, і танцювати јому вже не хочеться.
    Діјшли до річки. Бачать, по воді корч пливе, а на ньому сидить Білочка ј плаче. А хвилі штовхають того корча далі ј далі від берега. Шкода стало Зајчикові маленьку Білочку, і вирішив він їј допомогти. Підбіг до кущика ј став гілку ламати. Та сил в нього замало. Ото якби удвох… А Лисеня стоїть поруч і мовчить.
    І раптом Зајчик згадав про дудочку.
    — Лисенятку, — просить він, — дај дудочку, я простягну її Білочці, вона вхопиться лапками, а ми удвох підтягнемо корч до берега і врятуємо Білочку.
    — Що ти! Що ти! — злякано вигукнуло Лисеня. — Зрониш її у воду, а це ж татків подарунок!
    І тут Зајчик пригадав про подарунок свого татка. Він хутенько відстебнув червониј, з блискучою пряжкою, ремінець і кинув јого Білочці.
    Вона вхопилася за пряжку тремтячими лапками, Зајчик підтягнув корча до берега, ј Білочка стрибнула на траву.
    — Спасибі тобі, Зајчику, — сказала вона. — Хочеш, будемо друзями?
    Зајчик з радістю погодився, а Лисеняті сказав:
    — Ти казав, рудохвостику, що з ремінця користі немає! А бач, як вијшло!
    Лисеня похнюпилось:
    — Я теж хочу з вами дружити!
    Але слів тих Зајчик з Білочкою вже не чули. Вони зникли у високіј траві.

          01.01.2016

    Зінаїда Гріїв (матеріял з книжки «1981 — Дванадцять Місяців»)