Ну, ось і все. Останній день неволі.
Бо завтра – на свободу, і без пут.
А згадка про в’язницю-санаторій
Уже сьогодні штрикає: «Забудь!»

Уперше у житті піддався знаді
(дарунок щедрий люблячих дітей).
Путівки в зуби – і немає ради:
Відмовитись – образяться, ачей.

Приїхали... Ще не прийшли до тями –
Одразу в руки присуд – еСКаКа*:
А там – о, заступи нас, Боже правий! –
Масажі, ванни, води… Зір шука –

А де ж розваги, кава, насолода
Від смаку закарпатського вина?
А дзуськи – на тапчан і мов колода
Лежи в озокериті. Засинай

І байдужìй, оглухлий як тетеря,
До всіх принад. Який жорстокий світ! –
Сніданок, чи обід, а чи вечеря –
За графіком. Ще не забаг живіт,

У тебе напихають, як у гуску
(заплачено ж!), – немовби на забій.
А потім ти сопітимеш в подушку
І кендюх розпиратиметься твій.

Забудь усе: горілочки чарчинку,
Дружину, книжку, жах який – гай-гай!
Лиш пам’ятай, що ти не на спочинку –
На оздоровчім курсі. Пам’ятай!

…Читачу, усміхнись (хоч доля правди
В написаному зовсім немала)!
Мені словесні спогади-рулади
Нагадують: «Цих днів не забувай!»

Бо не забути усмішок навкружних,
Ні персоналу ввічливих манер,
Ані опіки юної обслуги,
Ликуй і тішся – ти ж іще не вмер!

Смоктав цілющу воду із бювету,
Не опускав щоденний теренкур**,
Тому ні відбивна, ані котлета
Твоєму не спротивилась смаку.

І на чарчину часу вистачало,
І обрисів дружини не забув,
А до чарчини – ще й домашнє сало:
Хіба ж на нього накладеш табу?

А завтра – повертатимеш додому,
І спогад про оцей розкішний край
Ти забереш. А він забрав утому
Душі і тіла. То ж – не забувай!

16.02.2017 с. Шаян, Закарпаття

* СКК – санаторно-курортна книжка
** теренкур – прогулянковий оздоровчий маршрут